Постанова 4807 № 310/6867/20

Дата документу 29.03.2021 Справа № 310/6867/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 310/6867/20 Головуючий у 1-й інстанції: Дністрян О.М. Провадження № 22-ц/807/776/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у особі представника Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 29.03.2007р. ОСОБА_1 підписала заяву б/н з метою отримання банківських послуг, та відповідачу було відкрито кредитний рахунок, на який встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, та для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 6400,00 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 3.2, 3.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. ОСОБА_1 належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань, в зв`язку із чим станом на 17.06.2020р. має заборгованість в розмірі 16 567,39 грн., яка складається із наступного: 12 967,41 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 20,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 12 947,41 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3 599,98 грн. заборгованість за простроченими відсотками, яку позивач просив стягнути з відповідача. Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 груд- ня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б\н від 29.03.2007р. у розмірі 12 967 грн. 41 коп., а також судовий збір в розмірі 1 645 грн. 24 коп., а всього 14 612 грн. 65 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» у особі представника Крилової О.Л. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення у зв`язку з невідповідністю висновків суду зібраним матеріалам справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків та ухвалити нове рішення, яким позовні ці вимоги задовольнити. Відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, проте в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного із ПАТ КБ «Приватбанк» договору б\н від 29.03.2007р. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6400,00 грн. Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача за вказаним кредитом станом на 17.06.2020р. складає 16 567,39 грн., в тому числі: 12 967,41 грн. заборгованість за тілом кредиту, 3 599,98 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит. До кредитного договору банком додано копію заяви клієнта, яка підписана сторонами, витяг з Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, який не підписано клієнтом, але позивачем ці документи визначались як складові кредитного договору, з чим, на думку банку, погодився позичальник. Оцінивши вказані документи, суд дійшов наступного. Як вбачається із вищевказаної заяви клієнта, у ній не зазначено про такі істотні умови кредитного договору як відсотки, пеня, комісія, штрафи. Так, у вказаній заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієн- том і банком договір про надання банківських послуг. При цьому, суд зазначив, що заява не містить посилань на конкретні умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, інших умов кредитного договору, а Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку суд не визнав складовими кредитного договору, оскільки вони не підписані відповідачем. Зважаючи на вказані обставини та посилаючись на правовий висновок у постанові ВП ВС від 03.07.2019р.(провадження № 14-131цс19), суд задовольнив лише вимоги позивача на суму 12 967,41 грн., яку визнав фактично отриманою сумою кредитних коштів, які підлягають поверненню позичальником банку відповідно до приписів статей 530, 1054 ЦК України. В апеляційній скарзі банк зазначив, що він надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, тому суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, оскільки це суперечить суті кредитного договору та не узгоджується з вимогами ст.ст. 1046, 1048 ЦК України. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що підтверджується випискою про рух коштів по відкритому йому картрахунку та розрахунком заборгованості, згідно з якими відповідач особисто знімав кошти та здійснював погашення заборгованості. Крім того, банк посилався на те, що ставка процентів була узгоджена між сторонами у заяві у розмірі 1,9 % щомісячно, на що увагу судом звернуто не було. Дослідивши вказані доводи скарги, колегія дійшла наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги щодо розміру і порядку нарахування процентів, пені, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 29 березня 2007 року, посилався також на "Умови та правила надання банківських послуг" і "Тарифи банку", як невід`ємні частини спірного договору, вказуючи, що такий договір є договором приєднання. Але колегія суддів погоджується із оцінкою, наданою цим документам судом першої інстанції, та зробленим на її підставі висновком, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору саме на тих умовах, які заявлені банком у позовній заяві. У заяві клієнта зазначено, що ОСОБА_1 згодна із тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомлена та погодилась з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Водночас, банк не додав до справи буд-яких Тарифів, які стосуються цих правовідносин, та взагалі матеріали справи такого документу як Тарифи не містять. Але це не призвело до невірної оцінки правової приводи Умов та правил надання бан- ківських послуг. Суд правильно визначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим витягом з Умов та правил надання банківських послуг ознайомлений відпові- дач та погодився із ними, підписуючи заяву клієнта Приватбанку. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, на що зверталась увага судів у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), та не спростовано позивачем при розгляді цієї справи. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати беззаперечною складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ним нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, що становить 13 років, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Між тим, суд неналежним чином дослідив зміст заяви клієнта від 29.03.2007р., у якій сторони узгодили проценти за користування кредитними коштами у ставці 1,9 % на місяць ( 22,8 % річних) на залишок заборгованості ( а.с. 15-зворот). Але з наданого розрахунку вбачається, що банком ця процентна ставка застосувалась лише у періоді з 27.03.2007. по 31.12.2012р., а в подальшому була зміна в односторонньому порядку без укладення з позичальником додаткових угод, що є неприпустимим відповідно до приписів ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України. Тому тільки за ставкою 22,8 % річних банк міг нараховувати відсотки відповідачу за користування кредитним лімітом, в той час як банк нараховував відсотки позичальнику за такими ставка: з 01.01.2013р. 30 % річних, з 01.09.2014р. 34,8 % річних, з 01.04.2015р. 43,2 % річних, з 01.06.2015. 30 % річних, з 11.03.2016р. 34,8 % річних, з 02.09.2016р. 42 % річних, тобто за ставками, більшими від узгодженої з позичальником. При перевірці розрахунку відсотків, колегія не могла не перевіряти і залишок, на який вони нараховуються, та в цьому процесі виявила, що згідно з довідкою банку про встановлення відповідачу кредитного ліміту його максимальний розмір був встановлений 25.12.2012р. у розмірі 6400 грн., а вже 08.09.2016р. він зменшений до 0,00 ( а.с. 14). В той же час, банком визначено до стягнення суму кредиту у розмірі 12 967,41 грн. Встановлено за розрахунком та за випискою про рух коштів по картрахунку відпові- дача, що банк надавав кредитні кошти під нараховані проценти, поступово збільшуючи тіло кредиту на ці суми, але фактично позичальник цих коштів не отримувала та ними не користувалась. Отже, в будь-якому разі сума фактично отриманих коштів не могла перевищувати визначеного значення ліміту 6 400 грн., оскільки позичальник не погоджувалась на умови її кредитування банком у випадку відсутності коштів на рахунку для погашення відсотків. У такий же спосіб банком погашалась пеня, неправомірно нарахована відповідачу, попри узгодження такої умови договору у підписаній заяві клієнта. Відтак, розбіжність у значенні тіла кредиту, тобто між фактично отриманими кредитними коштами в сумі 6400 грн. та стягнутими судом в сумі 12 967,41 грн. складає 6 567,41 грн., що повністю покриває заявлені банком до стягнення відсотки у розмірі 3 599,98 грн. Хоча їх дійсний розмір є ще значно меншим, оскільки мав розраховуватись за ставкою 22,8 % річних. Оскільки рішення суду відповідачем в частині стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту не оскаржувалось, та позивач також оскаржує рішення суду тільки в частині відмови у задоволенні його вимог про стягнення відсотків, то колегія не може його переглядати в неоскарженій частині. Але, врахувавши вище встановлені в ході апеляційного розгляду обставини, колегія, з огляду на принципи верховенства права та справедливості, відмовляє у задоволенні вимог банку про стягнення відсотків в сумі 3 599,98 грн. за іншим правовим обгрунтуванням, ніж визначив суд. З урахування наведеного, колегія суддів відповідно до приписів п. 4 ч. 1, ч. 4 статі 376 ЦПК України змінює правове обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені. Оскільки вказаною зміною судового рішення будь-яких сум на користь банку не присуджується, то судові витрати на стадії апеляційного провадження йому за рахунок відповідача не компенсуються. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у особі представника Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково. Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року у цій справі в оскаржуваній частині змінити щодо правового обґрунтування відмови в позовних вимогах про стягнення відсотків. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково Постанова прийнята, складена та підписана 29 березня 2021 року. Головуючий: Судді: