Постанова 4824 № 759/4535/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року місто Київ Справа 759/4535/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7275/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Олійника В.І., Кулікової С.В. секретар судового засідання: Гордійчук Ж.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року (у складі судді Величко Т.О., інформація про дату складення повного тексту ухвали відсутня) в справі за заявою ОСОБА_2 , зацікавлена особа: Управління праці і соціального захисту населення Святошинської РДА у м. Києві про встановлення факту, що має юридичне значення,- В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Святошинського районного суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що свої обов`язки заявник виконував не на своєму робочому місці, зазначене завдання не входило до кола прямих службових обов`язків, до зони аварії направлявся разом з іншими працівниками автотранспортного підприємства 09123 (13030) (в подальшому перейменовано в Автобусний парк № 3 Комунального підприємства «Київпастранс») у складі формування ЦО для евакуації населення із Чорнобильської радіоактивної зони забруднення на підставі Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 - 1976, Наказів Міністра оборони СРСР - начальника ЦОСРСР № 90 - 197 (Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР) та № 92 - 1976 (настанова по організації Цивільної оборони), розпорядження начальника ЦО СРСР від 26.04.1986 року та інших нормативно - правових документів. Вказав, що він являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, категорія

1. Відповідно до довідки МСЕК 29.04.2010 року заявнику встановлено 2 групу інвалідності безстроково. Відповідно до Експертного висновку від 19.04.2010 року встановлено зв`язок захворювання з участю у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Враховуючи викладене, просив суд встановити юридичний факт, про те, що ОСОБА_2 , будучи відрядженим автотранспортним підприємством 09123 (13030) для евакуації населення з м. Прип`ять, з 26.04.1986 року по 27.04.1986 року приймав участь у ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_2 , зацікавлена особа: Управління праці і соціального захисту населення Святошинської РДА у м.Києві про встановлення факту, що має юридичне значення. Не погоджуючись з такою ухвалою, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 згідно відмітки суду 26 березня 2020 року звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, постановлена з порушенням норм процесуального права. Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку наявний спір про право. Однак, у ході розгляду даної справи судом першої інстанції не було наведено жодного обґрунтування стосовно того, який саме спір про право може виникнути в разі задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав 30 квітня 2020 року до суду заяву у якій просив розглядати справу у його відсутності Представник заінтересованої особи Управління праці і соціального захисту населення Святошинської РДА у м. Києві також просили провести розгляд справи без участі їх представника. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В. перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з заяви про встановлення факту, вбачається спір про право. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного. Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц). Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідно до вимог п. 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, а також Положення про управління праці та соціального захисту населення, видача посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни покладено, в даному випадку, на Управління праці та соціального захисту населення Святошинської РДА в м. Києві. Листом Управління праці та соціального захисту населення Святошинської в місті Києві державної адміністрації відмовлено заявнику у наданні статусу інваліда війни у зв`язку із ненаданням ним документа про залучення до складу формувань Цивільної оборони. Звертаючись до суду з даною заявою, заявник стверджував, що відповідно до Довідки Автобусного парку № 3 Комунального підприємства «Київпастранс» від 07.12.2009 року заявник, як водій, був зайнятий на роботах по ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС.Відповідно до Маршрутного листа виконував роботи з 26 по 27 квітня 1986 року по евакуації населення з м. Прип`ять. Зазначений факт також підтверджується Наказом по АТП 09123 від 26 квітня 1986 року № 195а та Додатком до Наказу по АТП 09123 від 26 квітня 1986 року № 195а. У Додатку до Наказу по АТП 09123 від 26 квітня 1986 року № 195а під номером 50 значиться ОСОБА_2 . Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230). Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тобто Україна як учасниця Конвенції повина створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Відмовивши у відкритті провадження у справі та значаючи про наявність спору, суд першої інстанції належним чином свій висновок не обґрунтував , не зазначив між ким та який спір виник і яким саме шляхом заявник може захистити свої інтереси, таким чином суддя створив перешкоди у реалізації права на судовий захист. Пунктом 6 ч.1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Статтею 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;3) невідповідність висновків суду обставинам справи;4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ураховуючи те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не повно встановлені обставини справи, які мали юридичне значення, порушено норми процесуального права, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 13 травня 2020 року. Головуючий: Судді: