LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4803212/7042/19

від 31.03.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року скасувати в частині задоволення позовн…

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2867/21 Справа № 212/7042/19 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року м.Кривий Ріг справа № 212/7042/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Голуб О.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Акціонерне товариство «Ідея Банк» розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року, яке постановлено суддею Чорним І.Я. у місті Кривому Розі, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання договору частково недійсним. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 30.10.2018 року між нею та Акціонерним товариством «Ідея Банк» був укладений кредитний договір № Z06.00408.004482011. Відповідно до п. 1.1. Договору, Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 47 000 грн. включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою та обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Згідно п. 1.2. Договору, Банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 18 місяців. Відповідно до п. 1.11 Договору, за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме - зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення SМS повідомлень, що до суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно, в термін та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Згідно п. 3.3.2 Договру, у разі неподання Позичальником до Банку документів, передбачених п. 3.1.4 даного Договору, Банк має право стягнути з Позичальника штраф в розмірі 500 грн. за кожен випадок такого неподання. Пунктом 3.1.4 Договору передбачено, що не рідше ніж один раз на 11 місяців з моменту укладення договору, або на першу письмову вимогу Банку протягом десяти робочих днів з моменту отримання такої вимоги, позичальник зобов`язаний здійснювати підтвердження свого фінансового стану, надавши Банку відповідні оригінали та/або копії документів про доходи. Відповідно до п.3.3.3 Договору, Позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу банку, зобов`язаний оплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. В п.6.1 Договору вказана Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. У вказаній таблиці: - в графі 5 вказана щомісячна сума погашення суми кредиту, яка складає на загальну суму 47 000 грн.; в графі 6 вказана щомісячна сума процентів за користування кредитом, яка складає на загальну суму 9110,32 грн.; в графі 7.4 вказана щомісячна плата за обслуговування кредитом, яка складає 15790,68 грн. Посилаючись на те, що п. 1.11., п.6.1 - графа 7.4 таблиці, п.1.13 та п.3.3.2 укладеного між позивачем та Акціонерним товариством «Ідея Банк» договору № Z06.00408.004482011 від 30.10.2018 року суперечать закону, позивач просила суд визнати їх недійсними. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 1.11 «За обслуговування кредиту Банком» та визнано частково недійсним п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору № Z06.00408.004482011, укладеного 20.10/2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк». Стягнуто з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог позивача про визнання недійсним п. 1.11 «За обслуговування кредиту Банком» та визнання частково недійсним п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору № Z 06.00408.004482011, укладеного 20.10/2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк», та постановлення нового рішення по справі в цій частині про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог позивача посилаючись на те, що 20 жовтня 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z06.00408.004482011, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 47 000 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язалась одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами, передбаченими вказаним договором. Перед укладенням договору позивача ознайомлено з умовами кредитування, про що свідчить Паспорт споживчого кредиту та додаток до цього паспорту, підписаний позивачем. Позивач мала право протягом чотирнадцять календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту, проте, ОСОБА_1 не відмовилась від одержаного кредиту, надану згоду на укладення кредитного договору не відкликала, за додатковими роз`ясненнями положень кредитного договору до банку не зверталась, що спростовує посилання позивача про введення останньої в оману щодо умов кредитування. Відповідач зауважує на тому, що посилання суду першої інстанції на норми ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», на норми Правил надання банками України інформації споживачу про кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою НБУ від 10 травня 2007 року № 168 є помилковими і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним п. 1.11 «За обслуговування кредиту Банком» та визнання частково недійсним п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору № Z 06.00408.004482011, укладеного 20.10/2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк», з ухваленням в цій частині нового рішення про справі про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, з огляду на наступне. Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійсними п.1.13 та п.3.3.2 укладеного між позивачем та Акціонерним товариством «Ідея Банк» кредитного договору № Z06.00408.004482011 від 30.10.2018 року тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 30 жовтня 2018 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.00408.004482011, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 47 000 грн., включаючи витрати на страховий платіж, у разі наявності, а Позичальник зобов`язалася одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами, процентами та платою та обслуговування кредитної заборгованості, згідно з умовами цього Договору. Відповідно до п. 1.11. укладеного між сторонами кредитного договору Позичальник, тобто позивач ОСОБА_1 , сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно, в термін та в розмірах, визначених Графіком щомісячних платежів за кредитним договором за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме - зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення SМS повідомлень, щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Пунктом 6.1 Договору визначена Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. У вказаній таблиці в графі 7.4 визначена щомісячна плата за обслуговування кредитом, яка складає 1276,76 грн. в місяць, що в загальній сумі складає 15790,68 грн., що становить більш ніж 37 % від суми наданого кредиту. Звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання договору про надання споживчого кредиту частково недійсним, позивач посилалась на те, що п. 1.11., п.6.1 - графа 7.4 таблиці, укладеного між нею та Акціонерним товариством «Ідея Банк» договору № Z06.00408.004482011 від 30.10.2018 року суперечать закону Закону України «Про захист прав споживачів», тому вказані пункти кредитного договору мають бути визнані недійсними в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору № Z06.00408.004482011, укладеного 20.10/2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк». Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для його задоволення, оскільки п. 1.11 «За обслуговування кредиту Банком» та п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування», графа 7.4, таблиці кредитного договору № Z06.00408.004482011, укладеного 30.10.2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» є незаконними, не відповідають вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит. Згідно пункту 1.11 кредитного договору № Z06.00408.004482011 від 30.10.2018 року, позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Тобто, пунктом 1.11 кредитного договору фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена й у пункті 6.1 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги Банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, колегія суддів констатує, що положення пунктів 1.11 та 6.1 кредитного договору № Z06.00408.004482011 від 30.10.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту, щомісячно, в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Вказані висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у Постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862св18. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону. Вказані висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в Постанова від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними положень пунктів 1.1 та 6.11 кредитного договору № Z06.00408.004482011 від 30.10.2018 року не підлягають задоволенню саме у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту. Вказаний висновок колегії суддів повіністю узгоджується з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20 та Постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 211/1031/19, провадження № 61-8030св20. При цьому належним способом захисту порушених прав позивача в даному випадку буде пред`явлення вимог про застосування наслідків недійсності правочину, оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Вирішення спору в цій частині потребує встановлення обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, а саме розміру грошових коштів, які сплачені позичальником на виконання положень кредитного договору, які є нікчемними. Однак, позивачем по справі не було заявлено позовних вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним п. 1.11 «За обслуговування кредиту Банком» та визнання частково недійсним п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору № Z 06.00408.004482011, укладеного 20.10/2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк», оскільки визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону, тому в задоволені вказаних позовних вимог позивача слід відмовити. При цьому слід зауважити, що належним способом захисту порушеного права позивача буде пред`явлення вимог про застосування наслідків недійсності правочину. При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Законом України «Про споживче кредитування» прямо не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки у даному випадку, Банком у кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно. Відповідна правова позиція міститься і в Постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним п. 1.11 «За обслуговування кредиту Банком» та визнання частково недійсним п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору № Z 06.00408.004482011, укладеного 20.10/2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» та в частині стягнутого з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судового збору в сумі 768 грн. 40 коп., з ухваленням в цій частині нового рішення про справі про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Крім того, з урахуванням того, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Ідея Банк» підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням в цій чтин нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, а також зважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів дійшла висновку про необхідність компенсувати за рахунок держави АТ «Ідея Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги, у розмірі 1152 грн. В іншій частині рішення суду не оскаржено, тому має бути залишенно без змін. Керуючись ст.ст.255, 367,374,377,381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним п. 1.11 «За обслуговування кредиту Банком», визнання частково недійсним п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору № Z06.00408.004482011, укладеного 20.10/2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» та стягнення з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судового збору в сумі 768 грн. 40 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Судовий збір в сумі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. за подання Акціонерним товариством «Ідея Банк» апеляційної скарги компенсувати за рахунок держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 31 березня 2021 року. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»