Постанова Львівський апеляційний суд № 463/762/20

Справа № 463/762/20 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я. Провадження № 22-ц/811/1972/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 травня 2020 року в складі судді Головатого Р.Я. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - встановила: У січні 2020 року позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги мотивував тим, що на підставі заяви відповідача від 07.12.2007, ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, остання підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ними договір про надання банківських послуг. При укладенні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, однак відповідачка не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Відповідачка зобов`язалася погашати заборгованість за Кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а у разі виникнення прострочених зобов`язань за Договором, сплачувати банку проценти у подвійному розмірі від зазначених в тарифах, що діють на дату нарахування. Наслідком порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Оскільки відповідачка взятих на себе зобов`язань по договору не виконала, своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, не надала, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 01.12.2019 становить 23538 грн. 63 коп. та складається з: 4094 грн. 53 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 600 грн. 78 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625, 17484 грн. 34 коп. - нарахована пеня, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 1108 грн. 98 коп. - штраф (процентна складова). Оскаржуваним заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» 4094 грн. 53 коп. заборгованості за кредитним договором від 07 грудня 2007 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» 365 грн. 64 коп. судових витрат. Заочне рішення суду в частині відмови у стягненні процентів та неустойки оскаржив позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вважає рішення в цій частині таким, що прийняте без повного, всебічного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів та порушення норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що жодною нормою матеріального права не позбавлено банк на отримання процентів, як це визначено ст. 536, 1048, 1052 ЦПК України та ст. 49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність». Покликаючись на порядок укладення договору приєднання зазначає, що відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними та про відсутність договірних правовідносин і заборгованості. Не погоджується із застосуванням судом першої інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.07.2019, справа № 342/180/17, при цьому покликається на практику Верховного Суду в інших справах. Так, зробивши правильний висновок про отримання кредитних коштів та встановивши наявність кредитних правовідносин, суд відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог. При цьому, суд першої інстанції не врахував змісту та волевиявлення відповідача, дійшов помилкового висновку про те, що у договорі не зазначено істотних умов. Стверджує, що розрахунок заборгованості у цілковитій відповідності відображає рух коштів за карткою та є інформаційним документом. Дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір такої. Більше того, жодного доказу на підтвердження не користування кредитом і не ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг, відповідачем не подано. Таким чином, суд порушив норми матеріального та процесуального права, безпідставно, з одних лише формальних міркувань, звільнив відповідачку від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом - як встановлені договором, так і гарантовані законом (ст. 1048 ЦК України). Просить заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 травня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати. Від відповідача у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно із ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Звертаючись із позовними вимогами позивач АТ КБ «ПриватБанк» свої доводи обґрунтовував укладеним між банком та ОСОБА_1 кредитним договором б/н від 07.12.2007, Умовами та правилами надання банківських послуг у Приватбанку, розрахунком заборгованості за договором № б/н від 07.12.2007 станом на 01.12.2019, копією паспорта відповідачки (а.с. 6-33). Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідачкою не підписані, матеріали справи не містять підтверджень, що відповідачка ознайомилася і погодилася з такими, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, комісії, штрафів). Таким чином, суд прийшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: http://privatbank.ua/terms/pages/70/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Крім цього, суд зазначив, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Разом з цим, суд врахував, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 4094 грн. 53 коп. При вирішенні спору суд покликався на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. Зважаючи на те, що рішення суду позивач АТ КБ «Приватбанк» оскаржує в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки, колегія суддів за правилами ст. 367 ЦПК України, законність рішення суду в іншій частині не перевіряє. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Частиною 1 і 2 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Судом встановлено, що 07.12.2007 між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 8000.00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 15). У заяві зазначено, що відповідачка погодилась, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Відповідачка підтвердила, що зобов`язується дотримуватись вимог Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їхніми змінами на сайті ПриватБанку. Позивач виконав свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачці ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором б/н від 07.12.2007 заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.12.2019 складає 23538 грн. 63 коп. з яких 4094 грн. 53 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 600 грн. 78 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625, 17484 грн. 34 коп. - нарахована пеня, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 1108 грн. 98 коп. - штраф (процентна складова). Крім цього, зазначеним розрахунком заборгованості підтверджується часткове погашення відповідачем заборгованості за наданим кредитом, що свідчить про визнання відповідачем своїх зобов`язань, а також дійсне використання кредитних коштів. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 від 07.12.2007 процентна ставка зазначена на рівні 1,9% (22,8% річних), однак як вбачається із розрахунку заборгованості, з січня 2013 така була встановлена на рівні 30,00%. З вересня 2014 року позивачем змінено порядок нарахування відсотків за користування кредитом, зокрема процентну ставку визначено на рівні 34,80%, з 01 квітня 2015 - 43,20%, тоді як право банку збільшувати процентну ставку та умови такого збільшення в заяві-анкеті не передбачено. В свою чергу, згідно із наданим розрахунком, загальний розмір заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, становить 600,78 грн. (а.с. 14). Тобто, позивач заявляє вимогу про стягнення відсотків за користування позиченими коштами не з розрахунку відсоткової ставки 1,9% місячних, яка передбачена у заяві позичальника, а з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 625 ЦК України. Враховуючи наведене вище, колегії суддів приходить висновку про підставність позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України в сумі 600,78 грн, відтак оскаржуване рішення у цій частині необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення такої вимоги. В свою чергу, за змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, як і проценти за користування позиченими коштами, неустойка поділяється на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як зазначено вище, у заяві від 07.12.2007 ставка пені, яку необхідно обчислювати у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, не передбачена, натомість, визначено ставку щомісячної комісії 1% на залишок заборгованості. Натомість, у наданому розрахунку заборгованість за комісією відсутня - 0,00 грн. Разом з тим, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 07.12.2007, посилався на п. 2.1.1.3.5 Умов та Правил надання банківських послуг, як невід`ємну частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме вищевказані Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені, та, зокрема саме у передбачених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. У зв`язку з наведеним, вимоги банку про стягнення пені є безпідставними. Проте, у заяві від 07.12.2007 передбачено, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів, у зв`язку із чим банк змушений звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5% від суми позову. З врахуванням вказаних обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 250 грн штрафу фіксованої частини, а також 5% від суми позову необхідно скасувати, з одночасним задоволенням частково вказаної вимоги про стягнення фіксованої суми штрафу 250 грн та 5% від суми стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту 4094,53 грн та заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України в сумі 600,78 грн, що складає 234,76 грн. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками за користування кредитом та штрафів, з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 600 грн. 78 коп., штрафу фіксованої частини 250 грн. 00 коп., штрафу процентної складової 234 грн. 76 коп., змінивши загальний розмір суми стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 4094 грн. 53 коп. до 5179 грн. 85 коп. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Крім цього, відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вирішує питання про розподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково. Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 травня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, штрафу фіксованої частини та штрафу процентної складової - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» грн. 600 гривень 78 копійок заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, 250 гривень 00 копійок штраф фіксована частина, 234 гривні 76 копійок штраф процентна складова, змінивши загальний розмір суми стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з 4094 грн. 53 коп. до 5179 (п`ть тисяч сто сімдесят дев`ять) гривень 85 копійок. Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат змінити, стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 463 (чотириста шістдесят три) гривень 00 копійок судового збору за подання позовної заяви та 695 (шістсот дев`яносто п`ять) грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 10 листопада 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк