Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1896/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1896/20 пров. № А/857/4049/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 260/1896/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови про накладення штрафу,- суддя в 1-й інстанції -Калинич Я.М., час ухвалення рішення - 18.12.2020 року, місце ухвалення рішення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення - 11.01.2021 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову "Про накладення штрафу уповноваженими особами", винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик Василем Івановичем №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15 від 31 березня 2020 року, якою накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 94460 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.03.2020 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик В.І. прийнято постанову №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн. Дана постанова прийнята на підставі матеріалів інспекційного відвідування позивача від 21.02.2020 року, однак представник позивача стверджує, що таке інспекційне відвідування здійснено з порушенням норм чинного законодавства. Представник позивача зазначає, що особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі пояснень яких вчинено висновки Акту, є представниками етнічної національної меншини - угорці, не володіють в повній мірі українською мовою. Інших доказів, на підтвердження зазначеного в Акті, немає. Представник позивача не погоджується із прийнятою відповідачем постановою про накладення штрафу, оскільки вважає, що вказана постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства та є протиправною, а тому звернувся з адміністративним позовом до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 260/1896/20 позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що в ході інспекційного відвідування встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 два дні в якості продавця працює ОСОБА_2 та чотири дні в якості продавця працює ОСОБА_3 трудові договори та договори цивільно-правового характеру з даними особами не укладалися. Крім того, апелянт зазначає, що у нього є сумніви щодо показань свідків, допитаних у судовому засіданні, які прийняв до уваги суд першої інстанції, оскільки вони суттєво відрізняються від тих, що зафіксовані під час інспекційного відвідування. Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 260/1896/20 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено, порушення позивачем ст. 24 КЗпП України, а саме: факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, а тому оскаржувана постанова Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15 від 31.03.2020 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф за порушення законодавства про працю в сумі 94460,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1 зареєстрована 12.11.2015 року як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с.68). На підставі наказу Управління Держпраці у Закарпатській області №19 від 11.02.2020 року та направлення на проведення інспекційного відвідування №184 від 11.02.2020 року посадовими особами Управління Держпраці у Закарпатській області з 20.02.2020 року по 21.02.2020 року здійснено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_1 . В ході здійснення інспекційного відвідуванням виявлено, що за місцем здійснення діяльності ОСОБА_1 , така використовувала працю громадянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору, чим порушила вимоги ч.1, ч.3 ст.24 Кодексу Законів України про працю. Враховуючи виявлені порушення під час перевірки позивача, управлінням Держпраці в Закарпатській області складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 21.02.2020 року №ЗК/153/214/АВ (а.с.63-67). ОСОБА_1 була ознайомлена з актом 21.02.2020 року із зазначенням, що з таким не згідна, а заперечення будуть надані пізніше. 24.02.2020 року позивач подала до Управління Держпраці у Закарпатській області зауваження щодо акта інспекційного відвідування фізичної особи (а.с.72). В запереченнях зазначила, що здійснює підприємницьку діяльність щодо продажу алкогольних напоїв особисто. 20.02.2020 року ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 не продавали алкогольні напої у "ІНФОРМАЦІЯ_1". Не зафіксовано факту такого продажу і інспектором Держпраці. Також до зауважень надала копію витягу з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_5 , який провадить господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.73) та копію повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_5 від 20.02.2020 року, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.74). 24.02.2020 року листом Управління Держпраці у Закарпатській області надало відповідь позивачу на її зауваження. Повідомило, що відсутні правові підстави для визнання незаконним та зміни чи скасування акту інспекційного відвідування №ЗК153/214/АВ від 21.02.2020 року (а.с.71). 21.02.2020 року інспектором праці ОСОБА_7 було складено на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення №ЗК/153/214АВ/П/ПТ (а.с.75-76). За результатами розгляду справи щодо вирішення питання про накладення штрафу на позивача, управлінням Держпраці у Закарпатській області 31 березня 2020 року прийнята постанова №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн. (а.с.11-13). Позивач не погодившись із правомірністю постанови про накладення штрафу №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15 від 31 березня 2020 року звернулася до суду із позовом про визнання її протиправною та скасування. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Закарпатській області. Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (Порядок № 295). Пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Згідно з пунктом 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. Процедуру накладення штрафів за порушення законодавства про працю визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (далі - Порядок №509). Пунктом 2 Порядку №509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками. Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників. Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Головне управління Держпраці у Закарпатській області як територіальний орган Держпраці уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Визначення трудового договору міститься у статті 21 Кодексу законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З системного аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, За змістом статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що правовою підставою для прийняття постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований, зокрема, в акті інспекційного відвідування, на підставі якого можуть бути накладені штрафи та доведений належними доказами. Тобто, для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України, посадові особи уповноваженого органу повинні довести належними та допустимими доказами факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. Як підтверджується матеріалами справи, висновок відповідача про порушення позивачем ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України ґрунтується на тому, що факт допуску позивачем до виконання робіт без укладання трудового договору слідує з встановлених в ході інспекційного відвідування обставин, а саме, на відеозаписі зафіксовано як ОСОБА_2 чудово розуміє побутову українську мову та повідомляє, що працює два дні у Ілльіш та ніяких договорів немає; ОСОБА_3 повідомила, що працює чотири дні та будь-які договори не укладалися. З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції, в судовому засіданні 17.09.2020 року, заслухав у якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 з перекладачем ОСОБА_6 . Свідок ОСОБА_5 повідомив суду, що здійснює свою підприємницьку діяльність в одному приміщенні з ОСОБА_1 . Займається продуктами харчування, а ОСОБА_1 займається переважно спиртними напоями. Громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент перевірки прийшли попробувати попрацювати у нього, згодом були прийняті на роботу офіційно, але попрацювавши днів три, були звільнені. Свідок зазначив, що незнання ними української мови унеможливило їхню роботу в магазині. Повідомив суду, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були виключно його працівниками, а на ОСОБА_1 вони ніколи не працювали. ОСОБА_1 його співмешканка. Стверджував, що інспектори в день інспектування не питали на кого працюють ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , питали тільки де знаходиться ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_2 через перекладача з угорської мови, повідомила, що у магазині вчилася працювати у ОСОБА_5 , приблизно два - три дні. ОСОБА_1 знає, оскільки вона теж там працювала. Розповіла, що інспектори пред`явили свої посвідчення, однак вона так і не зрозуміла що до чого. Повідомила суду, що українську розуміє мінімально. Під час перевірки питали про ОСОБА_1 , тому вона їй дзвонила. Перекладача угорської мови їй не пропонували та рівень знання української мови не з`ясовували. Свідок ОСОБА_3 через перекладача з угорської мови, пояснила, що ОСОБА_1 знає, оскільки вона теж працює в тому магазині. Повідомила, що працювала в магазині ОСОБА_5 приблизно 3-4 дні, за роботу розраховувався ОСОБА_5 , продавала цукерки, каші. Повідомила, що українською мовою не володіє взагалі. Що питав інспектор в день перевірки не розуміла. Повідомила, що ОСОБА_2 також працювала на ОСОБА_5 . Чула від інспекторів "Мар`яна" і подумала, що вони її шукають тому їй передзвонила. Вона не розуміла хто то прийшов і для чого, просто думала, що шукають ОСОБА_1 . При цьому, акт перевірки не містить відомостей щодо встановлення інспекторами праці ким було доручено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконувати роботу, з якого часу вони приступили до її виконання, яку оплату отримують за свою роботу, яким чином з ними проведено розрахунки, який їх графік роботи, а також систематичність виконання роботи, тобто не встановлено обставин, наявність яких давала б підстави для висновку про факт допуску таких осіб позивачем до роботи без укладення трудового договору. В свою чергу, висновок відповідача щодо виявленого порушення ґрунтується лише на поясненнях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які спростовані ними ж у судовому засіданні, факт допуску до роботи без оформлення трудового договору документально не підтверджений, а тому висновки перевірки ґрунтуються на припущеннях. Пояснення містять інформацію про вчинення позивачем певних дій (бездіяльності), які можуть характеризуватися як порушення законодавства про працю. Проте, допустимих доказів вчинення роботодавцем відносно працівника порушення законодавства про працю відповідачем не здобуто. З урахуванням наведеного вище, обставини, викладені в оскаржуваній постанові, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки не встановлені чіткі обставини правопорушення, а тому, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 260/1896/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 24.03.2021 року