Постанова 4857 № 1.380.2019.005582

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005582 пров. № А/857/13629/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року, головуючий суддя - Костецький Н.В., ухвалене у м. Львові, повний текст якого складено 02.10.2020 року, у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу,- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року позивач - ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУ Держпраці у Львівській області, третя особа - ГУ ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 22.10.2019 року № 61/33.07/ НОМЕР_1 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 125 190,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що ним не допущено порушень статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки між позивачем укладено цивільно-правовий договір на виконання певних робіт з ОСОБА_2 . В свою чергу, Головним управління Держпраці у Львівській області не зазначено доказів факту прийняття позивачем ОСОБА_2 на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, поширення на нього правил внутрішнього трудового розпорядку, постійний характер трудових відносин між ним та позивачем. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 61/33.07/ НОМЕР_1 від 22.10.2019 року на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 125 190,00 грн. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ Держпраці у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за результатами перевірки позивача, встановлено особу, яка допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відтак відповідачем правомірно прийнято оскаржену постанову. В судовому засіданні представник третьої особи підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Відповідно до доповідної записки начальника відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДПС у Львівській області від 20.09.2019 року № 14/13-01-33-07 в.о. начальника Головного управління ДПС у Львівській області повідомлено про те, на підставі інформації отриманої відповідно до п. 73.2 ст. 73, п.п. 72.1.1 п. 72.1 ст. 72 Податкового кодексу України виявлено в суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 наявні ризики використання незадекларованої діяльності. Даний суб`єкт господарювання проводить підприємницьку діяльність одноосібно, за видом економічної діяльності, що потребує використання найманої праці. Наказом Головного управління ДПС у Львівській області від 23.09.2019 року № 517 "Про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 " на підставі п.п. 20.1.2, 20.1.4, 20.1.6, 20.1.13 п. 201. ст.20, п.п.75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80, п. 82.3 ст. 82 Податкового кодексу України та доповідної записки управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДПС у Львівській області від 20.09.2019 року № 14/13-01-33-07 призначено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з 24.09.2019 року тривалість 10 діб. На підставі направлень на фактичну перевірку від 24.09.2019 року № 578, № 579 Головним управлінням ДПС у Львівській області у Львівській області проведено фактичну перевірку з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками), за наслідками якої складено акт від 27.09.2019 року № 61/33.07/ НОМЕР_1 . Відповідно до акта Головного управління ДПС у Львівській області про проведення фактичної перевірку з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками) від 27.09.2019 року № 61/33.07/ НОМЕР_1 встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ч. 1, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу". Головним управлінням Держпраці у Львівській області, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта перевірки Головного управління ДПС у Львівській області від 27.09.2019 року № 61/33.07/ НОМЕР_1 , керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч. 3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 61/33.07/2662010750 від 22.10.2019 року на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 в розмірі 125 190,00 грн, за порушення вимог ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу". Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв з порушенням вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядку накладення штрафу за порушення законодавства про працю. Такі порушення з боку суб`єкта владних повноважень є суттєвими, а прийняте ним рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, не може вважатись законним. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. Частиною 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Визначення трудового договору міститься у ст. 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною другою статті 265 КЗпП України визначено перелік порушень законодавства про працю, за які юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Згідно з Державним класифікатором продукції і послуг затвердженим наказом Держстандарту України від 30.12.97 року №822 послуга - це наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем та внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача. Таким чином, з урахуванням вимог ГКУ договір про надання послуг може укладатись для задоволення потреб суб`єкта господарювання, не пов`язаних із діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Крім цього, як зазначив суд першої інстанції ст. 54 Господарського кодексу України встановлено, що на суб`єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб`єктами господарювання, які визначаються ГКУ та іншими законодавчими актами. У зв`язку з цим, договір про надання послуг може укладатись для задоволення потреб суб`єкта господарювання, який здійснює некомерційну господарську діяльність, для задоволення його потреб не пов`язаних зі своєю діяльністю спрямованою на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Таким чином, у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору. Так, матеріалами справи підтверджується, що між ФОП ОСОБА_1 (замовником) та ОСОБА_2 (виконавцем) укладено цивільно-правовий договір № 1 від 20.09.2020 року. Відповідно до п. 1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги (виконати роботу) в обсязі і на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги (роботи): помічника офіціанта; виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг (виконання робіт), у т. ч. використовує власні засоби та матеріал, виконавець має право залучати відповідних фахівців для якісного і своєчасного надання послуг (виконання робіт). Послуги (роботу) зазначених фахівців виконавець оплачує за власний рахунок, згідно з домовленістю з даними особами, факт надання відповідних послуг (робіт) з боку виконавця засвідчуватиметься актами прийому наданих послуг (виконаної роботи); акт прийому наданих послуг (виконаної роботи) сторони підписують після надання послуги (виконання робіт). Він є невід`ємною частиною даного договору, якщо замовник надасть виконавцю вмотивовану відмову від підписання акту з переліком недоліків, які виконавець допустив під час надання послуг (виконання робіт), виконавець зобов`язаний усуну ти вказані недоліки. Відповідно до п. 6 цивільно-правового договору № 1 від 20.09.2020 року договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 30.09.2019 року. Згідно з актом прийому наданих послуг від 30.09.2020 року виконавець надав замовнику послуги в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відтак, цивільно-правова угода з гр. ОСОБА_2 передбачає виконання функцій, властивих саме найманому працівнику, і спрямовані не на досягнення кінцевого результату, а на процес виконання функцій. Крім цього, колегія суддів також бере до уваги й ту обставину, що цивільно-правовий договір № 1 від 20.09.2020 року був укладений в період проведення перевірки та практично на той самий строк (10 днів). Разом з тим, посада «Офіціант» визначена Класифікатором професій ДК 003:2010, зокрема: Розділ: 5 Працівники сфери торгівлі та послуг; Підрозділ: 512 Доглядачі будинків та працівники ресторанного господарства; Клас: 5123 Офіціант. Класифікатор призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією роботодавців України, всіма суб`єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників. Працівники за вказаною професією приймаються на роботу за трудовим договором, а виконання роботи визначається посадовою інструкцією. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок відповідача, що за результатами перевірки позивача, встановлено особу, яка допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом пунктів 1 та 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (далі - Порядок) цей порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення". Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Відповідно до ч. 5 ст.265 Кодексу законів про працю України, штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації. Вказана норма передбачає можливість накладення штрафу у певному випадку без здійснення заходу державного нагляду (контролю) центральним органом виконавчої влади, однак жодним чином прямо не забороняє останнього діяти іншим чином. Відтак, колегія суддів звертає увагу, що штрафи органами Держпраці можуть бути накладені на підставі, в тому числі і акта документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, що і було зроблено в даному випадку. З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства та обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність оскарженої постанови Головного управління Держпраці у Львівській області від 22.10.2019 року № 61/33.07/ НОМЕР_1 про накладення штрафу. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі №1.380.2019.005582 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді Р. Й. Коваль В. В. Святецький Повний текст постанови складено 29.01.2021 року.