Постанова КЦС ВС № 210/1554/14-ц

Постанова Іменем України 17 березня 2021 року м. Київ справа № 210/1554/14-ц провадження № 61-13537св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ спільного сумісного майна подружжя. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 лютого 2004 року. Шлюбні відносини припинено у грудні 2011 року, а 27 березня 2012 року шлюб розірвано за рішенням суду. У період перебування у шлюбі сторони придбали домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 . З метою поліпшення житлових умов сторони розпочали реконструкцію та добудову до будинку, що було здійснено у період з 2006 по 2012 рік. Отже, сторони створили нове майно, вартість якого за висновком експерта склала 354 257,00 грн. Новостворене нерухоме майно не зареєстровано в установленому законом порядку, є незавершеним будівництвом - сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд визнати нерухоме майно, яке складається з: будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані у процесі будівництва житлового будинку, незавершеного будівництвом 61 % готовності, літ. «Ж-1», площею основи 113 кв. м, літньої кухні літ. «В», площею основи 26 кв. м, вбиральні літ. «Д», площею основи 1,2 кв. м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва гаража «З», площею основи 23,8 кв. м, № 1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю подружжя. Визнати за нею право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані у процесі будівництва житлового будинку, незавершеного будівництвом 61% готовності, літ. «Ж-1», площею основи 113 кв. м, літньої кухні літ. «В», площею основи 26 кв. м, вбиральні літ. «Д», площею основи 1,2 кв. м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані у процесі будівництва гаража «З», площею основи 23,8 кв. м, № 1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, вартістю 177 128,00 грн. У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини сплаченого кредиту за кредитним договором № 196/2ІЗ06 від 06 квітня 2006 року, сплаченого ним особисто після припинення шлюбних стосунків у сумі 21 762,15 грн, стягнути з нього на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості будівельних матеріалів, придбаних під час сумісного проживання подружжя у сумі 20 360,35 грн; зарахувати зустрічні позовні вимоги щодо стягнення грошової компенсації 1/2 частини по сплаченому ним кредиту та стягнути з нього на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості будівельних матеріалів, остаточно стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1 421,80 грн. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 27 лютого 2004 року вони перебували з ОСОБА_1 у шлюбі. Фактично проживали разом до грудня 2009 року, у листопаді 2009 року шлюбні відносини припинилися, вони перестали проживати разом, вести сумісне господарство, мати спільний бюджет, припинили права та обов`язки, притаманні подружжю. Шлюб між сторонами розірвано за рішенням суду 27 березня 2012 року. За час шлюбу ними набуте домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за 58 000 грн, яке на час укладення договору купівлі-продажу складалося з житлового будинку «А1», загальною площею 36,8 кв. м, житловою - 20,6 кв. м, кам`яної, обкладеної цеглою кухні - В, цегляного сараю - Г, дощатої вбиральні - Д, колодязю - І, огорожі 1-3. Домоволодіння придбано за кредитні кошти, в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором його батьки передали у заставу свою квартиру. До припинення шлюбних відносин сторонами зведено стіни зі шлакоблоку, збудовано гараж, знесений сарай - Г, залишено: літню кухню - В, вбиральню - Д, водоколонку - І, паркан 1-3. Новий будинок та гараж є самочинним будівництвом, оскільки їх зведення розпочато без відповідного дозволу на будівництво. ОСОБА_2 не погоджується з первісними позовними вимогами про розподіл домоволодіння станом на липень 2014 року, зауважуючи, що шлюбні стосунки припинено з грудня 2009 року, про що ОСОБА_1 зазначила у позовній заяві про розірвання шлюбу. Вартість будівельних матеріалів для фундаменту, стін будинку, гаража, крівлі, частини забору за висновком експерта складає 40 720,70 грн, а тому вартість 1/2 частини - 20 360,35 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року у складі судді Вікторович Н. Ю. частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 296/1000 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва житлового будинку, незавершеного будівництвом 61% готовності, літ. «Ж-1», площею основи 113 кв. м, літньої кухні літ. «В», площею основи 26 кв. м, вбиральні літ. «Д», площею основи 1,2 кв. м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва гаража «З», площею основи 23,8 кв. м, № 1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, вартістю 104 991,23 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне домоволодіння було набуте сторонами у період шлюбу за спільні кошти подружжя, а відтак наявні правові підстави для визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя. Місцевим судом встановлено, що загальна вартість спільного сумісного майна подружжя становить 104 991,23 грн, що складається з: вартості домоволодіння, придбаного за кредитні кошти, які виплачені подружжям під час спільного проживання в обсязі 64 270,53 грн, та будівельних матеріалів використаних на реконструкцію новобудови у сумі 40 720,70 грн, що становить 296/1000 частки від спірного домоволодіння (з обсягом незавершеного будівництва 61%). Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий суд дійшов висновку, що боргові зобов`язання після припинення шлюбних відносин не входять до складу спільного майна подружжя. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Рішення місцевого суду оскаржив у апеляційному порядку ОСОБА_2 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частини сплачених ОСОБА_2 кредитних коштів за кредитним договором № 198/21306 від 06 квітня 2006 року, сплачених ним особисто після припинення шлюбних стосунків за період з грудня 2009 року по 11 березня 2011 року у сумі 21 762,15 грн. У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції не оскаржувалось у частині встановлення часу припинення шлюбних відносин у грудні 2009 року та у частині первісних позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи. Встановлено, що у період спільного проживання з лютого 2004 року по грудень 2009 року сторони придбали спірне домоволодіння на АДРЕСА_1 . Згодом будинок А-1, сарай Г, тамбур «в» було зруйновано, а на їх місці здійснюється самочинне будівництво нового будинку «Ж-1». Станом на липень 2014 року готовність будинку становить 53 % . Будинок та гараж «З» в експлуатацію не введені. За матеріалами справи також встановлено, що з 27 вересня 2013 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 та продовжив проведення будівельних робіт, перебуваючи в іншому шлюбі за спільні сімейні кошти. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. При вирішенні питання про поділ об`єктів незавершеного будівництва має безпосереднє значення ступінь готовності такого об`єкта, а саме: наявність лише будівельних матеріалів, з яких планується будівництво; будинок вже частково збудований, але не завершений; будинок завершений, але не прийнятий в експлуатацію або/та право власності не зареєстроване. Придбаний у 2006 році будинок станом на час припинення шлюбних відносин зруйнований, на його місці під час спільного проживання сторін збудований фундамент, стіни будинку «Ж-1» та гараж, проте відсутнє документальне підтвердження ступеня готовності будинка «Ж-1» та гаража «З» станом на час припинення шлюбних відносин між сторонами у грудні 2009 року. Вперше експертне обстеження спірного будинку було проведено у 2014 році, ступінь готовності спірного будинку визначений експертизою станом на липень 2014 року, тому суд не міг визначити окремі частини, конструктивні елементи забудови, що підлягали виділу та поділу між сторонами, а також відсоткове співвідношення цього обсягу забудови станом на грудень 2009 року. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним. Матеріали справи не містяться відомостей наявності дозвільних документів на будівництво спірного об`єкта нерухомості. Матеріали справи також не містять відомостей про відсоткове співвідношення обсягу використаних у період спільного проживання сторонами та на час припинення ведення спільного господарства у 2009 році будівельних матеріалів та конструктивних елементів у відношенні до обсягу новозбудованого житлового будинку. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Виділити частку ОСОБА_1 у спільному майні за відсутності даних про обсяг проведеного сторонами будівництва за час перебування сторін у шлюбі немає можливості, а позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості використаних будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у процесі будівництва домоволодіння на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 заявлено не було. Встановивши, що домоволодіння, яке є предметом спору у даній справі, було придбано під час подружнього життя за спільні кошти, отримані у кредит на ім`я ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що кредитні зобов`язання виникли після припинення шлюбних відносин, тому не підлягають поділу. У сторін виникло зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. ОСОБА_1 не спростувала твердження ОСОБА_2 про обсяг сплачених ним особисто кредитних коштів. Вимоги ОСОБА_2 про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частини вартості придбаних будівельних матеріалів у сумі 20 360,35 грн задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 не надавала свою згоду на її отримання, що є обов`язковим з урахуванням вимог частини другої статті 364 ЦК України. Короткий зміст вимог касаційної скарги У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи. Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення зустрічних позовних вимог на підставі неналежних доказів. Апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, де суд касаційної інстанції вказав про те, що судом було вирішено спір за належними, проте недопустимими доказами у справі. Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен встановити обсяг спільно набутого майна, з`ясувати джерело і час його придбання. ОСОБА_2 отримав кредит без відома та згоди дружини. Жодними доказами не підтверджено, що спірний будинок, придбаний у 2006 році, зруйнований. Шлюбні відносини насправді були припинені у 2011 році. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 20 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. 09 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Доводи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відзивах на касаційну скаргу вказують на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просять касаційну скаргу залишити без задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 лютого 2004 року. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2012 року шлюб розірвано (справа № 408/1717/12). Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 6, 7). Під час перебування у шлюбі сторони придбали за договором купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 40). Згідно кредитного договору № 196/2ІЗ06 від 06 квітня 2006 року ОСОБА_2 отримав в ПАТ «Промінвестбанк» кредит у розмірі 60 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17 % річних з кінцевим терміном повернення не пізніше 05 квітня 2016 року. Відповідно до пункту 2.5 вказаного договору кредит надано на придбання домоволодіння. Виконання зобов`язань позичальника забезпечується іпотечним договором № 16/32ІЗ06 з ОСОБА_5 (пункт 4.1 кредитного договору) (т. 1 а. с. 32 - 38). За відомостями ПАТ «Промінвестбанк» про рух коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 , за період з 06 квітня 2006 року по 14 листопада 2007 року сплачено тіло кредиту - 26 000,00 грн, проценти - 12 157,09 грн, за період з 30 жовтня 2007 року по 30 березня 2011 року сплачено тіло кредиту - 34 000,00 грн, проценти - 11 509,24 грн. Загалом сума сплаченого кредиту склала 83 666,33 грн. Кредит погашено у повному обсязі 28 березня 2011 року (т. 2 а. с. 13 - 21). Згідно технічної документації станом на 06 квітня 2006 року спірне домоволодіння складалося з глинобитного житлового будинку «А-1», житловою площею 20,6 кв. м, загальною площею 36,8 кв. м, кам`яної, обкладеної цеглою літньої кухні - «В», цегляного сараю «Г», дощатої вбиральні «Д», колодязя «І», огорожі «1-3». Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, яка переходить у користування ОСОБА_2 і підлягає оформленню у особисту власність згідно з чинним законодавством. Вартість домоволодіння - 58 000,00 грн (т. 1 а. с. 117, 118). Техніком КП ДОР «Криворізьке БТІ» 11 липня 2014 року складено акт обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого встановлено, що житловий будинок «А-1», сарай «Г», тамбур «в» - знесені. На момент обстеження на земельній ділянці знаходяться: літня кухня «В», вбиральна «Д». Окрім того, самочинно будується житловий будинок «Ж-1» незавершений будівництвом (53 % готовності) та гараж «З» (т. 1 а. с. 54). Згідно технічного паспорта, складеного КП ДОР «Криворізьке БТІ» станом на 11 липня 2014 року, площа основи будинку становить 113,0 кв. м (т. 1 а. с. 56 - 58). Висновком будівельно-технічної експертизи № 38-15 від 11 листопада 2015 року, призначеної за ухвалою суду від 18 вересня 2015 року, встановлено, що фактичний склад будівель та споруд на теперішній час, розташованих на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 відповідає не у повному обсязі даним технічного паспорта від 11 липня 2014 року, виданого КП ДОР «Криворізьке БТІ». Альтанка відсутня у технічній документації на домоволодіння. Загальна площа житлового будинку літ. Ж-1 - 103,0 кв. м, але площа приміщень облаштованих для житла - 46,67 кв. м. Стан житлових приміщень добрий. Ринкова вартість нерухомого майна, домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 10 листопада 2015 року - 354 257,00 грн без ПДВ. Визначити склад та будівельну готовність споруд не представляється можливим. Житловий будинок «Ж-1» можна віднести до незавершеного будівництва внаслідок відсутності стовідсоткової готовності. Ймовірна ступінь готовності будинку літ. «Ж-1» станом на жовтень 2015 року - 61 % готовності. Експертиза проводилася за участі ОСОБА_2 та представника позивача ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 70 - 93). Згідно висновку експерта № 26/18 за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2018 року, проведеної за заявою ОСОБА_2 , залишкова вартість основних будівельних матеріалів, використаних для будівництва до 2011 року, з урахуванням їх фізичного зносу на час проведення експертизи, а саме бетонного паркану, кроквяної системи будинку та гаража, стін будинку і гаража з підвалом, металевих воріт у двір та гараж на АДРЕСА_1 , може складати 40 720,70 грн. Інші супутні будівельні матеріали (розчин, цвяхи тощо) експертом не враховувались через неможливість підрахунку обсягів. Виїзд на об`єкт дослідження проводився у присутності ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 22 - 33).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до положень статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України). Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13). За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16. Під час розгляду справи встановлено, що придбаний сторонами у 2006 році спірний будинок станом на час припинення шлюбних відносин зруйнований, а на його місці під час спільного проживання сторін збудований фундамент, стіни будинку «Ж-1» та гараж. З додатку № 1 до висновку експерта № 26/18 за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2018 року вбачається, що спірне домоволодіння реконструйовано з прив'язкою до існуючої нерухомості (старого домоволодіння), з використанням її функціональних елементів (т. 2 а. с. 29). Сторони по справі не розпочинали самочинне будівництво на вільній від забудови земельній ділянці. Із встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи вбачається, що спірне домоволодіння було придбане на законних підставах за відсутності відомостей про наявність у його складі самочинного будівництва. Реконструкція житлового будинку була розпочата вже після його придбанням подружжям, а окремі складові цього домоволодіння збереглися. При цьому суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення у справі не перевірив на підставі належних та допустимих доказів доводи позивача щодо порушення відповідачем її права на частку у спільному майні, за захистом якого ОСОБА_1 звернулась до суду. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен встановити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати джерело і час його придбання. Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18). Установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 лютого 2004 року по 12 березня 2012 року і саме за цей період відповідно до приписів статті 60 СК України необхідно визначити обсяг спільно нажитого майна, що підлягає поділу між колишнім подружжям. Проте в оскаржуваних судових рішеннях суди при визначенні періоду, за який було набуте майно, виходили не із положень частини третьої статті 368 ЦК України та статті 60 СК України, а зосередилися на обговоренні питання щодо періоду ведення спільного господарства. Пояснення сторін щодо дати припинення сімейних стосунків та відсутність спільного господарства протягом тривалого часу судам належало оцінити у сукупності з іншими доказами у справі. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, належним чином не перевірив всі обставини справи, не перевірив правильність висновків суду першої інстанції та не надав належної оцінки доводам учасників процесу. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. За наведених обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщосуд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук