Постанова 4820 № 686/11065/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/11065/20 Провадження № 22-ц/4820/196/21 Категорія: 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І. секретар судового засідання Гриньова А.М. за участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/11065/20 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року (повне судове рішення складено 12 листопада 2020 року, суддя Палінчак О.М.) та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого 2021 року (повне судове рішення складено 16 лютого 2021 року, суддя Палінчак О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Проскурів», Хмельницької районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління житлової політики і майна Хмельницької міської ради про визнання квартири не службовою та визнання запису в ордері незаконним. Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та його представника, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував, що у 80-х колгосп «Комунар» Хмельницького району Хмельницької області, в якому позивач працював з 1987 р. по 2002 р., побудував за свій рахунок п`ять багатоквартирних будинків по АДРЕСА_1 . 31.12.1987 на засіданні правління колгоспу була прийнята постанова про виділення позивачу трикімнатної квартири АДРЕСА_2 і на підставі цієї постанови у січні 1988 року ОСОБА_1 разом із своєю сім`єю вселився та зареєструвався у цій квартирі. Позивач вказує, що на ордері для вселення № НОМЕР_1 , що виданий у 1993 році на підставі рішення правління агрофірми «Проскурів», зроблений запис «службовий». ОСОБА_1 посилається на те, що йому було відмовлено в приватизації спірної квартири з тих причин, що в ордері є запис «службовий», а службові квартири не підлягають приватизації. Проте, як вказує позивач, житловий будинок АДРЕСА_3 не був включений до числа службових, а тому запис в ордері «службовий» є неправильним. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 , разом з уточненими позовними вимогами, просив суд визнати, що квартира АДРЕСА_2 , наймачем якої є позивач, не відноситься до числа службових, а запис в ордері за №42468, серія ХМО «службовий» визнати незаконним. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Проскурів», Хмельницької районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління комунального майна Хмельницької міської ради про визнання квартири не службовою відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що на підставі рішення правління колгоспу «Комунар» від 31.12.1987 йому, як члену колгоспу було виділено квартиру АДРЕСА_2 , однак ордер на вселення в житло не видавався, разом з тим у 1993 році правонаступник колгоспу «Комунар» агрофірма «Проскурів» видала всім наймачам квартир, в тому числі і позивачу, ордери на вселення із записом «службовий». У 90-х роках відбулася реорганізація колгоспу «Комунар», правонаступником якого в результаті став ПАТ «Проскурів». Апелянт вказує, що на сьогоднішній день житлові будинки колгоспу не перебувають ні на обліку, ні на обслуговуванні і залишаються безхазяйними. ОСОБА_1 посилається, також, на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 20.02.2020, яким було скасовано право власності відповідача на спірну квартиру та визнано договір купівлі-продажу житла недійсним. Однак, апелянт зазначає, що запис в ордері на квартиру «службовий» позбавляє позивача права приватизувати житло. Позивач вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим доказам та незаконно відмовив у позові про визнання квартири не службовою. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким його позов задовольнити в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Проскурів» погоджується із висновками суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 листопада 2020 року залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Так, представник зазначає, що позивачем не було надано достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували відсутність статусу «службова» у квартири, яка по суті є предметом спору, тоді як судом першої інстанції на підставі наявних доказів та досліджених обставин було прийняте повністю законне та обґрунтоване рішення про відмову у позові. Крім того, відповідач посилається на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 02 вересня 2010 року по справі №22ц-3781, яким встановлено, що будинок в якому розташована спірна квартира не є об`єктом державної чи комунальної власності, а тому відсутні підстави їх приватизації. Представник, також, зазначає, що виключення жилого приміщення з числа службових проводиться на підставі клопотання підприємства, а враховуючи, що ПАТ «Проскурів» з таким клопотання не звертався до виконавчого комітету Хмельницької міської ради і таке рішення не може бути підмінене рішення суду, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Відповідач, крім того, вважає, що заявлена позовна вимога про «визнання квартири АДРЕСА_2 , наймачем якої являється позивач, не відноситься до числа службових, а запис в ордері за №42468, серія ХМО «службовий» визнати незаконним» не призведе до поновлення порушеного права позивача, а відтак така вимога не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки не має механізму виконання такого рішення. Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Проскурів», Хмельницької районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління комунального майна Хмельницької міської ради про визнання запису в ордері недійсним відмовлено. Не погоджуючись із додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року про визнання запису в ордері недійсним, ОСОБА_1 , оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначає, що у рішенні правління колгоспу від 31.12.1987 «Про виділ квартир членам колгоспу» вказано, що квартири виділяються у службовому будинку АДРЕСА_4 . Проте, як вказує ОСОБА_1 , цей будинок не мав і не міг мати правового статусу «службовий», оскільки такий статус, відповідно до ст. 118 ЖК України мали тільки окремі приміщення. Апелянт посилається на те, що в колгоспі він працював завідуючим машинним двором і не відносився до категорії працівників колгоспу, яким може бути надано службові жилі приміщення. Поміж того, про незаконність запису в ордері «службовий» свідчить те, що ордер виготовлений на бланку 1985 року випуску та підписаний головою ради народних депутатів, однак на той час такого органу не існувало, а прізвище підписанта не вказано. І, оскільки ПАТ «Проскурів» відмовив апелянту видати інший ордер на вселення без запису «службовий», що позбавило останнього приватизувати квартиру, тому ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати додаткове рішення та постановити нове, яким його позов задовольнити в повному обсязі. Відзив ПАТ «Проскурів» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року є аналогічним відзиву ПАТ «Проскурів» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 листопада 2020 року. ОСОБА_1 та його представниця апеляційні скарги підтримали з підстав у них наведених. Представники інших учасників справи до суду не з`явилися, хоча про день і час розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача ПАТ «Проскурів» та представника третьої особи надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Представник відповідача Хмельницької РДА про причини неявки суд не повідомив. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року підлягає до часткового задоволення, а апеляційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого 2021 року слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині, або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України). Підставою відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання квартири не службовою за рішенням суду першої інстанції є недоведеність цієї вимоги. А відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання запису в ордері недійсним, суд виходив з відсутності підстав для задоволення такої вимоги. Однак, судова колегія не погоджується з мотивами відмови суду у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання квартири, наймачем якої є ОСОБА_1 , такою, що не є службовою, виходячи із наступного. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 серпня 2019 року, що набрало законної сили 01 жовтня 2019 року по цивільній справі №686/9224/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПАТ «Проскурів», Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсним договору купівлі продажу квартири встановлено, що у 80-х роках колгосп "Комунар", Хмельницького району, Хмельницької області побудував за свої кошти п`ять багатоквартирних будинків. Кошти на будівництво означених житлових будинків держава повернула колгоспу, що підтверджується рішенням Хмельницької районної ради народних депутатів від 19.03.1987 р. № 42 та від 20.08.1987 р. № 155. 31 грудня 1987 р. на засіданні правління колгоспу "Комунар" була прийнята постанова про виділення ОСОБА_1 , як члену колгоспу, трикімнатної квартири АДРЕСА_2 . На підставі вказаної постанови іншим членам колгоспу було виділено в означеному будинку ще 7 квартир. Ордер на вселення в будинок виданий на ім`я позивача ОСОБА_1 та членам його сім`ї - дружину та двох дітей. У січні 1988 р. сім`я позивача вселились в означену квартиру та зареєструвались в ній. З того часу сплачує квартирну плату, спочатку колгоспу, а пізніше правонаступнику - сільськогосподарському акціонерному товариству "Проскурів", яке було реорганізоване в агрофірму "Проскурів", в наступному САТ "Проскурів". Після цього САТ "Проскурів" було реорганізоване у ВАТ "Проскурів". 20.02.2003 був прийнятий Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та Постанова Кабінету Міністрів від 13.08.2013 № 1253 відповідно до вимог якої ВАТ "Проскурів" зобов`язане було передати житлові будинки на баланс Хмельницької міської ради, проте це не було зроблено ні ВАТ "Проскурів", ні його правонаступником ПАТ "Проскурів", незважаючи на приписи органів прокуратури та рішення Хмельницької міської ради від 09.02.2011. Отже, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", ВАТ "Проскурів" зміг передати у 2012 р. на баланс правонаступника ПАТ "Проскурів" житловий фонд, тому 5 житлових будинків залишились безхазяйними. Судом встановлено, що замість передачі житлового будинку АДРЕСА_4 на баланс Хмельницької міської ради, товариство передає окремі квартири. Так були передані квартири АДРЕСА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується рішенням № 42 Хмельницької міської ради від 27.05.2016. Залишились не передані в означеному будинку квартири АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 8, 3, наймачі яких відмовились сплачувати кошти товариству. ОСОБА_1 постійно звертався у відповідні органи зі скаргами про передачу житлового будинку колишнього колгоспу "Комунар" на баланс міської ради. 20.05.2016 ПАТ "Проскурів" звернувся із заявою у відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління Хмельницької міської ради про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 і 23 травня 2016 р. державний реєстратор прав на нерухоме майно здійснила державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за публічним акціонерним товариством "Проскурів"; відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна. 23.05.2016 була сформульована інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а дата реєстрації вказана 20.05.2016 на об`єкт нерухомості квартиру АДРЕСА_2 . І цим же рішенням визнано незаконним та скасовано рішення Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради від 23 травня 2016 р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором про проведення державної реєстрації права власності публічного акціонерного товариства "Проскурів" на кв. АДРЕСА_2 та визнано незаконним і скасовано державну реєстрацію від 20.05.2016 р. про право власності публічного акціонерного товариства "Проскурів" на квартиру АДРЕСА_2 . Визнано недійсним договір купівлі - продажу від 15 червня 2017 р., укладеного між публічним акціонерним товариством "Проскурів" та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПАТ «Проскурів» (м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 257, Код ЄДРПОУ 30593842) посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького місцевого нотаріального округу Хмельницької області та зареєстрованого в реєстрі за № 259 (а.с. 94-102). Зазначені обставини в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2010 року, що набрало законної сили 02 вересня 2010 року по цивільній справі №22ц-3781 за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Проскурів» с. Розсоша Хмельницького району про надання дозволу на приватизацію встановлено, що квартири в багатоквартирному будинку по АДРЕСА_4 не є об`єктами державної чи комунальної власності, а тому відсутні підстави для їх приватизації (а.с. 93). Рішенням четвертої сесії Хмельницької міської ради від 09.02.2011 за №7 надано згоду на безоплатну передачу в комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків по АДРЕСА_7 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 та зовнішніх мереж, що призначені для їх обслуговування, які перебувають на обслуговуванні ВАТ «Проскурів» (а.с. 59). Рішеннями виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 09.06.2016 за № 401 та від 22.08.2019 за №728 затверджено акти безоплатної приймання передачі в комунальну власність територіальної громади міста крім інших, квартир АДРЕСА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 5, АДРЕСА_11 , які перебувають у власності ПАТ «Проскурів» (а.с. 33-34). Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись із позовом, просив суд визнати, що квартира АДРЕСА_2 , наймачем якої він є такою, що не відноситься до числа службових, а запис в ордері за № 42468, серія ХМО «службовий» визнати незаконним. Відповідно до ст. 120 ЖК УРСР (який діяв на момент видачі ордеру), у будинках, що належать колгоспам, включення жилих приміщень до числа службових (у тому числі і будинках, заселених до введення в дію Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік) і встановлення переліку категорій працівників, яким можуть надаватися такі приміщення, провадяться за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Визначивши, що предметом доказування в цьому спорі є наявність або відсутність рішення загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, що затверджені виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів про включення спірної квартири до числа службових і оцінивши надані учасниками справи та їх представниками докази, а саме: копію листа ПАТ «Проскурів» від 13.01.2016 адресованого голові Хмельницької РДА, рішення четвертої сесії Хмельницької міської ради від 09.02.2011 за № 7, рішення виконкому Хмельницької міської ради від 09.06.2016 за № 401 та від 22.08.2019 за №728, рішення Хмельницької районної ради народних депутатів від 19.03.1987 № 42 та від 20.08.1987 № 155, рішення правління колгоспу «Комунар» від 31 грудня 1987 року, ордер на жиле приміщення серії ХМО №042468, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про недоведеність факту, що квартира АДРЕСА_2 не є службовою. А тому доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є такими, що заслуговують на увагу Разом з тим, стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, п. 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, п. 122, від 30 жовтня 1991 року). Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, п. 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, п. 106). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як вбачається із позовної заяви, ОСОБА_1 просив суд визнати, що квартира АДРЕСА_2 , наймачем якої він є, не відноситься до числа службових. І в ході розгляду справи позивач, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції зазначав, що вирішення цього питання необхідно для приватизації зазначеної квартири і, крім того, запис на ордері «службовий» перешкоджає у її проведенні. При цьому, позивач не оскаржує відмову Управління комунального майна Хмельницької міської ради у наданні дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_2 . Враховуючи вищенаведене, задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання спірної квартири, наймачем якої він є, такою, що не відноситься до числа службових не призведе до поновлення порушеного права позивача. Судова колегія вважає, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту порушеного, на його думку, цивільного права, внаслідок чого заявлена ним вищезазначена вимога не підлягає до задоволення. З врахуванням вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку про зміну оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12 листопада 2020 року в частині мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання квартири, наймачем якої він є, такою, що не відноситься до числа службових. Разом з тим, судова колегія вважає безпідставними доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого 2021 року, яким відмовлено у задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання запису в ордері на жиле приміщення серії ХМО №42468 «службовий» незаконним, адже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що нормами Житлового Кодексу УРСР та Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень у Українській РСР, що затверджені Постановою Ради міністрів УРСР Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 року за №470 (в редакції, що діяла на час отримання ОСОБА_1 ордеру) не передбачено можливість визнання незаконними окремих записів в ордері, як правовстановлюючому акті індивідуальної дії. А сам ордер позивачем з часу його отримання не оскаржувався. Посилання апелянта на те, що будинок АДРЕСА_12 , в якому розташована квартира, наймачам якої є ОСОБА_1 , не мав та не міг мати статусу «службовий»; що позивач на час отримання цієї квартири, не відносився до категорії працівників колгоспу, яким може бути надано службові жилі приміщення; вселення позивача та його сім`ї у цю квартиру без ордеру; видача службового ордеру на підставі рішення правління агрофірми «Проскурів» від 19.05.1993; виготовлення цього ордеру на бланку 1985 року випуску та зазначення підпису голови Ради народних депутатів, хоча такого органу не існувало і прізвища , хто підписав ордер, не вказано, на законність оскаржуваного додаткового рішення не впливають. Додаткове рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. З огляду на вищенаведене, відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у позовній вимозі про визнання спірної квартири, наймачем якої є ОСОБА_1 , такою, що не відноситься до числа службових. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого 2021 року залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 березня 2021 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай