Постанова 4857 № 1.380.2019.006462

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006462 пров. № А/857/4846/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В., суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я., з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.006462 (головуючий суддя Клименко О.М., час ухвалення 16:24 год., м. Львів, повний текст складений 05 березня 2020 року) за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И В : 04 грудня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 08 жовтня 2019 року та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням від 27 лютого 2020 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 08 жовтня 2019 року. Також суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3750,00 грн. сплаченого судового збору. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держпраці у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що за наслідками проведеної посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області фактичної перевірки у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою фактичного здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 , встановлено громадян, які були допущенні до роботи без укладання трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої в питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про що складений акт (довідку) проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавстві укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) № 25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 19.09.2019 року. На підставі зазначено акта (довідки) від 19.09.2019 року уповноважена посадова особа Головного управління Держпраці у Львівській області ОСОБА_5 встановила наявність порушення вимог частин 1, 3 статті 24 України, постанови Кабінету Міністрів України № 413 та винесла постанову №25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 08 жовтня 2019 року про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в сумі штрафу у розмірі 375570,00 грн. за порушення вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №

413. Пунктом 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 року № 509, визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Таким чином, відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що положення ч.5 ст. 265 КЗпП України встановлюють заборону накладення штрафу, якщо цьому не передувало здійснення державного нагляду (контролю) посадовими особами Держпраці. З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. ФОП ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого позивачем рішення суду першої інстанції та просить залишити рішення без змін, а вимоги апеляційної скарги відхилити. Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду заперечив вимоги апеляційної скарги та просить їх відхилити. Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що в силу приписів ч.2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Представник третьої особи підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що 18 вересня 2019 року на підставі наказу № 218 від 12.09.2019 року посадові особи Головного управління ДПС у Львівській області було провели фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог трудового законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). За наслідками перевірки складений акт (довідка) перевірки від 19.09.2019 року №25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовані порушення: ч. 1, ч. 3. ст. 24 КЗпП України, а також вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 ,,Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу. 18.09.2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 надали письмові пояснення, які долучені до акта перевірки від 19.09.2019 року. Акт перевірки містить підпис позивача щодо незгоди із висновками фактичної перевірки та намір подання заперечень на акт перевірки до ГУ Держпраці у Лвівській області (а.с.152) 25.09.2019 року ФОП ОСОБА_1 отримав лист Головного управління Держпраці у Львівській області № 344/1/11-39 від 23.09.2019 року, зі змісту якого слідує, що акт перевірки від 19.09.2019 року №25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 Головного управління ДПС у Львівській області направлено на адресу Головного управління Держпраці у Львівській області. 26.09.2019 року позивач на адресу ГУ Держпраці у Львівській області скерував заперечення на акт фактичної перевірки від 19.09.2019 року. Листом від 03.10.2019 року №9994/1/07-10 ГУ Держпраці у Львівській області повідомило позивача, що акт перевірки складений органами ДПС у Львівській області, а тому ГУ Держпраці у Львівській області не є суб`єктом розгляду заперечень. 08.10.2019 року Головне управління Держпраці у Львівській області винесло постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 375570,00 грн. за порушення вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413, оскільки за результатами перевірки ГУ ДПС у Львівській області у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою фактичного здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 встановлено громадян, які були допущенні до роботи без укладання трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообо`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що актом Головного управління ДПС у Львівській області були встановлені порушення позивачем законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена саме абз.2 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, а тому відповідач ГУ Держпраці у Львівській області був зобов`язаний здійснити захід державного нагляду (контролю), а саме: провести інспекційне відвідування. Оскільки такий захід відповідачем не здійснений, суд дійшов висновку, що відповідач діяв з порушенням вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядку накладення штрафу за порушення законодавства про працю. Такі порушення з боку суб`єкта владних повноважень є суттєвими, а прийняте ним рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, не може вважатись законним, що є самостійною і достатньою підставою для скасування оскарженої постанови про накладення штрафу. Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають нормам матеріального права та є помилковими. Так, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю (КЗпП) України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення №96) державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Згідно пп. 6 п. 4 цього Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що оскаржене рішення відповідачем прийняте на підставі висновків посадових осіб ГУ ДПС у Львівській області, викладених в акті перевірки від 19.09.2019 року №25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовані порушення: ч. 1, ч. 3. ст. 24 КЗпП України, а також вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 ,,Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу. Нормами ст. 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Відповідно до частини 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною 2 ст. 265 КЗпП України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. За змістом частин 3 та 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону регулюється Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 506 від 17.07.2013 (далі Порядок №509). Так, абзацом 1 п. 2 Порядку №509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту). Відповідно до абзацом 2 п. 2 Порядку №509, штрафи можуть бути накладені, в тому числі, на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, уході якої виявлені порушення законодавства про працю. Справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку (п. 3 Порядку №509). Абзац 2 п. 4 Порядку №509 передбачено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу. За таких обставин, колегія суддів визнає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що акт перевірки ГУ ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є лише підставою для призначення та проведення інспекційного відвідування посадовими особами Держпраці суб`єкта господарювання, у якого виявлені такі порушення. Відповідно до ч. 5 ст. 265 КЗпП України штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що без здійснення заходу державного нагляду (контролю) штрафи можуть бути накладені лише на підставі рішення суду. Однак, колегія суддів зауважує, що в силу положень ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування. Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об`єднання. Наведене дає підстави колегії суддів дійти висновку, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, має право здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також органи доходів і зборів. За таких обставин, колегія суддів вважає правомірними дії відповідача щодо накладення штрафу на позивача на підставі акта перевірки ГУ ДПС у Львівській області, оскільки такий акт є рівноцінним акту перевірки органів Держпраці. Таким чином, застосування судом першої інстанції до даних правовідносин положень ч.5 ст.265 КЗпП України суперечить нормам ч.2 ст. 259 КЗпП України, позаяк акт перевірки ГУ ДПС у Львівській області і підпадає під визначення ,,здійсненням заходу державного нагляду (контролю). Тобто, в даному випадку мало місце здійсненням заходу державного нагляду (контролю), а тому положення ч.5 ст.265 КЗпП України не можуть бути застосовані. Згідно акта (довідки) про проведення фактичної перевірки з питань дотримання законодавства щодо укладенні трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) від 19.09.2019 року №25/13-01-33-07/ НОМЕР_1 , складеного посадовими особами ГУ ДПС У львівській області, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вчинив порушення ч. 1, ч. 3. ст. 24 КЗпП України, а також вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 ,,Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, що виразилось у фактичному допуску до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без укладання трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Факт порушення зазначених вимог трудового законодавства також підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , які пояснили, що стажувались в кафе, в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . Позивач ОСОБА_1 також надав пояснення, в яких вказав, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 стажувались з метою подальшого оформлення трудових відносин. Згідно з частинами першою, другою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю. Відповідно до статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний, зокрема, роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. З огляду на викладене, випробування при прийнятті на роботу може бути обумовлене виключно при укладенні трудового договору, а ознайомлення з умовами праці відбувається до початку роботи працівника, але вже за укладеним трудовим договором. У відповідності до частини другої статті 47 Закону України ,,Про освіту стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обо`язків певної професійної діяльності або галузі знань. Чинним на час існування спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій населення та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами. Так, наприклад, згідно з положеннями Закону України ,,Про зайнятість населення (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем ,,кваліфікований робітник, ,,молодший спеціаліст, ,,бакалавр, ,,спеціаліст та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні. Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №

20. Також вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування безробітними. Договір, укладений між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачений Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 за №1029/23562. Разом із тим, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження перебування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 19.09.2019 на стажуванні, а відтак, враховуючи те, що позивач під час проведення перевірки підтвердив факт перебування зазначених осіб на робочому місці та надав відповідні письмові пояснення, колегія суддів дійшла щодо наявності в діях ФОП ОСОБА_1 ознак порушень трудового законодавства в частині допуску до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Аналогічна позиція щодо застосування положень статті 24, 265 КЗпП України щодо правовідносин, які виникають між фізичною особою-підприємцем та особою, яка проходить у неї стажування, викладена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №804/330/17 (адміністративне провадження №К/9901/42916/18). Колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо порушення його прав в частині позбавлення можливості надати заперечення на акт перевірки. Матеріали свідчать, що позивач 26.09.2019 подав до ГУ Держпраці у Львівській заперечення на акт фактичної перевірки від 19.09.2019 року. Однак, ГУ Держпраці у Львівській області повідомило позивача, що акт перевірки складений органами ДПС у Львівській області, а тому ГУ Держпраці у Львівській області не є суб`єктом розгляду заперечень. Таким чином, право позивача на подання заперечень на акт перевірки не порушене, однак заперечення не розглянуті у зв`язку з наведеними вище обставинами. Дослідивши заперечення, колегія суддів зазначає, що не вручення направлення позивачу могло бути підставою для недопуску посадових осіб ГУ ДПС до перевірки. Оскільки позивач допустив цих посадових осіб до перевірки факт невручення направлення не може буи підставою для скасування постанови про накладення штрафу. Викладені в запереченнях доводи позивача щодо відсутності в його діях порушення вимог законодавства в частині допуску до роботи працівників без оформлення з ними трудових відносин спростовані наведеними вище аргументами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що наведені позивачем в запереченнях на акт перевірки факти не могли вплинути на правильність прийнятої відповідачем постанови, а відтак, факт їх нерозгляду також не може бути підставою для скасування цієї постанови. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо правомірності оскарженої постанови та відсутності правоих підстав для її скасування. Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо протиправності постанови відповідача та задоволення позову. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову. За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст.315, ст. ст. 317, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.006462 скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 01.10.2020.