Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/4813/16-ц

22.03.21 22-ц/812/574/21 Єдиний унікальний номер судової справи 487/4813/16-ц Номер провадження 22-ц/812/574/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 22 березня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Горенко Ю.В., за участі: представника державної виконавчої служби - Романчука С.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Заводським районним судом міста Миколаєва 29 грудня 2020 року, під головуванням судді Павлової Ж.П., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Чернявської Альони Борисівни, УСТАНОВИЛА: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - Заводський ВДВС) Чернявської Альони Борисівни, заінтересована особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»). В обґрунтування вимог скарги зазначено, що 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 при отриманні заробітної плати виявив, що вона є меншою ніж повинна бути. При зверненні до бухгалтерії підприємства, скаржником отримано інформацію про стягнення з його заробітної плати коштів на користь АТ КБ «ПриватБанк» згідно постанови головного державного виконавця Заводського ВДВС Чернявської А.Б. від 12 серпня 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату при примусовому виконанні виконавчого листа №487/4813/16-ц, виданого Заводським районним судом міста Миколаєва 13 вересня 2018 року. Заявник вважає, що головним державним виконавцем під час винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату, всупереч Закону України «Про виконавче провадження» вчинені неправомірні дії та прийняті неправомірні рішення. Так, в скарзі зазначено, що вищевказаний виконавчий лист №487/4813/16-ц було видано Заводським районним судом міста Миколаєва 13 вересня 2018 року на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 серпня 2018 року, яке в подальшому постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року було змінено. Окрім того, головним державним виконавцем не було надіслано на адресу боржника постанову про звернення стягнення на заробітну плату. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив: визнати неправомірною та покласти обов`язок на головного державного виконавця Заводського ВДВС Чернявську А.Б. скасувати постанову про звернення стягнення на заробітну плату від 12 серпня 2020 року постановлену у виконавчому провадженні №57334618 з примусового виконання виконавчого листа №487/4813/16-ц, виданого Заводським районним судом міста Миколаєва 13 вересня 2018 року; визнати неправомірними дії головного державного виконавця по примусовому стягненню на заробітну плату заявника за виконавчим листом №487/4813/16-ц, виданим Заводським районним судом міста Миколаєва 13 вересня 2018 року; визнати неправомірними дії головного державного виконавця щодо не надіслання на адресу ОСОБА_1 копії постанови ВП №57334618 від 12 серпня 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату з ціллю її можливого оскарження; зобов`язати головного державного виконавця закінчити виконавче провадження №57334618 за виконавчим листом №487/4813/16-ц, виданим Заводським районним судом міста Миколаєва 13 вересня 2018 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №DN 81AR12530216 від 24 березня 2008 року про надання споживчого кредиту. Заводський ВДВС надав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволені скарги ОСОБА_1 . Зазначав, що жодних відомостей про скасування чи зміну судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, до нього не надходило, а тому головний державний виконавець при винесені постанови діяв в межах своїх повноважень. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 грудня 2020 року у задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що позиція скаржника про те, що з вказаних ним підстав дії та рішення головного державного виконавця не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» є недоведеною та безпідставною. До того ж, судом встановлена правомірність дій головного державного виконавця і вони не можуть бути визнані неправомірними лише з формальних міркувань скаржника, а будь-які докази, які вказували б на порушення головним виконавцем чинного законодавства та прав боржника, як сторони виконавчого провадження, не встановлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.18 ЦПК України). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. При цьому, судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльністю державного виконавця регламентовано розділом VІІ ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження». Так, згідно ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Аналогічні положення закріплені у ст.447 ЦПК України, за якою сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого АТ КБ «ПриватБанк», звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 90 000 грн. У січні 2017 року ОСОБА_1 , діючи через представника, звернувся із зустрічним позовом про визнання договору нікчемним з застосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 серпня 2018 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто 80 903 грн. 24 коп. кредитної заборгованості станом на 16 вересня 2016 року, з яких 49 261 грн. 28 коп. заборгованості за кредитом, 17 421 грн. 51 коп. заборгованості за відсотками та 14 220 грн. 45 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Розподілено судові витрати (том 1 а.с.187-189). 13 вересня 2018 року Заводським районним судом міста Миколаєва видано виконавчі листи. 03 жовтня 2018 року за заявою стягувача Заводським ВДВС відкрито виконавче провадження. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 серпня 2018 року в частині позову АТ КБ «ПриватБанк» змінено, зменшено стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» загальної заборгованості з 80 903 грн. 24 коп. до 58 735 грн. 59 коп. та судових витрат з 1 238 грн. 71 коп. до 899 грн. 30 коп. Рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат (том 1 а.с.226-229). В подальшому, 12 серпня 2020 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, а саме на заробітну плату, яку він отримує у ТОВ «Миколаївбудавто» (том 2 а.с.4). При вирішенні скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч.ч.4,8 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Всупереч вказаним вимогам закону, заявником ОСОБА_1 не було доведено факту повідомлення чи направлення ним до головного державного виконавця постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, якою змінено судове рішення, на підставі якого здійснювалось стягнення та яке перебувало на виконанні у державній виконавчій службі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державний виконавець правомірно здійснював дії з виконання виконавчого листа. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги, оскільки районним судом правильно встановлено, що у головного державного виконавця були відсутні відомості щодо зміни рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 серпня 2018 року на підставі якого було видано виконавчий документ, що перебував на виконанні у Заводському ВДВС. Щодо доводів апеляційної скарги про не отримання боржником копії постанови головного державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12 серпня 2020 року, то колегія суддів виходить з наступного. У даній справі відсутні докази вручення постанови боржнику, але наведене не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 24 березня 2021 року