Постанова 4857 № 260/691/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/691/20 пров. № А/857/7942/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А., з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року у справі №260/691/20 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,- суддя в 1-й інстанції - Гаврилко С. Є., час ухвалення рішення - 21.05.2020 року, 10:48 год., місце ухвалення рішення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення - 27.05.2020 року, в с т а н о в и в: Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Управління Держпраці у Закарпатській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08 від 25 лютого 2020 року про накладення штрафу в розмірі 141690 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 25 лютого 2020 року №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції не врахував того факту, що фактичною перевіркою встановлено, що ОСОБА_2 працювала у позивача без належного оформлення трудових відносин, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 , в яких вона зазначила, що ОСОБА_2 проводила відпуск кави клієнту. Крім того, оскільки на момент виявлення порушення діяла редакція ч.2 ст.265 КЗпП України, яка передбачала штраф за фактичний допуск працівника без оформлення трудового договору (контракту) у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, тому відповідачем правомірно накладено на позивача штраф саме у розмірі 141690 грн. Положення нової редакції ст.265 КЗпП України щодо часткової сплати штрафу, зміни його розміру, а також попередження застосовуються до порушень, виявлених після набуття чинності Закону України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12 грудня 2019 року №378-ІХ. З огляду на вказане, постанова про накладення штрафу №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08 від 25 лютого 2020 року прийнята Управлінням Держпраці у Закарпатській області відповідно до норм чинного законодавства, а тому не може бути скасована. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ОСОБА_2 є її матір`ю, і на момент проведення перевірки виконувала її прохання передати каву клієнту. Уповноважені особи Головного управління ДПС у Закарпатській області, які проводили перевірку, на власний розсуд поза волею самої ОСОБА_2 наділили її статусом найманого працівника без наявності будь-яких фактичних доказів, які б свідчили про існування відносин трудового найму. Крім того, станом на день винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, абзац 2 ч.2 ст.265 КЗпП України діяв у редакції, викладеній Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12 грудня 2019 року №378-ІХ. Відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на день винесення постанови, за порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, зокрема, за допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, до фізичної особи-підприємця, платника єдиного податку другої групи застосовується попередження. Оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку другої групи, тому за порушення ч.3 ст.24 КЗпП України відповідальність передбачена у формі попередження, а не накладення штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник позивача Радь І. І. у судовому засіданні в режимі відеоконференції не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 01 липня 2018 року є платником єдиного податку другої групи та здійснює діяльність з роздрібної торгівлі з лотків і на ринках іншими товарами, що підтверджується Витягом з Реєстру платників єдиного податку, сформованого 19 червня 2018 року, та виданого Мукачівською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Закарпатській області (а.с.12). Для здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 орендує павільйон №2911-2912 площею 50 м.кв., який розміщений на території ТОВ «ГІД» за адресою: м. Мукачево, вул. Т. Масарика, 15, що підтверджується договором суборенди від 03 січня 2020 року (а.с.13). 30 січня 2020 року уповноваженими особами Головного управління ДПС у Закарпатській області було проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за результатами якої складено акт № 0058/07-16-33-06 від 31 січня 2020 року (а.с.23-25). Фактична перевірка проведена на підставі наказу в. о. начальника Головного управління ДПС у Закарпатській області від 29 січня 2020 року №145 та направлень на перевірку від 29 січня 2020 року №228/07-16-33-06, №229/07-16-33-06, №230/07-16-33-06 (а.с.18-22). Згідно з актом №0058/07-16-33-06 від 31 січня 2020 року перевіркою встановлено, що за адресою: м. Мукачево, вул. Т. Масарика, 15, торговий об`єкт №2911-2913 здійснює господарську діяльність з реалізації продуктів харчування фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , яка є платником єдиного податку та перебуває на другій групі єдиного податку. Фактичною перевіркою встановлено факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 праці найманого працівника - ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_2 виконувала функції продавця при реалізації продуктів харчування та напоїв з проведенням розрахункових операцій з клієнтами-покупцями. Згідно з даними інформаційних систем ДПС - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 працю найманих осіб не використовує. Листом від 10 лютого 2020 року 2007/10/07-16-33-05-10 Головне управління ДПС у Закарпатській області направило на адресу Управління Держпраці у Закарпатській області акт фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 для реагування та вжиття відповідних заходів (а.с.57). 11 лютого 2020 року начальником Управління Держпраці у Закарпатській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №0058/07-16-33-06-ТД на підставі акта перевірки ДПС №0058/07-16-33-06 від 31 січня 2020 року (а.с.64). 25 лютого 2020 року за результатами розгляду справи про накладення штрафу уповноваженою особою відповідача прийнято постанову №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 141690 грн відповідно до абзацу 2 ч.2 ст.265 КЗпП України у редакції, що діяла на момент виявлення порушення (а.с.30-33). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ст.265 КЗпП України на момент винесення оскаржуваної постанови не передбачала накладення штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за фактичний допуск працівника без оформлення трудового договору, а також відповідачем не доведено факту існування трудових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому постанова Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 25 лютого 2020 року №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08 є протиправною та підлягає скасуванню. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах. Ст.259 КЗпП України передбачає, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування. Відповідно до ч.1 ст.260 КЗпП України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. Разом з тим, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Такими контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (пп.41.1.1 п.41.1 ст.41 ПК України). Відповідно до пп.75.1.3 п.75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Пп.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України передбачає, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 01 липня 2018 року є платником єдиного податку другої групи та здійснює діяльність з роздрібної торгівлі з лотків і на ринках іншими товарами, що підтверджується Витягом з Реєстру платників єдиного податку, сформованого 19 червня 2018 року, та виданого Мукачівською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Закарпатській області. Також матеріалами справи стверджується, що фактична перевірка позивача була проведена на підставі наказу в. о. начальника Головного управління ДПС у Закарпатській області від 29 січня 2020 року №145 та направлень на перевірку від 29 січня 2020 року №228/07-16-33-06, №229/07-16-33-06, №230/07-16-33-06. Відповідно до змісту акта №0058/07-16-33-06 від 31 січня 2020 року фактичною перевіркою встановлено факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 праці найманого працівника - ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_2 виконувала функції продавця при реалізації продуктів харчування та напоїв з проведенням розрахункових операцій з клієнтами-покупцями. Однак, як стверджує позивач, ОСОБА_2 є її матір`ю, яка на момент проведення перевірки лише виконала її прохання передати клієнту каву, у зв`язку з чим посадові особи, які здійснювали перевірку дійшли висновку, що ОСОБА_2 виконує функції найманого працівника. Разом з тим, на підтвердження факту допуску до роботи ОСОБА_2 без оформлення трудового договору, ні Головним управлінням ДПС у Закарпатській області, посадові особи якого проводили фактичну перевірку, ні Управлінням Держпраці у Закарпатській області, яке здійснювало розгляд справи про накладення штрафу, не надано належних та допустимих доказів. Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений Постановою Кабінету Міністрів України віл 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509). Відповідно до п.2 Порядку №509 (у редакції, що діяла на момент розгляду справи про накладення штрафу) штрафи накладаються, зокрема, на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. П.3 Порядку №509 (у редакції, що діяла на момент розгляду справи про накладення штрафу) передбачає, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Відповідно до п.5 Порядку №509 (у редакції, що діяла на момент розгляду справи про накладення штрафу) під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12 грудня 2019 року №378-ІХ до ст.265 КЗпП України внесено зміни, якими, зокрема, суттєво зменшено штрафи за порушення законодавства про працю. Закон України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12 грудня 2019 року №378-ІХ з оновленими розмірами штрафів діє з 02 лютого 2020 року. Так, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків до прийняття наведених вище змін, до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, застосовувалися необґрунтовано великі штрафи у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Після набрання чинності змінами до ст.265 КЗпП України, за те саме правопорушення встановлено інші розміри штрафів, а саме: - за перше порушення: у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; - за повторне протягом двох років з дня виявлення порушення: у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. У рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи. У рішенні від 02 липня 2002 року №13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп). У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Відповідно до пп.5.4 п.5 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Колегія суддів звертає увагу на те, що закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як вбачається з матеріалів справи, фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), здійснення фізичними особами-підприємцями підприємницької діяльності без державної реєстрації було проведено уповноваженими особами Головного управління ДПС у Закарпатській області 30 січня 2020 року, про що складено акт перевірки №0058/07-16-33-06 від 31 січня 2020 року. Листом від 10 лютого 2020 року 2007/10/07-16-33-05-10 Головне управління ДПС у Закарпатській області направило на адресу Управління Держпраці у Закарпатській області акт перевірки №0058/07-16-33-06 від 31 січня 2020 року для реагування та вжиття відповідних заходів. 11 лютого 2020 року начальником Управління Держпраці у Закарпатській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №0058/07-16-33-06-ТД на підставі акта перевірки ДПС №0058/07-16-33-06, а 25 лютого 2020 року за результатами розгляду справи про накладення штрафу уповноваженою особою відповідача прийнято постанову №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , платника єдиного податку другої групи, накладено штраф у розмірі 141690 грн - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. Разом з тим, на момент розгляду справи про накладення штрафу та винесення оскаржуваної постанови №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08 від 25 лютого 2020 року за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору ст.265 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12 грудня 2019 року №378-ІХ передбачала штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого вчинено порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп - застосування попередження. Матеріалами справи стверджується, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного податку другої групи, і ця обставина була відома відповідачу з акту фактичної перевірки, на підставі якої прийнято постанову про накладення штрафу. Крім того, акт фактичної перевірки не містить висновків про повторність вчиненого позивачем порушення, і вказана обставина не була встановлена відповідачем при розгляді справи про накладення штрафу та на момент винесення спірної постанови №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08 від 25 лютого 2020 року, а також не була встановлена і в ході судового розгляду справи. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за порушення, яке виявлено посадовими особами Головного управління ДПС у Закарпатській області 30 січня 2020 року під час фактичної перевірки позивача, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , платника єдиного податку другої групи, станом на 25 лютого 2020 року (дата винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу) міг бути застосований лише такий вид реагування як попередження, тобто у спірних правовідносинах з метою кваліфікації порушення підлягав застосуванню закон, який діяв на час вчинення дії, якій надається юридична оцінка, разом з тим, для юридичної відповідальності підлягав застосуванню чинний закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки правовідносини з виявлення порушення та притягнення до відповідальності тривали на час винесення (25 лютого 2020 року) відповідачем оскаржуваної постанови №0058/07-16-33-06-ТД-ФС-08, а редакція ст.265 КЗпП України (з 02 лютого 2020 року) вже не передбачала такий вид відповідальності за вчинене позивачем порушення, як штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, тому прийнята відповідачем постанова із застосуванням норми законодавства, яка втратила чинність на час її прийняття, не може вважатися правомірною, а тому підлягає скасуванню. Крім того, колегія суддів звертає увагу на відсутність достатніх та належних доказів допуску позивачем до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, що, в свою чергу, також виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до відповідальності відповідно до ст.265 КЗпП України, оскільки преюдиційним при кваліфікації порушення ч.3 ст.24 КЗпП України є встановлення фактичного допуску працівника до роботи, що у спірних правовідносинах посадовими особами здійснено не було та не доведено під час судового розгляду справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року у справі №260/691/20- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена лише у випадках, передбачених ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула Судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 07 серпня 2020 року.