Постанова Одеський апеляційний суд № 521/3621/24

Номер провадження: 22-ц/813/2186/25 Справа № 521/3621/24 Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.02.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України, відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 червня 2024 року у складі судді Маркарової С.В., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2024 року, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі МТСБУ) звернулося до суду із позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів в розмірі 6 886,16 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що 30.12.2021 року о 10:00 год. в м. Одеса по вул. Бугаївська, 21В, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки VOLKSWAGEN номерний знак НОМЕР_1 допустив зіткнення із транспортним засобом марки CHEVROLET номерний знак НОМЕР_2 . 31.01.2022 постановою Малиновського районного суду м. Одеси по справі №521/1358/22 відповідач визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. В результаті ДТП автомобіль CHEVROLET державний номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. За свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником пошкодженого автомобілю є ОСОБА_2 . Розмір майнової шкоди визначений звітом ТОВ «АВТО ОДЕКС» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності виданий Фондом Державного майна України № 957/21 від 30.12.2021 р.) №26-01/22 від 26.01.2022 року та становить 7 107,28 грн. На момент скоєння ДТП відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в добровільному порядку шкоду, заподіяну власнику спірного автомобілю не відшкодував. МТСБУ за заявою ОСОБА_2 від 11.01.2022 року здійснило виплату останньому страхового відшкодування. Оскільки відповідачем в добровільному порядку вказані витрати не компенсовані, позивач просив присудити на його користь вищевказані кошти за рішенням суду. Окрім задоволення позовних вимог, позивач вважав можливим присудження на свою користь : - витрат за послуги експерта у розмірі 1 462,94 грн. - судового збору 3028 грн. - витрат на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. Позиція відповідача в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що він має статус учасника бойових, тому не належить до категорії громадян України, вказаних у п. 13.1. статті 13 Закону 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та звільняється від відшкодування шкоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 27 червня 2024 року позов МТСБУ задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що власником транспортного засобу марки VOLKSWAGEN номерний знак НОМЕР_1 є не відповідач, а громадянин ОСОБА_3 . Разом з тим, жодних доказів, на якій правовій підставі відповідач керував даним автомобілем в момент ДТП останнім суду в процесі розгляду справи не надано, а тому відповідач не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану ним в результаті ДТП шкоду. Також суд дійшов висновку про можливість присудження на користь позивача за судовим рішенням 3 000 грн. правничої допомоги. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 червня 2024 року та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви МТСБУ відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 володів і володіє транспортним засобом VOLKSWAGEN з номерним знаком НОМЕР_1 на підставі генеральної довіреності посвідченої Мирончук В.В. приватним нотаріусом ОМНО, зареєстрованої в реєстрі під №15 від 17.01.2020 на користування цим транспортним засобом, що підтверджує належне право володіння відповідачем вказаного транспортного засобу та правомірність його експлуатації, однак судом не надано жодної оцінки цій довіреності, зокрема в рішенні суду не зазначено, чому генеральна довіреність не вважається достатньою підставою для керування транспортним засобом. Зазначає, що позивачу було відомо про наявність у відповідача статусу особи, яка згідно п.13.1. ст. 13 Закону України №1961 звільнена від обов`язкового страхування. Зокрема, у повідомленні про ДТП від 11.02.2022 зазначено, що особу відповідача ОСОБА_1 встановлено на підставі посвідчення НОМЕР_4 . Тобто знаючи про наявність у відповідача посвідчення НОМЕР_4 , а у зв`язку із цим і пільги, передбаченої п.13.1. ст. 13 Закону України №1961, позивачем свідомо не були направлені листи для досудового врегулювання спору, а саме: Лист від 21.01.2022 про отримання інформації та Лист від 26.05.2022 про добровільну компенсацію витрат, про що було зазначено у відзиві. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 зазначає, що до матеріалів справи жодного договору про надання правової допомоги не надано, а встановити розмір правничої допомоги на підставі лише ордеру є неможливим. Позиція позивача в суді апеляційної інстанції У відзиві на апеляційну скаргу, МТСБУ посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки відповідач не надав під час розгляду справи судом першої інстанції доказів на якій правовій підставі належить транспортний засіб в момент ДТП та докази наявності на момент пригоди при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Явка сторін в суді апеляційної інстанції В судове засідання, призначене на 13.02.2025 сторони не з`явилися. 