Постанова 4807 № 331/6083/18

Дата документу 18.05.2021 Справа № 331/6083/18 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 331/6083/18 Провадження №22-ц/807/604/21 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів Дашковської А.В., Гончар М.С., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року, повний текст якого складено 23 листопада 2020 року, в складі судді Скользнєвої Н.Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Вознесенівському району, орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Дніпровському району, про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, про визначення місця проживання дитини, про позбавлення батьківських прав, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Вознесенівському району, орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Дніпровському району, про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини та визнання батьківства за іншою особою, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, про визначення місця проживання дитини, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову зазначав, що з листопада 2015 року до січня 2018 року він проживав з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка - ОСОБА_4 . Починаючи з осені 2017 року, ОСОБА_1 почала зловживати спиртними напоями, у нетверезому стані поводила себе неадекватно та агресивно. Через це вони вирішили проживати окремо. Він на ім`я ОСОБА_1 придбав кімнату в комунальній квартирі АДРЕСА_1 . За їхньою спільною домовленістю було вирішено, що дочка залишиться проживати з ним у належній йому квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 зустрічалася та спілкувалася з дитиною час від часу у вихідні дні. Дочка, ОСОБА_4 , страждає тяжким захворюванням, у зв`язку з чим у березні 2017 року перенесла оперативне втручання, витрати за яке у сумі 18 700,00 грн. позивач поніс самостійно. 13 липня 2018 року, коли він відвіз дочку відвідати його матір - її бабусю за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 у супроводі невідомого чоловіка викрала дитину від бабусі. Ці дії супроводжувалися спричиненням тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , який є чоловіком його матері. З приводу цих дій СВ Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області розслідується кримінальне провадження № 12018080040002281 за ст.125 КК України та кримінальне провадження № 1208080040002966 за ст. 146 КК України. Наразі позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_1 притягалася до кримінальної відповідальності, багато років систематично зловживає спиртними напоями, веде антисоціальний спосіб життя, не працює. В стані алкогольного сп`яніння поводиться агресивно. Забезпечити виховання та належний рівень утримання дитини відповідач не в змозі, що безумовно може вплинути на розвиток дитини. Як на правові підстави заявлених вимог позивач посилається на статті 161,162,164,165, 185 СК України. Ураховуючи викладене, просить суд стягнути з відповідача на свою користь понесені ним додаткові витрати на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 9 350,00 грн.; визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 ; позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У квітні 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини та визнання батьківства за іншою особою. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що у період з 2006 року по 2011 рік вона зустрічалася з ОСОБА_2 як чоловік і жінка. У 2011 році вони прийняли спільне рішення проживати разом у квартирі ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 . Їх спільне проживання, як чоловіка і жінки без шлюбу, тривало до серпня 2012 року, коли вона вирішила припинити з ним відносини. У серпні 2012 року вона повернулася до свого житла за адресою : АДРЕСА_5 . Приблизно у середині 2013 року вона познайомилася з ОСОБА_3 . Спочатку вони декілька місяців зустрічалися, а приблизно з грудня 2013 року стали спільно проживати у її житлі як чоловік і жінка без шлюбу. Їхні стосунки тривали приблизно до кінця липня 2015 року. Приблизно через два тижня після розлучення із ОСОБА_3 , вона поновила близькі стосунки і спільне проживання із ОСОБА_2 . Приблизно через два-три тижні після початку спільного проживання із ОСОБА_2 вона дізналася, що вагітна і повідомила його про це. Вони вирішили, що це їхня спільна дитина і після того, як 22.03.2016 року вона народила дівчинку, назвали її ОСОБА_6 і разом з ОСОБА_2 на підставі спільної заяви зареєстрували її в органах реєстрації цивільного стану як ОСОБА_4 . У період спільного проживання ОСОБА_2 неодноразово допускав протиправну поведінку щодо неї та дитини. У тому числі бив її у стані алкогольного сп`яніння, а дитину намагався виховувати шляхом биття лозиною по сідницях. 14 і 19 січня 2018 року ОСОБА_2 сильно побив її вдома, через що вона вимушена була викликати поліцію та швидку допомогу. Після цього вона зрозуміла, що подальше життя з ним є небезпечним. 30.01.2018 року вона придбала нове житло за адресою: АДРЕСА_6 , де в подальшому зареєструвала своє з донькою місце проживання. Наприкінці квітня 2018 року ОСОБА_2 самовільно, з метою особистої помсти їй за припинення їхніх стосунків, відібрав у неї доньку ОСОБА_6 , і став утримувати її у себе вдома. Лише через деякий час він став дозволяти їй побачення з дитиною. Дитина більше часу проводила з матір`ю відповідача, оскільки він є зайнятою людиною. 13.07.2018 року вона змогла забрати дитину з подвір`я ОСОБА_2 , яка мешкає з нею та знаходиться на повному її утриманні. 15.06.2018 року вона отримала результат аналізу ДНК, згідно якого вірогідність батьківства ОСОБА_3 відносно дитини ОСОБА_4 складає 99,999998%. Таким чином, після отримання цього результату аналізу вона зрозуміла, що завагітніла саме від ОСОБА_3 наприкінці періоду їхніх спільних стосунків - приблизно у липні 2015 року, а тому саме він є батьком ОСОБА_6 . Як на правові підстави заявлених вимог посилається на статті 136,137,138 СК України. Ураховуючи викладене, просить суд виключити відомості про ОСОБА_2 як батька з актового запису про народження дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання батьківства за іншою особою - ОСОБА_3 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840, 80 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічний позов. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з урахуванням висновку про біологічне батьківство ОСОБА_3 стосовно її доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та виявлення цього факту лише 15 червня 2018 року, у неї наявні поважні причини для поновлення строку позовної давності, встановленого ч.3 ст. 138 СК України. Звертає увагу суду, що ст.. 138 СК України визначає право жінки, яка народила дитину у шлюбі оспорити батьківство свого чоловіка. Проте, вона народила дитину не в шлюбі з ОСОБА_2 , який не є та не був її чоловіком. Враховуючи, що є особа, яка заявляє про своє батьківство відносно її доньки, та дослідження, яке підтвердило сумніви щодо батьківства ОСОБА_2 відносно її доньки, вважає, що до її позовної вимоги як матері дитини про внесення змін до актового запису про народження дитини не встановлюється позовна давність 1 рік. Зазначає, що суд, не вирішивши питання про батьківство ОСОБА_2 по відношенню до її доньки, визначив місце проживання ОСОБА_4 з особою, яка можливо не є біологічним батьком дитини. Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що вона оскаржує рішення суду в частині задоволення первісних позовних вимог про визначення місця проживання дитини та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, тому апеляційним судом не переглядається рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини та про позбавлення батьківських прав. Заслухавши в засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, виходив з того, що ОСОБА_1 звернулась до суду із порушенням строку позовної давності, встановленого ч.3 ст. 138 СК України; задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з ним, виходив з найкращих інтересів дитини, враховуючи, що дитина після переїзду на нове місце проживання у квітні 2019 року, прижилася у новому середовищі, відвідує дитячий садочок, у неї склалося певне коло спілкування; психоемоційний стан дитини стабілізувався і вже понад один рік є рівним. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з грудня 2013 року по липень 2015 року перебували у фактичних шлюбних відносинах. З осені 2015 року по січень 2018 року ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка, яку вони на підставі спільної заяви зареєстрували в органах реєстрації цивільного стану як ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим Дніпровським районним у м. Запоріжжі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 17.04.2018 року, актовий запис № 404 (т.1 а.с.13). Вказаний період часу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 постійно проживали як чоловік та жінка, вели спільне господарство, за місцем проживання позивача за первісним позовом за адресою: АДРЕСА_4 . У січні 2018 року ОСОБА_1 переїхала проживати за адресою: АДРЕСА_6 , а ОСОБА_4 залишилася проживати разом з батьком - ОСОБА_4 . З 13 липня 2018 року ОСОБА_4 проживала з матір`ю за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_6 . На підставі вищенаведених встановлених обставин слід зазначити, що дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з дня народження і до січня 2018 року проживала разом з батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 .; у період з січня 2018 року до 13 липня 2018 року проживала з батьком по вказаній адресі; з 14 липня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 проживала з матір`ю за адресою : АДРЕСА_6 ; з 26 квітня 2019 року проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_4 . Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Частиною другою статті 125 СК України передбачено, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду. Відповідно частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 добровільно визнав себе батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в установленому статтею 126 СК України порядку, про що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була подана спільна заява до органу державної реєстрації актів цивільного стану, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 . До теперішнього часу ОСОБА_2 батьківство не оспорив. Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (стаття 136 СК України), шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї, як батька, з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (стаття 138 СК України), звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Так, відповідно до частини першої статті 138 СК України, жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» надані роз`яснення, згідно яким в судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою, так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір`ю дитини. За змістом частини другої статті 138 СК України вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство. До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини, як то передбачено частиною третьою статті 138 СК України, встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини. Із свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_4 вбачається, що днем реєстрації її народження є ІНФОРМАЦІЯ_5 . Із зустрічним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 02 квітня 2019 року, тобто із порушенням строку позовної давності, встановленого частиною третьою статті 138 СК України - в один рік , який починається від дня реєстрації народження дитини. Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 просила поновити їй строк позовної давності, посилаючись на те, що вона лише 15 червня 2018 року дізналась про те, що батьком її доньки ОСОБА_6 є ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 , отримавши результат тесту аналізу ДНК, проведеного у Медико-генетичному центрі «Мама Папа». Суд першої інстанції правильно зазначив, що законодавець надав матері дитини для оспорення батьківства один рік, і чітко зазначив, що цей рік починається від дня реєстрації народження дитини, на відміну від інших норм сімейного законодавства, які містять чіткі посилання на встановлення позовної давності, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про певну обставину. Крім того, ОСОБА_1 , зазначаючи, що дізналась 15 червня 2018 року про те, що батьком її доньки є ОСОБА_3 , не оспорювала батьківство ОСОБА_2 до квітня 2019 року, тобто до моменту, коли дізналась, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до неї про позбавлення батьківських прав, про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, про визначення місця проживання дитини. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення їй пропущеного строку для пред`явлення вимоги про внесення змін до актового запису про народження дитини слід відмовити, що тягне за собою і відмову у задоволенні зустрічного позову. Враховуючи, що ч. 3 ст. 138 СК України встановлена позовна давність в один рік до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини, оскільки припускається, що матір дитини володіє інформацією про біологічного батьки дитини, а отже, з моменту запису чоловіка батьком дитини вона має підстави вважати свої інтереси та інтереси дитини порушеними і вчинити дії, спрямовані на їх захист, законодавцем у ч. 1 ст. 129 СК України передбачено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Зважаючи на те, що в силу вимог ст.. 138 СК України позов матері про виключення відомостей про батьківство не може бути задоволений без подання іншою особою про своє батьківство. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 подав заяву про визнання свого батьківства відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Апеляційний суд звертає увагу, що з моменту пред`явлення зустрічного позову (квітень 2019 року) до прийняття оскаржуваного рішення пройшло півтора роки, проте ОСОБА_3 , заяви про своє батьківство у передбаченому законодавством порядку до суду першої інстанції не подавав, вказана заява не була предметом розгляду в суді першої інстанції. Як зазначалось, суд дійшов висновку про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, тому в межах розгляду вимог зустрічного позову заява ОСОБА_3 не може бути розглянута апеляційний судом. Визнання ОСОБА_3 свого батьківства має бути підтверджено відповідними процесуальними діями, передбаченими положеннями СК України та нормами процесуального законодавства. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 не звертався з позовом про визнання свого батьківства. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову. Доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі про те, що до її вимог не застосовується строки позовної давності, є неприйнятними. Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини слід зазначити наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 у період з 14 липня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 проживала з матір`ю за адресою: АДРЕСА_6 . Починаючи з 25 квітня 2019 року і по день ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі - 12 листопада 2020 року, ОСОБА_7 проживала разом з батьком за адресою: АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 працює в ТОВ « Електростар Плюс» на посаді директора підприємства з липня 2017 року, отримує стабільний дохід, за місцем роботи характеризується позитивно. ОСОБА_1 працює в ТОВ « Дубет-Трейд» з 12.03.2019 року на посаді торгового представника, отримує стабільний дохід ( а.с.55,т.3). Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку". Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України? 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Зазначене також узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18). Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечать інтересам дитини. Так, відділом по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей здійснений вихід за місцем проживання ОСОБА_1 , за результатами якого встановлено, що умови проживання задовільні, для ОСОБА_6 є складне дитяче ліжко, іграшки, книжки, необхідні меблі (а.с.56-61 т.3). Відділом по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей здійснений вихід за місцем проживання ОСОБА_2 , з яким мешкає малолітня ОСОБА_4 , за результатами якого встановлено, що для проживання та виховання ОСОБА_6 створені належні умови, а саме: є дитяча кімната, в якій є все необхідне : дитяче ліжко, шафа для одягу, іграшки, розвиваючи ігри, тренажери, дитячі книжки, речі, одяг, взяття в достатній кількості. Згідно з висновком № 01-10/2567 від 30.09.2020 року орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 (а.с.62,т.3). При цьому орган опіки та піклування виходив із наявних у справі документів, враховуючи, що дитина тривалий час проживає з батьком, він займається її вихованням та утриманням. ОСОБА_2 на підтвердження неправомірної поведінки матері, яка б перешкоджала проживанню разом з нею дитини посилався на те, що ОСОБА_1 поводить себе агресивно, зловживає спритними напоями, а визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 з ним відповідатиме найкращим інтересам дитини. Так, із змісту листа заступника начальника патрульної поліції в Запорізькій області № 44-аз/41/32/03-2019 від 20.05.2019 вбачається, що нарядам УПП в Запорізькій області ДПП надійшло наступне службове завдання: № 11079 від 25.04.2019 року такого змісту : «25.04.2019 о 18.55 за адресою : АДРЕСА_7 , на вікні 4 поверху жінка з маленькою дитиною 2 роки, викидає речі з вікна та гучно кричить.» Заявник : ОСОБА_8 . До цієї події диспетчером приєднані наступні повідомлення: « Дата скоєння: 25.04.2019, Зміст: на 4 поверсі 6 під`їзду жінка у неадекватному стані кричить та все викидує з вікна, боїться щоб не викинула дитину». Заявник : ОСОБА_9 . « Шостий під`їзд з четвертого поверху жінка в нетверезому стані кричить, викидує речі, ставить на вікно дитину». Заявник : ОСОБА_10 (а.с.113-115,т.2) Співробітники поліції спільно з медичними працівниками психіатричної швидкої допомоги примусово зайшли в квартиру та забрали ОСОБА_1 з метою госпіталізації жінки до психоневрологічного диспансеру. Малолітню ОСОБА_4 співробітники поліції разом з речами дитини передали батькові - ОСОБА_2 , який на той момент вже перебував біля будинку за адресою: АДРЕСА_6 . Того ж дня ОСОБА_1 після огляду лікарем у КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР, близько о 22.00 годині, було відпущено додому. Вищевказана подія відбувалась у присутності малолітньої ОСОБА_4 , що безумовно вплинуло на психоемоційний стан дитини, що підтверджується відеозаписом (т.2 а.с.116). Також, із змісту вищенаведеного листа заступника начальника патрульної поліції в Запорізькій області № 44-аз/41/32/03-2019 від 20.05.2019 також вбачається , що у період з 13.07.2018 року по 25.04.2019 року ( період часу проживання ОСОБА_4 з матір`ю) за адресою місця проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_6 , надходили наступні службові завдання : 1)№ 6623 від 12.03.2019; заявник: ОСОБА_1 ; рапорт про виконання: « ОСОБА_11 на місце виклику була виявлена заявниця, котра відмовилася надавати свої данні. Заявниця знаходиться у стані алкогольного сп`яніння та з явними ознаками психічної хвороби. Заявниця увесь час кричить. По суті виклику нічого сказати не може, веде себе агресивно. Скарг та заяв не надходило. Відповіді не потребує» ; 2)№ 6625 від 12.03.2019 ; заявник : ОСОБА_1 ; рапорт про виконання : « Заявниця в стані алкогольного сп`яніння, повідомила, що допомоги не потребує, буде розбиратися самостійно. Побачила документи сусідів на оренду житла. Скарг та заяв не надходило» ; 3)№ 6626 від 12.03.2019 ; заявник : ОСОБА_1 ; рапорт про виконання : « Заявниця поводить себе неадекватно. Постійно плутається у своїх поясненнях, не може пояснити мету виклику поліції» ( а.с.113-115, т.2). Отже, вбачається, що у період з 13.07.2018 року по 25.04.2019 року (період часу проживання ОСОБА_4 з матір`ю), ОСОБА_1 неодноразово викликала поліцію, знаходилась у стані алкогольного сп`яніння, поводила себе неадекватно, мету виклику пояснити не могла. Крім того, вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року (справа № 333/685/19), який набрав чинності, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України. ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що 13.07.2018 року, о 9.40 годин, разом із невстановленою особою, знаходячись на території будинку АДРЕСА_3 , в ході словесного конфлікту нанесла потерпілому ОСОБА_5 обома руками та ногами не менше 6 ударів в область голови, обличчя та тулубу, спричинивши йому при цьому легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я (т.2 а.с. 117-120). У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до спеціаліста - психолога з приводу психологічного обстеження дитини. Згідно висновку спеціаліста-психолога - кандидата психологічних наук, доцента, завідуючої кафедри психології Запорізького національного університету Губи Н.О. від 8 травня 2019 року, малолітня дитина - ОСОБА_4 перебувала в неврозоподібному стані, що також підтверджують висновки лікаря-невролога. Даний стан характеризується емоційно-дратівливим станом нервової системи, вираженою тривожністю і страхами. Такий неврозоподібний стан дитини може бути обумовлений подіями, які відбувалися 25.04.2019 року і несли загрозу не тільки психологічному благополуччю дитини, але і її фізичному здоров`ю. А також тим, що дитина, проживаючи з матір`ю ОСОБА_1 , тривалий час була позбавлена соціалізації, не відвідувала дошкільний заклад з серпня 2018 року по квітень 2019 року, що негативно визначилося в цілому на процесі розвитку ОСОБА_4 . У процесі обстеження, як зазначила спеціаліст-психолог, спостерігаючи позитивну динаміку в процесі психічного розвитку дитини за той проміжок часу, що вона проживала з батьком ОСОБА_2 , враховуючи її психологічний стан на час проведення обстеження, можна стверджувати, що більш сприятливим з психологічної точки зору є проживання дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 ( а.с.106-109,т.2). ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що вказаний висновок є необ`єктивним, проте матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження цього. ОСОБА_1 не надано іншого висновку спеціаліста-психолога або доказів, які б спростовували обставини, вказані у вищевказаному висновку спеціаліста-психолога ОСОБА_12 від 8 травня 2019 року. Згідно психолого-педагогічної характеристики вихованця закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 177 « Дзвіночок» ОСОБА_4 № 01-21/44 від 06.05.2019 року, дитина відвідує садок з 07.05.2018 року. В період з серпня 2018 року по 26 квітня 2019 року дівчинка не відвідувала дитячий заклад. Із 02.05.2019 року знову почала його відвідувати. Характер дитини помітно змінився, вона стала дратівливою, не спокійною, плаксивою, часто згадує батька та проситься до нього. ОСОБА_6 стала боятися води, відмовляється від музичних занять. ОСОБА_6 грається самостійно, з дітьми на контакт іде не охоче. Засинає довго, неспокійно, після плачу. Спить тривожно, часто прокидається, кричить. У вихованні дитини приймає участь тільки батько. Мати дівчинки в садочку не бачили, з вихователями вона не спілкувалася (а.с.22,т.2). Посилання в апеляційній скарзі на те, що працівники дитячого садка отримали вимогу з боку ОСОБА_2 про те, що він забороняє спілкування дитини з матір`ю, не підтверджено належними та допустимими доказами. Згідно характеристики № 07-07/120 від 06.05.2019, виданої Загальноосвітньою школою 1-111 ступенів № 58 на батька ОСОБА_13 , учня 3 класу, ОСОБА_2 активно займається вихованням дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_6 , стежить за успішністю, цікавиться життям в школі старшого сина, молодшої доньки у дитячому садочку; терпеливий, вміє знаходити компромісні рішення; завжди охайний, до чого привчає і своїх дітей, дотримується демократичного стилю в спілкуванні та вихованні. Крім того, його охарактеризовано як приклад та емоційну підтримку для своїх дітей ( а.с.21, т.2). ОСОБА_1 ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів на спростовування наданих письмових доказів не надала. Посилання останньої в апеляційній скарзі на те, що в період з 04 лютого 2019 року по 22 лютого 2019 року, вона перебувала з донькою на лікуванні, оскільки малолітній ОСОБА_4 було зроблено хірургічну операцію, не спростовує вище встановлених обставин, та не є достатнім доказом для спростування висновку суду про визначення місця проживання дитини з батьком. Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що вирок в справі № 333/685/19 не набув законної сили. Проте, на час розгляду апеляційної скарги, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року залишено без змін ( т.3 а.с.193-197). Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини з батьком, ОСОБА_1 зазначала, що останнім неправомірно було відібрано дитину у неї та він продовжує протиправно утримувати дитину у себе. Проте, ОСОБА_1 не заявляла вимог про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала, з підстав, передбачених статтею 162 СК України. Отже, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 не надала доказів, які б спростовували висновок суду про доцільність місця проживання малолітньої дитини разом з батьком. Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, обґрунтовано визначив місце проживання дитини з ОСОБА_2 , урахував тривалість проживання дитини ОСОБА_4 , з батьком, який характеризується позитивно, а також висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини з батьком. Крім того, при вирішенні спору судом першої інстанції було враховано, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, враховано ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, стан її здоров`я, турбота та піклування про неї, а також наявність у них роботи, заробітку, забезпеченості житлом та інших соціальних факторів, які вказують про їхнє відношення до утримання і виховання сім`ї та дитини. При цьому суд виходив із першочергового значення та оцінки саме найкращих інтересів дитини, що сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку. ОСОБА_1 не надала ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини разом з матір`ю буде найкраще відповідати інтересам малолітньої ОСОБА_4 , що є першочерговим при вирішенні даної категорії справ. До того ж, судом першої інстанції було зазначено, що визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. У разі зміни умов виховання дитини в залежності від різних обставин, суд має право змінити визначене місце проживання дитини та не може відмовити у відкритті провадження з тієї причини, що такий спір вже був предметом розгляду судом. Аргументи, наведені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст.ст. 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. На підставі зазначеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 травня 2021 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська М.С. Гончар