Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/22446/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22446/19 Суддя (судді) першої інстанції: Гулкевич Ірена Зіновіївна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р, розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №1147ц від 17.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 18.10.2019; - стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 18.10.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 2000 року працював в органах прокуратури України на посадах слідчого та старшого слідчого в органах прокуратури України. 08.04.2015 на підставі наказу Генерального прокурора України №571ц його призначено на посаду заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління. 17.10.2019 позивача наказом Генерального прокурора України №1147ц звільнено з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" з 18.10.2019. Позивач вважає, що підстав для його звільнення згідно з п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" не було, оскільки на день звільнення Офіс Генерального прокурора не утворено, а Генеральна прокуратура України не ліквідована. В оскаржуваному наказі не зазначено чітку підставу звільнення. На переконання позивача, звільнення його з адміністративної посади відбулося з порушенням вимог Закону України "Про прокуратуру". Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року замінено відповідача Генеральну прокуратуру України її процесуальним правонаступником Офісом Генерального прокурора. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку про те, що юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ є неподання ним заяви встановленої форми про переведення на посаду прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію (пп.1 п.19 розд. ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"). Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі №640/22446/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у зв`язку недоведеністю обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Також апелянт заявив клопотання про витребування у Офісу Генерального прокурора інформації у яких кримінальних провадженнях за період з 08.04.2015 по 18.10.2019, перебуваючи на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, він мав статус слідчого згідно з даними Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та від 9 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. 2 лютого 2026 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. За наслідком розгляду клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів не встановила достатніх правових підстав для його задоволення, оскільки позивачем не наведено обставин неможливості самостійного отримання таких доказів або відмови відповідача у їх наданні. Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2000 року працював в органах прокуратури. З 08.04.2015 працював на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. 25.09.2019 набув чинності Закон України №113-ХІ від 19.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Наказом Генерального прокурора України від 17.10.2019 №1147ц позивача звільнено з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" з 18.10.2019. Вважаючи протиправним зазначений наказ відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Виникнення спірних правовідносин зумовлено звільненням ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Означеним подіям передувало персональне попередження працівників про можливе майбутнє звільнення у разі не проходження успішно атестації та не подання позивачем заяви встановленої форми та змісту для проходження атестації, відповідно до вимог додатку 2 до Порядку № 221 та пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ. Верховним Судом вже сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах підпункту 2 пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, зокрема у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №640/22616/19, у постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а та у справі № 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, від 4 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 640/17212/20. 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Положення Закону № 113-ІХ щодо процедури переведення діючих прокурорів у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, а також щодо процедури добору на вакантні посади, яка не є складовою процедури призначення на посаду прокурора у розумінні Закону №1697-VII (норми щодо якої зупинені відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Закону №113-ІХ) а є самостійною та тимчасовою процедурою, передбаченою пунктами 20 та 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, носять тимчасовий характер (до 01 вересня 2021 року). Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ). Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ). Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. На виконання норм розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (далі - Порядок № 221). Пункт 9 розділу І Порядку № 221 передбачає, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно) (пункт 10 розділу І Порядку № 221). Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII за умови настання однієї із таких підстав: неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом №1697-VII. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Таким чином, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, створює ситуацію, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин. Існування Закону №1697-VII та Закону № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше. Оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII. Частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII, в редакції до внесення змін Законом №113-IX, було встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. З набранням чинності Законом № 113-ІХ стаття 16 Закону № 1697-VII зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Виходячи із вказаних положень, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалося виключно положеннями Закону №1697-VII. Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації. Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення. З огляду на правове регулювання, мету ухвалення Закону № 113-IX відповідачем вірно вказано правові підстави звільнення позивача, з огляду на висновок про неподання прокурором заяви. Законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, імперативно визначив, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки ухилення від проходження такої атестації та неуспішного проходження етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Пунктами 9, 10 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви, зокрема, прокурора Генеральної прокуратури України про переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Така заява подається у строк до 15 жовтня 2019 року (включно) та підписується прокурором особисто. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. У додатку 2 до Порядку № 221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Текст письмової заяви встановлено такий: "На підставі пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації. З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора, ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся. Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, мене буде звільнено з посади прокурора. Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню. Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності. У межах спірних правовідносин, позивачем не подано заяву за формою, установленій у додатку 2 до Порядку № 221, відтак відповідач зробив висновок про відсутність наміру позивача проходити атестацію. Зважаючи на означену в пункті 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ імперативність проходження атестації прокурорами, як умови можливості переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, невідповідність заяви позивача про проходження атестації, унеможливлювала прийняття відповідачем рішення про допущення його до її проходження. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26 травня 2022 року у справі № 420/6641/19, від 21 липня 2022 року № 640/23330/19. В частині доводів апелянта щодо повноважень заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. У пункті 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування мають продовження у пункті 1 розділу X "Прикінцеві положення" і в пункті 1 розділу XI "Перехідні положення" КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно. Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності Державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII "Перехідні положення" Закону №1697-VII. Пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" КПК України, до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу ("Підслідність") повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу. У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про Державне бюро розслідувань" (абзац 2 у редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року, у редакції Закону № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 04 жовтня 2019 року). До дня введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом. Після введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур (абзац четвертий пункту 1 розділу XI в редакції Закону № 916-VIII від 24 грудня 2015 року; із змінами, внесеними згідно із законами № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, №113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 04 жовтня 2019 року). За пунктом 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону №1697-VII, положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань. Відповідно до абзацу 2 пункту 4 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.11.2015 №794--VII "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794-VIII) матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження. Кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років. Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27 листопада 2018 року, про що офіційно повідомлено в газеті "Урядовий кур`єр" від 23 листопада 2018 року № 221 (6337). Згідно з пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. У справі, що розглядається, позивач працював на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Положенням про Головне слідче управління Генеральної прокуратури, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 23.08.2018 № 168 визначено повноваження заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ: сприяння начальникам управлінь у здійсненні ними керівництва та координації роботи структурних підрозділів управлінь, взаємодії з іншими структурними підрозділами Головного управління; забезпечення підготовки матеріалів до нарад, контролю виконання їхніх рішень, а також наказів Генеральної прокуратури України та доручень керівництва Головного управління; розгляд за дорученням начальників управлінь документів та кореспонденції, що надходять до управлінь, у тому числі ті, які містять державну таємницю, підпис, затвердження і візування в межах компетенції службових документів; здійснення особистого прийому, забезпечення розгляду і вирішення звернень громадян, запитів та звернень народних депутатів України, представників державних і громадських організацій, інших осіб, а також скарг учасників кримінального провадження на рішення, дії чи бездіяльність слідчих; проведення оперативних нарад з питань діяльності управлінь, заслуховування звітів підпорядкованих працівників про виконання службових обов`язків, стан роботи, хід розслідування кримінальних проваджень, вжиття заходів до усунення виявлених недоліків; забезпечення роботи з оприлюднення публічної інформації, розгляд запитів на інформацію з питань діяльності управлінь; контроль своєчасного, повного та об`єктивного відображення відомостей про кримінальні правопорушення, осіб, які їх вчинили, рух кримінальних проваджень в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, а також внесення відомостей до інформаційно-аналітичної системи "Облік та статистика органів прокуратури"; контроль додержання строків перебування кримінальних проваджень на вивченні в управліннях; внесення на розгляд начальників управлінь пропозицій щодо структури та штатної чисельності управлінь, призначення, переміщення, звільнення з посад працівників управлінь, заохочення чи накладення на них дисциплінарних стягнень, присвоєння класних чинів (рангів), а також щодо змін в оплаті їхньої праці, надання відпусток; вивчення проектів документів, підготовлених підпорядкованими працівниками, які подаються на розгляд керівництву Генеральної прокуратури України, Головного управління та управлінь, контроль їх якості і повноти; здійснення функцій керівника органу досудового розслідування та інших повноважень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України; за вказівкою керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління та начальників управлінь особисто вивчати матеріали кримінальних проваджень, проекти документів, за результатами вносити відповідні пропозиції, контроль роботи слідчих відділів щодо здійснення ними слідчої діяльності, організація заслуховування стану досудового розслідування у конкретних кримінальних провадженнях; забезпечення контролю за діяльністю працівників управління щодо дотримання вимог законодавства у зв`язку із затриманням осіб у кримінальних провадженнях та їх перебуванням у слідчих відділах; контроль стану організації роботи у слідчих відділах з обліку речових доказів, цінностей та документів, вилучених у ході досудового розслідування кримінальних правопорушень, їх зберігання та схоронність тимчасово вилученого майна, організація щоквартальних перевірок наявності речових доказів і тимчасово вилученого майна; за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління та управління здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України; забезпечення роботи щодо висвітлення у засобах масової інформації результатів діяльності управлінь; забезпечення ведення діловодства та додержання режиму секретності в управліннях; подання начальникам управлінь пропозицій щодо вдосконалення роботи; виконання інших завдань і службових доручень керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління та начальників управлінь; виконання обов`язків начальників управлінь за їх відсутності. Наведене свідчить про те, що за своєю посадою ОСОБА_1 був наділений організаційно-розпорядчими повноваженнями, притаманними заступнику керівника структурного підрозділу органу прокуратури, оскільки Законом №113-ІХ та Порядком №221 посади прокурора та слідчого об`єднуються словом «прокурор». Керуючись наведеними вище приписами Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України, судом установлено, що функції структурного підрозділу, заступником начальника якого був позивач, не свідчать про те, що він обіймав посаду слідчого, оскільки із набранням чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та початком роботи Державного бюро розслідувань прокуратура втратила функцію досудового слідства. Матеріали справи також не містять доказів того, що позивач на час його звільнення був слідчим чи, займаючи адміністративну посаду в органі прокуратури та відповідно до посадових обов`язків безпосередньо здійснював досудове розслідування. Долучені позивачем копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №42015000000001762 від 19.08.2015 та повідомлення про підозру від 18.11.2016, виконання відповідних функцій у жовтні 2019 року не підтверджують. Крім того, у наказі Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №1147ц однією із підстав звільнення позивача зазначено пункт 2 частини другої статті 41 Закону №1697-VII, відповідно до якого повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що звільнення позивача із адміністративної посади відбулось у зв`язку із звільненням з посади прокурора, а тому вимоги пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ підлягають застосуванню до позивача. Суд також враховує, що посада заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, яку займав позивач, є адміністративною посадою та відповідно до пункту 6 частини першої статті 15 Закону України "Про прокуратуру" відноситься до посад прокурорів. Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про прокуратуру" прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі. У постанові від 15 березня 2023 року у справі №640/22164/19 Верховний Суд зазначив, що за визначенням, наведеним у пункті 15 частини першої статті 3 КПК України, прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 15 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень. В частині посилань апелянта на релевантні висновки Верховного Суду, колегія суддів враховує наступне. Верховний Суд у справі № 640/22930/19 у постанові від 6 квітня 2023 року за позовом заступника начальника другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України до Офісу Генерального прокурора дійшов висновку про те, що позивач перебував у статусі прокурора і був наділений повноваженнями прокурора, що вказує на законність його звільнення з посади оскаржуваним наказом. Верховний Суд у справі № 640/21878/19 у постанові від 8 червня 2022 року за позовом заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України дійшов висновку про те, що позивач обіймав посаду прокурора Генеральної прокуратури України відповідно до пункту 6 частини першої статті 15 Закону №1697; позивач не надав до суду доказів, які б свідчили про його призначення і звільнення з посади слідчого Генеральної прокуратури України; посилання позивача на функції структурного підрозділу, заступником керівника якого він був, не свідчать про те, що позивач обіймав посаду слідчого, тому не спростовують заперечень відповідача щодо належності посади позивача до прокурорів. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивачем за змістом апеляційної скарги не доведено наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Верховного Суду. При цьому, враховуючи обов`язок суду застосовувати саме останню позицію Верховного Суду, підлягають відхиленню покликання апелянта на постанови касаційного суду у справі № 640/22932/19 від 15 березня 2023 року, № 640/22657/19 від 21 липня 2022 року, № 640/22164/19 від 15 березня 2023 року. У частині заперечень апелянта щодо висновків Верховного Суду у справах №140/3790/19, №640/24727/19, №640/23232/19, №560/4176/19, колегія суддів зауважує, що такі застосовані судом першої інстанції в контексті неподання особою у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Враховуючи вищенаведене, за встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач звільнений з посади на законних підставах. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов Т.Р. Вівдиченко