Постанова 4814 № 554/10055/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/10055/20 Номер провадження 22-ц/814/749/21Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А.М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Одринської Т.В., Панченка О.О., при секретарі Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 січня 2021 року (повний текст рішення складено 28 січня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, В С Т А Н О В И В : ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до держави України в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Свої позовні вимоги він обґрунтовував тим, що він тривалий час проходив службу в органах внутрішніх справ України, а згодом і в Національній поліції України. Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 29 липня 2016 року №233 о/с був звільнений з Національної поліції відповідно до пункту 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Позивача було визнано непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час. ОСОБА_1 було встановлено 2-гу групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в ОВС. Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, щодо неприйняття рішення на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» та не прийняття рішення по виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду 2-ї групи згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 по обставинам та порядку встановленим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 березня 2017 року справа №554/1177/17, яка набрала законної сили. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України від 24 травня 2018 року було відкрито виконавче провадження №56466467 за виконавчим листом №554/5683/17, виданим Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року та скеровано боржнику - Міністерству внутрішніх справ України до виконання та стягувачу до відома. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. від 12 травня 2020 року ВП №56466467 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року, закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП №56466467 щодо виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року, як незаконну. Суд дійшов висновку, що третя особа - Міністерство внутрішніх справ України при затвердженні висновку про призначення одноразової допомоги ОСОБА_1 діяли протиправно, постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17 не виконана у повному обсязі, а тому відповідач при винесенні постанови про закриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №554/5683/17 від 20 лютого 2018 року, діяв не на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17 станом на 25 жовтня 2020 року внаслідок бездіяльності відповідача - Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України є невиконаною, адже дії необхідні та достатні на закінчення виконання виконавчого провадження не проведено, грошові кошти в сумі 290000,00 грн позивачу станом на 26 жовтня 2020 року несплачені, що є прямим порушенням прав позивача із завданням матеріальних збитків. Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача позивачу, як інваліду 2-ї групи, довелось вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом направлення непоодиноких звернень, витрачання свого особистого часу, відстоювання порушених прав та інтересів в суді. Моральні збитки завдані на суму 1000000,00 грн полягають у пережитих стресах, моральних стражданнях та психо-емоційних навантаженнях, завданих протиправною бездіяльністю відповідача, що є неприпустимим фактом, адже позивач є інвалідом 2-ї групи та потребує коштів на лікування. Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь матеріальну шкоду у розмірі 290000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 1000000,00 грн з урахуванням статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави України в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Прийняти рішення з урахуванням наданої практики Європейського суду з прав людини, вимог статтей 6,13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод та захистити права позивача на національному рівні. На думку скаржника, оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, також суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, не застосував надану позивачем практику Європейського суду з прав людини під час прийняття рішення, а тому відповідне рішення не відповідає нормам чинного законодавства та позиції Європейського суду з прав людини, а відтак є необґрунтованим та порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що судом першої інстанції були проігноровані численні правові позиції як Європейського суду з прав людини, так і Верховного Суду, що в свою чергу призвело до порушення статтей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відзив на апеляційну скаргу Представник Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України Чемерис В.М. надано до суду відзив, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Зазначає, що Другим апеляційним адміністративним судом 08 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП №56466467, зобов`язано відповідача відновити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави та зобов`язано відповідача виконати постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17. Постановою державного виконавця ВПВР від 29 жовтня 2020 року зазначене виконавче провадження відновлено і наразі перебуває на виконанні. При цьому, жодним судовим рішенням не визнавалися незаконними дії чи бездіяльність державного виконавця, а також не було встановлено неповноту вжитих заходів примусового характеру. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Невиплачені позивачеві грошові кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню; наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Станом на 16 листопада 2020 року на офіційному сайті Європейського суду відомості про рішення Європейського суду, ухвалені на користь ОСОБА_1 відсутні. До Уповноваженого повідомлення про ухвалення Європейським судом рішення за його заявою також не надходили. Щодо явки та позиції учасників в апеляційному суді Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності учасника процесу. У вищевказаній заяві скаржник прохає розгляд справи провести за його відсутності. Також зазначає, що апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі та прохає її задовольнити з урахуванням вимог Конвенції про права осіб з інвалідністю та Декларації про права інвалідів та наданої ним практики Європейського суду з прав людини. Представник Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України головний спеціаліст сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Полтавській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Дмитренко Я.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, підтримала позицію викладену у відзиві на апеляційну скаргу. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги приходить до наступного висновку. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №56466467 з виконання виконавчого листа №554/5683/17 від 20 лютого 2018 року, виданого Октябрським районним судом м. Полтави про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти відповідне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції». 12 травня 2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з виконанням рішення суду у повному обсязі. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Міністерство внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП №56466467 щодо виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави; у цій частині прийнято нове судове рішення, яким зазначені позовні вимоги задоволено - скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП №56466467 щодо виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави. Постановою державного виконавця ВПВР від 29 жовтня 2020 року зазначене виконавче провадження відновлено і перебуває на виконанні. Позиція суду апеляційної інстанції Щодо матеріальної шкоди Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421. Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними. У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц зазначено, шо при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також з положень статтей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб вищого рівня державної виконавчої служби. Слід зазначити, що позивач як на доказ неправомірного діяння Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України у формі бездіяльності зазначає постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, якою рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП №56466467 щодо виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави. Однак, слід відмітити, що вищевказаною постановою залишено без змін рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП №56466467. Отже, вищевказане свідчить про реалізацію позивачем оспорювання діяльності державного виконавця, і не є безумовним доказом неправомірності дій відповідачів. Відмовляючи в позові у частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції, зазначив, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок доведення наявності шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, однак позивачем не було доведено факт спричинення матеріальної шкоди у розмірі 290000,00 грн відповідачами, а також їх вини. З цим висновком колегія суддів погоджується, адже матеріали справи не містять в собі належних доказів щодо протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця. Разом з тим, слід відмітити, що розмір майнової шкоди позивачем оцінений у розмірі одноразової виплати на допомогу 290000,00 грн, але оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (виконавче провадження відновлено і перебуває на виконанні, а відомості про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з неможливістю його виконання не надано), а тому невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статтей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18) та від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19). Щодо моральної шкоди У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Так скаржник зазначає, що моральна шкода у сумі 1000000,00 грн полягає у пережитих стресах, моральних стражданнях та психо-емоційних навантаженнях завданих протиправною бездіяльністю Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України щодо невиконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17, що є неприпустимим фактом, адже скаржник є інвалідом 2-ї групи та потребує коштів на лікування. У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №761/7165/17 зазначено, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Отже, в даному випадку необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідачів, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою. Відповідно до частин першої-другої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). За правилами частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Так, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком, викладеним в оскаржуваному рішенні, що сам факт скасування постанови про закінчення виконавчого провадження не свідчить про протиправність дій відповідачів та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси останнього були поновлені, постановою державного виконавця ВПВР від 29 жовтня 2020 року зазначене виконавче провадження відновлено і перебуває на теперішній час на виконанні. Оскільки судовими рішеннями не було встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, то, відповідно, відсутні складові деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу відповідачами моральної шкоди. За вказаних обставин, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними та задоволенню не підлягають, що узгоджується із правовою позицією суду першої інстанції. Щодо практики Європейського суду з прав людини та вимог статтей 6,13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. В прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 прохав прийняти рішення з урахуванням наданої скаржником практики Європейського суду з прав людини та вимог статтей 6,13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Що ж стосується викладеної в апеляційній скарзі практики Європейського суду з прав людини, то основна її частина стосується практичного застосування статтей 6,13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що закріплюють норми щодо права на справедливий суд та права на ефективний засіб юридичного захисту, які в свою чергу є загальними правилами, що регулюють процесуальні питання на міжнародному рівні, однак предмету даного спору вони не стосуються та не можуть бути доказовою базою при розгляді даної справи. Разом з тим, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишати судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються матеріалами справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Зважаючи на викладене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат. Оскільки апеляційний суд не задовольняє вимоги позивача, не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді Т.В. Одринська О.О. Панченко