Постанова Запорізький апеляційний суд № 328/537/20

Дата документу 26.03.2021 Справа № 328/537/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №328/537/20 Головуючий у 1 інстанції Богослов А.В. Провадження № 22-ц/807/1111/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року про визнання неподаною позовної заяви ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Токмацького районного суду Запорізької області про захист цивільних прав і свобод,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з суду з позовом до Державної казначейської служби України, Токмацького районного суду Запорізької області про захист цивільних прав і свобод. Розпорядженням голови Токмацького районного суду Запорізької області вищезазначену справу передано до Запорізького апеляційного суду для визначення підсудності. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2020 року визначено підсудність справи за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Токмацького районного суду Запорізької області про захист цивільних прав і свобод за Чернігівським районним судом Запорізької області. Ухвалою судді Чернігівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою судді Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви (заяви) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що в березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Токмацького районного суду Запорізької області, про повернення печатних машинок або відшкодування шкоди. В позовній заяві позивач просить повернути йому дві печатні машинки, внаслідок їх відсутності в архіві відповідача відшкодувати шкоду в розмірі 25000 грн. Ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надано йому час для усунення недоліків позовної заяви. (а.с. 64-65). Згідно ухвали суду позивачу надано строк десять днів, з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме: позивачу необхідно надати суду позовну заяву, складену державною (українською) мовою, оскільки відповідно до положень ст. 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах проводиться державною мовою; на виконання вимог ч.3 ст.175 ЦПК України, надати позовну заяву, в якій зазначити відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, або вказівку на відсутність таких заходів; зазначити докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; надати підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; у відповідності до вимог ч. 4 ст. 175 ЦПК України зазначити підстави звільнення від сплати судового збору. Позивачем на виконання ухвали судді про залишення без руху позовної заяви від 10 грудня 2020 року надіслано на адресу суду «жалобу о незаконних действиях виновного лица», «исковое заявление» датовані 24.12.2020 та 19.12.2020 відповідно. Зі змісту зазначених документів вбачається, що позивач не погоджується із недоліками позовної заяви та не бажає їх усувати. Таким чином, встановлено, що в установлений строк зазначені недоліки позовної заяви усунені не були. З цих підстав ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу (а.с. 79). Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не усунуто в повній мірі недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, у вказаний судом строк ОСОБА_1 не подав нової редакції позовної заяви, викладеної державною мовою, внаслідок чого суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження у справі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне. Так, за приписами частин 1, 2 статті 185 ЦПК України, якщо позовну заву подано без додержання вимог, зазначених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, то суддя постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху. Положеннями ч. 3 ст. 185 ЦПК України визначено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, то позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу. Аналіз вказаних положень закону приводить до висновку, що визначальною умовою при вирішенні питання про відкриття провадження чи повернення позовної заяви, у зв`язку з не усуненням недоліків, є факт отримання позивачем копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Також, позивач повинен усунути недоліки позовної заяви у визначений судом строк. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав російською мовою та зазначив, що обов`язок вести судовий процес та постановляти процесуальні рішення українською мовою покладено на суддів. Однак, частиною 1 статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова. Статтею 9 ЦПК України закріплено принцип державної мови судочинства. Відповідно до ч. ч. 1,4, 7 ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови, як державної», єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом. У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова, як державна, є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України). Згідно із ч. ч. 1, 4 статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах проводиться державною мовою. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. Аналогічну правову позицію щодо необхідності викладення процесуальних документів державною мовою зайняв Верховний Суд у Постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 757/7543/17-ц , в Ухвалі від 09 листопада 2018 року у справі № 815/39/17, в Ухвалі Верховного Суду від 02 листопада 2018 року у справі № 328/4385/15-ц. З огляду на викладене, ОСОБА_1 , необхідно подати позовну заяву, викладену державною мовою, а в разі неможливості її викладення державною мовою, то тією мовою, якою він володіє з перекладом на державну. Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні "Менцен проти Латвії (заява № 71074/01) зазначив: "... що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов`язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах. Водночас, більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов`язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов`язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й у спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову - це наявність певних суб`єктивних прав для носіїв цієї мови". Враховуючи викладене, відмова у доступі до суду з підстав невиконання вимог закону щодо дотримання української мови при подачі позовної заяви, не є такою, що несумісна з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Крім того, позивачем в порушення ст. 175 ЦПК України, не було усунуто недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 10 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, а саме: не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача; не зазначено ціну позову; відсутній зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; не зазначено відомостей про досудове врегулювання спору, якщо такі проводилися, або вказівку на відсутність таких заходів; не зазначено відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, або вказівку на відсутність таких заходів; не зазначено даних щодо зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутнє підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. В порушення ч.4 ст.175 ЦПК України не зазначено підстави звільнення від сплати судового збору. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем в повному обсязі не було усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Чернігівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без руху. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року без змін. Одночасно колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права подати позов, оформивши його у відповідності до положень ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375,381, 382, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 березня 2021 року. Головуючий Судді: