Постанова 4824 № 759/3350/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, Справа №759/3350/20 Головуючий у 1 інстанції - Ул'яновська О.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/4113/2021 Доповідач - Мараєва Н.Є. ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 квітня 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Мараєвої Н.Є., Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М. Розглянули у порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду Цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розстрочення сплати заборгованості по аліментам Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розстрочення сплати заборгованості по аліментам. Розстрочено ОСОБА_2 заборгованість по сплаті аліментів у виконавчому провадженні №11174282 відкритому на підставі виконавчого листа №2-1973 виданого 08 травня 2007 року у розмірі 214 318, 50 грн. строком на 5 років. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір по справі у розмірі 420, 40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року шляхом скасування зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку по виконавчому провадженню №11174282 до вирішення питання про розстрочення заборгованості по аліментам. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розстрочення сплати заборгованості по аліментам, посилаючись на незаконність даного судового рішення, зокрема, на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права. 05 лютого 2021 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшло заперечення. 26 лютого 2021 року до Київського апеляційного суду віл представника ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги. Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 травня 2007 року по справі №2-1973/2007 року із ОСОБА_2 було стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 квітня 2007 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 6). 16 липня 2007 року на підставі виконавчого листа №2-1973 виданого 08 травня 2007 року відкрито виконавче провадження №11174282 про стягнення аліментів зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини заробітку (а.с. 9). 12 липня 2018 року рішенням Святошинського районного суду міста Києва по справі №759/18619/17 із ОСОБА_2 стягнуто неустойку за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 у розмірі 107 159, 25 грн. (а.с. 8). Рішенням Бородянського районного суду міста Києва від 12 січня 2011 року зі ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи з 22 серпня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 7). У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розстрочення сплати заборгованості по аліментам. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що його заробітна плата становить 2 200 грн., яка є нижче розміру мінімальної заробітної плати, внаслідок чого у нього немає змоги виплатити зазначену заборгованість вчасно на підставі чого позивач вважає за можливе розстрочити сплату по заборгованості з аліментів у розмірі 214 318, 50 грн. на десять років зі сплатою щомісяця 1 786 грн. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що розстрочення заборгованості по сплаті аліментів строком на п`ять років є оптимальним для належного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. В додаткових поясненнях до апеляційної скарги представник ОСОБА_1 зазначає, що позивачем до позовної заяви було долучено довідку про його доходи за 2019 та 2020 рік, але позивач не надав жодних відомостей про його матеріальний стан в період з 2007 року по 2020 рік, що є суттєвим при вирішенні спору. Зазначає, що ймовірно, позивач не надав суду відомості про його матеріальний стан в наведений вище період, з метою приховати свою можливість сплачувати аліменти. Представник ОСОБА_1 зазначає, що позивач свідомо ухилявся від сплати аліментів на його неповнолітню доньку. Вказує, що зазначаючи в позові про те, що в позивача скрутне матеріальне становище, він жодного разу не звернувся до суду із позовом про зменшення розміру аліментів, не спробував влаштуватись на більш оплачувану роботу тощо. Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач є працездатною особою, доказів наявності будь-яких перешкод для належного виконання рішення суду позивач не надав, а отже, висновок суду першої інстанції, стосовно того, що ОСОБА_2 має скрутне матеріальне становище є належним чином необґрунтованим. Також, в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї представник ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, вказує, що суд порушив норми процесуального права, а саме ст. 435 ЦПК України. Зокрема зазначає, що питання розстрочення заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом на стадії виконання рішення суду, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ст. 435 ЦПК України. Вказує, що цією нормою чітко передбачено, що за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (тяжке захворювання боржника або членів його сім`ї, матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо), за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може розстрочити виконання рішення. Тобто, виключно за заявою сторони, а не за позовом, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може розстрочити виконання рішення. Колегія суддів погоджується із доводами викладеним у апеляційній скарзі та доповненнями до неї з огляду на наступне. За змістом ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї , її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Виходячи із вимог даної норми, відстрочення виконання судового рішення може бути застосовано судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строк і порядок, передбачений чинним законодавством. Норма статті 435 ЦПК України також співвідноситься з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, згідно ч. 1 ст. 33 України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою про розстрочення заборгованості по сплаті аліментів в порядку позовного провадження. Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що розстрочення сплати суми заборгованості по аліментам вирішується в порядку, передбаченому ст. 435 ЦПК України, яка регулює відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, а не в порядку позовного провадження. Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384, ч.1 ст.369 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити. Постанова оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: