Постанова 4824 № 759/27883/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2022 року м. Київ Справа № 759/27883/21 Провадження: № 22-ц/824/2286/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Вербової І.М., Нежури В.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року, постановлену під головуванням судді Твердохліб Ю.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зобов`язання вчинити дію, в с т а н о в и в : Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» про зобов`язання вчинити дію направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що місцевий суд помилково розтлумачив норми права та порушив її право як позивача на звернення до суду за її місцем проживання. Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Литвин А.В. в інтересах АТ «Державний ощадний банк Україна» заперечував проти апеляційної скарги, посилаючись на те, що згідно п. 9 Правил реєстрації місця проживання, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, до яких вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи. Також, позивачкою не зазначено які її права як споживача було порушено банком відповідно до норм Закону України «Про захист права споживачів». Просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Постановляючи ухвалу про направлення справи за підсудністю, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, що виникли між сторонами за вищевказаним позовом, не стосуютьсязахисту прав споживача, а тому на них не поширюються вимоги ЦПК України щодо альтернативноїпідсудності - за зареєстрованим місцем проживанняпозивача. Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 ЦПК України). Позови про захист прав споживачів можуть пред`являтись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 28 ЦПК України). Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленою статтею 30 цього Кодексу. З матеріалів справи убачається, що позивачка ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до АТ «Державний ощадний банк» про зобов`язання закрити банківський рахунок з перерахуванням коштів на інший рахунок, як споживач, яким було укладено договір з банком про відкриття карткового рахунку та його подальшого обслуговування. Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно п. 11 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, тож судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі, надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону. Сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною яких є фізична особа, а також використані у Законах «Про захист прав споживачів» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» терміни «споживчий кредит», «фінансова установа», «фінансова послуга» дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів». Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка вказувала, що відповідач істотно порушив умови договорубанківського рахунку, відмовивши їй у закритті банківського рахунку. Отже, позивачка цілком обґрунтовано скористалась своїм правом на альтернативну підсудність, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами є нічим іншим, як надання послуг, що підпадає під дію норм Закону України «Про захист прав споживачів». З матеріалів справи убачається, що позивачка має статус внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до довідки про взяття на облік позивача, як внутрішньо переміщеної особи від 17 серпня 2021 року № 3008-5000386735, місце перебування позивачки є: АДРЕСА_1 (а.с. 14). Згідно копії паспорта позивачки, остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12). Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. За таких обставин, вважати, що довідка про взяття на облік позивачки як внутрішньо переміщеної особи не підтверджує її зареєстроване місце перебування у м. Києві, підстав немає. При цьому, Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №409/2636/17, в якій зазначено, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно ст. 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст.1 цього Закону. За наведених обставин, позивачка має право, як внутрішньо переміщена особа, місце перебування якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Святошинського району м. Києва, подавати позов до суду за місцем її перебування. Наведене, у свою чергу, свідчить про підсудність даної справи Святошинському районному суду м. Києва, а тому висновки суду першої інстанції про направлення справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва є помилковими. Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За таких підстав, ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 рокупідлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 268, 369, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Т.О. Невідома Судді І.М. Вербова В.А. Нежура