Постанова 4812 № 489/5697/17

09.11.20 22-ц/812/1805/20 Єдиний унікальний номер судової справи 489/5697/17 Номер провадження 22-ц/812/1805/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 09 листопада 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Самчишиної Н.В., Ямкової О.О., з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участю: стягувача ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Ленінським районним судом міста Миколаєва 11 вересня 2020 року, під головуванням судді Коваленка І.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Дмитра Костянтиновича, УСТАНОВИЛА: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в порядку цивільного судочинства до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Дмитра Костянтиновича. В обґрунтування вимог скарги зазначено, що заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 березня 2018 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №73» (далі - ТОВ «Мостобудівельний загін №73») про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ТОВ «Мостобудівельний загін №73» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 115 437 грн. 80 коп., заборгованість по виплаті витрат на відрядження в розмірі 2 486 грн. 09 коп., а всього - 117 923 грн. 89 коп., а також 1 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. 05 травня 2018 року на виконання вищевказаного судового рішення Ленінським районним судом міста Миколаєва було видано відповідний виконавчий лист, який був спрямований на виконання до виконавчої служби. 28 грудня 2018 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 повторно пред`явив вищевказаний виконавчий лист до виконання та постановою головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 27 березня 2019 року відкрито виконавче провадження. В подальшому виконавче провадження передано до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та 17 травня 2019 року головним державним виконавцем Сазоновим Д.К. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження. Разом з тим, протягом тривалого часу жодних повідомлень про хід виконання судового рішення ОСОБА_1 не отримував, кошти на його рахунки не надходили, та 20 лютого 2020 року останній із письмовою заявою звернувся до державного виконавця з вимогою проінформувати його про стан виконавчого провадження та вжитті заходи стосовно боржника. Втім, головний державний виконавець жодної відповіді по суті звернення щодо стану виконавчого провадження та вжитих заходів стосовно боржника стягувачу не надав, а лише надіслав повідомлення про оцінку арештованого майна боржника. Посилаючись, на викладені обставини, а також на те, що вже на протязі більш ніж 2 роки стягувач не може отримати належні йому виплати за судовим рішенням, ОСОБА_1 просив: визнати бездіяльність головного державного виконавця Сазонова Д.К., яка полягає у невжитті всіх достатніх та ефективних заходів в рамках виконавчого провадження з метою виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 березня 2018 року по справі №489/5697/17 протиправною; зобов`язати головного державного виконавця Сазонова Д.К. належним чином та в повному обсязі реалізувати надані йому права, передбачені положеннями ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», в рамках примусового виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 березня 2018 року по справі №489/5697/17. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 вересня 2020 року у задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено. Також, зобов`язано головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Д.К. належним чином та в повному обсязі реалізувати надані йому права, передбачені ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» в рамках примусового виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва суду від 19 березня 2018 року по справі №489/5697/17. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити в повному обсязі. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.18 ЦПК України). Отже, судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав. При цьому, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню. При цьому у ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. За ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. При цьому, судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльністю державного виконавця регламентовано розділом VІІ ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження». Так, згідно ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Аналогічні положення закріплені у ст.447 ЦПК України, за якою сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Як вбачається з матеріалів справи та районним судом встановлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 березня 2018 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ТОВ «Мостобудівельний загін №73» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди (в апеляційному порядку рішення не переглядалось). Ухвалено стягнуто з ТОВ «Мостобудівельний загін №73» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 115 437 грн. 80 коп., заборгованість по виплаті витрат на відрядження в розмірі 2 486 грн. 09 коп., а всього 117 923 грн. 89 коп., а також стягнуто 1 000 грн. у відшкодування моральної шкоди (а.с.62-63). 05 травня 2018 року Ленінським районним судом міста Миколаєва по даній справі за №489/5697/17 було видано виконавчий лист за вказаним судовим рішенням (а.с.75). 11 травня 2018 року державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження №56363018 (а.с.77). 28 грудня 2018 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Миколаївської області винесено постанову про повернення виконавчого листа на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с78). Скаржником повторно було пред`явлено виконавчий лист до виконання та постановою від 27 березня 2019 року головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження №58739635 та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно (а.с.79). Постановою №2.2-01/52 від 07 травня 2019 року передано матеріали вказаного виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (а.с.81). Постановою від 17 травня 2019 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Сазоновим Д.К. прийнято до свого провадження виконавче провадження №58739635 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/796/18, виданого 05 травня 2018 року Ленінським районним судом міста Миколаєва (а.с.82). Наступною постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 17 травня 2019 року виконавче провадження №58739635 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/796/18 від 05 травня 2018 року приєднано до зведеного виконавчого провадження №54217390 (а.с.134). 26 лютого 2020 ОСОБА_1 звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області із заявою про повідомлення його про стан примусового виконання рішення та вжиті в порядку, передбаченому статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходи стосовно боржника (а.с.72). 19 березня 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазоновим Д.К. надіслано сторонам зведеного виконавчого провадження повідомлення за вихідним №3839 про вартість описаного та арештованого майна боржника ТОВ «Мостобудівельний загін №73» для можливості оскарження стягувачами такої вартості (а.с.74). Звертаючись до суду першої інстанції зі скаргою, стягувач ОСОБА_1 посилався на недостатність проведених державним виконавцем заходів для ефективного і повного здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції розглянув скаргу лише в частині, яка стосується виконання саме судового рішення, ухваленого на користь стягувача ОСОБА_1 , у порядку цивільного судочинства, та не звернув уваги на те, що виконавче провадження №58739635 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/796/18 від 05 травня 2018 року, що був виданий на виконання вищевказаного судового рішення, було приєднано до зведеного виконавчого провадження №54217390, в рамках якого виконуються рішення ухвалені судами за правилами різних юрисдикцій та за яким виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені. За вказаних обставин, колегія суддів виходить з наступного. Так, спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року за №1404-VIII (далі - Закон України № 1404-VIII). За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст.74 Закону України №1404-VIII, з урахуванням вимог ст.ст.447,448 ЦПК України, ст.ст.339,340 ГПК України, ст.287 КАС України, у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення, за правилами цивільного судочинства. Якщо скарга подається на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення, за правилами господарського судочинства. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднані судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції. При виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - наявність підстав для завершення виконавчого провадження. Правом виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження наділений лише державний чи приватний виконавець, на виконанні якого перебуває зведене виконавче провадження, про що ухвалюється відповідна постанова. Суд такими повноваженнями не наділений. Закон не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 КАС України. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі №660/612/16-ц (провадження №14-19цс18) та у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У частинах першій і другій ст.377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі №660/612/16-ц (провадження №14-19цс18) зробила висновок про необхідність оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у порядку адміністративного судочинства, то скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ураховуючи зазначене, ухвала Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 вересня 2020 року підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Керуючись ст.ст.367,374,377,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 вересня 2020 року - скасувати. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Дмитра Костянтиновича закрити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: Н.В. Самчишина О.О. Ямкова Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2020 року