Постанова 4807 № 310/6867/20

Дата документу 03.12.2021 Справа № 310/6867/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №310/6867/20 Головуючий у 1 інстанції: Дністрян О.М. Провадження № 22-ц/807/3593/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «03» грудня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Онищенка Е.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 серпня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: В вересня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 29.03.2007 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 3.2, 3.3 договору. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 17.06.2020 року має заборгованість 16567,39 грн., яка складається з наступного: 12967,41 грн. тіло кредиту, в тому числі 20 грн. поточне тіло кредиту, 12947,41 грн. прострочене тіло кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 3599,98 грн. заборгованість за простроченими відсотками. На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 29.03.2007 року у розмірі 16567,39 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.03.2007 року у розмірі 12967,41 грн., судовий збір в розмірі 1645,24 грн., всього 14612,65 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року у цій справі в оскаржуваній частині змінено щодо правового обґрунтування відмови в позовних вимогах про стягнення відсотків. Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 травня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року задоволено. Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року скасовано та призначено справу до розгляду. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на надання банківської виписки, яка є належним доказом укладення кредитного договору, видачі кредиту, безпідставне звільнення відповідача від сплати заборгованості за відсотками, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначила, що нею було сплачено грошові кошти в розмірі, що перевищують нараховану банком суму. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходів з того, що банком здійснювалось неодноразове збільшення процентної ставки без узгодження з відповідачем, сума фактично отриманих коштів не могла перевищувати визначеного значення ліміту 6400 грн., відповідачем було здійснено повне погашення отриманих та використаних коштів в добровільному порядку. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Матеріалами справи підтверджується, що 29.03.2007 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої погодилася, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг (т. 1 а.с. 15). В анкеті-заяві сторони узгодили проценти за користування кредитними коштами у ставці 1,9 % на місяць (22,8 % річних) на залишок заборгованості (т. 1 а.с. 15-зворот). До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (т. 1 а.с. 16-21). Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 29.03.2007 року станом 17.06.2020 року становить 16567,39 грн., яка складається з наступного: 12967,41 грн. тіло кредиту, в тому числі 20 грн. поточне тіло кредиту, 12947,41 грн. прострочене тіло кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 3599,98 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» підтверджується, що ОСОБА_1 отримала чотири картки зі строком дії останньої № НОМЕР_1 - до 05/23 року (т. 1 а.с.13). Факт переказу Банком кредитних коштів на картковий рахунок і факт користування позичальником банківськими коштами підтверджується випискою із карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 на виконання її заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг. Згідно з вказаною випискою ОСОБА_1 активно користувалась кредитним коштами, періодично знімала кредитні кошти та вносила платежі через термінали самообслуговування на погашення кредиту (т. 1 а.с.35-43). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 29.03.2007 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Тарифи обслуговування кредитних карт в матеріалах справи відсутні. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, а також те, що вказаний документ станом на 23.03.2007 року містили умови кредитування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 23.03.2007 року. За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2021 року, прийнятої у цій справі за результатами розгляду апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо безпідставної відмови в стягненні заборгованості за відсотками, заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року в оскаржуваній частині змінено щодо правового обґрунтування відмови в позовних вимогах про стягнення відсотків. Вказана постанова Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2021 року набрала законної сили, в касаційному порядку не оскаржувалась. Апеляційний суд, змінюючи рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, зазначив наступне. «Суд неналежним чином дослідив зміст заяви клієнта від 29.03.2007р., у якій сторони узгодили проценти за користування кредитними коштами у ставці 1,9 % на місяць ( 22,8 % річних) на залишок заборгованості ( а.с. 15-зворот). Але з наданого розрахунку вбачається, що банком ця процентна ставка застосувалась лише у періоді з 27.03.2007 р. по 31.12.2012р., а в подальшому була зміна в односторонньому порядку без укладення з позичальником додаткових угод, що є неприпустимим відповідно до приписів ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України. Тому тільки за ставкою 22,8 % річних банк міг нараховувати відсотки відповідачу за користування кредитним лімітом, в той час як банк нараховував відсотки позичальнику за такими ставка: з 01.01.2013 р. 30 % річних, з 01.09.2014 р. 34,8 % річних, з 01.04.2015 р. 43,2 % річних, з 01.06.2015 р. 30 % річних, з 11.03.2016 р. 34,8 % річних, з 02.09.2016 р. 42 % річних, тобто за ставками, більшими від узгодженої з позичальником. При перевірці розрахунку відсотків, колегія не могла не перевіряти і залишок, на який вони нараховуються, та в цьому процесі виявила, що згідно з довідкою банку про встановлення відповідачу кредитного ліміту його максимальний розмір був встановлений 25.12.2012 р. у розмірі 6400 грн., а вже 08.09.2016 р. він зменшений до 0,00 (а.с. 14). В той же час, банком визначено до стягнення суму кредиту у розмірі 12 967,41 грн. Встановлено за розрахунком та за випискою про рух коштів по картрахунку відповідача, що банк надавав кредитні кошти під нараховані проценти, поступово збільшуючи тіло кредиту на ці суми, але фактично позичальник цих коштів не отримувала та ними не користувалась. Отже, в будь-якому разі сума фактично отриманих коштів не могла перевищувати визначеного значення ліміту 6 400 грн., оскільки позичальник не погоджувалась на умови її кредитування банком у випадку відсутності коштів на рахунку для погашення відсотків. У такий же спосіб банком погашалась пеня, неправомірно нарахована відповідачу, попри узгодження такої умови договору у підписаній заяві клієнта. Відтак, розбіжність у значенні тіла кредиту, тобто між фактично отриманими кредитними коштами в сумі 6400 грн. та стягнутими судом в сумі 12 967,41 грн. складає 6 567,41 грн., що повністю покриває заявлені банком до стягнення відсотки у розмірі 3 599,98 грн. Хоча їх дійсний розмір є ще значно меншим, оскільки мав розраховуватись за ставкою 22,8 % річних». Зазначені обставини в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують повторного доказування. Також, колегія суддів приймає до уваги, що згідно з розрахунком АТ КБ «ПриватБанк» відповідачу банком нараховувалась та списувалась пеня за прострочення за кредитом, докази узгодження розміру якої відсутні, а також здійснювалось списання відсотків за користування кредитом за ставками, більшими від узгодженої з позичальником, та ці нарахування як наданий банком кредит зараховувались на тіло кредиту, на яке в наступних періодах знову нараховувалась пеня та відсотки, таким чином, збільшувалось тіло кредиту. Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписки по рахунках/карткам ПАТ КБ «ПриватБанк» є належними та допустимими доказами, що підтверджується Постановою Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. у справі № 908/4154/13 щодо надання Банком кредитних коштів Клієнту, отримання і використання таких коштів Клієнтом, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором. Апеляційний суд, дослідивши виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 , погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності заборгованості за тілом кредиту, оскільки сума, внесена відповідачем на погашення заборгованості, перевищує суму витрачених відповідачем коштів як шляхом їх зняття та перерахування, так і шляхом нарахування відсотків за користування кредитом в узгодженому розмірі. Оскільки сторонами узгоджено максимальний кредитний ліміт в розмірі 6400 грн. (т. 1 а.с.14) та відсоткову ставку в розмірі 1,9% в місяць (22,8% річних), максимальна сума відсотків, яку повинна була сплатити ОСОБА_1 за весь період користування коштами з 23 березня 2007 року по 17 червня 2020 року становить 19 107,41 грн. (6400 грн. х 22,8% / 100 х 4714 днів / 360 днів = 19 107,41 грн.) А отже, на погашення тіла та відсотків за цей період позичальнику необхідно було сплатити 25 507,41 грн. (6400 грн. + 19 107,41 грн. = 25 507,41 грн.). Як встановлено судом навіть на підставі наданих самим позивачем розрахунку заборгованості (т. 1 а.с. 4-12) та виписки з банківського рахунку (т. 1 а.с. 35-43) ОСОБА_1 внесла на погашення заборгованості 28 810,24 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 серпня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 03 грудня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська Е.А. Онищенко