Постанова Одеський апеляційний суд № 522/867/15

Номер провадження: 22-ц/813/1687/21 Номер справи місцевого суду: 522/867/15 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А., при секретарі: Павлючук Ю.В., у порядку спрощеного провадження переглянув апеляційну скаргу адвоката Міркул Олесі Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2020 року за заявою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про виправлення описки у судовому рішенні, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини,- В С Т А Н О В И В: У провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини. 04 листопада 2015 року представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 завернулась до суду із заявою про виправлення описки в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини, посилаючи на те, що в резолютивній частині рішення суду першої інстанції допущена описка й вважала необхідним зазначити про визначення порядку спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення побачень кожного тижня місяця у неділі з 09.00 до 19.00 год. «за домовленістю батьків дитини» (а.с. 80-81). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 задоволено, внесено виправлення в рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року по цивільній справі №522/867/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 треті особи ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини, вказавши у резолютивній частині рішення наступне «Визначити порядок спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з онуком: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення побачень кожного тижня місяця у неділі з 09.00 год. до 19.00 год., за домовленістю батьків дитини» замість «Визначити порядок спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з онуком: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення побачень кожного тижня місяця у неділі з 09.00 год. до 19.00 год.» (а.с. 87-88). Постановою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Міркун О.С. задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року про виправлення описки у цивільній справі скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 155-158). 03 березня 2020 року від представника ОСОБА_5 ОСОБА_7 до суду надійшли пояснення у яких зазначено, що 29 липня 2015 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено. Визначено порядок їх спілкування з онуком ОСОБА_6 2005 року народження шляхом встановлення побачень кожного тижня місяця у неділю з 09.00 години до 19.00 години. Однак, ухвалою суду від 10 листопада 2015 року виправлено описку у рішенні суду від 29 липня 2015 року виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: «визначити порядок спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з онуком ОСОБА_6 2015 року народження шляхом встановлення побачень кожного тижня місяця у неділю з 09.00 години до 19.00 години за домовленістю батьків дитини». Також зазначила, що визначення порядку спілкування бабусі ОСОБА_1 та дідуся ОСОБА_4 з онуком ОСОБА_6 2005 року народження за домовленістю батьків, є необґрунтованим, оскільки батьки між собою не можуть домовитись. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2020 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 про виправлення описки в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини задоволено. Суд виклав другий абзац резолютивної частини рішення суду від 29 липня 2015 року в наступні редакції: «Визначити порядок спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з онуком: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом встановлення побачень кожного тижня місяця у неділі з 09 год. 00 хв. та до 19 год. 00 хв. за домовленістю батьків дитини» (а.с. 224-228). В апеляційній скарзі адвокат Міркун Олеся Сергіївна в інтересах ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із п. 19 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо внесення або відмови у внесенні виправлень у рішення. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 01 квітня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Міркун Олесі Сергіївні в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до ст. 269 ЦПК Українисуд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Заява про внесення виправлень розглядається протягом десяти днів після її надходження. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки. У п. 19 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності. Проте якщо неправильне визначення стягнутої суми було наслідком, наприклад, застосування закону, який не підлягав застосуванню, то підстав для виправлення арифметичних помилок немає. Питання про внесення виправлень може бути вирішено судом, що ухвалив рішення, як із власної ініціативи, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі, і незалежно від того, чи виконано рішення, але в межах установленого законом строку, протягом якого воно може бути пред`явлено до примусового виконання. Внесення виправлень у судове рішення, яке не підлягає примусовому виконанню, строком не обмежено. Після внесення виправлень чи арифметичних помилок текст рішення змінювати не можна, проте у виконавчому листі наводяться формулювання резолютивної частини рішення в тій редакції, яку воно отримало у зв`язку з постановленням відповідної ухвали. Судом першої інстанції встановлено, що з 20 січня 2015 року в провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходилась цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року по справі №522/867/15 задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини. Суд зобов`язав ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у спілкуванні з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначив порядок їх спілкування з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення побачень кожного тижня місяця у неділі з 09.00 до 19.00 год. (а.с. 70-72). Під час розгляду заяви представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 про виправлення описки в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року судом досліджено диск з аудіофіксацією судового процесу під час ухвалення рішення, з котрої вбачається, що при проголошенні рішення суду судом, дійсно, другий абзац резолютивної частини рішення проголошено наступним чином: «Визначити порядок спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з онуком: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом встановлення побачень кожного тижня місяця у неділі з 09 год. 00 хв. та до 19 год. 00 хв. за домовленістю батьків дитини». Задовольняючи заяву про виправлення описки, суд першої інстанції вважав за доцільне заяву про виправлення описки в рішенні суду від 29 липня 2015 року задовольнити, внести виправлення у другий абзац резолютивної частини рішення суду. Проте, за таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з положеннями частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі №520/15285/17 (провадження №61-18081св19) зробив наступний правовий висновок: «відповідно до положень частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень (частина друга статті 269 ЦПК України). Описка це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (постанові або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення». Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). Аналізуючи зазначені норми права та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, правової висновок Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини справи, наявні у справі письмові документи, колегія суддів дійшла висновку, що виправлення описки, яку просить внести в судове рішення ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , є зміною судового рішення по суті, що не може вважатися опискою чи арифметичною помилкою у розумінні статті 269 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та помилково вирішив питання про виправленні описки у судовому рішенні, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції й постановлення нового судового рішення про залишення заяви про виправлення описки без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Міркул Олесі Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2020 року по цивільній справі №522/867/15 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, Відділу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про виправлення описки у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та подальшому оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено: 01 квітня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І.Дришлюк Р.Д. Громік