Постанова 4820 № 686/24187/17

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/24187/17 Провадження № 22-ц/4820/31/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О., секретарі судового засідання Журбіцький В.О., Шевчук Ю.Г., з участю позивача ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_3 , представниці відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Хмельницької обласної спілки споживчих товариств, Житлово-експлуатаційної контори Хмельницької обласної спілки споживчих товариств, Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради, Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області в особі державного реєстратора речових прав на нерухоме майно про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, визнання незаконними і скасування рішення про оформлення права власності, визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, звільнення підвального приміщення та усунення перешкод у користуванні ним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з уточненим і доповненим у подальшому позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Хмельницької обласної спілки споживчих товариств (далі - Облспоживспілка), Житлово-експлуатаційної контори Хмельницької обласної спілки споживчих товариств (далі - ЖЕК Облспоживспілки), Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради (далі - Управління ЖКГ), Виконавчого комітету Хмельницької міської ради (далі - Міськвиконком), Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області в особі державного реєстратора речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 (далі - Державний реєстратор) про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, визнання незаконними і скасування рішення про оформлення права власності, визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, звільнення підвального приміщення та усунення перешкод у користуванні ним. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначили, що вони є власниками квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), який знаходився у віданні Облспоживспілки. 30 березня 1999 року Міськвиконком прийняв рішення №164 про оформлення права власності на житловий будинок, крім квартири АДРЕСА_8 , за Облспоживспілкою . На підставі цього рішення 19 квітня 1999 року Управління ЖКГ видало Облспоживспілці свідоцтво про право власності на житловий будинок, відповідно до якого 9 серпня 2010 року відбулася державна реєстрація права власності Облспоживспілки на підвальне приміщення площею 154,0 кв.м. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року визнано незаконним і скасовано рішення Міськвиконкому від 30 березня 1999 року №164 про оформлення права власності на житловий будинок за Облспоживспілкою. При цьому суд також визнав недійсним свідоцтво про право власності Облспоживспілки на житловий будинок від 19 квітня 1999 року. 26 червня 2002 року ЖЕК Облспоживспілки і Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіл» (далі - ТОВ «Гіл») уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ «Гіл» придбало частину підвального приміщення житлового будинку площею 123,1 кв.м. За договором купівлі-продажу від 14 квітня 2005 року ТОВ «Гіл» продало ОСОБА_6 та ОСОБА_5 це підвальне приміщення в рівних частках кожному. Після проведення реконструкції підвального приміщення Міськвиконком рішенням від 14 червня 2007 року №645-Е оформив право власності на офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 в рівних частках. На підставі цього рішення 16 червня 2007 року Управління ЖКГ видало ОСОБА_6 та ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на Ѕ частину приміщення за кожним. 20 лютого 2012 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_8 належну йому Ѕ частину офісу. 24 липня 2006 року Облспоживспілка та ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_8 отримав у власність нежитлове приміщення підвалу житлового будинку площею 86,1 кв.м, яке в подальшому було реконструйовано ним під магазин непродовольчих товарів. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним. У зв`язку з цим, Апеляційний суд Хмельницької області рішенням від 25 січня 2016 року скасував реєстрацію права власності ОСОБА_8 на магазин непродовольчих товарів загальною площею 78,4 кв.м по АДРЕСА_1 , та визнав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 8 січня 2014 року, яке видане останньому на вказаний магазин, недійсним. Використавши площу магазину непродовольчих товарів та площу самовільно захопленого коридору підвалу, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 здійснили реконструкцію належного їм офісу, внаслідок чого загальна площа приміщення збільшилася з 128,1 кв.м до 221 кв.м. Державний реєстратор рішенням від 5 вересня 2017 року №36920521 зареєстрував право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 221 кв.