Постанова 4808 № 344/7042/19

Справа № 344/7042/19 Провадження № 22-ц/4808/295/21 Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А. Суддя-доповідач Мелінишин Г.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючої (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П. суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., за участю секретаря Єлісевич О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду апеляційну скаргуАкціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», подану адвокатом Синюком Станіславом Леонідовичем, на рішення Івано-Франківського міського суду в складі судді Пастернак І.А., ухвалене 11 грудня 2020 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 24 грудня 2020 року, в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» про стягнення страхового відшкодування, неустойки та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до АТ «ПРОСТО-страхування» про стягнення страхового відшкодування, неустойки та відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що 31 березня 2018 року між нею і відповідачем укладено договір добровільного страхування «Просто-Каско Плюс» № 1800493 серії PKS, за умовами якого застраховано належний їй транспортний засіб марки Nissan Х-Тгаіll, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 03 жовтня 2018 року у м. Яремче за участю застрахованого автомобіля під керуванням її чоловіка ОСОБА_2 сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль отримав значні пошкодження. Представником АТ оформлено повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку та здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу. 04 жовтня 2018 року вона подала заяву про виплату страхового відшкодування, до якої долучено необхідні документи. Листом від 13 листопада 2018 року відповідач повідомив її про відсутність правових підстав для визнання випадку страховим та відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки водій ОСОБА_2 залишив місце ДТП. Окрім того, 20 листопада 2018 року страхова компанія додатково повідомила про відсутність правових підстав для визнання вказаного випадку страховим та відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав керування автомобілем особою, яка не зазначена договором як така, що має право керувати застрахованим транспортним засобом. Вважає, що відмова страхової компанії у виплаті страхового відшкодування суперечить умовам договору та законодавству України, оскільки постановою Івано-Франківського міського суду від 26 жовтня 2018 року провадження у справі щодо ОСОБА_2 за статтею 122-4 КУпАП (покинення водієм місця ДТП) закрито за відсутністю подій і складу правопорушення. Крім того, враховуючи відсутність у неї водійського посвідчення, саме водійське посвідчення чоловіка ОСОБА_2 , видане 14 березня 1998 року, зазначено при укладенні договору добровільного страхування. Відтак останній є особою, що допущена до керування застрахованим транспортним засобом. З цих підстав просила суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача на її користь 618020,96 грн страхового відшкодування згідно договору страхування, 39 120,72 грн пені, 5 000,00 грн моральної шкоди та судові витрати. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «ПРОСТО-страхування» на користь ОСОБА_1 618 020,96 грн страхового відшкодування згідно договору страхування, 5 000,00 грн моральної шкоди, 39 120,72 грн пені та 6 311,17 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування є необґрунтованим. В апеляційній скарзі представник АТ «ПРОСТО-страхування» - адвокат Синюк С.Л. посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати. Ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до умов договору страхування до осіб, допущених до керування транспортного засобу входить лише ОСОБА_1 . Будь-яких змін до договору, в тому числі до списку осіб, допущених до керування, не вносилось. Відтак ризик «Пошкодження» розповсюджував свою дію виключно при умові, що забезпеченим транспортним засобом керує лише позивачка та не розповсюджує свою дію на будь-якого іншого водія. Також зазначає, що згідно звіту про оцінку колісного транспортного засобу вартість відновленого ремонту застрахованого автомобіля складає 1 026 576,07 грн, а ринкова вартість автомобіля та вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу, внаслідок ДТП - 613 610,96 грн. Страхова сума за договором страхування становить 780 000,00 грн. Таким чином вартість відновленого ремонту перевищує 70% страхової суми. Тому є всі підстави вважати, що автомобіль фізично знищений, що підпадає під ризик «Повна загибель». Згідно п.2.8.19 договору при врегулюванні збитків на умовах «Повна загибель» виплата відшкодування здійснюється відповідно до дійсної (ринкової) вартості транспортного засобу на момент настання страхового випадку (але не більше страхової суми по ризику «Пошкодження», за вирахуванням вартості придатних залишків застрахованого автомобіля (його складових та деталей). Проте суд не дані обставини не звернув уваги, стягнув з страхової компанії вартість автомобіля без вирахування залишків не розглядаючи при цьому питання передачі їй у власність пошкодженого майна після виплати відшкодування. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним та об`єктивним дослідженням усіх доводів сторін, поданих доказів, що мають значення для справи. Страховик посилаючись на положення п.2.11.3.10 договору страхування як на підставу для відмови страхувальнику (позивачу) у виплаті страхового відшкодування зазначаючи про «осіб, допущених до керування» одночасно внісши дані про водійське посвідчення іншої особи, свідомо викладає її таким чином, що умови договору не можуть бути виконані в будь-якому випадку. Тому внесення у п.1.6. договору в дані особи, яка допущена до керування - ОСОБА_1 (враховуючи відсутність у неї водійського посвідчення), водійського посвідчення від 14 березня 1998 року її чоловіка ОСОБА_2 означає неможливість виконання нею за будь-яких умов такої вимоги. Вважає, що внесення цієї умови договору свідчить про завідому недобросовісність цілей страхувальника ще в момент укладення договору страхування. В даному випадку підлягає застосуванню постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, в якій висловлено правовий висновок щодо тлумачення contra proferentem, тобто справжнього змісту цієї умови проти страховика, який написав договір і під переважним впливом якого ці слова включені в договір. Відповідно просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року задоволено клопотання представника АТ «ПРОСТО-страхування» - адвоката Синюка С.Л. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. В засіданні апеляційного суду представник АТ «ПРОСТО-страхування» - адвокат Синюк С.Л. доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів . Представник ОСОБА_1 адвокат Ємельянова Н.В. доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. За положеннями частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Суд встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що 31 березня 2018 року між АТ «ПРОСТО-страхування» та ОСОБА_1 укладено договір страхування «Просто-Каско Плюс» №1800493 серії PKS, за умовами якого було застраховано автомобіль марки Nissan Х-Тгаіll, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.8-15). Згідно пункту 1.15. договору строк його дії: з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року. 03 жовтня 2018 року в м. Яремче сталася дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Постановою Івано-Франківського міського суду від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП (а.с.18). 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 повідомила про подію, що має ознаки страхового випадку та просила здійснити виплату страхового відшкодування (а.с.19). За змістом листа АТ «ПРОСТО-страхування» від 13 листопада 2018 року за вих. №04-3398 підстави для визнання випадку страховим відсутні, у проведенні виплати страхового відшкодування відмовлено. При цьому зазначено, що відповідно до копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ № 047344 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки Nissan X-Traill, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої був причетний (а.с.28). Надалі, враховуючи закриття провадження за статтею 122-4 КУпАП щодо ОСОБА_2 у зв`язку із відсутністю події та складу правопорушення, листом за вих. № 04-3453 від 20 листопада 2018 року позивачці відмовлено у проведенні виплати страхового відшкодування. Мотивом такої відмови вказано керування транспортним засобом особою, яка не визначена договором як така, що має право керувати застрахованим автомобілем (а.с.29). Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу №14/19, проведеного суб`єктом оціночної діяльності підприємцем ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_1 , вартість матеріального збитку заподіяного власнику транспортного засобу марки Nissan X-Traill, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП становить 613 610,96 грн. Згідно висновку ринкова варість КТЗ складає 613 610,96 грн, а вартість відновленого ремонту - 1 026 576,07 грн (а.с.70-101). Також як вбачається з квитанції № 030035 від 05 жовтня 2018 року за послуги по перевезенню пошкодженого автомобіля сплачено 1 600,00 грн (а.с.27). Витрати за діагностику та стоянку автомобіля складають 2 810,00 грн, що підтверджується рахунком №Сч00016334 від 12 лютого 2019 року (а.с.26). Згідно довідки територіального сервісного центру №2641 Регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області від 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія не видавалось (а.с.24). На запит представника АТ «ПРОСТО-страхування» листом від 11 грудня 2018 року Головний сервісний центр МВС повідомив, що згідно інформації бази даних Єдиного державного реєстру МВС станом на 10 лютого 2018 року отримували посвідчення водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 14 березня 1998 року серії ІВА №055359, 01 квітня 2017 року серії ВХР №157038 (заміна посвідчення водія); ОСОБА_4 , 05 травня 1978 року 01 березня 2010 року серії НОМЕР_2 . Щодо останньої в запиті було зазначено РНОКПП НОМЕР_3 (а.с.47). Зі змісту листа Регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області від 30 вересня 2019 року, направленого на запит адвоката Ємельянової Н.В. вбачається, що згідно баз даних Єдиного державного реєстру МВС та регіональної АІС «Водій» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія на право керування ТЗ у територіальних сервісних центрах області та колишніх підрозділах реєстраційно-екзаменаційної роботи, не видавалось. Разом з тим, у відповіді також міститься інформація про видачу Мукачівським ВРЕВ при УДАІ УМВС у Закарпатській області 01 березня 2010 року громадянці ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія на право користування транспортними засобами серії НОМЕР_2 , категорії В (а.с.66). За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. У силу частини першої статті 626, частини першої статті 627 та частини першої статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положеннями статті 979 ЦК України визначено правову природу договору страхування як договору, за яким страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, вказаній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, встановлені актами цивільного законодавства. Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»). Підстави для відмови страховика у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування встановлені статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України «Про страхування», відповідно до яких страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Згідно з пунктом 2.11.3.10 договору страховик має право відмовити страхувальникові у виплаті страхового відшкодування (виплати) або зменшити його розмір у випадках, передбачених цим Договором та чинним законодавством України. Зокрема, підставою для відмови/зменшення страхового відшкодування (виплат) є керування транспортним засобом особою, яка не визначена цим договором як така, що має право керувати застрахованим ТЗ та/або не відповідає умовам по водійському стажу п.1.6 цього договору (а.с.8-16). У пункті 1.6 договору страхування зазначено, що особою, допущеною до керування транспортного засобу є виключно страхувальник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рік отримання прав 14 березня 1998. Враховуючи, що станом на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом керував ОСОБА_2 з огляду на положення пункту 2.11.3.10 договору страхування, колегія суддів вважає, що АТ «ПРОСТО-страхування» правомірно відмовило їй у виплаті страхового відшкодування. Посилання сторони позивачки на те, що у договорі страхування зазначено водійське посвідчення її чоловіка ОСОБА_2 , а отже він є особою, допущеною до керування транспортним засобом, не заслуговують на увагу. Так, договором страхування сторони з урахуванням принципу свободи договору вільно, на власний розсуд визначили, що особою, допущеною до керування транспортного засобу є лише ОСОБА_1 . Будь-які зміни до договору не вносилися, чинність правочину в цілому або окремих його частин в судовому порядку не оспорювалася. Зважаючи на вищенаведене у спірних правовідносинах не може бути враховано висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду щодо тлумачення справжнього змісту умови договору проти того, хто написав договір і під переважним впливом якого ці слова включені в договір (тлумачення contra proferentem), про що зазначено у відзиві на апеляційну скаргу. Вказані справи випливають з різних правовідносин (договору страхування в даній справі та договору купівлі-продажу у справі № 753/11000/14-ц), у них різний предмет спору, вони врегульовані різними нормами матеріального права, що виключає подібність правовідносин в них. Аналогічно колегія суддів відхиляє і твердження ОСОБА_1 щодо відсутності у неї посвідчення водія станом на день укладення договору страхування, оскільки такі спростовуються листом Головного сервісного центру МВС від 11 грудня 2018 року №31/22904. За змістом цього листа інформація про отримання посвідчення водія стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 . При цьому позивачкою не спростовано приналежність їй саме такого реєстраційного номера облікової картки платника податків. Разом з тим, зважаючи, що товариством обґрунтовано відмовлено у виплаті страхового відшкодування, колегія суддів не дає оцінки доводам апеляційної скарги щодо його розміру. Відтак апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено також статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. З огляду на вищенаведене колегія суддів приходить до переконання, що рішення місцевого суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його необхідно скасувати. Відповідно ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. В силу частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). За положеннями підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред`явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. Матеріалами справи (а.с.1) підтверджується, що звертаючись до суду із позовною заявою ОСОБА_1 враховуючи ціну позову (631 117,03 грн) сплатила судовий збір у розмірі 6311,17 грн. Надалі 11 вересня 2019 року збільшила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на її користь 618 020,96 грн страхового відшкодування згідно договору страхування, 5 000,00 грн моральної шкоди, 39 120,72 грн пені, а всього 662 141,68 грн (а.с.137). При цьому подаючи заяву про збільшення позовних вимог нею не було доплачено судовий збір у розмірі 310,25 грн. За подання апеляційної скарги АТ «ПРОСТО-страхування» сплачено судовий збір у розмірі 9 932,13 грн (а.с.185,198). Враховуючи, що за наслідками апеляційного розгляду справи у задоволенні позову відмовлено, із ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь держави 310,25 грн недоплаченого судового збору за подання позову, а на користь АТ «ПРОСТО-страхування» - 9 932,13 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача у суді першої інстанції заявив про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. На підтвердження цих вимог ним надано копію договору про надання правової допомоги від 03 січня 2019 року №23, укладеного між АТ «ПРОСТО-страхування» та адвокатським бюро «Синюк та партнери», копію ордера про надання правової допомоги серії КС №444173 та попередній розрахунок судових витрат (а.с.49, 53, 54-55). За приписами частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Отже, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Таким чином враховуючи, що матеріалами справи підтверджений факт надання адвокатом Синюком С.Л. професійної правничої допомоги у цій справі у суді першої інстанції з ОСОБА_1 на користь відповідача підлягають відшкодуванню понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. 20 січня 2021 року представником АТ «ПРОСТО-страхування» - Синюком С.А. засобами поштового зв`язку подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи у розмірі 5 000,00 грн. При цьому зазначено, що така допомога надається на підставі договору від 02 січня 2020 року (а.с. 204 -205, 209). До клопотання долучено: рахунок-фактуру №1 від 05 січня 2021 року, платіжне доручення №83 від 04 січня 2021 року та акт виконаних робіт від 20 січня 2021 року (а.с.206, 207, 208). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо. Оскільки представником відповідача не надано договір про надання правової допомоги від 02 січня 2020 року, не можна вважати доведеними витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. А тому у задоволенні клопотання представника АТ «ПРОСТО-страхування» - адвоката Синюка С.Л. про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат щодо надання правової допомоги під час розгляду справи апеляційним судом у розмірі 5000,00 грн необхідно відмовити. Керуючись статтями 374, 376, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», подану адвокатом Синюком Станіславом Леонідовичем, задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 грудня 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» про стягнення страхового відшкодування, неустойки та відшкодування моральної шкоди відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь держави 310,25 грн недоплаченого судового збору за подання позову. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (місце знаходження: м. Київ, вул. Герцена,10, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 24745673) 16 932,13 грн судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції та переглядом справи апеляційним судом. У задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» - адвоката Синюка Станіслава Леонідовича про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат щодо надання правової допомоги під час розгляду справи апеляційним судом у розмірі 5 000,00 грн відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча Г.П. Мелінишин Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин Повний текст постанови виготовлено 01 квітня 2021 року