Постанова 4855 № 640/2904/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2904/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Кучми А.Ю., Безименної Н.В. за участю секретаря Юрковець А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 р. у справі за адміністративним позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Національного банку України, треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - позивач, Профспілка) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Національний банк, відповідач), треті особи: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, третя особа-1), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа-2), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , третя особа-3) та Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», третя особа-4, Банк), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Національного банку, яка полягає в не направленні до АТ КБ «ПриватБанк» вимоги про зміну керівників цього банку ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за недотримання вимог закону про бездоганну ділову репутацію; - зобов`язати Національний банк направити до АТ КБ «Приватбанк» вимогу про зміну керівників цього банку ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за недотримання вимог закону про бездоганну ділову репутацію. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позов пред`явлений в межах повноважень первинної профспілкової організації, передбачених статтями 245 - 247 КЗпП України на захист прав та законних інтересів як членів цієї профспілки, так і в інтересах всього трудового колективу АТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Такі інтереси полягають в усуненні від керівництва АТ КБ «ПриватБанк» Голови Правління Банку ОСОБА_1, який обізнано, діючи з корисних мотивів, системно зменшує на свою користь госпрозрахунковий дохід трудового колективу, передбачений статтею 252-5 КЗпП України, чим регулярно спричиняє йому матеріальну шкоду, тобто порушує майнові права. Позов пред`явлений також на виконання статті 140 КЗпП щодо суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Протиправна бездіяльність відповідача, що виражається у невжитті заходів для заміни ОСОБА_1 , як керівника вищенаведеного Банку, порушує вищевказані права та законні інтереси, які, від імені вказаних вище осіб, захищає позивач як їх представник за законом. Крім того, у позовній заяві вказується про обізнаність відповідача - Національного банку про ситуацію щодо керівництва АТ КБ «ПриватБанк», про що свідчить зміст наданих ним в якості третьої особи пояснень у цивільній справі, який вказує на те, що «відповідач обізнано ігнорує відомий йому факт не бездоганності ділової репутації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та він не збирається вживати будь-яких заходів з цього приводу». Така бездіяльність Національного банку, за твердженням позивача, є протиправною оскільки відповідач, здійснюючи згідно статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» нагляд за дотриманням банками банківського законодавства з метою забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів, та встановивши, що група керівників АТ КБ «ПриватБанк» не відповідає вимогам частини третьої статті 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» щодо бездоганності ділової репутації, зобов`язаний вимагати від Банку заміни цих керівників, як це передбачено частиною п`ятнадцятою статті 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а Банк (АТ КБ «ПриватБанк») згідно цієї ж норми зобов`язаний виконати цю вимогу. Також в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Національного банку- порушує права та законні інтереси членів Профспілки та всього трудового колективу Банку, чиї спільні інтереси вона представляє в цьому випадку, та «спричиняє їм суттєву матеріальну шкоду, яка полягає в значному безпідставному зменшенні доходів внаслідок протиправної діяльності не доброчесних керівників, так і моральну шкоду, яка полягає в духовних стражданнях від цього», просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати відповідача вчинити відповідні дії на усунення наведеного порушення прав трудового колективу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Відповідачем та третьою особою 4 подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2021 року визначено наступний склад суду: головуючий суддя - Аліменко В.О., судді Безименна Н.В., Кучма А.Ю. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, предметом дослідження у цій адміністративній справі є питання щодо наявності у Національного банку України за умови існування встановлених у справі обставин обов`язку вчинити відповідні дії / винести рішення щодо недотримання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимог закону про бездоганну ділову репутацію і про вжиття відповідачем відповідних заходів - направити вимогу про зміну керівників АТ КБ «ПриватБанк». Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Частиною другою статті 2 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Згідно статті 99 Конституції України та статті 6 Закону України «Про Національний банк України», основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Статтею 7 Закону України «Про Національний банк України» визначені інші функції до яких, зокрема, належить здійснення банківського регулювання та нагляду. Банківське регулювання визначається абзацом четвертим статті 1 цього ж Закону як одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Банківський нагляд згідно абзацу п`ятого статті 1 Закону України «Про Національний банк України» це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Головною метою банківського регулювання і нагляду відповідно до статті 55 Закону України «Про Національний банк України» є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Аналогічні положення закріплені і в статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в частині другій якої також встановлюється, що наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. Згідно частини сімнадцятої статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. Відповідно до вимог статей 19 і 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» керівники банку зобов`язані протягом усього часу, упродовж якого вони зберігають свій статус, відповідати кваліфікаційним вимогам щодо ділової репутації та професійної придатності. Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. Кваліфікаційні вимоги до керівників банку встановлюються Національним банком України. Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що ділова репутація - це відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. Постановою Правління Національного банку України від 22.12.2018 № 149 було затверджено Положення про ліцензування банків (далі по тексту - Положення № 149, у відповідній редакції), яке розроблене в тому числі з метою визначення вимог до ділової репутації керівників та окремих категорій працівників банків, ключових осіб банків, юридичних і фізичних осіб, які є або мають намір стати власниками істотної участі в банках, а також принципів (критеріїв) оцінки їх ділової репутації (підпункт 7 пункту 1 глави 1 розділу I Положення № 149). Пунктом 60 глави 5 розділу II Положення № 149 передбачено, що ділова репутація юридичної або фізичної особи є бездоганною, якщо щодо такої особи немає ознак небездоганної ділової репутації, визначених у главах 6 та 7 розділу II цього Положення, а також якщо Національним банком не визнано ділову репутацію особи небездоганною з інших підстав відповідно до глави 8 розділу II цього Положення. Так, главою 6 розділу II Положення № 149 визначаються ознаки небездоганної ділової репутації фізичної особи, які поділяються на такі, що пов`язані: з дотриманням закону та публічного порядку (пункт 62); з виконанням фінансових зобов`язань (пункт 63); з професійною діяльністю (пункт 64); з обійманням посад або володінням істотною участю в банках або інших кредитних установах (пункт 65). Згідно глави 8 розділу II Положення № 149 ділова репутація юридичної або фізичної особи може бути визнана небездоганною, якщо немає визначених у главах 6 та 7 розділу II цього Положення ознак, за наявності в Національного банку відомостей, які свідчать про небездоганність ділової репутації особи (пункту 71). До відомостей, які свідчать про небездоганність ділової репутації особи, пунктом 72 глави 8 розділу II Положення № 149 віднесено зокрема інформацію про: 1) істотні та/або систематичні порушення особою вимог банківського, фінансового, валютного, податкового законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, законодавства про цінні папери, акціонерні товариства та фондовий ринок; 2) невиконання особою фінансових зобов`язань, невідповідність діяльності особи стандартам ділової практики та/або професійної етики. Пунктом 59 глави 5 розділу II Положення № 149 передбачено, що Національний банк здійснює оцінку ділової репутації юридичних і фізичних осіб у разі: 1) погодження статуту новоствореного банку - щодо фізичних і юридичних осіб - засновників цього банку, фізичних і юридичних осіб, які набувають істотної участі в ньому, а також керівників зазначених юридичних осіб; 2) погодження набуття або збільшення істотної участі в банку - щодо фізичних і юридичних осіб, які набувають або збільшують істотну участь у банку, а також керівників зазначених юридичних осіб; 3) погодження на посади керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (кандидатів на ці посади) - щодо цих осіб; 4) контролю за відповідністю вимогам законодавства України власника істотної участі в банку - щодо фізичних і юридичних осіб, які володіють істотною участю в банку, а також керівників зазначених юридичних осіб; 5) моніторингу відповідності вимогам законодавства України керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту - щодо цих осіб. Порядок і підстави здійснення Національним банком моніторингу за дотриманням вимог законодавства України щодо, зокрема, керівника банку врегульовані главою 44 розділ VI Положення №

149. Згідно пункту 365 глави 44 розділ VI Положення № 149 Національний банк постійно здійснює моніторинг відповідності керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту банку вимогам, установленим законодавством України для відповідної посади. Національний банк має право вимагати надання інформації, документів, пояснень щодо керівника банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту банку для оцінки їх відповідності вимогам законодавства України від банку, самої особи та/або запросити її на співбесіду з Кваліфікаційною комісією (пункт 366 глави 44 розділ VI Положення № 149). Відповідно до пункту 367 глави 44 розділу VI Положення № 149 Національний банк розглядає питання про відповідність керівника банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту банку визначеним законодавством України вимогам у разі: 1) отримання/виявлення інформації, що може свідчити про відсутність у особи бездоганної ділової репутації; 2) отримання/виявлення інформації, що може свідчити про невідповідність особи вимогам щодо професійної придатності; 