м. За договором дарування від 27 грудня 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 подарували ОСОБА_12 це приміщення. 11 березня 2004 року Облспоживспілка та ОСОБА_7 уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_7 придбав нежитлове приміщення підвалу площею 48,6 кв.м по АДРЕСА_1 . За договором дарування від 15 січня 2018 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 набули право власності на вказане нежитлове приміщення в рівних частках кожний. Підвал є допоміжним приміщенням і належить власникам квартир житлового будинку на праві спільної власності, тому Облспоживспілка та ЖЕК Облспоживспілки не вправі були відчужувати його третім особам, а, приймаючи рішення про оформлення права власності ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на офіс з влаштованим окремим входом, Міськвиконком діяв з перевищенням наданих йому повноважень. Оспорювані правочини порушують право власності позивачів на допоміжні приміщення, не відповідають вимогам закону та є недійсними в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України. У зв`язку з цим підлягає скасуванню реєстрація права власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та Облспоживспілки на частини підвального приміщення. Оскільки приміщення підвалу вибули з володіння співвласників житлового будинку не з їх волі, то вони вправі витребувати це майно у відповідачів. Облспоживспілка, ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 набули права власності на приміщення підвалу житлового будинку без будь-яких правових підстав і незаконно використовують їх, внаслідок чого співвласникам допоміжних приміщень чиняться перешкоди у користуванні нерухомим майном. Отже, порушене право позивачів підлягає відновленню, а ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , Облспоживспілку, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 слід виселити з підвального приміщення. За таких обставин ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд: визнати договір купівлі-продажу від 26 червня 2002 року, укладений між ЖЕК Облспоживспілки та ТОВ «Гіл», за умовами якого ТОВ «Гіл» придбало частину підвального приміщення житлового будинку площею 123,1 кв.м., недійсним; визнати незаконним і скасувати рішення Міськвиконкому від 14 червня 2007 року №645-Е про оформлення права власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 , в рівних частках кожному; визнати свідоцтво від 16 червня 2007 року, видане Управлінням ЖКГ, про право власності ОСОБА_5 на Ѕ частину офісу з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 , недійсним; визнати свідоцтво від 16 червня 2007 року, видане Управлінням ЖКГ, про право власності ОСОБА_6 на Ѕ частину офісу з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 , недійсним; визнати договір купівлі-продажу приміщення від 11 березня 2004 року, укладений між Облспоживспілкою та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняком В.І. (реєстраційний №961), недійсним; визнати незаконною і скасувати державну реєстрацію права власності Облспоживспілки на нежитлове приміщення загальною площею 154,0 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 9 серпня 2010 року, реєстраційний номер майна 31175857); визнати незаконним і скасувати рішення Державного реєстратора №36920521 від 5 вересня 2017 року, на підставі якого об`єкту нерухомості за реєстраційним номером 1343480868101 (офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, розташований по АДРЕСА_1 , що в рівних частках належав ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ) зареєстровано збільшення загальної площі до 221 кв.м; визнати договір дарування від 27 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Клімчук А.В. (реєстраційний №1849), за умовами якого ОСОБА_12 набув офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 221 кв.м по АДРЕСА_1 , недійним; витребувати у ОСОБА_5 Ѕ частину офісу з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_8 Ѕ частину офісу з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 нежитлове приміщення площею 48,6 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1 ; витребувати в Облспоживспілки нежитлове приміщення загальною площею 154,0 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_12 нежитлове приміщення площею 221,0 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , Облспоживспілку, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 звільнити підвальні приміщення житлового будинку та не чинити позивачам перешкод у користуванні цими приміщеннями. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року в позові відмовлено. Суд керувався тим, що при прийнятті рішення від 14 червня 2007 року №645-Е про оформлення права власності ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м Міськвиконком діяв правомірно та відповідно до норм чинного законодавства. У справі відсутні докази про належність Облспоживспілці нежитлового приміщення загальною площею 154,0 кв.