Постанова Одеський апеляційний суд № 505/19/20

Номер провадження: 33/813/9/21 Номер справи місцевого суду: 505/19/20 Головуючий у першій інстанції Вергопуло А. К. Доповідач Кадегроб А. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.03.2021 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду Кадегроб А.І., за участі секретарок судового засідання: Тьосової Я.В., Янковської Ю.Л., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши апеляційну скаргу останнього на постанову судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02.04.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,- ВСТАНОВИЛА: Постановою судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02.04.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адвоката, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто на користь держави судовий збір у сумі 420, 40 грн. З оскарженої постанови вбачається, що ОСОБА_1 03 січня 2020 року о 21 годині 00 хвилин по вулиці Сільськогосподарській керував транспортним засобом марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота. Згідно висновку медичного огляду №1 від 03.01.2020, ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. п. 2,5; 2,9 а Правил дорожнього руху та вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з прийнятим рішенням судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена постанова є необґрунтованою та постановлена в порушення вимог діючого законодавства про адміністративні правопорушення. В обґрунтування своїх апеляційних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що суддею районного суду не було належним чином і в повному обсязі з`ясовано всі обставини справи, не вірно надано оцінку наявним у матеріалах справи доказам, оскільки останні не містять належних та допустимих доказів винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Наголошує на тому, що він не керував автомобілем, а лише сидів у ньому в очікуванні своєї дружини. Тому в поліцейських не було підстав звертатись до нього, а тим більше проводити медичний огляд щодо стану сп`яніння. Крім цього вказує, що він не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння, сам наполягав на проведенні вказаного огляду в порядку, встановленому законом, а саме в медичному закладі, вповноваженому на проведення огляду на стан сп`яніння. Також ОСОБА_1 стверджує, що суддею районного суду, в порушення вимог ст. 268 КУпАП, проведено судовий розгляд за його відсутності та відсутності його захисника. В зв`язку з чим, ОСОБА_1 просить оскаржену постанову судді районного суду скасувати, провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім цього апелянт зазначає, що в нього були сумніви щодо неупередженості судді районного суду Вергопуло А.К., в зв`язку з чим, він заявив відвід судді, в задоволенні якого незаконно відмовлено. В зв`язку з вищевикладеним просить постанову судді районного суду Павловської Г.В. щодо відмови в задоволенні відводу судді Вергопуло А.К. скасувати. Заслухавши суддю-доповідача; виступ Осокіна С.Ю., який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити; допитавши свідків; дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків. Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність скасування постанови про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Вергопуло А.К., суддя апеляційного суду приходить до таких висновків. Відповідно до ст. 287, п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП передбачено можливість оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, в тому числі постанови суду про накладення адміністративного стягнення. Разом з цим діючим КУпАП не передбачено можливість оскарження постанови суду за результатами розгляду відводу судді. Враховуючи вищевикладене, суддя апеляційного суду позбавлений можливості переглядати постанову судді районного суду Павловської Г.В. про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Вергопуло А.К., в зв`язку з чим апеляційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню. Щодо доводів апеляційної скарги про скасування постанови судді районного про визнання винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя апеляційного суду приходить до таких висновків. Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- ікінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Вимогами ст. 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Положеннями ч. 1 ст. 268 КУпАП визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 суддею суду першої інстанції не були дотримані вимоги закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, що призвело до прийняття судового рішення, що не відповідає вимогам закону, а викладені в постанові судді висновки щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи. Суддя районного суду визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Свої висновки суддя районного суду мотивував на підставі досліджених доказів, а саме: -показів свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; -протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ №093815 від 03 січня 2020 року; -письмових пояснень: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ; -рапорту начальника СРПП№4 Подільського ВП ГУНП в Одеській області; -рапорту інспектора СРПП№4 Подільського ВП ГУНП в Одеській області; -висновку №1 від 03.01.2020 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижує увагу та швидкість реакції; -копією диску з відеозаписами з місця події; -копією свідоцтва про державну реєстрацію №7261/2007; -копією Переліку лікувально-профілактичних закладів закріплених за лабораторіями; -копією Переліку лікувально-профілактичних закладів, які мають право на проведення медичних оглядів громадян для встановлення сану сп`яніння; копія наказу №139 від 24.10.2019 року КНП «Подільська міська лікарня Подільської міської ради»; -копією Переліку лікарів КНП «Подільська міська лікарня Подільської міської ради», які пройшли тематичне удосконалення, залучених до проведення медичних оглядів на стан сп`яніння. Однак суддя апеляційного суду не може погодитися з вказаними висновками судді районного суду, з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. З аналізу диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП вбачається, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП складається з трьох видів діянь, які містять склад вищезазначеного адміністративного правопорушення, а саме: 1)керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2)передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; 3)відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу чи швидкість реакції. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до п. 2.5 «Правил дорожнього руху України», водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За правилами ч. ч. 2-5 ст. 266 КУпАП, огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Згідно з п. 2 Розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Пунктом 12 Розділу II вказаної Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Відповідно до протоколу серії ОБ №093815 від 03.01.2020, ОСОБА_1 , 03.01.2020 о 21.00 годині по вул. Сільськогосподарській керував транспортним засобом марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота. Згідно висновку медичного огляду №1 від 03.01.2020, ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння (а. с. 3). Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення та оскарженої постанови, ОСОБА_1 обвинувачується в керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Однак, суддя апеляційного суду, за результатами розгляду апеляційної скраги приходить до висновку, що факт саме керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння не знайшов свого підтвердження матеріалами справи, оскільки останні не містять жодних належних доказів щодо цього. Так матеріали справи не містять чеків Драгеру або висновку медичного огляду на стан сп`яніння, які б встановлювали факт знаходження ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння. Згідно з висновком результату медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №1 від 03.01.2020 встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від обстеження (а. с. 10). Таким чином, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння. При цьому допитаний в суді апеляційного суду, ОСОБА_1 зазначив, що він не керував транспортним засобом та не знаходився в стані алкогольного сп`яніння. Поліцейські не повідомили йому причин звернення до нього, в зв`язку з чим в ОСОБА_1 , який є адвокатом, виникли сумніви щодо неупередженості поліцейських, тому він зазначив, що бажає проходити огляд на стан сп`яніння в медичному закладі, який вповноважений на проведення такого огляду. Від проходження огляду на стан сп`яніння в Подільській міській лікарні він не відмовлявся, однак просив щоб йому надали документи, які б підтверджували повноваження лікаря на проведення такого огляду, а також документи, які підтверджують сертифікацію та повірку спеціального технічного засобу для проведення огляду. Однак зазначені документи йому надано не було та лікарем записано у висновку, що він відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Оскільки ОСОБА_1 не погодився із вказаним висновком, тому він відмовився від його підписання. Показання ОСОБА_1 в частині того, що він не керував транспортним засобом та не вживав алкогольних напоїв, підтвердили також допитані в судовому засіданні апеляційного суду в якості свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Також суддя апеляційного суду не погоджується з висновком судді районного суду про те, що факт знаходження ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння підтверджується показаннями свідків, оскільки відповідно до відеозапису, долученого до матеріалів справи не вбачається, що в присутності свідків ОСОБА_1 пропонувалося пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки, а також, що в присутності вказаних свідків ОСОБА_1 відмовився від проходження зазначеного огляду, або проходив такий огляд у передбаченому законом порядку. Відповідно до вимог законодавства України про адміністративні правопорушення визначено конкретні способи встановлення стану алкогольного сп`яніння, а саме: за допомогою спеціальних приладів на місці зупинки або в медичному закладі. Таким чином суддя апеляційного суду звертає увагу, що можливість встановлення стану алкогольного сп`янінні зі слів свідків не передбачено діючим законодавством про адміністративні правопорушення. Апеляційним судом викликались в судові засідання для перевірки доводів апеляційної скарги поліцейські Подільського ВП ГУНП в Одеській області: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які оформляли матеріали про адміністративне правопорушення. Зазначені поліцейські до апеляційного суду не з`явилися, причини неявки не повідомили. Таким чином суддя апеляційного суду приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за ознаками керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Суддя апеляційного суду звертає увагу також на те, що процес про адміністративне правопорушення цілком пов`язаний з презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення (рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»). Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», №9783/82, п.79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34). Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47). Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) (рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.). Склад правопорушення включає в себе наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом. Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. У рішенні по справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого. Рішенням ЄСПЛ, від 14 жовтня 2010 року, у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. Суддя суду першої інстанції на вищевказані порушення та протиріччя уваги не звернув, належної оцінки їм не надав та кваліфікував дії ОСОБА_1 як керування транспортним засобом особою в стані алкогольного сп`яніння, не мотивувавши своє рішення належним чином на підставі належних та допустимих доказів. Вищевикладене свідчить про істотну неповноту і однобічність розгляду справи, які є безумовною підставою для скасування оскарженої постанови. Також апеляційним судом не встановлено доказів, які свідчили би про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме не знайшов свого підтвердження факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Крім цього апелянт надав докази того, що автомобіль був припаркований біля під`їзду в будинок, де знаходиться офіс ОСОБА_1 . Жодного доказу на підтвердження факту керування ОСОБА_1 траснпортним засобом матеріали справи не містять. Викладені обставини свідчать про відсутність в матеріалах справи доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і, відповідно, про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення. Встановлені апеляційним судом обставини свідчать про відсутність в матеріалах справи доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а відповідно і складу адміністративного правопорушення, в зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржена постанова скасуванню, з закриттям провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість апеляційної скарги в цілому, у зв`язку з чим вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, оскаржена постанова скасуванню, а провадження по справі закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Керуючись ст. ст. 7, 247, 293, 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02.04.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Кадегроб