2-1) отримання/виявлення інформації, що може свідчити про недостовірність поданих до Національного банку інформації та документів щодо особи, які, за професійним судженням Національного банку, вплинули або могли вплинути на прийняття Національним банком рішення щодо цієї особи; 3) виявлення в особи реального або потенційного конфлікту інтересів, що може вплинути на належне виконання нею повноважень і обов`язків, або інформації про те, що вона не може приділяти достатньо часу для виконання своїх посадових обов`язків; 4) отримання/виявлення інформації, що незалежний директор не відповідає вимогам законодавства України щодо його незалежності; 4-1) отримання/виявлення інформації, що член наглядової ради державного банку не відповідає вимогам статті 7 Закону про банки; 5) виявлення порушень і/або недоліків у діяльності банку, що свідчать про низький рівень корпоративного управління в банку та неякісне виконання керівником банку, керівником підрозділу внутрішнього аудиту банку посадових обов`язків; 6) виявлення ознак здійснення банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів банку; 7) виявлення недоліків у системі внутрішнього контролю банку, включно з тими, що стосуються управління ризиками у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Оцінка ділової репутації фізичної особи, відповідно до пункту 73 глави 9 розділу II Положення № 149, здійснюється на підставі зокрема таких документів, що подаються до Національного банку: 1) анкети фізичної особи, визначеної цим Положенням; 2) довідки компетентного органу країни, податковим резидентом якої є фізична особа, про стан виконання нею обов`язків зі сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів; 3) довідки компетентного органу країни постійного місця проживання фізичної особи про те, є чи немає в неї судимості; 4) інформації кваліфікованого (кваліфікованих) бюро кредитних історій про кредитну історію фізичної особи. Також фізична особа має право подати до Національного банку, крім документів, визначених у пункті 73 глави 9 розділу II цього Положення, документи про отримані відзнаки, які підтверджують бездоганну ділову репутацію. Згідно пункту 76 глави 10 розділу II Положення № 149 Національний банк у разі виявлення під час оцінки ділової репутації фізичної або юридичної особи ознаки небездоганної ділової репутації, визначеної в пункті 62 глави 6 розділу II цього Положення, визнає ділову репутацію такої особи небездоганною. Фізична особа, щодо якої є ознака небездоганної ділової репутації, визначена в пунктах 63-65 глави 6 розділу II цього Положення, має право подати до Національного банку клопотання про незастосування до неї виявленої ознаки (пункт 77 глави 10 розділу II Положення № 149), яке має містити пояснення щодо причин виникнення відповідної ознаки та обґрунтування щодо її незастосування. До клопотання додаються копії документів, які підтверджують викладені особою аргументи. Національний банк під час розгляду клопотання особи про незастосування до неї виявленої ознаки небездоганної ділової репутації комплексно аналізує подані відповідно до цього Положення документи, інформацію, включаючи отриману в процесі здійснення банківського регулювання та нагляду, отриману від інших державних органів, а також із відкритих джерел (пункт 79 глави 10 розділу II Положення № 149). Пунктом 80 глави 10 розділу II Положення № 149 передбачено, що Національний банк під час оцінки ділової репутації фізичної особи, щодо якої виявлено ознаку небездоганної ділової репутації, визначену в пунктах 63-65 глави 6 розділу II цього Положення, має право прийняти одне з таких рішень: 1) про визнання ділової репутації особи небездоганною (якщо особою не надано пояснення та/або документи, визначені в пунктах 77 та/або 78 глави 10 розділу II цього Положення, або якщо клопотання, за професійним судженням Національного банку, є необґрунтованим); 2) про незастосування до особи ознаки небездоганної ділової репутації (якщо надане особою клопотання, за професійним судженням Національного банку, є обґрунтованим). Відповідно до пункту 82 глави 10 розділу II Положення № 149 Національний банк приймає рішення про незастосування до особи ознаки небездоганної ділової репутації, визначеної в пункті 65 глави 6 розділу II цього Положення, з урахуванням: 1) можливості особи вплинути на обставини, що призвели до віднесення банку/іноземного банку до категорії неплатоспроможних або відкликання ліцензії на здійснення банківської/кредитної діяльності, зокрема документального підтвердження невиконання особою своїх посадових обов`язків у період, що передував рішенню про неплатоспроможність/відкликання ліцензії (у зв`язку з усуненням від виконання обов`язків, відпусткою, хворобою), утримання особою від голосування на засіданнях колегіальних органів управління та/або від прийняття рішень із відповідних питань; 2) інформації Фонду гарантування вкладів/уповноваженого органу країни реєстрації іноземного банку з виведення неплатоспроможних кредитних установ з ринку та/або іншого уповноваженого органу щодо наявності/відсутності в діях/бездіяльності особи порушень законодавства, що призвели до віднесення банку/іноземного банку до категорії неплатоспроможних або відкликання ліцензії на здійснення банківської/кредитної діяльності; 3) інформації, що може свідчити про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю особи та неплатоспроможністю/ліквідацією банку/іноземного банку. У разі ж виявлення визначених у главі 8 розділу II цього Положення обставин Національний банк в силу положень, закріплених в пункті 84 глави 10 розділу II Положення № 149 має письмово повідомити про це особу, щодо якої такі обставини виявлено. Особа має право надати до Національного банку пояснення щодо цих обставин (спростувати їх або пояснити їх настання) та клопотання про невизнання її ділової репутації небездоганною. До пояснень і клопотання особи додаються документи, які підтверджують викладені нею аргументи. Під час розгляду визначених пунктом 84 глави 10 розділу II цього Положення пояснень і клопотання особи Національний банк комплексно аналізує подані документи, інформацію, включаючи отриману в процесі здійснення банківського регулювання та нагляду, отриману від інших державних органів, а також із відкритих джерел (пункт 85 глави 10 розділу II Положення глави 10 розділу II Положення № 149). Згідно пункту 86 глави 10 розділу II Положення № 149 Національний банк під час оцінки ділової репутації фізичної або юридичної особи, щодо якої виявлена визначена в главі 8 розділу II цього Положення інформація, має право прийняти одне з таких рішень: 1) про визнання ділової репутації особи небездоганною (якщо особою не надано пояснення та/або документи, визначені в пункті 84 глави 10 розділу II цього Положення, або якщо клопотання, за професійним судженням Національного банку, є необґрунтованим); 2) щодо відсутності підстав для визнання ділової репутації особи небездоганною згідно з главою 8 розділу II цього Положення (якщо надане особою клопотання, за професійним судженням Національного банку, є обґрунтованим). Частиною п`ятнадцятою статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено право Національного банку України вимагати заміни будь-кого з керівників банку, якщо він не відповідає вимогам щодо ділової репутації, а щодо незалежних директорів - також/або вимогам щодо незалежності, та/або якщо керівник банку не забезпечує належного виконання своїх посадових обов`язків, що призвело до порушення банком вимог законодавства, виявлених під час здійснення банківського нагляду у порядку, визначеному цим Законом. Банк зобов`язаний вжити заходів щодо заміни такого керівника банку у порядку, визначеному Національним банком України. Крім того, в пункті 371 глави 44 розділу VI Положення № 149 зазначено, що Національний банк має право письмово вимагати від банку заміни керівника банку в разі прийняття Національним банком рішення про його невідповідність установленим законодавством України вимогам та/або якщо керівник банку не забезпечує належного виконання своїх посадових обов`язків, що призвело до порушення банком вимог законодавства України, виявлених під час здійснення банківського нагляду. Враховуючи викладене, слід зазначити, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це його пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи, наприклад, неприйняття рішення за заявою особи, неоприлюднення нормативно-правового акта тощо. Таким чином, як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесенні до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійсненні. Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 826/7817/16. Отже, обов`язковою умовою для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною є встановлення судом факту ухилення цього суб`єкта від виконання закріпленого на законодавчому рівні обов`язку щодо вчинення певних дій або прийняття рішення. Якщо ж вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень ґрунтується на тому, що таким суб`єктом не реалізовано законодавчо закріпленого права (в цьому випадку - прийняти одне із визначених рішень), така вимога може бути визнана обґрунтованою лише за умови наявності всіх закріплених нормативно-правовими актами передумов для їх прийняття - здійснення відповідних процедур, в процесі яких виявляються, аналізуються і закріплюються визначені законодавцем підстави для прийняття таких рішень з урахуванням часових обмежень, в які таке рішення має або може бути прийнятим. З матеріалів справи вбачається, що підставою, яка визначена позивачем як така, що свідчить про наявність ознак небездоганної ділової репутації керівників АТ КБ «ПриватБанк», вказано наявність кримінальних проваджень, а також порушення ними трудового та профспілкового законодавства. Судом першої інстанції встановлено, що кримінальні провадження, які містяться у Єдиному реєстрі досудових розслідувань і на які посилається позивач як на доказ небездоганності ділової репутації керівників АТ КБ «ПриватБанк», зареєстровані здебільшого за заявами про злочин саме Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ «ПриватБанк», голови цієї організації і її члена. Однак, наявності вироків суду відносно керівників АТ КБ «ПриватБанк» та/або судових постанов про закриття кримінальних проваджень з нереабілітуючих підстав судом під час розгляду справи не виявлено, а також позивачем ненадано таких доказів. Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оцінка дотримання керівниками банків вимог трудового законодавства не віднесена до повноважень Національного банку України в силу специфіки правовідносин, в яких Національний банк здійснює банківське регулювання і нагляд. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявність обставин, які б вказували на наявність правових підстав для визнання факту допущення відповідачем протиправної бездіяльності, а також для покладення на останнього обов`язку прийняти певне рішення і вчинити певні дії. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321-322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді А.Ю. Кучма Н.В. Безименна Повний текст постанови складено 25 березня 2021 року.