Постанова 4857 № 380/1977/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1977/20 пров. № А/857/1461/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Глушка І.В., Довгої О.І., за участю секретаря Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року (ухвалене головуючим суддею Мартинюк В.Я. у м. Львові) у справі № 380/1977/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 24.02.2020 № 09/33.7/ НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 141690 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що постанова про накладення на неї штрафу від 24.02.2020 у є протиправною, оскільки з її змісту вбачається, що позивачем до виконання трудових обов`язків було залучено ОСОБА_2 , однак не зазначено ні дати, коли була здійснена перевірка, ні фактичних обставин, а саме ким та коли встановлювалась особа ОСОБА_2 , яким чином встановлювалось, що саме вона працює на позивача. Зазначає, що не залучала та не уповноважувала та не залучала нікого здійснювати діяльність від її імені. Вказує, що протягом жовтня-грудня 2019 року практично не працювала через хворобу. Перевірка контролюючим органом була ініційована внаслідок анонімного дзвінка через конкуренцію. Окрім того, посилається на Закон України №378-ІХ від 12.12.2019, яким пом`якшено відповідальність за порушення трудового законодавства, зокрема допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 24.02.2020 року №09/33.7/ НОМЕР_1 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 141690 грн. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем фактично порушено вимоги трудового законодавства, однак до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція ч.2 ст.265 КЗпП України, яка була чинною на час прийняття відповідачем оскаржуваної постанови, та яка пом`якшувала відповідальність, зокрема, до фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю має здійснюватись відповідно до редакції ч. 2 ст. 265 КЗпП України, яка діяла на день виявлення порушення. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що 08.01.2020 Головним управлінням ДПС у Львівській області було складено акт (довідку) № 09/33.7/ НОМЕР_1 про проведення фактичної перевірки, з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). 24.02.2020 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №09/33.7/2080708980. Мотивами згаданої постанови є порушення позивачем вимог ч. 1, ч. 3 ст.24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015. Позивач вважаючи оскаржувану постанову протиправною, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення інспекційного відвідування) трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно з ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» визначено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». З аналізу цих норм КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №4 13 вбачається, що працівник може бути допущений до роботи за трудовим договором лише після подання до територіального органу Державної фіскальної служби повідомлення про прийняття працівника на роботу за таким трудовим договором. Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в них містять достатньо доказів, які підтверджують порушення позивачем вимог законодавства про працю. Зокрема, акт №09/33.7/ НОМЕР_1 від 08.01.2020 року, який містить обставини, встановлені в ході перевірки, акт відмови від підпису №11/33.7/ НОМЕР_1 від 08.01.2020 року, пояснення ОСОБА_2 , яка здійснювала торгівлю за прилавком позивача. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність факту порушення позивачем вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, який набрав чинності 02.02.2020, внесено, зокрема, зміни до ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України - абзац другий замінено двома новими абзацами. Відповідно до абзаців 2 та 3 ч. 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: - фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; - вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Метою таких змін, на переконання суду, є ліквідація економічно необґрунтованих штрафних санкцій за порушення норм трудового законодавства України та зупинення процесу руйнування малого та середнього бізнесу в Україні у зв`язку із застосуванням нищівних за своїм розміром штрафних санкцій. Отже, відповідно до чинного на момент розгляду справи законодавства про працю фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) вперше притягуються до відповідальності у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, або у вигляді попередження, якщо вказане правопорушення вчинено фізичними особами - підприємцями, які є платниками єдиного податку першої - третьої груп. Тобто законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом`якшує відповідальність особи. Колегія суддів зазначає, що на момент інспекційного відвідування та виявлення правопорушення (08.01.2020) ч.2 ст.265 КЗпП України діяла в редакції, якою була передбачена санкція у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Проте, на момент прийняття оскаржуваної постанови (24.02.2020) - після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 року № 378-ІХ, за те саме правопорушення встановлена інша санкція, зокрема, для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 визначено, що «за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.» Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови у порядку застосування судом ч. 1 ст. 58 Конституції України та Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX у зв`язку із пом`якшенням відповідальності особи та відхиляє доводи апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 380/1977/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді О. І. Довга І. В. Глушко Повне судове рішення складено 26 березня 2021 року