Ухвала КЦС ВС № 727/11132/14-ц

Ухвала 30 березня 2021 року м. Київ справа № 727/11132/14-ц провадження № 61-2645ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , заінтересована особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення, ВСТАНОВИВ: У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення. Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору дарування від 12 листопада 2011 року ОСОБА_1 є власником 11/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та її частка в цьому будинку складається з ізольованої квартири № 3 загальною площею 163,10 кв. м. У жовтні 2014 року їй стало відомо, що відповідачка ОСОБА_4 , колишня власниця вказаної квартири, зареєструвала без згоди своє та неповнолітніх дітей місце проживання у належній їй квартирі. Реєстрація місця проживання відповідачів у її квартирі здійснена на підставі незаконно отриманого свідоцтва про право власності від 18 червня 2014 року. 21 червня 2014 року запис про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_4 був видалений реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а бланки свідоцтва про право власності від 18 червня 2014 року були знищені. Наявність незаконної реєстрації відповідачів та їхнє місце проживання у квартирі перешкоджає їй користуватися та розпоряджатися цією квартирою. Посилаючись на ці обставини, просила суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та виселення відповідачів із належної їй квартири. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 09 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення з квартири скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та їх виселення з квартири задоволено. Визнано ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_3 . Виселено ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 09 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2015 року скасовано та ухвалене нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено частково. Виселено ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття зазначених осіб з реєстрації відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_5 , який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , до якої приєдналася ОСОБА_4 , задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , заінтересована особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір дарування 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складають квартиру № 3 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 12 листопада 2011 року, визнано недійсним на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 травня 2017 року. У зв`язку із вказаним рішенням позивачка ОСОБА_1 не є власником спірного житла, а тому у неї відсутні підстави вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження на підставі статті 391 ЦК України. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 14 листопада 2018 року у зв`язку із нововиявленими обставинами. Посилалася на те, що рішенням суду від 14 листопада 2018 року відмовлено в задоволенні позову у даній справі, виходячи із того, що договір дарування спірної квартири від 12 листопада 2011 року рішенням суду був визнаний недійсним, а тому позивач не є власником квартири і у неї відсутні підстави вимагати усунення перешкод у користуванні квартирою. Проте, постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 серпня 2017 року, якими було визнано договір дарування недійсним, скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення від 14 листопада 2018 року у справі задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_3 . Виселено ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 січня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки позивач, отримуючи в дарунок житло, знала про проживання в ньому неповнолітніх дітей - членів сім`ї колишнього власника цього житла, які не мають іншого житла та набули охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявила розумну дбайливість про інтереси дітей, то колегія суддів вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення відповідачів зі спірної квартири слід відмовити. При цьому, відмовляючи у задоволенні позову щодо виселення матері ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції зазначив про неможливість проживання неповнолітніх дітей самостійно без батьків або одного із них. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 18 лютого 2021 року звернулась засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 січня 2021 року у вищевказаній справі, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження, установленого статтею 390 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року вищевказану касаційну скаргу залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків до 02 квітня 2021 року, але не більше десяти днів з дня вручення ухвали, зокрема запропоновано заявнику надати докази на підтвердження отримання оскаржуваної постанови апеляційного суду саме 19 січня 2021 року. У березні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, зокрема копія листа Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2021 року № 07-20/6/2021 та витяг з журналу видачі копій судових документів, з яких убачається, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 отримала копію оскаржуваної постанови саме 19 січня 2021 року у приміщенні апеляційного суду. Згідно з положеннями статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та надані заявником докази у їх сукупності, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки встановлені обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є згідно із статтею 390 ЦПК України підставою для його поновлення. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 січня 2021 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 липня 2020 року. Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без врахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 12 червня 2019 року у справі № 645/5260/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 682/2422/19, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-13113цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник посилається, на те що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Оскільки недоліки касаційної скарги усунуто, за формою та змістом касаційна скарга відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, отже наявні підстави для відкриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Поновити представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 11 січня 2021 року. Відкрити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , заінтересована особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 січня 2021 року. Витребувати з Шевченківського районного суду м. Чернівці матеріали справи № 727/11132/14-ц. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, в 10-денний строк з дня отримання ухвали. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик