Постанова 4855 № 640/22969/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД права № 640/22969/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дудін С.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К., при секретарі Литвин С.В. за участю: позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Лісничої А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач) в якому просила: - визнати протиправним і скасувати наказ прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з 28.10.2019; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області в органі прокуратури, з 28.10.2019; - стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.10.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року значений позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з 28.10.2019. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури, з 29.10.2019. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за період з 29.10.2019 по 07.02.2025, у розмірі 1 406 822,34 грн., без урахування обов`язкових податків та зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури з 29.10.2019 та в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції. Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, позивачку та представника відповідача, які з`явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з 28.10.2019. Поновлено ОСОБА_1 на посаді посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, з 29.10.2019. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 281 780, 38 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури з 29.10.2019 та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме в розмірі 1 039,78 грн., У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 18.05.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Скасовуючи вищевказані судові рішення, Верховний Суд зазначив, що суду під час нового розгляду необхідно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у постанові Верховного Суду висновків, а саме: - підстави звільнення позивачки з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області за приписами, які регулюють звільнення прокурорів, чинних на час виникнення спірних правовідносин, та неподання заяви позивачки про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 2011 по жовтень 2019 року ОСОБА_1 перебувала на публічній службі, а саме: проходила службу в органах прокуратури на різних посадах. Зазначене підтверджується копією трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 , яка міститься в матеріалах справи (Т.1 а.с.20-21). Наказом прокурора Київської області від 14.03.2019 №143к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області. Наказом прокурора Київської області від 23.10.2019 № 608-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 28.10.2019 (далі по тексту - оскаржуваний наказ). Позивачка вважаючи, оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а остання поновленню на посаді, звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, судом першої інстанції дійшов висновку, що за змістом пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, можуть бути звільнені лише прокурори у визначених цим пунктом випадках, які на день набрання чинності Законом № 113-ІХ займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність застосування відповідачем означених правових норм до позивачки, з огляду на те, що у спірний період остання обіймала посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, яка є відмінною від посади прокурора та, відповідно, не може ототожнюватись з посадою прокурора. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування наказу про звільнення позивачки із займаної посади та поновлення ОСОБА_1 на посаді. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Предметом спірних правовідносин є правомірність наказу прокурора Київської області від 23.10.2019 № 608-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з 28.10.2019, керуючись статтею 11, пунктом 1 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» та підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Так, Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів. У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19). Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі по тексту - Закон №1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. 19 вересня 2019 року прийнято Закон України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі по тексту також Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні, як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. За приписами пунктів 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що положення щодо проходження прокурорами атестації, передбачені цим розділом, не поширюються на: 1) Генерального прокурора, а також прокурорів, яких після набрання чинності цим Законом призначено на адміністративні посади, передбачені пунктами 1-15 частини першої статті 39 Закону України "Про прокуратуру"; 2) осіб, які призначаються за результатами добору на посаду прокурора відповідно до пункту 20 цього розділу; 3) керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, його першого заступника, заступника, керівників підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, які займають свої посади станом на день набрання чинності цим Законом. Такі прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури переводяться на аналогічні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора; 4) осіб, яких призначено на посади першого заступника, заступника Генерального прокурора у період з 30 серпня 2019 року. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції чинній на момент звільнення позивачки) визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом, займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Як вбачається з пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції на час звільнення позивачки) на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» можуть бути звільнені лише прокурори у визначених цим пунктом випадках, які на день набрання чинності Законом №113-ІХ займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах. В силу положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Визначення атестації прокурорів міститься в пункті 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом генеральної прокуратури України від 03.10.2019 № 221 (далі по тексту також Порядок № 221) та означає встановлену розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і цим Порядком процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора. Приписами пункту 9 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. За пунктом 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто. Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, доходить висновку, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 , саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв`язку з не поданням нею заяви про переведення у обласну прокуратуру змісту та формі додатку 2 до Порядку № 221 та вимогам пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, станом на момент звільнення ОСОБА_1 обіймала адміністративну посаду, а саме: заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, та ключовим питанням у цій справі є з`ясування наявності/відсутності підстав для її звільнення, у зв`язку з фактичним неподанням заяви про переведення та про намір пройти атестацію, з огляду на службове становище і процесуальний статус позивачки під час виконання нею обов`язків заступника керівника слідчого відділу. Так, у постанові від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19 Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосовності до слідчих органів прокуратури пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у поєднанні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 15.06.2021 № 1554-ІХ «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» (далі по тексту також Закон № 1554-ІХ). Так, у вище вказаній справі Верховний Суд констатував, що позивач, обіймаючи посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконував повноваження прокурора, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) і Законом № 1697-VII, а отже не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (23 жовтня 2019 року) положень Закону № 1697-VII, в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Так, відповідно до статті 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно. Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII. Водночас, відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань. Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27.11.2018, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур`єр» від 23.11.2018 № 221 (6337). Отже, до 27.11.2018, прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону № 1697-VII. У цьому контексті варто також звернути увагу на приписи статті 38 Закону № 1697-VII, яка встановлює правила переведення прокурорів з одного органу прокуратури до іншого, проте не передбачає переведення на посаду прокурора інших осіб, які не мають такого статусу. Так, наказом Прокуратури Київської області від 07.02.2019 №28 затверджено Положення про слідчий відділ прокуратури Київської області (далі по тексту - Положення №28), в якому зазначено, що слідчий відділ прокуратури Київської області (далі - Відділ) є самостійним структурним підрозділом регіональної прокуратури, підпорядкованим заступнику прокурора області, згідно з розподілом обов`язків між керівництвом прокуратури Київської області. До основних завдань та функцій відділу відповідно до пункту 2 Положення №28 відносяться, зокрема: - виконання вимог закону під час приймання, реєстрації, розгляду та вирішення заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, своєчасне внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальних правопорушень, вчинених до 20.11.2017 року; - здійснення відповідно до вимог п. 1 Розділу ІХ "Перехідні положення" та ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України досудового розслідування злочинів, вчинених суддею, працівником правоохоронного органу, особою, посада якої належить до категорії "А", крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності Національного антикорупційного бюро України згідно з частиною п`ятою ст. 216 КПК України, а також, кримінальних проваджень щодо іншої категорії злочинів за дорученням прокурора області або Генеральної прокуратури України, вчинених до 20.11.2017 року; - забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування у кримінальних провадженнях, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; виконання вимог закону про невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення; відшкодування збитків, завданих кримінальними правопорушеннями; - запобігання незаконному притягненню осо особи до кримінальної відповідальності та необґрунтованому застосуванню щодо неї заходів процесуального примусу; - застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження, сприяння особам, затриманим за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, в отриманні безоплатної правової допомоги. Відповідно до підпункту 4.2 Положення №28 до повноважень заступника начальника Відділу відносяться, зокрема: за дорученням начальника Відділу здійснення контролю за здійсненням досудового розслідування конкретних кримінальних проваджень слідчими; за вказівкою керівництва прокурора Київської області та начальника Відділу особисто вивчення кримінальних проваджень та їх окремих матеріалів, за результатами внесення відповідних пропозицій; виконання повноважень керівника органу досудового розслідування, передбачених КПК України; здійснення контролю за станом досудового розслідування у кримінальних провадженнях слідчими відділу, виконанням наданих у них вказівок; за дорученням керівництва особисте вивчення кримінальних проваджень, внесення відповідних пропозицій; за дорученням керівництва прокуратури області та начальника відділу особисте здійснення досудового розслідування у конкретних кримінальних провадженнях ( в т.ч. проведення негласних (слідчих) розшукових дій), очолення слідчих груп. Наказом прокуратури Київської області від 15.05.2019 №95 затверджено Положення про слідчий відділ прокуратури Київської області (діла - Положення №95), в якому зазначено, що слідчий відділ прокуратури Київської області (далі - Відділ) є самостійним структурним підрозділом регіональної прокуратури, підпорядкованим заступнику прокурора області згідно з розподілом обов`язків між керівництвом прокуратури Київської області. Функції та завдання Відділу є аналогічними, зазначеним у Положенні №28 в частині, що описана вище. Відповідно до підпункту 4.2 Положення №28 до повноважень заступника начальника Відділу відносяться, зокрема: за дорученням начальника Відділу здійснення контролю за здійсненням досудового розслідування у кримінальних провадженнях слідчими відділу, виконанням наданих у них вказівок; за вказівкою керівництва прокурора Київської області та начальника Відділу особисто вивчення кримінальних проваджень та їх окремих матеріалів, за результатами внесення відповідних пропозицій; виконання повноважень керівника органу досудового розслідування, передбачених КПК України; за дорученням керівництва прокуратури області та начальника відділу особисте здійснення досудового розслідування у конкретних кримінальних провадженнях ( в т.ч. проведення негласних (слідчих) розшукових дій), очолення слідчих груп. Відповідно до означених Положень №№ 95 та 28 у разі відсутності начальника Відділу, його обов`язки виконує заступник начальника Відділу. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 від відповідача витребувано письмові пояснення, підтверджені належними та допустимими доказами, як то витяги з протоколів оперативних нарад, кримінальних проваджень, де зазначено статус позивачки як слідчого/прокурора, вказівок прокурора в кримінальних провадженнях, які надавались позивачці як слідчому/прокурору тощо; Положення про слідчий відділ прокуратури Київської області, чинне станом на період перебування позивачки на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області; посадову інструкцію заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області. На виконання ухвали суду від 22.04.2024 відповідачем надано пояснення, в яких зазначено, зокрема, що відповідно до положень Інструкції про порядок складання звітності про роботу прокурора, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 18.11.2015 № 298/875/593/866/200-О, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.11.2017 за № 1401/31269 (далі по тексту також Інструкція), яка була чинною на період виникнення спірних відносин, не підлягають обліку відомості про слідчого, якому надається вказівка у конкретному кримінальному провадженні, з огляду на що відсутня технічна можливість щодо встановлення кількості кримінальних проваджень, в яких ОСОБА_1 здійснювала досудове розслідування, вказівок прокурора у кримінальних провадженнях, які надавались позивачці як слідчому, у зв`язку з чим надання такої інформації є неможливим. Водночас, відповідачем не заперечується та не спростовано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, наданими доказами виконання позивачкою на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, зокрема, повноважень слідчого органу досудового розслідування, визначених положеннями статті 39 КПК України, як це визначено Положеннями №№ 28 та 95 (виконує повноваження керівник органу досудового розслідування, передбачені КПК України). Пунктом 9 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (в редакції чинній на час звільнення позивача) передбачено, що прокуратура продовжує виконувати, відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції. Відповідно до пункту 17 статті 3 КПК України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. За змістом пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу «Підслідність» повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу. У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» (абзац другий в редакції Закону України № 1355-VIII від 12.05.2016, в редакції Закону № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 04.10.2019). До дня введення в дію частини п`ятої статті 216 КПК України повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом. Після введення в дію частини п`ятої статті 216 КПК України розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур (абзац четвертий пункту 1 розділу XI в редакції Закону № 916-VIII від 24.12.2015 із змінами, внесеними згідно із законами № 2147-VIII від 03.10.2017, № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 04.10.2019). Відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.11.2015 № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі по тексту також Закон № 794-VIII зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 1355-VIII від 12.05.2016) матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження. Кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років. Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що після початку діяльності Державного бюро розслідувань (з 27.11.2018) функція досудового розслідування ще певний час зберігалася за слідчими органів прокуратури. Йдеться не тільки про кримінальні провадження, які - відповідно до частини четвертої статті 216 КПК України - підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, але й про кримінальні провадження, підслідні - відповідно до частини п`ятої статті 216 КПК України - детективам Національного антикорупційного бюро. У першому випадку розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжували ними здійснюватися до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років; в іншому випадку - до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 (відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351), тому натепер органи прокуратури не мають функції досудового розслідування. Водночас, наведений вище пункт 5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VII поширює на слідчих органів прокуратури дію Закону № 1697-VII до початку діяльності Державного бюро розслідувань. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, що не заперечується сторонами. Враховуючи, що станом на момент видання оскаржуваного наказу ОСОБА_1 обіймала посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, її процесуальний статус не може ототожнюватись з посадою прокурора, а тому відсутні підстави для звільнення останньої за правилами підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, у редакції цього Закону, яка діяла на дату видання спірного наказу, адже приписи вказаної норми права стосувалися виключно прокурорів. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 640/25387/19, від 30.08.2022 у справі № 640/1514/20, від 27.10.2022 у справі № 640/3612/20 та від 31.01.2023 у справах № 160/7620/20, № 640/23690/19, від 31.10.2023 у справі №580/34/20. Варто зазначити, що за змістом пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній до 15.06.2021), на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, можуть бути звільнені лише прокурори у визначених цим пунктом випадках, які на день набрання чинності Законом № 113-ІХ займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах. У свою чергу, Законом № 113-ІХ, в редакції чинній до 15.06.2021, не передбачено підстав за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури. При цьому, системний аналіз положень Закону № 113-ІХ, у взаємозв`язку з положеннями Закону № 1697-VII, не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори», як про те стверджує відповідач. У подальшому це питання було врегульовано законодавцем шляхом внесення відповідних змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом України від 15.06.2021 № 1554-IX. Разом з тим, твердження відповідача щодо прийняття позивачкою присяги прокурора №16, спростовуються записом в її трудовій книжці від 11.09.2014, де зазначено про прийняття ОСОБА_1 присяги працівника прокуратури, яка є відмінною від присяги прокурора (запис №16, Т.1 а.с.21). З огляду на вище викладені правові норми та доводи сторін, дослідивши питання підстав звільнення позивачки за приписами пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, якими врегульовано звільнення лише прокурорів, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про безпідставність застосування відповідачем означених правових норм з огляду на те, що у спірний період ОСОБА_1 обіймала посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, яка є відмінною від посади прокурора та, відповідно, не може ототожнюватись з посадою прокурора та не надає позивачці статусу прокурора у розумінні положень Закону №1697. У свою чергу, неподання позивачкою у порядку, визначеному чинним законодавством, заяви про її переведення до обласної прокуратури, яка б містила відомості про намір пройти атестацію, згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації, не є підставою для її звільнення, відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, з огляду на відсутність у позивачки статусу прокурора та зайняття нею посади, відмінної від посади прокурора. При цьому, положеннями Закону № 113-ІХ, в редакції, чинній до 15.06.2021, не передбачено підстав за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури, відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ. Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування оскаржуваного наказу прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Положеннями спеціального законодавства, а саме, нормами Закону України «Про прокуратуру», не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення. Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивачки та уникнення декларативності судового рішення застосуванню до спірних правовідносин підлягають окремі положення Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України). Так, правовими положеннями ч.1 ст. 235 КЗпП України регламентовано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Враховуючи висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 12.07.2022 у справі № 640/23035/19, суд зазначає, що установа - Прокуратура Київської області, з якої позивачку звільнили, змінила своє найменування і її поновлення на посаді у Прокуратурі Київської області, яка уже перейменована, тобто якої фактично не існує, не відповідатиме принципу верховенства права і призведе до ілюзорного захисту прав без їх реального і фактичного відновлення. Водночас, умовою для переведення на посаду у Київську обласну прокуратуру, згідно із пунктом 18 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ. є успішне проходження прокурором та слідчим органів прокуратури атестації, проте, ОСОБА_1 , станом на момент звільнення обов`язкову атестацію не проходила. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачка підлягає поновленню на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури, поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Київську обласну прокуратуру. Щодо дати поновлення позивачки на посаді, суд зазначає, що у прохальній частині позовних вимог ОСОБА_1 просить поновити її на посаді з 28.10.2019. З наказу прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к вбачається, що позивачку звільнено із займаної посади, з 28.10.2019. Відповідно до положень статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Таким чином, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення. З огляду на висновок суду про протиправність звільнення позивачки 28.10.2019, з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури, на підставі оскаржуваного наказу прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді, з якої її було звільнено, починаючи з 29.10.2019 (дня наступного за днем звільнення). Частиною 2 ст.235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348). Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (далі - Порядок №100), цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу. Відповідно до положень пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення. Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц. Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивачку було звільнено з посади з 28.10.2019, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати її заробітну плату за серпень та вересень 2019 року (два місяці, що передують звільненню). Відповідно до довідки Київської обласної прокуратури №18Ф-177 від 31.10.2019 про середню заробітну плату ОСОБА_1 розмір середньоденної заробітної плати складає 1039,78 грн ((21507,53 грн + 5526,80 грн) / 26 робочих дні)(Т.1 а.с.38). Період вимушеного прогулу позивачки, починаючи з 29.10.2019 (наступний день після звільнення) по 07.02.2025 (день постановлення рішення у цій справі) складає 1353 робочих дні. При обчисленні кількості робочих днів судом першої інстанції правомірно враховано, що відповідно до пункту 2 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». У свою чергу, частиною шостою статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24.03.2022) визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки». Таким чином, починаючи з 24.03.2022 не застосовуються, зокрема, наступні правові норми, а саме: ч. 3 ст. 67 КЗпП України та ст. 73 КЗпП України. З урахуванням зазначених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 29.10.2019 по 07.02.2025, у розмірі 1 406 822,34 грн. (1039,78 грн. х 1353 дні). Щодо доводів апелянта ОСОБА_1 , що відповідно до Єдиного реєстру судових рішень станом існує близько тисячі справ за позовами звільнених на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурорів до Офісу Генерального прокурора, і як наслідок, невірного розрахунку суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у тому числі протиправного не застосування судом першої інстанції при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів, які передбачені статтею 235 КЗпП України та пункту 10 Порядку № 100, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з пунктом 10 Порядку №100 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин - звільнення позивача з посади), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. В подальшому, означений пункт було виключено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100», яка набрала чинності 12.12.2020. Постановою Кабінету Міністрів України № 1155 від 11.12.2019 «Про умови оплати праці прокурорів» затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур. Водночас, суд звертає увагу, що застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації. У свою чергу, згідно пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»). Абзацом 2 пункту 7 Закону № 113-IX передбачено, що слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Таким чином, застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу слідчих органів прокуратури передує проходження ними успішно атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення на посаду, визначену відповідним штатним розписом. У свою чергу, судом встановлено, що за період з 28.10.2019 (дата звільнення позивачки із займаної посади) до 12.12.2020 (дата набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2020 № 1213, якою виключено положення пункту 10 Порядку №100) підвищення посадового окладу слідчих органів прокуратури не відбувалось. Отже, у даному випадку, є неможливим застосування для обрахування позивачці суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням положень пункту 10 Порядку №100. Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані доводи позивачки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 поновлено на посаді, як працівника прокуратури, яка обіймала адміністративну посаду, а саме: заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, а не прокурора, відповідно, згідно з вищезазначеними висновками суду, на останню не розповсюджуються коефіцієнти підвищення тарифних ставок і посадових окладів саме прокурорів. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу суду. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційних скаргах, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Ю.К. Черпак Повний текст виготовлено 09.03.2026 року