Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/2252/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2660/20 Справа № 204/2252/19 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Пищиди М.М. суддів - Петешенкової М.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Автотранссервіс», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 22 січня 2019 року при посадці в автобус маршруту загального користування № 35 у місті Дніпрі , водієм автобусу «Лоцман», д/н НОМЕР_1 , було відмовлено позивачу, який має статус ветерана внутрішніх справ і пред`явив водію автобуса відповідне посвідчення, у безкоштовному проїзді, змусивши позивача сплатити вартість проїзду у розмірі 7 грн. Оскільки права позивача, визначені чинним законодавством України, були порушені, скарга територіального центру Укртрансбезпеки результатів не принесла, позивач звернувся до суду з цим позовом і просив визнати дії відповідача у відмові безоплатного проїзду позивачу протиправними; стягнути з відповідача на користь позивача 7 грн. вартості проїзду і 500 грн. моральної шкоди (а.с.1-3). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Автотранссервіс», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправними дії ТОВ «Автотранссервіс» щодо відмови ОСОБА_1 водієм маршруту загального користування № 35 в безкоштовному проїзді 22 січня 2019 року. Стягнуто з ТОВ «Автотранссервіс» на користь ОСОБА_1 вартість сплаченого проїзду в розмірі 7 (сім) грн. Стягнуто з ТОВ «Автотранссервіс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 300 (триста) грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору (а.с.64-68). Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Автотранссервіс» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів (а.с.72-76). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням серії № НОМЕР_2 , виданим 18 січня 2006 року управлінням МВС України в Дніпропетровській області (а.с.4). Позивач стверджує, що 22 січня 2019 року о 17 годині 10 хвилин у місті Дніпрі водій автобуса марки «Лоцман», державний номерний знак НОМЕР_1 , на маршруті загального користування № 35 , при пред`явленні йому (водієві) посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, яке надає позивачу право на безкоштовний проїзд, відмовив останньому у пільговому проїзді, внаслідок чого позивач був вимушений оплатити проїзд, що підтверджується виданим йому проїзним квитком серії ДНТВ № 380673 на суму 7 грн. (а.с. 5). ТОВ «Автотранссервіс» є автомобільним перевізником, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Дніпрі. Листом № 786/22-19 від 21 лютого 2019 року управління «Укртрансбезпеки» в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 на його скаргу від 24 січня 2019 року, що водій автобусу маршруту загального користування № 35 ОСОБА_2 працює на маршруті з 31 липня 2015 року, фактів безпідставної відмови водіями маршруту № 35 у здійсненні безкоштовного перевезення пасажирів не встановлено (а.с. 6). Державна служба України з безпеки на транспорті листом від 13 березня 2019 року повідомила ОСОБА_1 про те, що керівництву ТОВ «Автотранссервіс» наголошено на необхідності вживати заходи до забезпечення безпечної, зручної поїздки пасажирів та обов`язкового дотримання персоналом підприємства вимог законодавства про автомобільний транспорт. Управлінню Укртрансзепеки у Дніпропетровській області надано доручення щодо посилення здійснення заходів державного нагляду (контролю) на автобусному маршруті загального користування № 35 Дніпро (а.с. 7). З наданого позивачем проїзного квитку серії ДНТВ № 380673 на суму 7 грн. вбачається, що транспорт, який обслуговував позивача є транспортом саме відповідача, де (на обороті квитка) вказана інформація про перевізника, яким зазначено - ТОВ «Автотранссервіс», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30548889 (а.с. 5). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в особі свого водія на автобусному маршруті № 35 не забезпечив прав позивача на безоплатний проїзд у автомобільному транспорті загального користування, а тому суд дійшов до висновку про протиправність водія зазначеного автобусу ОСОБА_2 , яка полягає у відмові безкоштовного перевезення 22 січня 2019 року ОСОБА_1 , а також про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 грн. вартості проїзду. Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач дійсно зазнав моральну шкоду, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, що полягала в порушенні наданих йому державою пільг, і перенесених від цього душевних страждань. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах України. ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується відповідним посвідченням Серії № НОМЕР_2 , виданим 18.01.2006 року управлінням МВС України в Дніпропетровській області (а.с.4). ТОВ «Автотранссервіс» є автомобільним перевізником, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Дніпрі. Згідно з нормами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Аналогічні вимоги викладені в п. 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, згідно яких, окрім іншого, автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів, здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень. За змістом п. 2 ст. 49 Закону, договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус. Відповідно до вимог ст. 7 Закону забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. За змістом ст. 29 Закону, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що позивач, як ветеран війни - учасник бойових дій, на підставі пункту 7 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на безоплатний проїзд, зокрема, автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання. Разом з тим, відповідачу як автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом (стаття 37 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Отже в даному випадку відмовою відповідача у здійсненні пільгового перевезення позивача, який має відповідне право, яке встановлене законом, є неправомірною, чим допущено порушення прав останнього. Таким чином, відповідач в особі свого водія на автобусному маршруті № 35 не забезпечив прав позивача на безоплатний проїзд у автомобільному транспорті загального користування, а тому суд першої інстанції, правомірно визнав дії водія зазначеного автобусу протиправними та стягнув матеріальну шкоду в сумі 7 грн. вартості проїзду. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про захист прав споживачів», за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. В силу абзацу 2 ч. 3 вказаної статті, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивач дійсно зазнав моральну шкоду, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, яка полягала в порушенні наданих йому державою пільг та з урахуванням тяжкості спричинених йому моральних страждань, вимог розумності і справедливості стягнув моральну шкоду у розмірі 300 грн. Доводи апелянта про те, що позивач повинен був надати належні та допустимі докази в підтвердження здійснення ним проїзду 22 січня 2019 року у міському автобусному маршруті загального користування №35 , колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відповідно до п. 6 Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1996 року №5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", до заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція - замовлення, квитанція - зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер). Питання відсутності дати на проїзному квитку не суперечить пункту 6 зазначеної постанови та більш того питання оформлення розрахункового документу належить виконавцю послуги. А тому, проїзний квиток серії ДНТВ № 380673 на суму 7 грн. є доказом здійснення ОСОБА_1 поїздки саме 22 січня 2019 року (а.с.5). Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування. Доводи скарги про те, що факт відмови позивачу у перевезенні відповідачем не підтверджений належними доказами, рішення суду ґрунтується на припущеннях, не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами. Доводи, вказані в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з`ясував обставини по справі, необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: