Постанова 4803 № 193/360/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2522/21 Справа № 193/360/18 Суддя у 1-й інстанції - Кащук Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 193/360/18 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс», Приватне акціонерне товариство «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс», на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року, яке ухвалено суддею Кащуком Д.А. у селищі Софіївка Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 листопада 2020 року , - ВСТАНОВИВ: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом (в порядку 128 КПК України) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди від злочину. Позов мотивовано тим, що 22.01.2018 року, приблизно о 15 годині 20 хвилин, в світлий час доби, водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автобусом «ЧАЗ А079.52 ЕТАЛОН», який належить ТОВ «Автотранссервіс», рухався із пасажирами у салоні на автошляху Н-11 за машрутом сполученням «Дніпро-Миколаїв», по асфальтному покриттю, що було вкритим обледенілим сніжним шаром, з приблизною швидкістю 51,4 км/год., зі сторони Кривий Ріг Дніпропетровської області у напрямку м. Дніпро Дніпропетровської області. У процесі руху, не доїжджаючи 554 м до стели «с.Софіївка» при виїзді з с. Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, водій ОСОБА_2 , не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не вибрав безпечної швидкості та, не впоравшись з керуванням автобусу «ЧАЗ А079.52 ЕТАЛОН», виїхав за межі проїзної частини праворуч, з`їхав у кювет, де допустив перекидання транспортного засобу на праву сторону. Водій автобусу ОСОБА_2 своїми діями грубо порушив вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху. Позивачка ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому середньої третини лівої плечової кістки зі зміщенням, гематоми в області перелому, посттравматичної невропатії променевого нерву ліворуч. Ушкодження виникли від ударної дії тупого твердого предмета (предметів), який міг мати як обмежену, так і не обмежену травмуючу поверхню, або при ударі об такий же предмет (предмети), що могло бути при механізмі дорожньо- транспортної пригоди в середині салону автобуса. За своїм характером виявлені ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесним ушкодженням, за ознакою тривалого розладу здоров`я, більше 21 доби. Позивач вважає, що відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс», повинне нести перед нею матеріальну відповідальність, як власник транспортного засобу, яким спричинено їй тілесні ушкодження, його найманим працівником ОСОБА_2 , в результаті чого їй завдано матеріальну шкоду, яка становить 20 860 грн. 96 коп., яка складається з вартості придбаних медичних препаратів для лікування в сумі 9005 грн. 96 коп., придбання протезно-ортопедичного виробу вартістю 11200 гривень, апарату Аррозе для накладання шкіряних дужок, вартістю 320 гривень та інструменту для зняття зшиваючих скоб, вартістю 335 грн. При визначенні величини моральної шкоди, вона виходить зі ступеню вини відповідача, обставин, при яких була заподіяна шкода, характеру і тривалості її переживань, моральних та фізичних страждань, судової тяганини, істотності змушених змін життєвих відносин, часу й зусиль, необхідних для відновлення колишнього стану спокою та здоров`я. Тому позивачка просить стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс», на її користь матеріальну шкоду в сумі 20 860 грн. 96 коп. та моральну шкоду в сумі 100 000 гривень. Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Автотранссервіс", ПРАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП"про відшкодування матеріальної та моральної шкоди від злочину (в порядку 128 КПК України) задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» на користь ОСОБА_1 13957,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнуто з ПРАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" на користь ОСОБА_1 1043,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної шкоди. В апеляційній скарзі відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» ставить питання про скасування рішення суду з ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , без його залучення по даній справі, як вбачається з позовної заяви позивачка просила суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» моральну шкоду, завдану внаслідок ДТП, яке сталось з вини ОСОБА_2 , таким чином у разі відшкодування позивачці моральної шкоди, відповідач ТОВ «Автотранссервіс» набуде право зворотної вимоги до ОСОБА_2 . Вказує, що судом першої інстанції в судовому рішення зазначено, що відповідачем ТОВ «Автотранссервіс» 15 червня 2018 року надано відзив на позовну заяву. Проте, 14 лютого 2019 року за допомогою електронної пошти на адресу суду при розгляді кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2 за ч.1 ст. 286 КК України було надіслано доповнення до відзиву на позовну заяву за вих. № 194 від 26 грудня 2018 року, де відповідач ТОВ «Автотранссервіс» посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року, отже судом першої інстанції не було досліджено зазначене доповнення. Також відповідач не погоджується з зазначеним у судовому рішенні, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Автотранссервіс», оскільки його 30 червня 2017 року було прийнято на посаду водія автотранспортного засобу (пасажирські перевезення за сумісництвом) з 01 липня 2017 року. 10 січня 2018 року між ТОВ «Автотранссервіс» та ОСОБА_2 було укладено трудову угоду, згідно якої, ОСОБА_2 зобов`язується виконати роботи наступного характеру: у разі відсутності основного водія здійснити перевезення пасажирів по маршруту Кривий Ріг Дніпро. На виконання умов угоди, 22 січня 2018 року між ТОВ «Автотранссервіс» та ОСОБА_2 був підписаний акт наданих послуг про те, що 22 січня 2018 року виконавцем виконано, а замовником прийнято послуги з перевезення пасажирів по маршруту Кривий Ріг Дніпро на автотранспортному засобі «ЧАЗ А079.52», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Отже, на думку відповідача ТОВ «Автотранссервіс», ОСОБА_2 на час скоєння ДТП, яка сталась 22 січня 2018 року, виконував роботу по цивільно-правовій угоді. Вважає, що тягар цивільної відповідальності має нести винна особа у завданні шкоди, якою є водій автомобіля, чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталося ДТП. Також вказує, що потерпілою не доведений розмір моральної шкоди, оскільки не надано жодного належного та допустимого доказу в підтвердження завданої їй моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що вироком Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 22.01.2018 року приблизно о 15 годині 20 хвилин, в світлий час доби, керуючи технічно справним автобусом "ЧАЗ А079.52 ЕТАЛОН", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 належить ТОВ "Автотранссервіс", рухався із пасажирами у салоні на автошляху Н-11 за маршрутом сполученням "Дніпро-Миколаїв", по асфальтному покриттю, що було вкритим обледенілим сніжним шаром, з приблизною швидкістю 51.4 км/год., зі сторони м.Кривий Ріг Дніпропетровської області у напрямку м.Дніпро Дніпропетровської області. У процесі руху, не доїжджаючи 554 м до стели "с. Софіївка" при виїзді з с.Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, водій ОСОБА_2 , не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров"я громадян, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не вибрав безпечної швидкості та не впоравшись з керуванням автобусу "ЧАЗ А079.52 ЕТАЛОН", виїхав за межі проїзної частини праворуч, з"їхав у кювет, де допустив перекидання транспортного засобу на праву сторону ( а.с. 25-27). Позивачка ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому середньої третини лівої плечової кістки зі зміщенням, гематоми в області перелому, посттравматичної невропатії променевого нерву ліворуч. Ушкодження виникли від ударної дії тупого твердого предмета (предметів), який міг мати як обмежену, так і не обмежену травмуючу поверхню, або при ударі об такий же предмет (предмети), що могло бути при механізмі дорожньо- транспортної пригоди в середині салону автобуса. За своїм характером виявлене ушкодження відноситься до середнього ступеню тяжкості тілесним ушкодженням, за ознакою тривалого розладу здоров`я, більше 21 доби. Відповідно висновку експерта Криворізького міжрайонного відділу судово-медичної експертизи «ДОР» КЗ «Дніпропетровське обласне бюро» № 213 ОСОБА_1 завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості. ОСОБА_1 потребувала лікування та витрачала кошти на лікування, що підтверджується чеками на купівлю медикаментів. Вироком Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 8500 гривень, без призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранссервіс" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранссервіс" на користь держави судові витрати за проведення експертизи технічного стану ТЗ №7/10.2/38 від 13.02.2018 року в сумі 858.00 грн.; експертизи технічного стану ТЗ №7/10.2/39 від 13.02.2018 року в сумі 1144,00 грн.; автотехнічної експертизи №7/10.1/72 від 05.03.2018 р. в сумі 572.00грн.; автотехнічної експертизи №7/10.1/73 від 22.02.2018 р. в сумі 572.00грн а всього 3146 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранссервіс" на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору 1762 гривень. Судом також вирішено долю речових доказів. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу прокурора прокуратури Дніпропетровської області Бурчика Ю.В. задоволено. Апеляційну скаргу цивільного відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Автотранссервіс, в особі директора Руссавського А.А., задоволено частково. Вирок Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2019 року щодо ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, в частині стягнення процесуальних витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати за проведення експертизи технічного стану ТЗ №7/10.2/38 від 13.02.2018 року в сумі 858.00 грн.; експертизи технічного стану ТЗ №7/10.2/39 від 13.02.2018 року в сумі 1144,00 грн.; автотехнічної експертизи №7/10.1/72 від 05.03.2018 року в сумі 572.00 грн.; автотехнічної експертизи №7/10.1/73 від 22.02.2018 року в сумі 572.00 грн., а всього 3 146 грн. Судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1762 грн. повернуто ОСОБА_1 . Вирок Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2019 року щодо ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, в частині вирішення цивільного позову - скасовано, направлено кримінальне провадження в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду залишено без змін. Ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2019 року про виправлення описки у вироку Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2019 року скасовано. 30 червня 2017 року ТОВ «Автотранссервіс» було прийнято ОСОБА_2 на посаду водія автотранспортного засобу (пасажирські перевезення) з 01 липня 2017 року. 10 січня 2018 року між ТОВ «Автотранссервіс» та ОСОБА_2 було укладено Трудову угоду, згідно п.1.1. даної Угоди, ТОВ «Автотранссервіс» доручає, а ОСОБА_2 зобов`язується виконати роботи наступного характеру: у разі відсутності основного водія здійснити перевезення пасажирів по маршруту Кривий Ріг - Дніпро. Тому, у виконання умов Угоди, 22 січня 2018 року між сторонами був підписаний акт наданих послуг про те, що 22 січня 2018 року виконавцем виконано, а Замовником прийнято послуги з перевезення пасажирів по маршруту Кривий Ріг - Дніпро на автотранспортному засобі «ЧАЗ А079.52», реєстраційний номер НОМЕР_1 . 22 січня 2018 року близько 15.20 год. ОСОБА_2 здійснював перевезення пасажирів по маршруту «Дніпро - Кривий Ріг» та під час перевезення пасажирів не доїжджаючи 554 м до стели «с. Софіївка» сталася дорожньо - транспортна пригода в результаті чого пасажири отримали тілесні ушкодження. Відповідно до наказу по особовому складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» від 30 червня 2017 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Автотранссервіс», його було прийнято на посаду водія автотранспортного засобу (пасажирські перевезення) за сумісництвом з 01 липня 2017 року з окладом згідно зі штатним розкладом, що підтверджується трудовою угодою. Відповідальність ОСОБА_2 була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між власником транспортного засобу ТОВ «Автотрассервіс» та ПРАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП". Апеляційним переглядом кримінальної справи встановлено, що 20 листопада 2017 року між ТОВ «Автотранссервіс» та ПРАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" було укладеного страховий поліс № АК/7200903, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 200 000 гривень, за шкоду, заподіяну майну 100 000 гривень, строк дії якого з 22 листопада 2017 року по 21 травня 2018 року. Транспортний засіб, а саме автобус ЧАЗ А079.52 ЕТАЛОН реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував під час ДТП ОСОБА_2 , належить ТОВ Автотранссервіс, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2020 року залучено до участі у справі, в якості співвідповідача ПРАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП". Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачці та врахував, що потерпіла ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, у зв`язку з чим зазнала моральних страждань у вигляді фізичного болю, необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення свого здоров`я. Крім того, врахував, що шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, а оскільки цивільно-правова відповідальність ТОВ «Автотрансервіс» була застрахована, відповідно до поліса серії АК № 7200903, саме на страхувальника ПРАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" покладено обов`язок відшкодування шкоди в межах страхового ліміту, а з відповідача ТОВ «Автотрансервіс» - різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Згідно зі ст.ст. 2,4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Відповідно до положень п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно ч.6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що відповідно до наказу від 30.06.2017 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з 01.07.2007 року з відповідачем ТОВ «Автотранссервіс» та на момент ДТП був працівником ТОВ «Автотранссервіс» і отримував заробітну плату, тобто, на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з ТОВ «Автотранссервіс», шкода внаслідок ДТП була завдана ним під час виконання його трудових обов`язків, а тому підлягає відшкодуванню ТОВ «Автотранссервіс», що підтверджується матеріалами справи. Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває з організацією в трудових відносинах і шкода заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків. При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. Частинами першою та третьою статті 21 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України). Визначення цивільно-правового договору передбачено статтею 626 ЦК України, відповідно до якої це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За цивільно-правовим договором відносини регламентуються не трудовим законодавством, а виключно цивільним. Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що головна відмінність цих договорів полягає у предметі. У цивільно-правовому договорі замовника цікавить певний результат, отриманий внаслідок надання послуг. Предметом трудових договорів є сам процес організації трудової діяльності працівника (посадові обов`язки, початок та закінчення робочого дня, тривалість перерви, надання щорічної відпустки, тощо). Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийняття його на роботу на певну посаду. Також виконавець за цивільним договором, за загальним правилом, не забезпечується робочим місцем, не виконує розпорядження посадових осіб замовника щодо порядку та способу виконання укладеного договору. Виконавець виконує укладений договір на власний ризик та власний розсуд; замовник, зазвичай, не вправі втручатися у діяльність виконавця з приводу організації ним виконання укладеного договору. Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 (провадження № 14-370цс18). В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ТОВ «Автотранссервіс» про те, що тягар цивільної відповідальності має нести водій автомобіля ОСОБА_2 , оскільки на час скоєння ДТП, яка сталась 22 січня 2018 року, виконував роботу по цивільно-правовій угоді. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон N 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV). Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом статей 9, 22 - 31, 35, 36 Закону N 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідно достатті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З огляду на зазначене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц дійшла висновку про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Отже, за загальним правилом, потерпіла особа має право на відшкодування завданих їй збитків у повному розмірі, а вищенаведені норми матеріального права встановлюють спеціальний порядок відшкодування такої шкоди, а саме: в межах лімітів відповідальності страховика відшкодування завданої потерпілій особі шкоди здійснюється страховиком, а у випадку якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика відшкодування здійснюється винною особою в межах суми, яка становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. За таких обставин, потерпіла особа наділена правом на стягнення з винної особи завданих збитків в межах суми, яка становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, і це право може використовуватися такою особою як після отримання всієї суми страхового відшкодування від страховика, так і як самостійна вимога. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не зазначено в оскаржуваному рішенні, та відповідно не враховано при ухваленні рішення, про надання відповідачем ТОВ «Автотранссервіс»доповнення до відзиву на позовну заяву за вих. № 194 від 26 грудня 2018 року, де відповідач ТОВ «Автотранссервіс» посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року,колегія суддів вважає прийнятними, однак, це не призвело до неправильного застосування норм матеріального права та вирішення спору, а тому не може бути підставою для скасування або ж зміни рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , без його залучення по даній справі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, відповідно до ч.1 ст. 54 ЦПК України, якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява, однак ТОВ «Автотранссервіс» з такою заявою до суду не звертався. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). Частинами 1 - 3статті 23 ЦК України та роз`ясненнями, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи і виходячи з положень статті 128 КПК України, та норм ЦК України, вірно визначив розмір моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, тому дійшов вірного висновку щодо стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в загальній сумі 15000,00 грн. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «Автотранссервіс»про недоведеність завданої моральної шкоди. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» - залишити без задоволення. Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 24 березня 2021 року. Головуючий: Судді: