Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/6395/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6395/20 пров. № А/857/278/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Кузьмича С.М., Макарика В.Я., при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №460/6395/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації про зобов`язання вчинення певних дій (головуючий суддя першої інстанції Комшелюк Т.О., місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту 28.09.2020р.),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області про зобов`язання відповідача провести позивачу нарахування та виплатити з 17 липня 2018 року грошову допомогу у зв`язку з обмеженням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для осіб відповідного віку, з урахуванням проведених виплат. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 в адміністративній справі №460/6395/20 в частині позовних вимог про зобов`язання Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації провести ОСОБА_1 за період з 17 липня 2018 року по 25 лютого 2020 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму для осіб відповідного віку, з урахуванням проведених виплат повернуто без розгляду. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Доводи апелянта зводяться до того, що Верховний Суд у судовому рішенні по зразковій справі №240/4946/18 підтвердив підставність здійснення нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст. 37 Закону №796-XII саме з 17.07.2018 року. Вказує, що про невиплату спірної грошової допомоги дізнався лише в лютому місяці 2020 року. При цьому, наголошує, що правопорушення щодо невиплати спірної грошової допомоги є триваючим. Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду. Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Згідно із ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 17 липня 2018 року по 25 лютого 2020 року, обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивачем не наведено та не доведено. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. З матеріалів справи видно, що позовні вимоги у даному спорі стосуються нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої ст. 37 Закону №796-XII, з 17 липня 2018 року - дати прийняття Конституційним Судом України рішення у справі №6-р/2018, які слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. При цьому, суд звертає увагу на те, що рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 були опубліковані в загальнодоступних джерелах, а відтак, перебували в загальному доступі. Так, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина друга статті 152 Основного Закону України). Аналізуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у даному випадку перебіг процесуального строку пов`язаний саме з ухваленням Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів, інших актів або їх окремих положень, що визнані неконституційними. Стосовно доводів позивача з покликанням на ту обставину, що про порушення свого права він дізнався у лютому 2020 року, на думку колегії суддів, така не може бути поважною причиною пропуску строку, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не могли позбавити її можливості звернутися після ухвалення Конституційним Судом України рішення в межах строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 по справі №9901/37/20 дійшла висновку, що початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов`язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а розпочинається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про ухвалення рішення, яке її стосується. Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 26 серпня 2020 року, що стверджується відбитком штемпеля відділення поштового зв`язку на конверті, у якому позов було скеровано до суду. Таким чином, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» (№116/1997/900/1112 зазначено, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №460/6395/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. Я. Макарик Повне судове рішення складено 22.03.2021р.