Постанова 4803 № 210/1554/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5453/20 Справа № 210/1554/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року, ухваленого суддею Вікторович Н.Ю. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 19 березня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.02.2004 року. Шлюбні відносини припинено у грудні 2011 року, а 27.03.2012 року шлюб розірвано за рішенням суду. В період перебування у шлюбі сторонами придбано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано на відповідача. З метою поліпшення житлових умов ними розпочато реконструкцію та добудову до будинку, що було здійснено у період з 2006 по 2012рр. Отже, створено нове майно, вартість якого за висновком експерта склала 354257грн. Новостворене нерухоме майно не зареєстровано в установленому законом порядку, є незавершеним будівництвом - сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю. Після уточнення позовних вимог у травні 2017 року ОСОБА_1 просить суд визнати нерухоме майно, яке складається з: будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва житлового будинку незавершеного будівництва 61% готовності літ.«Ж-1», площею основи 113кв.м, літньої кухні літ.«В», площею основи 26кв.м, вбиральні літ.«Д», площею основи 1,2кв.м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва гаражу «З», площею основи 23,8кв.м, №1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, та розташоване за адресою : АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю подружжя. Визнати за нею право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва житлового будинку незавершеного будівництва 61% готовності літ.«Ж-1», площею основи 113кв.м, літньої кухні літ.«В», площею основи 26кв.м, вбиральні літ.«Д», площею основи 1,2кв.м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва гаражу «З», площею основи 23,8кв.м, №1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, вартістю 177128,00грн. Вирішити питання розподілу судових витрат. У серпні 2018 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини сплаченого кредиту за кредитним договором №198/21306 від 06 квітня 2006 року, сплаченого ним особисто після припинення шлюбних стосунків в сумі 21762,15грн., стягнути з нього на користь позивача 1/2 частину вартості будівельних матеріалів, придбаних під час сумісного проживання подружжя - 20360,35грн.; зарахувати зустрічні позовні вимоги щодо стягнення грошової компенсації -1/2 частини по сплаченому ним кредиту та стягнути з нього на користь позивача 1/2 частини вартості будівельних матеріалів, та остаточно стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1421,80грн.; розподілити судові витрати у справі. Зустрічний позов обґрунтував тим, що з 27.02.2004 року вони перебували з ОСОБА_1 у шлюбі. Фактично проживали разом до грудня 2009 року, в листопаді 2009 року шлюбні відносини припинилися, вони перестали мешкати разом, вести сумісне господарство, мати спільний бюджет, припинили права та обов`язки, притаманні подружжю. Шлюб розірвано за рішенням суду 27.03.2012 року. За час шлюбу ними набуте домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за 58000 грн., яке на час укладення договору купівлі-продажу складалося з житлового будинку «А1», загальною площею 36,8кв.м, житловою - 20,6кв.м, кам`яної, обкладеної цеглою кухні - В, цегляного сараю - Г, дощатої вбиральні -Д, колодязю - І, огорожі 1-3. Домоволодіння придбано за кредитні кошти, в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором його батьки передали у заставу свою квартиру. Оскільки житловий будинок був глинобитний та старий, ними вирішено навколо старого будинку викопати яму під фундамент. До припинення шлюбних відносин ними зведено стіни зі шлакоблоку, збудовано гараж, знесений сарай - Г, залишено: літню кухню - В, вбиральню - Д, водоколонку - І, паркан 1-3. Новий будинок та гараж є самочинним будівництвом, оскільки їх зведення розпочато без належного дозволу на будівництво. Він не погоджується з вимогами позивача, про розподіл домоволодіння станом на станом на липень 2014 року, зауважив, що шлюбні стосунки припинено з грудня 2009 року, про що позивачем зазначено у позові про розірвання шлюбу. Вартість будівельних матеріалів для фундаменту, стін будинку, гаражу, крівлі, частини забору за висновком експерта складає 40720,70грн., а відтак 1/2 частина - 20360,35грн. Оскільки домоволодіння придбано за кредитні кошти. Після припинення шлюбних стосунків, з грудня 2009 року ним сплачено за кредитом 43564,31грн., половину яких позивач повинна відшкодувати йому, а тому після зарахування зустрічних однорідних вимог позивач винна йому 1421,80грн. З літа 2012 року він мешкає з ОСОБА_3 - яку залучено в якості третьої особи, - без реєстрації шлюбу, а з 27.09.2013 року шлюб між ними зареєстрований. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 296/1000 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва житлового будинку незавершеного будівництва 61% готовності літ.«Ж-1», площею основи 113кв.м, літньої кухні літ.«В», площею основи 26кв.м, вбиральні літ.«Д», площею основи 1,2кв.м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва гаражу «З», площею основи 23,8кв.м, №1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, вартістю 104991,23грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в сумі 1857,70грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та задоволення зустрічного позову в повному обсязі. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, про зарахування до спільного майна сплачених сторонами в період спільного проживання кредитних коштів, незважаючи на те, що позивач таких вимог не заявляла. Сплачені кредитні кошти не можна віднести до категорії спільного майна подружжя. Суд помилково зазначає в рішенні суду, що 296/1000 в грошовому виразі становить 104991,23 грн., проте це лише розмір сплаченого спільно кредиту та вартість об`єкту незавершеного будівництва станом на грудень 2009 року. Вважає, що при поділі майна судом не враховано вартість кредитних зобов`язань виплачених ним самостійно 19395,80 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині встановлення судом першою інстанцією часу припинення шлюбних відносин у грудні 2009 року позивачем не оскаржується. Також рішення суду не оскаржується позивачем ОСОБА_1 в частині відмови в задоволенні заявлених позовних вимог. Отже, згідно положення ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не переглядає рішення місцевого суду в цій частині. Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.02.2004 року. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12.03.2012 року шлюб розірвано. (а.с.7 том1). Від шлюбу мають дочку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.6). Під час перебування у шлюбі сторонами придбано за рахунок кредитних коштів по договору купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на домоволодіння зареєстровано на ОСОБА_2 (т.1, а.с.40). Згідно кредитного договору №196/2ІЗ06 від 06 квітня 2006 року ОСОБА_2 отримав в Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку кредит в сумі 60000грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17% річних з кінцевим терміном повернення не пізніше 05.04.2016 року. Відповідно до п.2.5 Договору кредит надано на придбання домоволодіння. Виконання зобов`язань позичальника забезпечується Іпотечним договором №16/32ІЗ06 з ОСОБА_5 (п.4.1 Договору) (т.1, а.с.32-38). За відомостями ПАТ «Промінвестбанк» про рух коштів на рахунку НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 за період з 06.04.2006 року по 14.11.2007 року сплачено тіло кредиту 26000грн., проценти - 12157,09грн., за період з 30.10.2007 року по 30.03.2011 року сплачено тіло кредиту 34000,00грн., проценти - 11509,24грн. Загалом сума кредиту склала 83666,33грн. Кредит погашено в повному обсязі 28.03.2011 року (т.2, а.с.13-21). Згідно технічної документації станом на 06.04.2006 року спірне домоволодіння складається з глинобитного житлового будинку «А-1», житловою площею 20,6кв.м, загальною площею 36,8кв.м, кам`яної, обкладеної цеглою літньої кухні - «В», цегляного сараю «Г», дощатої вбиральні «Д», колодязя «І», огорожі «1-3». Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, яка переходить у користування ОСОБА_2 і підлягає оформленню у особисту власність згідно з діючим законодавством. Вартість домоволодіння 58000 грн. (т.1, а.с.117, 118). Техніком КП ДОР «Криворізьке БТІ» 11 липня 2014 року складено акт обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 згідно якого встановлено, що житловий будинок «А-1», сарай «Г», тамбур «в» - знесені. На момент обстеження на земельній ділянці знаходяться: літня кухня «В», вбиральна «Д». Окрім того, самочинно збудовано житловий будинок «Ж-1» незавершеного будівництва (53% готовності) та гараж «З». Проведено інвентаризацію об`єкту нерухомості. Станом на 11.07.2014 року загальна площа будинку 113,0кв.м ( том.1 а.с.54-59). Висновком будівельно-технічної експертизи №38-15 від 11.11.2015 року, призначеної ухвалою суду від 18.09.2015 року, встановлено, що фактичний склад будівель та споруд на теперішній час, розташованих на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 відповідає не в повному обсязі даним технічного паспорту від 11.07.2014 року, виданого КП ДОР «КБТІ». Альтанка відсутня у технічній документації на домоволодіння. Загальна площа житлового будинку літ.Ж-1 - 103,0кв.м, але площа приміщень облаштованих для житла - 46,67кв.м. Стан житлових приміщень добрий. Ринкова вартість нерухомого майна, домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 10.11.2015 року 354257,00грн. без ПДВ. Визначити склад та будівельну готовність споруд не представляється можливим. Житловий будинок Ж-1 можна віднести до незавершеного будівництва, внаслідок відсутності стовідсоткової готовності. Ймовірна ступінь готовності будинку літ.Ж-1 станом на жовтень 2015 року - 61% готовності. Експертиза проводилася за участі ОСОБА_2 та представника позивача ОСОБА_6 (т.2, а.с. 67-90). Згідно висновку експерта №26/18 за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 17.07.2018 року, проведеної за заявою ОСОБА_2 , залишкова вартість основних будівельних матеріалів, використаних для будівництва 2011 року, з урахуванням їх фізичного зносу на час проведення експертизи, а саме бетонного паркану, кроквяної системи будинку та гаражу, стін будинку і гаражу з підвалом, металевих воріт у двір та гараж по АДРЕСА_1 , може складати 40720,70грн. Інші супутні будівельні матеріали (розчин, цвяхи тощо), експертом не враховувались через неможливість підрахунку обсягів. Виїзд на об`єкт дослідження проводився у присутності відповідача ОСОБА_2 (т.2, а.с.22-33). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що шлюбні відносини між сторонами припинено у грудні 2009року, станом на дату припинення обсягом спільного набутого майна є грошові кошти в сумі 104991,23 грн., які складаються з вартості домоволодіння, придбаного за кредитні кошти, які виплачені подружжям під час спільного проживання в обсязі 64270,53 грн. та будівельні матеріали використані на реконструкцію новобудови в сумі 40720,70 грн., що становить 296/1000 частки від спірного домоволодіння АДРЕСА_1 , з обсягом незавершеного будівництва 61%. Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову, суд дійшов висновку, що боргові зобов`язання після припинення шлюбних відносин не входять до складу спільного майна подружжя. Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим. Між сторонами виникли правовідносини, щодо розподілу майна подружжя придбаного ( набутого) у період шлюбу. Відповідно до вимог статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Згідно з частинами першою та другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. За змістом частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього. Системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення стосовно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку, визначених цивільним законодавством. Відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. Тлумачення наведених норм права дозволяє дійти висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах: від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16. Відповідно до вимог частин першої-третьої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Судом першої інстанції встановлено, що у період спільного проживання з лютого 2004 року по грудень 2009 рік, дана обставина не оскаржується, сторонами придбано домоволодіння по АДРЕСА_3 , тамбур «в» зруйновано. На їх місці проводиться самочинне будівництво нового будинку «Ж-1» станом на липень 2014 року готовність 53% та гараж «З», в експлуатацію не введені. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B .V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції про визначений обсяг спільного майна подружжя, 296/1000 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва житлового будинку незавершеного будівництва 61% готовності літ.«Ж-1», площею основи 113кв.м, літньої кухні літ.«В», площею основи 26кв.м, вбиральні літ.«Д», площею основи 1,2кв.м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва гаражу «З», площею основи 23,8кв.м, №1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, вартістю 104991,23грн. Оскільки, на час припинення шлюбних відносин у грудні 2009 року не було збудовано 61 % готовності житлового будинку Ж-1, а сума розміру виплачених за період спільного проживання кредитних коштів та вартості використаних будівельних матеріалів на будівництво житлового будинку Ж-1 та гаражу «З», згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17.07.2018 року вартістю 40720,70грн., без урахування вартості літньої кухні 9908 грн. та вбиральні «Д» 1945 року побудови вартістю 702 грн., не можна визнати обґрунтованим та вірним. Матеріалами справи також встановлено, що з 27 вересня 2013 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 та продовжив проведення будівельних робіт, перебуваючи в іншому шлюбі за спільні сімейні кошти. При здійсненні поділу нерухомого майна подружжя суд встановлює чи є будівельно-технічна можливість його реального поділу з виділенням в натурі членам подружжя відповідної частки. Під реальним поділом мається на увазі технічна можливість поділу одного об`єкта нерухомості на два окремих об`єкта. У разі відсутності такої можливості, положеннями Цивільного Кодексу України передбачений варіант присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, але виключно за наявності його згоди. У разі, якщо реальний поділ об`єкта нерухомого майна здійснити неможливо та за відсутності згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації замість його частки, суд здійснює поділ майна, шляхом присудження по Ѕ частки у праві власності на майно кожному з подружжя. Проте, вищезазначена ситуація ускладнюється, оскільки мова йде про поділ об`єкта незавершеного будівництва, так як такий об`єкт набуває юридичного статусу житлового будинку після введення його в експлуатацію і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів. При вирішенні питання про поділ об`єктів незавершеного будівництва має безпосереднє значення ступінь готовності такого об`єкта, а саме: наявність лише будівельних матеріалів, з яких планується будівництво; будинок вже частково збудований, але не завершений; будинок завершений, але не прийнятий в експлуатацію або/та право власності не зареєстроване. Оскільки, в даній справі придбаний у 2006 році будинок станом на припинення шлюбних відносин зруйнований, на його місці під час спільного проживання сторін збудований фундамент, стіни будинку Ж-1 та гараж, проте відсутнє документальне підтвердження ступеню готовності будинку Ж-1 та гаражу «З» станом на час припинення шлюбних відносин між сторонами у грудні 2009 року. Тому, колегія суддів не може визначити окремі частини, конструктивні елементи забудови, що підлягають виділу та поділу між сторонами, а також відсоткове співвідношення цього обсягу забудови станом на грудень 2009 року з тією, яка існує на час вирішення спору між сторонами вперше експертне обстеження станом на 2014 рік. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, про можливість визнання спільною сумісною власністю 296/1000 частки домоволодіння, яке не введено в експлуатацію, яке є об`єктом незавершеного будівництва. Судом визначено обсяг, яке складається з будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнання, використаних в процесі будівництва житлового будинку 61 % готовності літ.«Ж-1», площею основи 113кв.м, літньої кухні літ.«В», площею основи 26кв.м, вбиральні літ.«Д», площею основи 1,2кв.м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва гаражу «З», площею основи 23,8кв.м, №1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, вартістю 104991,23грн., проте даний обсяг будівництва визначений експертизою станом на липень 2014 року. За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на всій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу). За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній. Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. Враховуючи, що матеріали справи не містяться відомостей наявності дозвільних документів на будівництво спірного об`єкту нерухомості, він є самочинним будівництвом, а тому не може бути предметом поділу між подружжям, тому в цій частині колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача. На підставі положення п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 296/1000 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва житлового будинку незавершеного будівництва 61% готовності літ.«Ж-1», площею основи 113кв.м, літньої кухні літ.«В», площею основи 26кв.м, вбиральні літ.«Д», площею основи 1,2кв.м, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань, які використані в процесі будівництва гаражу «З», площею основи 23,8кв.м, №1-4 огорожа/ворота, І водоколонка, ІІ замощення, вартістю 104991,23грн., підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 в їх задоволенні. Оскільки матеріали справи не містять відомостей про відсоткове співвідношення обсягу використаних у період спільного проживання сторонами з будівельних матеріалів та конструктивних елементів у відношенні до обсягу новозбудованого житлового будинку готовністю станом на липень 2014 року 61% та прибудов, які були використані в процесі будівництва, визначити і виокремити частки в незавершеному будівництві, які належали подружжю у справі на час припинення ведення спільного господарства 2009 році є неможливим. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17.07.2018 року, визначено залишкова вартість основних будівельних матеріалів, використаних для будівництва 2011 року, з урахуванням їх фізичного зносу на час проведення експертизи, а саме бетонного паркану, кроквяної системи будинку та гаражу, стін будинку і гаражу з підвалом, металевих воріт у двір та гараж по АДРЕСА_1 , в сумі 40720,70грн. Також слід зазначити, що літня кухня літ.«В», вбиральня літ.«Д», огорожа та замощення також існували на час припинення між сторонами шлюбних відносин, в обсязі придбаного сторонами майна. З урахуванням обставин справи, що в період спільного проживання сторонами збудовано бетонний паркан, стіни будинку і гаражу з підвалом, металеві ворота у двір та гараж, в подальшому відповідачем з 2010 року будівництво проводилось власними зусиллями, а з 2013 року незавершене будівництво готовністю 61% продовжується відповідачем разом за спільні кошти подружжя разом з ОСОБА_3 , виокремити частину з домоволодіння , позивачу ОСОБА_1 є неможливим за відсутності вихідних даних. Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності на свою частку в спільному майні з отримання грошової компенсації на свою користь, регулюються також положенням частини другої статті 364 ЦК України, яка передбачає, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Колегія суддів звертає увагу, що виділити частку ОСОБА_1 у спільному майні за відсутності даних про обсяг проведеного сторонами будівництва за час перебування сторін у шлюбі, не має можливості, проте позивач не позбавлена права на отримання грошової компенсації вартості будівельних матеріалів використаних в процесі будівництва. Відмова в задоволенні даного позову не є перешкодою у зверненні її до суду за захистом прав про розподіл майна подружжя зазначеним вище способом. Проте, позивачем ОСОБА_1 в даній справі позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості використаних будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних в процесі будівництва домоволодіння по АДРЕСА_1 заявлено не було. Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про незгоду із висновками суду про відмову в розподілі боргових зобов`язань, які було одноосібно сплачено відповідачем за кредитним договором, який укладено в інтересах сім`ї, колегія суддів вважає їх такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. З урахуванням вказаного, встановивши, що домоволодіння, яке є предметом спору у даній справі, було придбано під час подружнього життя за спільні кошти отриманих в кредит на ім`я ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що кредитні зобов`язання виникли після припинення шлюбних відносин, тому не підлягає поділу. Колегія суддів звертає увагу, що у сторін виникло зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. З огляду на обсяг кредитних зобов`язань, які з січня 2010 року погашено відповідачем ОСОБА_2 одноосібно, що підтверджується випискою ПАТ «Промінвестбанк» по рахункуНОМЕР_1 відкритому на ім`я відповідача кредит погашено в повному обсязі 28.03.2011 року. За період з грудня 2009 року, після припинення шлюбних відносин по 28 березня 2011 року відповідач сплатив тіло кредиту 32500грн., проценти - 11064,31грн., загалом 43564,31 (том.2, а.с.13-21). Позивачем не спростовані твердження відповідача, про обсяг сплачених ним особисто кредитних коштів. Також відсутнє заперечення позивача проти встановленого судом періоду спільного проживання сторін до грудня 2009 року. Отже, з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація Ѕ частини сплачених кредитних коштів за кредитним договором №198/21306 від 06 квітня 2006 року укладеного в інтересах сім`ї за період з грудня 2009 року по березень 2011 року в сумі 21762,15 грн. Вимоги ОСОБА_2 про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації Ѕ частини вартості придбаних будівельних матеріалів в сумі 20360,35 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивач ОСОБА_1 не надавала свою згоду на її отримання, що є обов`язковим з урахуванням вимог ч. 2 ст.364 ЦК України. Отже, рішення суду першої інстанції на підставі положення ст.376 ЦПК України в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове його задоволення та стягнення з ОСОБА_1 на його користь грошової компенсації Ѕ частини сплачених ним кредитних коштів за кредитним договором №198/21306 від 06 квітня 2006 року укладеного в інтересах сім`ї за період з грудня 2009 року по березень 2011 року в сумі 21762,15 грн. Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 сплатив судовий збір у сумі 704,80 грн., за подання апеляційної скарги за вимоги первісного та зустрічного позову 1422,60грн., разом 2127,40 грн. У зв`язку із тим, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково, а в задоволенні первісних вимог ОСОБА_1 відмовлено, з неї на користь відповідача підлягають стягненню сплачений судовий збір в сумі 2127,40 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частини сплаченого ОСОБА_2 кредитних коштів за кредитним договором №198/21306 від 06 квітня 2006 року, сплачених ним особисто після припинення шлюбних стосунків за період з грудня 2009 року по 11 березня 2011 року в сумі 21762,15грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2127,40 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст рішення суду складено 06 серпня 2020 року. Головуючий: Судді: