Постанова 4816 № 591/3398/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 року м.Суми Справа №591/3398/20 Номер провадження 22-ц/816/504/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Ткачук С. С. за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року у складі судді Клименко А.Я., ухвалене у м. Суми, в с т а н о в и в : 05 червня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Свої вимоги мотивувала тим, що з 20 вересня 2013 року перебуває у шлюбі з відповідачем, однак стосунки між ними не склалися, подружні стосунки припинені, вони мешкають окремо, спільне господарство не ведуть з початку 2020 року, сім`я повністю розпалася. Мають спільну дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 вересня 2013 року Зарічним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції, актовий запис №

487. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволені позову. Заперечуючи проти розірвання шлюбу, вказує, що 22 січня 2021 року справа була розглянута без його участі, ухвалене рішення є передчасним, суперечить інтересам сторін та їх малолітніх дітей, суд зробив помилковий висновок про неможливість збереження їх шлюбу та недоцільність встановлення строку для примирення. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася їх друга дочка ОСОБА_4 , однак всупереч вимогам ч. 2 ст. 110 СК України, суд ухвалив рішення про розірвання їх шлюбу до досягнення дитиною одного року. Зазначає, що сама позивач пояснила суду першої інстанції про припинення спільного проживання з ним лише з середини червня 2020 року, а з оглянутої судом медичної документації про вагітність позивача встановлено, що вона настала у березні 2020 року, а це свідчить про походження зачатої дитини від їх шлюбу. Крім того, ОСОБА_1 заявляє про попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн, докази та обґрунтування яких будуть надані суду апеляційної інстанції додатково. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Титаренко П.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що з червня 2020 року сторони проживають окремо і батьком народженої позивачкою ІНФОРМАЦІЯ_2 дочки ОСОБА_5 є не відповідач, а ОСОБА_6 , який визнає своє батьківство, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 17 вересня 2020 року про визнання батьківства зачатої дитини до народження дитини, реєстровий № 427,

428. Дитина народилася під час перебування сторін у шлюбі, тому реєстрація її народження здійснена відповідно до ст. 133 СК України і ОСОБА_1 записаний батьком дитини. Спільну заяву про визнання батьком дитини у порядку п. 3 ст. 122 СК України ОСОБА_6 він та позивач не подали, оскільки відповідач заперечував батьківство ОСОБА_6 . Зазначає, що ОСОБА_6 звернувся до суду із позовною заявою про визнання його батьком ОСОБА_4 , справа № 591/1473/21. Вважає, що оскарження відповідачем рішення суду є намаганням затягнути справу з метою впливу на позивача, як матір їх першої дитини, завадити її спільному життю з іншим чоловіком. Справа була розглянута майже через 8 місяців після звернення до суду з позовом, що було достатнім строком для з`ясування взаємовідносин між сторонами. Доводить неможливість збереження між сторонами шлюбних відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Конорєва В.О., які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти скарги позивача ОСОБА_2 та її представника - адвоката Титаренка П.В., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 20 вересня 2013 року Зарічним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції, актовий запис № 487, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб (а.с. 5). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двоє спільних дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6, 76). Згідно з паспортними даними та довідкою Міського єдиного інформаційно-розрахункового центру ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_7 зареєстровані по АДРЕСА_1 (а.с. 4, 7). Відповідач ОСОБА_1 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 18). Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі ст.ст. 104, 110, 112 СК України, суд першої інстанції виходив з того, що з червня 2020 року ОСОБА_2 проживає однією сім`єю з ОСОБА_6 , який визнає себе біологічним батьком дочки позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін. Також суд зазначив, що при небажанні позивача вживати заходи для збереження сім`ї з ОСОБА_1 , надання терміну для примирення не дасть позитивного результату. Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Відповідно до ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно ст. ст. 110, 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя і якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного із них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини інваліда та інші обставини життя подружжя. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. У ч. 2 ст. 110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини. Отже, із системного аналізу зазначених норм сімейного законодавства вбачається, що існує обмеження для звернення як чоловіка, так і дружини із заявами про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та до досягнення дитиною одного року. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11, згідно з ч. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлено протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Вказане обмеження стосується як чоловіка, так і дружини, включаючи випадки, коли дитина народилася мертвою або померла до досягнення нею одного року. Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, - припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв`язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача - адвокатом Конорєвим В.О. до суду першої інстанції була подана заява від 03 вересня 2020 року про перебування позивача ОСОБА_2 у стані вагітності та перебування на відповідному обліку в спеціалізованому медичному закладі - пологовий будинок № 1 м. Суми, з якого просив витребувати відповідні докази (а.с. 36). У подальшому, в поданих суду заявах від 13 жовтня 2020 року, від 10 грудня 2020 року, від 19 січня 2021 року, він також вказував про факт вагітності позивача та наявність підстав для застосування ч. 2 ст. 110 СК України (а.с. 57, 58, 65, 74). Факт перебування у стані вагітності ОСОБА_2 на час пред`явлення позову про розірвання шлюбу підтверджується протоколом УЗ-скринінгу вагітної від 23 червня 2020 року (а.с. 40). Однак, за наявності інформації про вагітність та наданих доказів, позов про розірвання шлюбу був пред`явлений протягом вагітності дружини. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_2 народила дочку ОСОБА_4 , у свідоцтві про народження якої у графі «батько» записаний відповідач - ОСОБА_1 (а.с. 75). Отже, суд першої інстанції, всупереч положенням ч. 2 ст. 110 СК України, 22 січня 2021 року, до досягнення дитиною сторін одного року, ухвалив рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Слід також зазначити, що суду не надано доказів вчинення відповідачем протиправної поведінки, яка містить ознаки кримінального правопорушення щодо дитини або позивача, що виключає можливість пред`явлення позову про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини. На думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково поклав в основу рішення пояснення свідка ОСОБА_6 про визнання ним свого батьківства відносно ОСОБА_4 , оскільки Главою 12 Сімейного кодексу України передбачено порядок визначення походження дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Згідно з ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Нотаріально посвідчена Коноваленко Л.М. та ОСОБА_6 заява від 17 вересня 2020 року, реєстровий № 427, 428 про визнання батьківства до народження дитини (а.с. 41), у порядку ч. 1 ст. 126 СК України не була подана ними спільно до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану при реєстрації народження дочки позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як уже зазначалося, у свідоцтві про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач ОСОБА_1 записаний батьком (а.с. 75). Відомості про батьківство відповідача ОСОБА_1 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не були виключені у встановленому законом порядку з актового запису про народження дитини. За встановлених обставин, відсутності рішення суду про виключення із актового запису про народження дитини відомості про чоловіка як батька дитини, підстав для застосування положень ч. ч. 3, 4 ст. 110 СК України, відповідно до яких, чоловік, дружина мають право пред`явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою, не вбачається. Колегія суддів вважає, що рішення суду є передчасним, суперечить вимогам діючого законодавства, не відповідає дійсній волі відповідача та його інтересам, інтересам малолітніх дітей сторін у справі. На час розгляду справи апеляційним судом сторони клопотання про надання строку для примирення не заявляли, а тому у суду були відсутні підстави для застосування ст. 111 СК України та вжиття заходів примирення подружжя. Крім того, у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов`язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. За таких встановлених обставин перебування позивача на час пред`явлення позову про розірвання шлюбу у стані вагітності та не досягнення дитиною сторін одного року, враховуючи обмеження на звернення як чоловіка, так і дружини із заявами про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та до досягнення дитиною одного року, а також дані про те, що рішенням суду, яке не набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано, у зв`язку з подачею апеляційної скарги відкрито апеляційне провадження, тому вказане рішення суду необхідно скасувати, провадження у справі закрити, частково задовольнивши апеляційну скаргу. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1261 грн 20 коп у відшкодування фактично понесених судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. ст. 367 - 369, п. 4 ч.1 ст. 374, ч. 1 ст. 377, ст. ст. 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу закрити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1261 грн 20 коп компенсації судового збору за апеляційний перегляд справи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О.Ю. Кононенко Судді : В.І. Криворотенко С.С. Ткачук