Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/4668/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/492/21Головуючий по 1 інстанції Справа №705/4668/20 Категорія: 304090300 Годік Л. С. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року банк звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачки, яким просив стягнути непогашену останньою заборгованість за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала заяву № б/н від 25.02.2008. Своїм підписом клієнтка підтвердила, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Заявою відповідачки підтверджується факт повного інформування про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк». При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, а підписавши заяву, між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому, розмір кредитного ліміту збільшувався до 8000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. ОСОБА_1 зобов`язалася здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням грошових коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов`язкового платежу. Але в процесі користування кредитним рахунком вона не погашала своєчасно кредитну заборгованість, яка відображена у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку. В редакції Умов та правил, що почала діяти з 01.03.2019, згідно з п. 2.1.1.2.12, сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд». У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 12.10.2020 має заборгованість в розмірі 37 240,46 грн. На даний час вона продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк». За таких підстав банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 25.02.2008 в розмірі 37240,46 грн., з яких: 23009,03 грн. - заборгованість за тілом кредиту (в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 23009,03 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту); 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 7650,50 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6580,93 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії. Вказану заборгованість АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачки разом із судовими витратами у розмірі 2 102 грн. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав достатніх доказів про отримання відповідачкою кредиту. В підписаній позичальницею анкеті-заяві не вказано карту, яку відповідачка бажала б оформити та розмір кредитних коштів. Не підтверджено, що розрахунки заборгованості, долучені до позову, дійсно стосуються кредиту, яким користувався відповідачка, оскільки ні в розрахунках, ні в анкеті-заяві немає ідентифікуючих відомостей, за яких можливо встановити особу боржника та номер карткового рахунку. Сума тіла кредиту, яку просить стягнути позивач, перевищує розмір кредитного ліміту, що є неприпустимим. Враховуючи викладене, суд відмовив у позові за його недоведеністю. Рішення районного суду оскаржено банком в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що поза увагою місцевого суду залишилося те, що під час отримання кредитної картки відповідачка особисто підписала анкету-заяву, якою засвідчила ознайомлення та прийняття умов кредитування. Крім того, позичальниця підписала довідку про умови кредитування, де вказано відсотки за користування кредитом та міра відповідальності за порушення зобов`язань за договором, на що не звернув уваги суд. Крім того, відповідачка, користуючись послугами банку, зверталася до банку з заявою про перевипуск карти. Розрахунок заборгованості остання не оскаржувала, доказів про погашення кредиту не надала. Вказує, що дії з використання кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Виписка по рахунку підтверджує факт отримання кредитних коштів. Фактично у позові заявлено про стягнення коштів, якими користувалася позичальниця, та відсотків за таке користування. Банк не погоджується з посиланням суду на розмір кредитного ліміту, адже ключове значення відіграє розмір суми, яку відповідач взяв у кредит у банку. Крім того, суд не звернув увагу, що позивачем до позовної заяви додано умови та правила надання банківських послуг в редакції, яка діяла на момент підписання анкети-заяви, разом з копією наказу банку щодо затвердження умов та правил надання банківських послуг, в редакції, що діяла на момент підписання заяви. Тому, скаржник вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17-ц не підлягає до застосування, оскільки вона прийнята за умов заперечення відповідачем заборгованості за кредитом та ґрунтується на можливості банку надати будь-яку редакцію Умов та правил. Апелянт зазначає, що суд не перевірив розрахунок заборгованості та вищевказані доводи банку, не погоджуючись з зазначеним банком розміром заборгованості, суд протиправно не навів власних розрахунків заборгованості за процентами згідно зі ст. 625 ЦК України та неустойкою. В зв`язку із цим просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі. На апеляційну скаргу відзив не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 25.06.2008 ОСОБА_1 підписала Заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам?яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. Також, клієнт ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Відомостей про тип картки, бажаний кредитний ліміт, розмір процентів за користування кредитом, розмір пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві не зазначено. До позовної заяви долучені витяг з Умов і правил надання банківських послуг (далі Умови і правила) та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (далі Тарифи), які не підписані відповідачем. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви Умови і правила розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, тому вони не можуть братися до уваги з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, висновки якої зводяться до того, що позивач зобов`язаний письмово проінформувати споживача фінансових послуг про умови кредитування, а надані позивачем не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Посилання в апеляційній скарзі на те, що банк надав конкретну редакцію Умов та Правил, що діяли в редакції станом на момент підписання анкети-заяви, такі висновки суду не спростовують, оскільки також не містять підпису відповідача. Суд не бере до уваги витяг з Тарифів, оскільки такий витяг також не містить підпису позичальника. В матеріалах справи наявна довідка про номери карт, видані ОСОБА_1 на підставі її анкети-заяви, з терміном їх дії (а.с. 23). Згідно з вказаною довідкою відповідачу було видано шість карток, зі строком дії перевипущеної картки до 02.2022 року (а. с. 23). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 24) банк встановив позичальнику максимальний кредитний ліміт в розмірі 8000,00 грн. У наданій банком довідці про умови кредитування від 25 лютого 2008 року, яка містить підпис ОСОБА_1 , зазначено такі умови: базова відсоткова ставка за користування кредитом (3 %), розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 9). Вказана довідка не містить порядку нарахування процентів за статтею 625 ЦК України в розмірі 84%. Заявляючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач надав до суду розрахунок заборгованості станом на 31 травня 2015 року, розрахунок заборгованості станом на 30.09.2019 та станом на 12.10.2020 (а.с. 14-22), а також виписку по рахунку ОСОБА_1 станом на 15.10.2020 (а.с. 5-13). Відповідно до рахунку заборгованості, наданого банком, заборгованість за кредитом відповідача станом на 12.10.2020 року становить 37240,46 грн., з яких: 23009,03 грн. - заборгованість за тілом кредиту (в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 23009,03 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту); 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 7650,50 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6580,93 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії. Із вищевказаної виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував свої зобов`язання щодо повернення цих коштів. Таким чином, виходячи із встановлених вище обставин, зокрема підписання відповідачем анкети-заяви, довідки про умови користування (де вказано розмір процентів за користування кредитними коштами 3% на місяць та розмір та порядок нарахування пені) та користування кредитними коштами на банківській карті, що прямо підтверджується випискою по рахунку, колегія суддів дійшла висновку про те, що 25.02.2008 між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір. Укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунку виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунку за операціями є доказом укладення такого договору (правова позиція ВС, викладена у постанові від 24 грудня 2020 року у рамках справи № 754/7091/17). Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, апеляційний суд наголошує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року. Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п.57, п.59, п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75). Відповідно до п. 5, глави VII Загальних правил документообігу за операціями з використанням електронних платіжних засобів Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань. Аналіз вказаних норм закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері банківських відносин, дають підстави для висновку про те, що надана банком виписка по банківському рахунку може бути використана для підтвердження руху коштів по рахунку. З наданої позивачем виписки встановлено, що відповідачка активно користувалась кредитними коштами. Суд першої інстанції дійшов невірного висновку про неналежність наданих банком доказів та не надав оцінки наведеним позивачем доказам. У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. На підставі оцінки виписки по банківському рахунку, довідки про умови кредитування (якою підтверджується законність нарахування процентів та пені), а також розрахунку заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про те, що банк в даному випадку має право на стягнення кредитних коштів, якими фактично користувалась відповідачка та з суми якої банком сплачувались відсотки за користування кредитом. Розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 23009,03 грн. досліджено колегією суддів, така сума боргу відповідає з інформації з виписки по рахунку та узгоджується з умовами, з якими погодилась відповідачка, підписавши довідку про умови кредитування. Досліджуючи узгоджений між сторонами зміст умов договору, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до положень ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недотриманням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до ст. 1048 ЦК України (у редакції станом на час укладення договору) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідачки, а отже, вони не можуть бути належними і допустимими доказами узгодження з позичальником відсоткової ставки саме на заявлених банком умовах. Згідно з усталеною судовою практикою, необхідність підпису позичальника в Умовах і правилах надання банківських послуг, стверджує факт розуміння позичальником саме вказаних Умов та свідчило б про укладення договору у письмовій формі згідно вимог статті 207 ЦК України. Такий висновок відповідає зокрема і позиції Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Однак, банк заявляючи про стягнення тіла кредиту, процентів за статтею 625 ЦК України в розмірі 84% та пені, надав також і підписану відповідачем довідку про умови кредитування, в якій міститься умови про загальні відсотки за користування кредитом (а не за статтею 625 ЦК України в розмірі 84%), а також регламентовано порядок та підстави нарахування пені. Тому, колегія суддів вважає підтвердженими позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та пені. Банк просить також стягнути проценти, нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, за ставкою 84% або 86,4%, обґрунтовуючи таку вимогу посиланням на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил в редакції з 01.03.2019, однак підтверджень про ознайомлення відповідачки з такими умовами не надав. За відсутності підтверджень про конкретні запропоновані позичальниці умови надання банківських послуг, за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за ст. 625 ЦК України в розмірі 86,4% та 84% в залежності від виду картки «Універсальна», надані банком витяг з Тарифів та Витяг з Умов (зокрема п. 2.1.1.2.12) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Інших підтверджень узгодження із відповідачкою умов договору, на підставі яких банк просить стягнути заборгованість із неї за процентами, нарахованими на підставі ст. 625 ЦК України, за ставкою 84% або 86,4%, позивач не надав. Крім того, колегія суддів зауважує, що право на стягнення платежів за ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає у кредитора після закінчення строку кредитування (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12). А з довідки АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 23) вбачається, що строк дії картки, виданої за кредитним договором б/н між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , закінчується в лютому 2022 року. Тобто, банк на момент звернення з позовом не мав право взагалі нараховувати платежі за нормами ст. 625 ЦК України. Отже суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні процентів за ст. 625 ЦК України, однак підстава відмови в оскаржуваному рішенні невірна. В постанові Верховного Суду у справі № 595/290/17 від 16.08.2019 звертається увага на те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішення справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тобто, той факт, що відповідачка не висловила доводи на спростування тверджень позивача, не позбавляє банк обов`язку обґрунтувати належними та достатніми доказами свої позовні вимоги. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що банк підтвердив законність нарахування заборгованості на умовах, узгоджених з позичальником в довідці про умови кредитування. Банк належними та достатніми доказами підтвердив суму заборгованості відповідачки за тілом кредиту в розмірі 23009,03 грн. та пені в розмірі 6580,93 грн., тому вимоги позову в цій частині підлягають задоволенню. Водночас, підстав для нарахування платежів за статтею 625 ЦК України у банка взагалі не виникло, оскільки не закінчився строк кредитування на момент заявлення вимог. Тому в цій частині позову належить відмовити. Отже, з відповідачки до стягнення підлягає заборгованість за кредитною карткою в розмірі 23009,03 грн. + 6580,93 грн. = 29589,96 грн. З огляду на мотивувальну частину постанови, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що банк не підтвердив факт отримання ОСОБА_1 кредиту, оскільки така обставина підтверджується передусім анкетою-заявою та випискою по рахунку позичальника. Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з позичальника на користь банку заборгованості по кредиту в розмірі 29589,96 грн. (включаючи тіло кредиту та пеню). Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позов заявлено на суму 37240,46 грн., фактично задоволено на суму 29589,96 грн., тобто на 79,46%. Тому судові витрати позивача підлягають стягненню з відповідача у такому ж співвідношенні. Позивачем сплачено 2102,00 грн. судового збору за звернення з позовом та 3153,00 грн. за звернення з апеляційною скаргою. Отже, з відповідача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем, в розмірі 5255,00 грн. х 79,46% = 4175,44 грн. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення. Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 29589,96грн. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 4175,44 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді