LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824759/20945/19

від 05.02.2020 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа № 759/20945/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Коваль О.А. 05 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Саліхова В.В. суддів: Вербової І.М., Шахової О.В. розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та просив розірвати шлюб, укладений між сторонами. Зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, про що зроблено відповідний актовий запис №2000. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року матеріали цивільної справи направлені за підсудністю до Енергодарського міського суду Запорізької області. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів вказує, що позов пред`явлений за фактичним місцем проживання відповідача АДРЕСА_1 відповідно до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України. За правилом пункту 9 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду. Згідно із частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. № апеляційного провадження: 22-ц/824/2823/2020 Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд іншому суду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 згідно паспорту. З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 №3, право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина чотирнадцята статті 110 ЦПК). Якщо позивач при пред`явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду. На підставі викладеного можливо зробити висновок, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини Згідно з ст. 6 даного Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. У позовній заяві ОСОБА_2 зазначив фактичне місце проживання відповідача - ОСОБА_3 АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Святошинського районного суду м. Києва. Відповідно до Акту ЖЕД-3 від 19.10.2015 на предмет проживання мешканців та повідомлення Святошинської районної в місті Києві Державної адміністрації Управління праці та соціального захисту населення про надання пільг за фактичним місцем проживання від 11.12.2015, ОСОБА_3 проживає за вищевказаною адресою та їй надана пільга з оплати за житлово-комунальні послуги як дружині учасника бойових дій. Таким чином, позивач, скориставшись своїм правом, звернувся до суду із дотриманням встановленої законодавством альтернативної підсудності, за місцем фактичного проживання відповідача. За наведеного, суд першої інстанції передчасно дійшов висновків про необхідність передачі справи на розгляд до іншого суду з неповним з`ясуванням обставин справи. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що вищезгадана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до Святошинського районного суду м. Києва. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 379, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: І.М. Вербова О.В.Шахова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»