Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/27107/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/27107/15 Суддя (судді) першої інстанції: Данилишин В.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» та на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство «Енергобанк» про визнання бездіяльності протиправною,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Енергобанк», невжиття негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Енергобанк». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що протиправна бездіяльність відповідача призвела до негативних фінансово-економічних наслідків у ПАТ «Енергобанк» та унеможливило повернення депозитних вкладів, власником яких є позивач. Крім того, позивач вказав, що вилучення власності без здійснення належної компенсації суперечить принципам розумного балансу, що неодноразово встановлено Європейським судом з прав людини при розгляді справ про порушення ст. 1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У запереченнях на позовну заяву Відповідач та ПАТ «Енергобанк» зазначили, що відповідачем вжито всі вичерпні заходи для запобігання настання негативних фінансово-економічних наслідків для ПАТ «Енергобанк». Законодавчо надано повноваження кураторові ПАТ «Енергобанк» здійснювати контроль за діяльністю банку, вчиняти інші дії, передбачені постановою НБУ від 17.08.2012 №346 «Про затвердження положення про застосування Національним банком України заходів впливу» з метою зменшення негативних наслідків для кредиторів і вкладників банку, усунення причин, які стали підставою для визнання банку проблемним. Крім того, ПАТ «Енергобанк» та Національний банк України вживали всіх можливих заходів для недопущення визнання банку проблемним, а в подальшому неплатоспроможним. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин у справі. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки щодо бездіяльності НБУ відносно невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів та на банківських рахунках ПАТ «Енергобанк», не досліджено підстави здійснення інспекційних перевірок, виявлені порушення у діяльності Банку, застосовані заходи впливу та результати застосування заходів впливу, не досліджувались звіти за результатами проведення таких перевірок. Наголошує, що НБУ не вживав належних заходів реагування на здійснення Банком ризикової діяльності ще з 2011 року. Вказав, що відповідач свідомо допустив укладення депозитивних договорів у період, коли Банк вже був фактично неплатоспроможним. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у 2012, 2014 та 2015 роках уклав договори банківських вкладів та банківських рахунків з ПАТ «Енергобанк». Станом на 13 лютого 2015 року з урахуванням отриманої гарантованої суми відшкодування в еквіваленті за курсом НБУ залишок заборгованості перед позивачем складає 106650,73 доларів США. 22 січня 2015 року постановою Правління НБУ прийнято постанову №48/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку». 12 лютого 2015 року Правлінням НБУ прийнято постанову №96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних». 11 червня 2015 року прийнято постанову Правління НБУ №370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк». Позивач, вважаючи, що з боку відповідача у даних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зменшення регулятивного капіталу банку до рівня, який нижче однієї третини від мінімально встановленого рівня, відсутність розробленого плану фінансового оздоровлення, погіршення показників діяльності, допущені порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, Правлінням НБУ прийнято постанову від 12 лютого 2015 року № 96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних». Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження Національного банку України у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про Національний банк України», «;Про банки і банківську діяльність» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Зі змісту статті 2 Закону України «Про Національний банк України» вбачається, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до статті 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, зокрема, щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України. Згідно статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного. Відповідно до статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» підставами для віднесення банку до категорії проблемних є: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами. Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України. Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов`язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством. Проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація. Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», є заходами адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду. Застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного банку. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 826/7817/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10943/16, від 13 грудня 2019 року у справі № 826/7889/16. Відповідно до пункту 3.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 (далі - Положення № 346), рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем відповідно до цього Положення. Відповідно до підпункту 9 пункту 12.2 Положення № 346 Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі здійснення ризикової діяльності. Згідно із пунктом 12.5 Положення № 346 банк (філія іноземного банку) подає у строк, визначений статтею 75 Закону про банки: заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства; план фінансового оздоровлення, розроблений та затверджений згідно з вимогами, викладеними в розділі IV цього Положення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов`язане з погіршенням фінансового стану банку. Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація. Як встановлено судом першої інстанції, позовною вимогою у цій справі є визнання протиправною бездіяльності Національного банку України, яка виразилась у невжитті належних та адекватних заходів реагування щодо ПАТ «Енергобанк». Також слід звернути увагу, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій (за умови наділення законодавством відповідного суб`єкта дискреційними повноваженнями), а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані у строки, що самостійно визначені таким суб`єктом у межах наявних повноважень. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також наявність негативних наслідків такої бездіяльності для прав та інтересів особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10943/16, від 13 грудня 2019 року у справі № 826/7889/16. З метою реалізації наглядової діяльності Національний банк України відповідно до статей 71, 72 Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснює перевірки з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Здійснення інспекційних перевірок банків регулюється статтею 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 276 (далі - Положення № 276). Статтею 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов`язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою. Підстави для проведення позапланової інспекційної перевірки визначені у пункті 1.8 глави 1 Положення № 276 та відповідно є вичерпними. Аналіз вищезазначених норм права свідчить, що прийняття рішення про здійснення наглядових дій і застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю відповідача є виключною компетенцією НБУ, що визначена актами законодавства України. Як вбачається з матеріалів справи, що у період з 2010 року по 2015 рік Національний банк України здійснював нагляд за ПАТ «Енергобанк» шляхом безвиїзного нагляду та проведення інспекційних перевірок. Загалом за період з 2010-2015 років відповідачем проведено 4 інспекційні перевірки (17 травня 2010 року; 08 листопада 2010 року; 01 травня 2011 року; 01 березня 2014 року), результати яких доведені до відома ПАТ «Енергобанк» у встановленому порядку. Основною метою перевірок, проведених 17 травня 2010 року та 08 листопада 2010 року, був аналіз стану виконання банком зобов`язань за кредитними договорами з НБУ. За результатами зазначених перевірок у ПАТ «Енергобанк» були виявлені порушення, внаслідок чого НБУ зобов`язав ПАТ «Енергобанк» привести класифікацію кредитного портфеля банку та здійснити доформування резервів під кредитні ризики у відповідності до результатів інспектування та з урахуванням розміру поточної заборгованості позичальників, вартості забезпечення та інших факторів, що можуть вплинути на поточний рівень кредитного ризику; привести класифікацію нарахованих доходів за кредитами та здійснити доформування резервів під прострочені та сумнівні до отримання нараховані доходи у відповідності до результатів інспектування; актуалізувати програму фінансового оздоровлення з урахуванням поточного фінансового стану Банку. Станом на 01 травня 2011 року здійснено планову комплексну перевірку ПАТ «Енергобанк». У зв`язку з виявленими порушеннями у ПАТ «Енергобанк» накладено штраф та зобов`язано розробити і подати до НБУ проект письмової угоди. Результати планової комплексної інспекційної перевірки ПАТ «Енергобанк» станом на 01 березня 2014 року свідчили про незадовільний фінансовий стан банку, враховуючи незадовільну якість активів та значний кредитний ризик, високий ризик ліквідності, неспроможність активів генерувати дохід у обсягах, достатніх для підтримки капіталу та розвитку банку. За результатами перевірки надані рекомендації, зокрема акціонерам та керівництву банку вжити заходи щодо нарощення розміру регулятивного капіталу в обсязі достатньому для покриття ризиків, притаманних банку та його відповідності вимогам статті 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Результати перевірки направлені голові спостережної ради ПАТ «Енергобанк» Данілицькому А .А. та голові правління банку Вольській А.Д . За результатами перевірки за порушення вимог нормативно-правових актів НБУ до ПАТ «Енергобанк» застосовані заходи впливу - письмове застереження та накладення штрафу на банк. Враховуючи погіршення показників фінансового стану банку та з огляду на необхідність особливого режиму контролю за діяльністю банку, Правлінням НБУ прийнято постанову від 22 січня 2015 року № 48/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», якою також установлені обмеження в його діяльності. Зважаючи на зменшення регулятивного капіталу банку до рівня, який нижче однієї третини від мінімально встановленого рівня, відсутність розробленого плану фінансового оздоровлення, погіршення показників діяльності, допущені порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, Правлінням НБУ прийнято постанову від 12 лютого 2015 року №96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних». За пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (лист від 08 червня 2015 року № 22-18010/15) Правління НБУ прийняло постанову від 11 червня 2015 року № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Енергобанк». У цій справі Суд також бере до уваги позицію Європейської комісії за демократію через право (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року; пункти 11, 12 та 45), яка виходить з того, що у першій половині ХХ ст. верховенство права стало надзвичайно спірною концепцією тому, що архітектори «держави загального добробуту» тлумачили заперечення дискреційних повноважень влади, як заперечення ним державного втручання. В умовах суспільства, що стає все складнішим, дискреція розглядається як необхідний чинник прийняття рішень. Від середини ХХ ст. досягнуто порозуміння між концепцією верховенства права та питанням дискреційних повноважень. Дискрецію як таку було сприйнято. Проте її слід обмежувати буквою та метою закону, яким повноваження надаються, а так само іншими елементами верховенства права, приміром, шляхом забезпечення кожному доступу до справедливих процедур у безсторонньому та незалежному суді та шляхом застосування закону послідовно і однаково до всіх і у спосіб, позбавлений свавільності та не позбавлений здорового глузду. Комісія зауважує, що застосовуючи формулу «accordance to the law» («відповідність закону»), ЄСПЛ загалом вимагає лише того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, існуючий зв`язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом (див.: Case of Iordachi and Others v. Moldova, заява № 25198/02). Також Комісія виходить з того, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність протиправної бездіяльності НБУ у частині невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках у ПАТ «Енергобанк», оскільки обставини справи підтверджують, що НБУ вживались заходи щодо приведення діяльності ПАТ «Енергобанк» у відповідність із вимогами законодавства, зокрема, проводились інспекційні перевірки, виносились приписи та накладались штрафні санкції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №826/27107/15, в якій вже переглядалась постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 за апеляційною та касаційною скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД». Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 22.06.2020. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна