Постанова 4855 № 640/22969/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22969/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., за участю секретаря Кірієнко Н. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Київської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020, В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури, в якому просила визнати протиправним і скасувати наказ прокуратури Київської області України від 23.10.2019 №608к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019 та поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області в органі прокуратури з 28.10.2019, стягнути з прокуратури Київської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.10.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 позов задоволено частково. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Позивачем також подано апеляційна скарга в частині поновлення позивачки на посаді без урахування змін щодо перейменування установи, нарахування і стягнення грошових сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, із коригуванням на коефіцієнти підвищення відповідно до положень пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. В судове засідання з`явився представник відповідача, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Позивач в судове засідання з`явилася особисто, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та підтримала вимоги своєї скарги. Заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи, доводи скарг, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що у період з 2011 по жовтень 2019 року позивачка перебувала на публічній службі, а саме проходила службу в органах прокуратури на різних посадах: спеціаліст з питань захисту державних таємниць, начальник режимно-таємної частини та заступник начальника слідчого відділу прокуратури Київської області. Наказом прокурора Київської області від 14.03.2019 №143к її призначено на посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області. Наказом прокурора Київської області від 23.10.2019 №608к позивачку звільнено з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019. Вважаючи вказане рішення незаконним, та таким, що не відповідає вимогам законодавства та визначеній процедурі, позивач звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ліквідації прокуратури Київської області не відбулося, мало місце лише її перейменування в Київську обласну прокуратуру, тому відповідач зобов`язаний був забезпечити працевлаштування позивачки. Київська обласна прокуратура в апеляційній скарзі просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що підставою для звільнення позивачки на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є неподання в установлений строк заяви за встановленою формою про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, окружної прокуратури та регіональної прокуратури та надання згоди на подальше проведення атестації. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невмотивованості висновків кадрової комісії та щодо необґрунтованості інших доводів відповідача та вважає за необхідне зазначити таке. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Згідно зі статтею 8 Закону N 1697-VII Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора. Стаття 9 Закону N 1697-VII визначає повноваження Генерального прокурора, зокрема, щодо видачі наказів з питань призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом, а також виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України. Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Згідно з частиною третьою статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX (далі - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності. Відповідно до пунктів 3-7, 9, розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України. Згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2010 року № 1697. За приписами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону N 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Таким чином, Законом №113-ІХ запроваджено процедуру атестації працівників прокуратури, повноваження щодо затвердження Порядку проходження прокурорами атестації делеговано Генеральному прокурору, підставою для звільнення визначено неподання заяви про переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган. Зазначені правові висновки викладені, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21.03.2018 у справі № 802/651/16-а, від 24.09.2019 у справі № 817/3397/15. Так, підставою для звільнення позивачки згідно з оскаржуваним наказом слугував пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», за яким прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Відповідач в оскаржуваному наказі не конкретизував, яка саме з перелічених в цій правовій нормі підстав зумовила звільнення позивачки. Водночас зі змісту наказу вбачається, що його прийняття, окрім пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», аргументоване також підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, згідно з яким прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посаду у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.10.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», на підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 03.09.2019 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» та наказу Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 №414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» прокуратуру Київської області перейменовано в Київську обласну прокуратуру без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, вказана прокуратура розпочала свою роботу 11.09.2019. Відповідно до пункту 6 Положення «Про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118, ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється. Враховуючи відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймала посаду, посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону N 1697-VII без зазначення конкретної підстави для звільнення, є необґрунтованим та породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. На виконання вимог Закону № 113-IX, наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221). Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Згідно пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями, порядок роботи яких, перелік і склад визначаються відповідними наказами Генерального прокурора. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання ( п. 6 Порядку № 221). Відповідно до пункту 1 Розділу V Порядку № 221 уповноваженими суб`єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії. За правилами п. п. 7-9 розд. І Порядку №221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. Згідно із пунктом 8 Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку. Пунктом 9 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку. Згідно з пунктом 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто. Позивачка, не погоджуючись із вимогами до змісту та форми указаної заяви, в установлений строк заяву Генеральному прокурору про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури або окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію не подала. Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. Невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень. Наказ прокуратури Київської області України від 23.10.2019 №608к не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки не містить конкретних підстав для його прийняття, оскільки відбулась лише зміна власної назви відповідача. Відповідно до п. 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством. Частиною п`ятою статті 32 Кодексу законів про працю України з урахуванням змін, внесених Законом №113-ІХ, встановлено, що переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус. Разом з тим, стаття 40 КЗпП України з урахуванням змін внесених Законом №113-ІХ, передбачає, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Водночас Законом України «Про прокуратуру» та Законом №113-ІХ, не врегульовано питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, одиноких матерів. Відтак, відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 184 Кодексу законів про працю України, яка забороняє звільнення для жінок, які є одинокими матерями, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування. Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 04.10.2018 у справі №825/3752/15-а та від 11.10.2019 у справі №821/73/16. На підтвердження свого статусу одинокої матері позивачка надала: - копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.03.2009, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, відповідно до якого позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є ОСОБА_3 ; - копію рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13.07.2016 у справі №756/6435/16-ц, яке набрало законної сили 24.07.2016, та яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Указаним судовим рішенням також встановлено, що від шлюбу у них є неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - копію акта обстеження житлових умов від 22.08.2019, складеного Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, відповідно до якого ОСОБА_1 , з 08.05.2017 проживає, але не зареєстрована, за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею проживає син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого вона виховує самостійно без участі батька; - копії наказів прокуратури Київської області від 30.08.2019 №1184вк, 04.05.2018 №278вк, відповідно до яких їй надавалась додаткова оплачувана відпустка як одинокій матері. Відомості про отримання позивачкою аліментів відсутні. Таким чином, позивачка є одинокою матір`ю, оскільки сама виховує та утримує малолітнього сина, тому при її звільненні підлягають застосуванню гарантії, визначені статтею 184 Кодексу законів про працю України. Судом апеляційної інстанції враховується, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Позивачем надано суду достатні докази, якими підтверджено протиправність оскаржуваного рішення, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість винесеного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України. Звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про протиправність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості. В силу положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України з покладанням на відповідача непередбачених законодавством обов`язків, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Враховуючи вищевикладене належним способом поновлення порушеного права позивачки є її поновлення на посаді, яку вона обіймала до звільнення, а саме на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури з дня, наступного після дня її звільнення, тобто з 29.10.2019, тоді як позивачка помилково вважає, що вона підлягає поновленню на посаді з 28.10.2019. Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 виплата здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події (у цьому випадку звільнення). Згідно з довідкою Київської обласної прокуратури від 18.12.2020 №21ф-463, наданою на вимогу суду, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 1039,78 грн., середньомісячний - 21 835,38 грн. Період вимушеного прогулу позивачки обраховується, починаючи з 29.10.2019 по 24.12.2020, та становить 271 робочих днів. Отже, середній заробіток, що належить стягнути з відповідача на користь позивачки за 270 днів вимушеного прогулу, становить 281 780, 38 грн. (271 робочих днів х 1 039,78 грн. = 281 780,38 грн.). За час вимушеного прогулу позивача за нормативно-правовими актами Уряду відбувалася неодноразова зміна структури заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників, з одночасним підвищенням посадових окладів та інших виплат. Разом з тим, згідно з вимогами, які зазначені позивачем у адміністративному позові, такі вимоги щодо стягнення середнього заробітку із застосуванням підвищення посадових окладів прокурорів - позивачем не заявлялися. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Київської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови виготовлено 25.03.2021