Постанова 4811 № 463/3294/20

Справа № 463/3294/20 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І. Провадження № 22-ц/811/2881/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 42 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року в складі судді Леньо С.І. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- встановила: У квітні 2020 року позивач АТ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26.12.2008 в розмірі 94205,66 грн. Вимоги обґрунтовував тим, що 26.12.2008 року між банком та відповідачкою укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Зміна кредитного ліміту може відбуватись за рішенням банку, який може прийняти таке рішення в будь-який момент. В кінцевому, сума кредитного ліміту була збільшена до розміру 50000 грн. Поставивши свій підпис у заяві відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між нею та банком договір. Приєднавшись до договору відповідачка погодилась зі всіма його умовами, а банк в свою чергу, видав їй обумовлену суму коштів на засадах поворотності та платності. Обов`язку щодо повернення коштів відповідачка не виконує, внаслідок чого станом на 22.03.2020 загальний розмір заборгованості становить 94205,66 грн., з яких 0,0 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 57191,43 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 18792,14 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочення кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. нарахована комісія, 13498,01 грн. нарахована пеня, 250 грн. штраф (фіксована частина), 4474,08 грн. штраф (процентна складова). Просив позов задовольнити та стягнути таку суму в примусовому порядку. Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року в позові Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26.12.2008 року в загальному розмірі 94205,66 грн. відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з рішенням не погоджується, вважає незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного та всебічного дослідження всіх обставин справи. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідачкою не спростовано факт підписання анкети заяви від 26.12.2008 та довідки про умови кредитування і довідки про відкриття рахунку. Більше того, стосовно правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 справа № 342/180/17, то у такій відповідач заперечував ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, тому у суду не було правових підстав брати до уваги саме такі докази, які були надані позивачем. Покликається на те, що підписанням анкети заяви, відповідачка погодилася про укладення змішаного договору банківського рахунку і кредитного договору. В тексті анкети заяви сторони погодили розмір відсоткової ставки та штраф при порушенні зобов`язань, а відповідачка не заявляла вимог про визнання кредитного договору недійсним чи нікчемним. Натомість, позивач видав відповідачці кредитну картку, яка в подальшому перевипускалась та відкрив картковий рахунок, на який було встановлено ліміт в розмірі 50000,00 грн. Із виписки чітко прослідковується використання коштів, отримання таких через банкомати, оплата такими за товар у магазинах, проведення відповідних операцій без картки є неможливим. Стверджує, що суд першої інстанції не оцінив належним чином довідку про умови кредитування від 26.12.2008, чим проігнорував усталену судову практику Верховного Суду. Також, покликається на заборгованість за відсотками нарахованими відповідно до ст. 625 ЦК України. Так, 01.03.2019 банк вніс зміни до Умов та правил надання банківських послуг та встановив проценти, які відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановив за домовленістю в розмірі 86,4 % для картки Універсальна, 84,0% для картки Універсальна голд, починаючи з цієї дати відповідачці нараховувались відповідні відсотки, а редакція таких умов була на сайті Приватбанку. Також зазначає, що оскільки відповідачка не погасила заборгованість належним чином, заборгованість за тілом кредиту стала простроченою. Вважає, що суд помилився стосовного того, що тіло кредиту було погашене відповідачкою, оскільки станом на 29.11.2017 остання використала кредитні кошти в розмірі 49996,64 грн., а повернула лише 44051,11 грн, а з врахуванням погодженого розміру пені та штрафів при порушенні зобов`язань та відсотків за користування кредитними коштами, позивач правомірно направляв кошти на погашення відсотків та неустойки. Звертає увагу на презумпцію правомірності правочину, яка визначена ст. 204 ЦК України та те, що відповідачка не надала суду доказів про те, що надані позивачем тарифи викладені не в тій редакції, яка діяла на час підписання анкети заяви. Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК Україниніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Звертаючись із позовними вимогами позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої доводи обґрунтовував укладеним між банком та відповідачкою ОСОБА_1 кредитним договором №б/н від 26.12.2008, розрахунком заборгованості за таким договором станом на 22.03.2020, анкетою-заявою із підписом позичальника, випискою за договором, Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умовами та правилами надання банківських послуг, копією паспорта ОСОБА_1 (а.с. 5-51, 78-79). Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у наданій відповідачу анкеті-заяві процентна ставка зазначена на рівні 2,5 %, при цьому у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Натомість, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту, однак заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та процентів за користування кредитними коштами в межах даної справи позивач не просить стягнути. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, банк посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https:www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору, при цьому суд зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Також суд зазначив, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. При вирішенні спору суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 03.07.2019 справа № 342/180/17. Так, згідно розрахунку заборгованості, станом на 22.03.2020 загальний розмір заборгованості становить 94205,66 грн., з яких 0,0 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 57191,43 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,0 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 0,0 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 18792,14 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочення кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. нарахована комісія, 250 грн. штраф (фіксована частина), 4474,08 грн. штраф (процентна складова). Таким чином, враховуючи відсутність правових підстав для стягнення з відповідача відсотків та неустойки, за відсутності заборгованості за тілом кредиту, суд дійшов висновку, що позов в цілому належить залишити без задоволення. Вимога про стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту відповідних висновків не спростовує, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості, така утворилась не за рахунок використання кредитних коштів, а за рахунок нарахування мінімального щомісячного внеску на погашення заборгованості, тоді як сама заборгованість, на яку нараховувався мінімальний щомісячний внесок, складається з відсотків та неустойки, право на стягнення яких у позивача відсутнє. Більше того, як вбачається банківської виписки по рахунку відповідачки, востаннє вона користувалась кредитною карткою 29.11.2017, коли за допомогою картки розрахувалась в магазині на суму 60 грн., після цього відповідачка жодного разу не користувалась кредиткою, а лише вносила кошти на погашення попередньої заборгованості. З цього часу і по 31.07.2019 відповідачка внесла коштів на кредитну картку на загальну суму 42 711,51 грн., що відбувалось як у спосіб автоматичного списання з іншої картки, так і у спосіб внесення готівки. Зокрема, в різні періоди часу відповідач поповнювала свою кредитну картку на суму 686,50 грн., 1000 грн., 1250 грн., 2210 грн., 2280 грн., 2350 грн., 2400 грн., 2450 грн., 2500 грн., 16000 грн., при цьому, не користуючись цією карткою в цей період. Разом з цим, як вбачається з цієї банківської виписки, попри відповідне погашення розмір заборгованості збільшувався за рахунок пені, штрафів та відсотків, права на стягнення яких у позивача немає. Наведене у сукупності, на переконання суду першої інстанції, підтверджує те, що позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є недоведеним, а в частині інших заявлених до стягнення платежів у позивача відсутнє право на такі кошти. Крім цього, оскільки у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту відмовлено, без задоволення також суд залишив вимогу про стягнення відсотків в розмірі 18792,14 грн., нарахованих згідно вимог ст. 625 ЦК України, оскільки стягнення таких коштів безпосередньо залежить від вирішення вимоги про стягнення основного боргу. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Частиною 1 і 2 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Судом встановлено, що 26.12.2008 відповідачка ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Банку. У заяві зазначено особисті дані, контактний номер телефону, місце проживання (а.с. 50). ОСОБА_1 погодилася, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Таким чином, 26.12.2008 між відповідачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», який змінив назву на АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Крім цього, відповідач підтвердила, що зобов`язується дотримуватись вимог Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їхніми змінами на сайті ПриватБанку. Зазначене спростовує протилежні висновки суду першої інстанції та у відповідній частині стверджує підставність вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Позивач виконав свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами. В свою чергу, позивач стверджує, що відповідачка не належним чином виконувала свої обов`язки, відтак згідно долученого розрахунку заборгованості за договором № б/н від 26.12.2008 станом на 22.03.2020 має заборгованість в розмірі 94205,66 грн., з яких 0,0 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 57191,43 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,0 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 0,0 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 18792,14 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочення кредит згідно ст. 625 ЦК України, 13948,01 грн. нарахован пеня, 0,00 грн. нарахована комісія, 250 грн. штраф (фіксована частина), 4474,08 грн. штраф (процентна складова) (а.с. 11). Крім цього, зазначеним розрахунком заборгованості підтверджується відповідне погашення відповідачкою заборгованості за наданим кредитом, що свідчить про визнання останньою своїх зобов`язань, а також дійсне використання кредитних коштів. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 від 26.12.2008 процентна ставка зазначена на рівні 2.5 %, однак як вбачається із розрахунку заборгованості, така була встановлена на рівні 3,5 %, а процентна ставка при порушенні умов кредитування 7 %. Крім цього, у розрахунку заборгованості наявна ще третя графа процентної ставки процентна ставка на прострочений кредит, річна на рівні 84 %. У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обставин за яких у суду першої інстанції та колегії суддів були б відсутні підстави для застосування зазначеної позиції, апеляційним судом не встановлено, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. Як вже зазначалось, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, на що зв6ернуто увагу і в апеляційній скарзі. Разом з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тобто, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Більше того, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Цим самим касаційний суд прийшов висновку про укладеність кредитного договору в силу вимог закону, та, як наслідок, врахувавши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Між тим, колегія суддів жодним чином не заперечує стосовно факту укладення між сторонами договору, про що зроблено відповідні висновки та погоджується в цій частині і доводами сторони позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Натомість, обставини стосовно повного чи часткового виконання сторонами відповідного договору, однак не ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг, які, як стверджує банк є складовою частиною кредитного договору та саме таким визначена відповідальність позичальника у вигляді неустойки, не дає підстав для висновку про підставність вимог у відповідній частині. Що стосується вимоги про стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів погоджується з тим, що така утворилась не за рахунок використання кредитних коштів, а за рахунок нарахування мінімального щомісячного внеску на погашення заборгованості, тоді як сама заборгованість, на яку нараховувався мінімальний щомісячний внесок складається з неустойки, право на стягнення яких у позивача відсутнє. Більше того, з матеріалів справи беззаперечно вбачається, що відповідачка востаннє користувалась кредитною карткою 29.11.2017, після цього лише вносила кошти на погашення попередньої заборгованості та внесла такі на загальну суму 42 711,51 грн., не використовуючи картку, однак, як вбачається з банківської виписки, попри таке погашення розмір заборгованості збільшувався за рахунок пені, штрафів та відсотків, право на стягнення яких у позивача відсутнє. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є недоведеним, а в частині інших заявлених до стягнення платежів у позивача відсутнє право на такі кошти. В свою чергу, статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019, справа №703/2718/16-ц зазначено, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. З врахуванням того, що у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту відмовлено, не підлягає задоволенню і вимога про стягнення відсотків в розмірі 18792,14 грн., нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки стягнення таких коштів безпосередньо залежить від вирішення вимоги про стягнення основного боргу. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 23 березня 2021 року Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк