Постанова 4857 № 380/3289/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3289/20 пров. № А/857/13474/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Сеника Р. П., Обрізка І. М.; за участю секретаря судового засідання Максим Х .Б.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року у справі № 380/3289/20 (головуючий суддя Карпяк О.О., м. Львів, повний текст судового рішення складено 24 травня 2021 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: 04 травня 2020 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС від 26.02.2020 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС від 26.02.2020 року у розмірі 125190 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем Головним управлінням Держпраці у Львівській області подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянтом наголошено, що за результатами інспекційного відвідування ОСОБА_1 складено акт інспекційного відвідування № ЛВ4634/893/НД/АВ від 04.12.2019 року. Під час інспекційного відвідування позивача зафіксовано за виконанням трудових функцій ОСОБА_2 . У зв`язку з виявленням порушень вимог ч. 1. ч. 3 ст. 24 КЗпП України позивачем допущено до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За наслідками встановлених порушень відповідачем прийнято Припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4634/893/АВ/П від 04 грудня 2019 року та 26 лютого 2020 року спірну Постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ЛВ4634/893/НД/ФС, якою на підставі ст. 259 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України Про зайнятість населення, частиною третьою статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 та на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 125 190 грн. Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримала та просить задовольнити її в повному обсязі, скасувати судове рішення, та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить відхилити апеляційну скаргу в повному обсязі та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлено, що за результатами проведеного інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , інспектор праці Кучмою М.І., складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 04.12.2019 № ЛВ4634/893/НД/АВ (далі акт інспекційного відвідування від 04.12.2019), у якому зафіксував порушення позивачем частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України №

413. Крім того, процес інспекційного відвідування зафіксовано за допомогою відеотехніки, про що зазначено в акті перевірки та долучено до нього як додаток диск СD-R. За наслідками встановлених порушень відповідачем прийнято Припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4634/893/АВ/П від 04.12.2019 року. В подальшому, позивачем подано заперечення на акт інспекційного відвідування від 04.12.2019 року Головному управлінню Держпраці у Львівській області. 31.01.2020 року Начальником Головного управління Держпраці у Львівській області було прийнято рішення про розгляд скарги на припис інспектора праці Кучми М.І., про усунення виявлених порушень № ЛВ 4634/893/АВ/П від 04.12.2019 року, яким відмовлено у задоволенні скарги фізичної особи ОСОБА_1 на припис інспектора праці Кучми М.І., про усунення виявлених порушень № ЛВ 4634/893АВ/П від 04.12.2019 року. Начальником Головного Управління Держпраці у Львівській області, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акту від 04 грудня 2019 року, винесено постанову про накладення штрафу від 26.02.2020 № ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС, за порушення вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України та Постанови КМУ № 413, накладено штраф у розмірі 125 190 грн. (а.с.38). Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11 лютого 2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Положення про Управління Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Держпраці №84 від 03.08.2018 року, визначено, що Управління Держпраці у Львівській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21 серпня 2019 року (далі - Порядок № 823, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 2 Порядку № 823 (у редакції чинній станом на момент проведення перевірки до 31.12.2019) заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Згідно пунктом 5 Порядку №823 інспекційні відвідування проводяться з таких підстав: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДПС та її територіальних органів про: - невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; - факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень; - факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб`єкта господарювання; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: - роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної; - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; - роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; - фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці, що завершився; - роботодавців, в яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; - роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів; - роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; 8) за дорученням Прем`єр-міністра України; 9) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 10) за запитом народного депутата; 11) у разі невиконання вимог припису. Аналіз наведених норм вказує, що підставою для інспекційного відвідування може бути рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту. Встановлено, що підставою для інспекційного відвідування став наказ начальника Головного управління Держпраці у Львівській області № 2281-П від 21.11.2019 року Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 та направлення від 21 листопада 2019 року № 2281. Також встановлено, що в ході інспекційного відвідування в період з 03 грудня 2019 року по 04 грудня 2019 року, за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування №ЛП4634/893/НД/АВ від 04 грудня 2019 року, інспекторами праці встановлено порушення позивачем вимог частин першої, частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме в ході проведення інспекційного відвідування, за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , за виконання трудової функції продажем шоколадок, зафіксовано особу, котра представилася ОСОБА_3 . Вказана особа повідомила, що є найманим працівником і працює на даній точці в базарні дні. Після огляду направлення зателефонувала до підприємця з метою повідомлення про проведення заходу державного контролю. Підприємцем не надано жодних документів, котрі підтверджують працевлаштування ОСОБА_4 . 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 надав пояснення головному державному інспектору ГУ Держпраці Кучмі М. І., в яких зокрема, зазначив наступне: 03.12.2019 року я був на ринку по вул. Тютюника з 06.00 до 14.00, однак з 09.45 до 10.30 я відлучався на слухання справи в судді. Щоб заново не розкладати товар після повернення, я залишив подивитися за товаром Олесю (прізвище не відоме), яка стояла поряд, дозвіл на продавання товару я їй не надавав. Дана особа не являється приватним підприємцем, та не було відомо що вона говорила інспекторові під час перевірки. . Відповідно до частини першої, третьої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну (надомну) роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Форма такого повідомлення затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу. Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Головним управлінням Держпраці у Львівській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС від 26 лютого 2020 року у відповідності до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.1993 року; в редакції Закону № 77- VIII, від 28.12.2014; зі змінами внесеними згідно із Законом № 734- VIII від 03.11.2015, № 1404- VIII від 02.06.2016, № 1774- VIII від 06.12.2016, яка діяла на день виявлення порушення (підписання акта інспекційного відвідування), а саме: юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. При цьому, повинен бути встановлений саме факт використання такою особою найманої праці. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509). Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Суд зауважує, що вказаним пунктом передбачено можливість накладення штрафу на підставі акту про порушення виявлене під час перевірки, а не під час інспекційного відвідування. Так, за приписами Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, інспекційне відвідування є формою державного контролю за додержанням законодавства про працю, а перевірка формою державного нагляду. Стосовно суті викладених у акті порушень, суд зазначає, що аналіз змісту статті 265 КЗпП України та положень Порядку № 509, дозволяє дійти висновку про можливість накладення штрафу на суб`єкта господарювання саме за фактичний допуск працівника до виконання службових обов`язків без укладення трудового договору та лише за умови встановлення факту вчинення порушення вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір це є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до частини другої статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Частиною третьою статті 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Разом з тим, суд дійшов висновку, що факт допущення позивачем до роботи ОСОБА_5 без належного оформлення трудових відносин не підтверджується належними та допустимими доказами. Зі змісту дослідженого відеозапису не можливо встановити жодних порушень законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 , оскілький такий не містить необхідних реквізитів щодо дати проведення, місця проведення. Щодо відібраних під час інспекційного відвідування пояснень від ФОП ОСОБА_1 , суд зазначає наступне. ФОП ОСОБА_1 , у своїх поясненнях, наданих головному інспектору Кучмі М.І., зазначив, що 03 грудня 2019 року позивач знаходився на ринку, однак з 09:45 год. до 10:30 позивач відлучився на слухання справи в судді, але він попросив подивитися за товаром ОСОБА_6 (прізвище не відоме), яка стояла поруч. Дозвіл на продавання його товару позивач ОСОБА_6 не надавав. Аналізуючи зазначене, суд вважає, що письмовими поясненнями ФОП ОСОБА_1 , не підтверджено та не спростовано факт допуску до роботи ОСОБА_7 . Окрім пояснень ФОП ОСОБА_1 , інспекторами праці під час проведення інспекційного відвідування не досліджено жодного документу, який міг би беззаперечно свідчити про виконання праці ОСОБА_7 та отримання грошової винагороди. Наданий відповідачем відеозапис також не доводить встановлене відповідачем порушення позивачем вимог закону про працю. До матеріалів позовної заяви справи позивачем долучено пояснення ОСОБА_8 , в яких зазначачила, що 03.12.2019 року приїхавши в м. Кам`янка Бузька, на ярмарок з метою рекламувати футляри, окуляри та інші аксесуари та попросила свого знайомого ОСОБА_9 , щоб встати біля нього так, як він не займає всю площу займаного місця, нащо він дав згоду. Знайомий ОСОБА_9 , попросив приглянути за його столиком, оскільки він відлучиться на судові засідання. О 10:30 год., до неї підійшла жінка, яка просила продати шоколадку, так як їй дуже було потрібно. ОСОБА_8 , пішла на зустріч особі та продала шоколадку. Після цього дана жінка, якій було продано шоколадку пред`явила посвідчення інспектора держ.праці та повідомила, що прийшла на перевірку до ОСОБА_9 . По телефону було повідомлено ОСОБА_9 про перевірку, на що він сказав, що скоро буде нехай його почекають. У пояснення також було повідомлено, що інспектор праці розпитувала хто вона така, то що робить, якщо не буде відповідати на запитання то інспектор погрожувала викликати поліцію. Злякавшись поліції, ОСОБА_8 , відповіла, що працює найманим працівником. ОСОБА_8 , у своїх поясненнях повідомила, що ніколи не була найманим працівником у Віктора та не утримувала будь якої винагороди чи заробітної плати від нього. Також було вказано, що пояснення надавалося саме 02.02.2020 року, оскільки інспектором праці не було запропоновано їй надати пояснення під час інспекційного відвідування 03.12.2019 року. Однак, під час проведення інспекційного відвідування відповідачем вказана обставина не перевірена. Отже, висновки акту інспекційного відвідування ґрунтуються виключно на припущеннях, належних доказів вчинення позивачем як роботодавцем відносно працівників порушення законодавства про працю Головним управлінням до суду не надано. Тобто, відповідачем зроблено висновки про використання позивачем праці найманого працівника без дослідження первинних документів або будь-яких інших доказів, що підтверджують використання праці найманих працівників. Таким чином, з акту інспекційного відвідування не вбачається жодного доказу, що підтверджує використання позивачем праці найманого працівника без належного оформлення. Законом України Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12.12.2019 року № 378-ІХ до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) внесено зміни до ст. 265 КЗпП, якими, зокрема, суттєво зменшено штрафи за порушення законодавства про працю. Закон № 378 з оновленими розмірами штрафів діє з 02.02.2020. Так, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків до прийняття наведених вище змін, до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, застосовувалися штрафи у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Після набрання чинності змінами до ст. 265 КЗпП, за те саме правопорушення встановлено інші розміри штрафів, а саме: за перше порушення: у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; за повторне протягом двох років з дня виявлення порушення: у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Статтею 42 Конституції України гарантовано кожному право на підприємницьку діяльність. Зміст Підрозділу 1 Розділу ІІ ЦК України, а саме включення до нього Глави 5 Фізична особа підприємець та особливості відповідальності фізичної особи підприємця усім майном, передбаченої ст.52 цього ж Кодексу, дозволяють суду стверджувати, що статус фізичної особи-підприємця вказує на діяльність фізичної особи, а не на її належність до певного виду осіб (суб`єктів) у відносинах, які регулюються чинним законодавством України. Підсумовуючи викладене можна прийти до висновку, що позивач у справі є фізичною особою в розумінні чинного законодавства України, на яку поширюється зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують юридичну відповідальність. Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. У рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи. У рішенні від 2 липня 2002 року №13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп). У рішенні ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі Корецький та інші проти України було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів передбачений законом у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону. Відповідно до рішення КСУ від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Відповідно до підпункту 5.4 п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплення і в ст. 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями. Виходячи із суті ст. 7 згаданої Конвенції, дія принципу незворотності дії закону в часі знаходяться в площині кримінального права. Однак Європейський суд з прав людини у своїй практиці все ж застосовує широкий підхід до дії принципу незворотності дії закону в часі шляхом більш широкого розуміння захисту прав і свобод людини та застосування принципу верховенства права, не обмежуючись кримінально-правовим підходом до дії принципу незворотності дії закону в часі, а розширюючи дію цього принципу в галузевому розрізі права. Досить часто такому широкому підходу може слугувати й тлумачення Судом гарантованих Конвенцією прав і свобод людини через застосування принципу предмету та мети Конвенції. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року Суд нагадав, що ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонена нормами Конвенції і в даному випадку може бути застосована. Тим не менше, коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності (див. Ухвала Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2002 року щодо прийнятності заяви Воробйової проти України). У зв`язку з цим Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип правової визначеності й буде несумісним із нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 1 статті 35 Конвенції. Згідно з частиною другою статті 6 КАС та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права. Суд апеляційної інстанції застосовує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», де вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року у справі № 380/3289/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. П. Сеник І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 18 листопада 2021 року.