12.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника МТСБУ адвоката Пасічняк Л.П. надійшла заява, у якій представник просить провести розгляд апеляційної скарги без участі позивача та його представника, апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 30.12.2021 внаслідок порушення відповідачем Правил дорожнього руху, затверджених ПКМ України 10.10.2001 відбулась ДТП, наслідком якої стало пошкодження транспортного засобу марки «CHEVROLET» державний номерний знак НОМЕР_2 . Власником пошкодженого автомобілю є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Вина відповідача у вчинені дорожньо-транспортної пригоди встановлена постановою Малиновського районного суду м. Одеси по справі від 31.01.2022 у справі №521/1358/22, яка набрала законної сили 11.02.2022. Встановлено, що на момент скоєння ДТП спірний автомобіль марки «VOLKSWAGEN» державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував відповідач, не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідач в добровільному досудовому порядку шкоду, заподіяну ОСОБА_4 не відшкодував. ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди. На підставі наказу № 3/4033 від 26.05.2022 МТСБУ в порядку п.п. «а» п.41.1ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснило страхову виплату в розмірі 6886,16 грн, що підтверджується платіжними дорученням № 820064 від 27.05.2022. Розмір майнової шкоди визначений звітом ТОВ «АВТО ОДЕКС» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності виданий Фондом Державного майна України № 957/21 від 30.12.2021) № 26-01/22 від 26.01.2022. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. За п. 38.2.1 ст. 38 Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1ст. 13 цього Закону. Зазначене узгоджується із ст. 1191 ЦК України, за якою особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (ст. 599 ЦК України). При вирішенні спору суд враховує, що в порядку ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Принципами судового доказування є обов`язковість доказування (оскільки всі обставини справи підлягають доказуванню; належність, допустимість, достовірність, достатність, доказів (Глава 5 Розділу І ЦПК України). Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише сприяє учасникам удового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Змагальна форма цивільного процесу визначає покладання тягаря доказування на самі сторони і зняття із суду обов`язку по збиранню доказів. Відповідно до статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані, зокрема сприяти об`єктивному встановленню всіх обставин справи та не приховувати докази. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 26.04.2019 (а.с. 59). Статтею 13 п. 13.1. Закону України № 1961 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції на час виниклих правовідносин спірної ДТП) учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. У Законі України «Про страхування» № 85/96-ВР встановлено види обов`язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини першої статті 7). Закон № 1961 є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм матеріальних та моральних збитків, у тому числі за рахунок Моторного бюро, у випадках, передбачених Законом № 1961. Одним із завдань Моторного бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом № 1961; у разі заподіяння шкоди особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього закону, Моторне бюро відшкодовує її за рахунок коштів фонду захисту потерпілих (підпункт 39.2.1 пункту 39.2 статті 39, підпункт „г пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961). Так, у встановлених Законом № 1961 випадках Моторне бюро виступає гарантом відшкодування шкоди потерпілим від дорожньо-транспортних пригод за рахунок коштів відповідних фондів. У Законі № 1961 передбачено особливості його застосування у випадках заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортних пригод, винуватцями яких є окремі категорії громадян, та обов`язкові умови, за наявності яких певні категорії фізичних осіб вважаються такими, чия цивільно-правова відповідальність застрахована, а Моторне бюро, відповідно, зобов`язане відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну потерпілих. Для учасників бойових дій, що визначені законом, умовою їх страхування є особисте керування належними їм транспортними засобами, а для інвалідів I групи - також і керування належними їм транспортними засобами іншою особою в їх присутності. Згідно з рішенням Конституційного Суду № 7-рп/2014від 23.12.2014 року (офіційне тлумачення положень пункту 13.1 статті 13) в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 № 1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі. Встановлено, що власником транспортного засобу марки VOLKSWAGEN номерний знак НОМЕР_1 є не відповідач, а громадянин ОСОБА_3 . Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач ОСОБА_1 у своєму запереченні на заперечення на відзив (а.с. 71-76) зазначав, що на час ДТП, яка мала місце 30.12.2021 він володів і володіє транспортним засобом VOLKSWAGEN з номерним знаком НОМЕР_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ОМНО Мирончук В.В., зареєстрованої в реєстрі під №15 від 17.01.2020 на користування цим транспортним засобом, що підтверджує належне йому право володіння вказаним транспортним засобом та правомірність його експлуатації. Додатком до цих заперечень відповідачем було долучено копію цієї довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ОМНО Мирончук В.В., зареєстрованої в реєстрі під №15 від 17.01.2020. При цьому, в прохальній частині цього заперечення, відповідач також просив визнати причини пропуску строку на подання доказу поважними, поновити строк для подання вказаного доказу та долучити до матеріалів справи копію вищевказаної довіреності від 17.01.2020 (а.с. 76, 60). Однак, в порушення норм процесуального закону, судом першої інстанції не було розглянуто вищевказане клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказу. Отримавши клопотання, суд зобов`язаний був його розглянути та в залежності від викладеного вирішити питання про можливість/неможливість його долучення до матеріалів справи. При цьому, мотивуючи свої висновки, суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що жодних доказів, на якій правовій підставі відповідач керував даним автомобілем в момент ДТП останнім суду в процесі розгляду справи не надано, а тому відповідач не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану ним в результаті ДТП шкоду. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Отже, з урахуванням наведеного,значення саме вищевказаного доказу по справі, а саме довіреності на користування транспортним засобом, має суттєво значення для справи, водночас судом не було розглянуто клопотання відповідача про поновлення строку на подання цього доказу і долучення її до матеріалів справи. З огляду на проаналізовані норми законодавства, наявність у відповідача на час вчинення ДТП 30.12.2021 статусу учасника бойових дій та документального підтвердження, на якій правовій підставі він керував автомобілем VOLKSWAGEN з номерним знаком НОМЕР_1 , суд першої інстанції дійшов помилково висновку про відсутність у відповідача права на звільнення від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України та відшкодування збитків від ДТП відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-I. Більш того, судом першої інстанції не встановлено заволодіння транспортним засобом VOLKSWAGEN номерний знак НОМЕР_1 неправомірним способом водієм ОСОБА_5 . Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується. При цьому, судом першої інстанції не встановлено відсутності реєстраційних документів у водія забезпеченого транспортного засобу VOLKSWAGENномерний знак НОМЕР_1 на момент ДТП, чи доказів відсутності посвідчення водія у ОСОБА_5 . З огляду на таке, висновок суду про те, що ОСОБА_5 хоча і є особою віднесеною до пільгової категорії (учасник бойових дій), однак жодних доказів, на якій правовій підставі він керував даним автомобілем в момент ДТП до суду не надано, тому відповідач не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану ним в результаті ДТП шкоду, є помилковим. Крім того, у разі наявності сумнівів у достовірності будь-якого з доказів, позивач не порушував перед судом питання про витребування оригіналів цих доказів у відповідача (ч.6 ст. 95 ЦПК України). Отже, позовні вимоги МТСБУ до ОСОБА_5 про стягнення коштів є безпідставними та не підлягають задоволенню. Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 червня 2024 року слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог МТСБУ. Розподіл судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України - частина 1 статті 141 ЦПК України. Відповідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Врахувавши підстави звільнення відповідача ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до закону та задоволення його апеляційної скарги, керуючись вимогами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про стягнення із МТСБУ судового збору у розмірі 4 542 грн в дохід держави. Порядок та строк касаційного оскарження Відповідно до п. 1 ч.1 ст.389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 червня 2024 року скасувати. У задоволенні позову Моторно (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовити. Стягнути із Моторно (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4542 (чотири тисячі п`ятсот дві) гривень, 00 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 10.03.2025 Головуючий Судді: