Постанова 4809 № 394/756/20

ПОСТАНОВА Іменем України 17 березня 2021 року м. Кропивницький справа № 394/756/20 провадження № 22-ц/4809/564/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Карпенка О.Л. за участі секретаря - Тимошенко Т.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Лан», розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2020 року у складі судді Партоліної І.П. і В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» та просила розірвати договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 5,27 га, що знаходиться на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області, укладений 20.06.2006 між ОСОБА_2 та ПСП «Лан» в особі голови Стрельченка В.І., який зареєстровано у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 08.08.2006 за №101. Позовна заява мотивована тим, що 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та ПСП "Лан" було укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 5,27 га, що знаходиться на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області, який зареєстровано у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 08.08.2006 року за №

101. Відповідно до пункту 40 зазначеного договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов договору або розірвання договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті позивач оформила свої спадкові права та 11 серпня 2020 року повідомила ПСП "Лан" про розірвання договору оренди земельної ділянки за взаємною згодою сторін, однак отримала відмову. Позивач вважає, що дії відповідача, які полягають у відмові у розірванні договору оренди порушують його права як власника земельної ділянки. Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2020 року позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 5,27 га, що знаходиться на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області, укладений 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та Приватним сільськогосподарським підприємством «Лан» в особі Стрельченка В. І., який зареєстровано у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 08 серпня 2006 року за №

101. Рішення суду мотивовано тим, що сторони договору орендодавець та орендар, скориставшись принципом свободи договору, за згодою між собою передбачили у пункті 40 договору оренди землі від 20 червня 2006 року умову про те, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору. Така підстава припинення договору шляхом його розірвання передбачена в самому договорі, відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору. В апеляційній скарзі ПСП «Лан» просить скасувати рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення яким відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, зокрема висновки, яких дійшов суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, а неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, призвели до неправильного вирішення справи. Зокрема вказує, що при задоволені позову, судом першої інстанції не взято до уваги норми ст. 1216 ЦК України, що спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Тому, у позивача є прямий обов`язок дотримуватись усіх пунктів Договору до повного його закінчення. Наявність у тексті Договору оренди землі інших пунктів (п.38 та п. 39) не дає змоги стверджувати, що у випадку зміни власника земельної ділянки договір оренди має бути розірваним, оскільки відповідно до ч.4 ст.32 ЗУ «Про оренду землі», у редакції, яка була чинною станом на дату укладення Договору оренди, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Пунктом 38 договору оренди визначено виключний перелік обставин, за яких договір оренди припиняє свою дію: -за взаємною згодою сторін; - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та випадкового знищення, пошкодження земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, з інших підстав, визначених Законом. Крім цього, п.39 договору оренди визначено, що для цього є причини, визначені ЗУ «Про оренду землі». Таким чином, зміст абзацу 1 пункту 40 договору оренди, не відповідає (суперечить) вимогам чинного законодавства України та іншим положенням договору оренди. Враховуючи вищевикладене, позивачем ініційовано позов про тлумачення пунктів договору оренди землі (справа № 394/958/20). Відповідач вважає, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не взято до уваги той факт, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку для орендодавця цієї земельної ділянки не є сам по собі безумовним правоприпиняючим юридичним фактом, а вказує на відповідну зміну обставин у договірних правовідносинах у зв`язку з таким переходом, порівняно з тими обставинами, за яких укладався договір оренди. Також зміна власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить про те, що цим порушується, не визнається чи оспорюється суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес орендодавця як сторони договору оренди. В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з судовими повістками. Позивач ОСОБА_1 надала заяву по розгляд справи без її участі. Від ПСП «Лан» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з відсутністю можливості забезпечити участь представника в судовому засіданні. Причини для відкладення розгляду справи, які зазначені в заяві представника ПСП «Лан», а саме відсутність можливості забезпечити участь представника відповідача у судовому засіданні, суд вважає неповажними. Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Оскільки про дату, час і місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, а наведені к клопотанні ПСП «Лан» підстави для відкладення розгляду справи суд визнав неповажними, суд вирішив розглянути справу без участі учасників справи, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судом першої інстанції встановлено, що позивач на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 серпня 2020 року, зареєстровано в реєстрі за № 407, є власником земельної ділянки площею 5,2725 гектара, кадастровий номер 3523655100:02:000:2058, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дану земельну ділянку позивач успадкував після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 037166, виданого Новоархангельською селищною радою Новоархангельського району Кіровоградської області 26 грудня 2001 року. За час свого життя, 20 червня 2006 року ОСОБА_2 , як орендодавець з одного боку та ПСП «Лан», як орендар, уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на двадцять п`ять років. Договір зареєстровано у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 08 серпня 2006 року за №

101. Пунктом 40 договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року передбачена можливість його розірвання в разі переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи. Відповідно до ст.ст. 319,321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти будь-які дії щодо свого майна. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»). Відповідно до ч. 1ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК Українита іншими законами України. Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно з ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України). Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.1ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору,якщо інше не передбачено договором оренди землі. Свобода договору, передбачена статтею 627 ЦК України, включає право сторін змінювати, розривати або продовжувати чинність укладеного ними договору. Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 420/550/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 623/2422/16-ц. Встановивши, що позивач виявила бажання розірвати в односторонньому порядку укладений з відповідачем спірний договір оренди землі і така вимога відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору оренди землі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки сторонами у пункті 40 договору оренди землі передбачено можливість розірвання договору в односторонньому порядку, що не суперечить частині четвертій статті 31 Закону України «Про оренду землі», а відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Доводи апеляційної скарги про те, що пункт 40 договору оренди землі передбачає одностороннє розірвання договору оренди, проте цей пункт договору не може самостійно застосовуватися сторонами без урахування зазначених у пунктах 39, 40 договору підстав припинення дії договору, а також вимог статей 525, 611, 615, 651 ЦК України, є необґрунтованими та зводяться до власного тлумачення відповідачем норм матеріального права. Європейський суд з прав людини (даліЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» залишити без задоволення, а рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 23.03.2021. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді А. М. Головань О. Л. Карпенко