м, а тому це приміщення не може бути витребуване у останнього. Решта вимог не підлягає задоволенню через відсутність доказів про порушення прав чи інтересів позивачів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що підвал є допоміжним приміщенням і належить власникам квартир житлового будинку на праві спільної власності, внаслідок чого Облспоживспілка та ЖЕК Облспоживспілки не вправі були продавати його третім особам, а ті, в свою чергу, відчужувати приміщення іншим набувачам. Отже, рішення Міськвиконкому про оформлення права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на офіс з влаштованим окремим входом є незаконним. Як встановлено судовим рішенням, Облспоживспілка неправомірно набула право власності на підвал житлового будинку. При цьому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис про її право власності на нежитлове приміщення площею 154,0 кв.м. ОСОБА_1 є власником квартири житлового будинку, внаслідок чого йому разом з іншими мешканцями будинку належить право спільної власності на підвал як допоміжне приміщення. Це приміщення вибуло із власності мешканців будинку всупереч їх волі, що призвело до порушення прав позивача. Разом із тим, суд не врахував указаних обставин справи, не застосував закон, який регулює спірні правовідносини, не навів мотивів ухваленого рішення та дійшов помилкового висновку про безпідставність і необґрунтованість позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Облспоживспілка, ЖЕК Облспоживспілки, Управління ЖКГ, Міськвиконком, Державний реєстратор не подали відзив на апеляційну скаргу. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, не застосував норми ст.ст. 182, 386, 387, 388, 391 ЦК України, які підлягали застосуванню, та не дотримався приписів ст. 81 ЦПК України. У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення суду в частині скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванням майном і звільнення підвального приміщення підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині вимог нового судового рішення. Крім того, в силу ч. 13 ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини а) щодо права власності на житловий будинок і квартири Рішенням Міськвиконкому від 30 березня 1999 року №164 оформлено право власності на житловий будинок, крім квартири АДРЕСА_8 , за Облспоживспілкою . На підставі цього рішення 19 квітня 1999 року Управління ЖКГ видало Облспоживспілці свідоцтво про право власності на житловий будинок. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року визнано незаконним і скасовано рішення Міськвиконкому від 30 березня 1999 року №164 про оформлення права власності на житловий будинок за Облспоживспілкою, а також визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності Облспоживспілки на житловий будинок від 19 квітня 1999 року. ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_9 , а ОСОБА_2 - власником квартири АДРЕСА_1 житлового будинку. б) щодо приміщення підвалу, яке належить ОСОБА_12 26 червня 2002 року ЖЕК Облспоживспілки і ТОВ «Гіл» уклали договір купівлі-продажу, згідно якого ТОВ «Гіл» придбало частину підвального приміщення житлового будинку площею 123,1 кв.м. Цей договір зареєстрований у Хмельницькому бюро технічної інвентаризації 27 січня 2003 року (реєстраційний №991). За договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14 квітня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Гусєвою Л.В. (реєстраційний №2151), ТОВ «Гіл» продало ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вказане підвальне приміщення в рівних частках кожному. Рішенням від 26 травня 2005 року №328 Міськвиконком надав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дозвіл на реконструкцію підвального приміщення під офіс з влаштуванням окремого входу, а рішенням від 28 грудня 2006 року №1021 - затвердив акт державної приймальної комісії про прийняття цього офісу в експлуатацію. Рішенням Міськвиконкому від 14 червня 2007 року №645-Е оформлено право власності на офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 в рівних частках. На підставі цього рішення 16 червня 2007 року Управління ЖКГ видало ОСОБА_5 та ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на Ѕ частину приміщення кожному. За договором купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 20 лютого 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А. (реєстраційний №1362), ОСОБА_6 продав ОСОБА_8 належну йому Ѕ частину офісу. Крім того, 24 липня 2006 року між Облспоживспілкою та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого згідно якого ТОВ «Гіл» придбало частину підвального приміщення житлового будинку площею 123,1 кв.м. Цей договір зареєстрований у Хмельницькому бюро технічної інвентаризації 27 січня 2003 року (реєстраційний №991). 24 липня 2006 року Облспоживспілка та ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Корніловою О.М. (реєстраційний №4351), за умовами якого ОСОБА_8 отримав у власність нежитлове приміщення підвалу житлового будинку площею 86,1 кв.м, яке в подальшому було реконструйовано ним під магазин непродовольчих товарів. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним. У зв`язку з цим, Апеляційний суд Хмельницької області рішенням від 25 січня 2016 року скасував реєстрацію права власності ОСОБА_8 на магазин непродовольчих товарів загальною площею 78,4 кв.м по АДРЕСА_1 , та визнав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 8 січня 2014 року, яке видане останньому на вказаний магазин, недійсним. Використавши площу офісу та магазину непродовольчих товарів, а також площу частини коридору підвалу, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 здійснили реконструкцію належного їм офісу, внаслідок чого загальна площа приміщення збільшилася з 128,1 кв.м до 221 кв.м. Державний реєстратор рішенням від 5 вересня 2017 року №36920521 зареєстрував право спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 221 кв.м. За договором дарування від 27 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Клімчук А.В. (реєстраційний №1849), ОСОБА_5 та ОСОБА_8 подарували ОСОБА_12 це приміщення. в) щодо приміщення підвалу, яке належить Облспоживспілці 9 серпня 2010 року Облспоживспілка зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлове приміщення підвалу житлового будинку загальною площею 154,0 кв.м (реєстраційний номер майна 31175857). Підставою виникнення права власності на вказане нерухоме майно було свідоцтво про право власності на житловий будинок, яке 19 квітня 1999 року Управління ЖКГ видало Облспоживспілці згідно рішення Міськвиконкому від 30 березня 1999 року №164. г) щодо приміщення підвалу, яке належить ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 11 березня 2004 року Облспоживспілка та ОСОБА_7 уклали договір купівлі-продажу приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняком В.І. (реєстраційний №961), за умовами якого ОСОБА_7 придбав нежитлове приміщення підвалу житлового будинку площею 48,6 кв.м. За договором про визначення часток у праві спільної сумісної власності на нежиле приміщення, посвідченим 9 січня 2018 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєвим Ю.В. (реєстраційний №8), ОСОБА_7 і ОСОБА_13 визначили, що вказане приміщення підвалу належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, а їх частки у праві власності на це нерухоме майно є рівними. Того ж дня ОСОБА_7 подарував ОСОБА_13 належну йому Ѕ частину нежитлового приміщення (договір дарування від 9 січня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєвим Ю.В. (реєстраційний №9)). У свою чергу, ОСОБА_13 за договорами дарування від 15 січня 2018 року, посвідченими приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєвим Ю.В. (реєстраційні №№47, 48) подарувала ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 вказане нежитлове приміщення в рівних частках кожному. ґ) щодо приміщень підвалу та фактичного користування ними Підвал житлового будинку складається з наступних нежитлових приміщень: коридору І площею 28,4 кв.м, щитової ІІ площею 3,4 кв.м, технічного приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м, технічного приміщення V площею 4,3 кв.м, коридору VІ площею 23,0 кв.м., коридору ХVІ площею 4,9 кв.м, умивальника ХVІІ площею 1,4 кв.м, кабінету ХVІІІ площею 10,1 кв.м, сходової клітини ХІХ площею 10,9 кв.м, сходової клітини ХХ площею 10,8 кв.м, технічного приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, коридору 1-1 площею 8,8 кв.м, коридору 1-2 площею 9,1 кв.м, щитової 1-3 площею 0,6 кв.м, офісного приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, приміщення 1-5 площею 43,0 кв.м, коридору 1-6 площею 18,9 кв.м, офісного приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, офісного приміщення 1-8 площею 18,5 кв.м, вбиральні 1-9 площею 1,4 кв.м, умивальника 1-10 площею 2,2 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, приміщення 1-13 площею 37,8 кв.м, підсобного приміщення 1-14 площею 1,8 кв.м, коридору 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральні 1-16 площею 1,3 кв.м, торгового залу 2-1 площею 42,1 кв.м, приміщення персоналу 2-2 площею 3,6 кв.м, тамбуру 2-3 площею 1,4 кв.м, санвузла 2-4 площею 1,5 кв.м. Загальна площа підвалу складає 395,6 кв.м. Склався наступний порядок користування приміщеннями підвалу: у користуванні ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 перебувають торговий зал 2-1 площею 42,1 кв.м, приміщення персоналу 2-2 площею 3,6 кв.м, тамбур 2-3 площею 1,4 кв.м, санвузол 2-4 площею 1,5 кв.м, а всього приміщення загальною площею 48,6 кв.м; у користуванні ОСОБА_12 перебувають коридор VІ площею 23,0 кв.м., коридор ХVІ площею 4,9 кв.м, умивальник ХVІІ площею 1,4 кв.м, кабінет ХVІІІ площею 10,1 кв.м, сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м, коридор 1-1 площею 8,8 кв.м, коридор 1-2 площею 9,1 кв.м, щитова 1-3 площею 0,6 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, приміщення 1-5 площею 43,0 кв.м, коридор 1-6 площею 18,9 кв.м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, офісне приміщення 1-8 площею 18,5 кв.м, вбиральня 1-9 площею 1,4 кв.м, умивальник 1-10 площею 2,2 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, приміщення 1-13 площею 37,8 кв.м, підсобне приміщення 1-14 площею 1,8 кв.м, коридор 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв.м, а всього приміщення загальною площею 263,1 кв.м; у користуванні мешканців квартир житлового будинку перебуває технічне приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м; у користуванні невстановлених осіб перебуває технічне приміщення V площею 4,3 кв.м; у загальному користуванні перебувають коридор І площею 28,4 кв.м, щитова ІІ площею 3,4 кв.м, сходова клітина ХХ площею 10,8 кв.м, технічне приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, а всього приміщення загальною площею 58,4 кв.м. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №726/019 від 27 квітня 2020 року до приміщень, які призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку, відносяться: коридор І площею 28,4 кв.м, щитова ІІ площею 3,4 кв.м, технічне приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м, коридор VІ площею 23,0 кв.м., сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м, сходова клітина ХХ площею 10,8 кв.м, технічне приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, коридор 1-6 площею 18,9 кв.м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, коридор 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв.м. Щодо правового статусу приміщення підвалу і права власності на нього Застосовані норми права Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 316, 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Із положень ч. 2 ст. 12 Закону України від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, слідує, що громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року №2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон №2482-ХІІ). За змістом ч. 1 ст. 1 Закону №2482-ХІІ приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. В силу п. 2 ст. 10 Закону №2482-ХІІ власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Як передбачено ч. 4 ст. 4 ЖК Української РСР, до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. Згідно зі ст. 1 Закону України від 29 листопада 2001 року №2866-ІІІ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Аналогічні за змістом визначення містяться у ст. 1 Закону України від 14 травня 2015 року №417-VІІІ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Конституційний Суд України у рішенні від 2 березня 2004 року №4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_14 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) № 1-2/2004 зазначив, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. У рішенні Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року №14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_15 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» №1-22/2011 роз`яснено, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-XII зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. В силу ч. 2 ст. 382 ЦК України слідує, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Громадяни набувають право власності на житлові приміщення державного житлового фонду, в тому числі на квартири, будинки, житлові приміщення у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, а також належні до них господарські споруди і приміщення, у порядку приватизації. Чинне законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення. У житлових будинках можуть бути розташовані як допоміжні приміщення, тобто приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення), так і нежилі приміщення, які призначені для торгівельних, побутових та інших потреб, є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин і не відносяться до житлового фонду (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). При набутті громадянином права власності на житлове приміщення будинку в порядку приватизації до нього переходить право спільної сумісної власності разом з іншими співвласниками будинку на допоміжні приміщення. В той же час, у результаті приватизації житлових приміщень такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на нежилі приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які мають інше незалежне призначення, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 жовтня 2019 року (справа №598/175/15-ц, провадження №14-363цс19), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права. З матеріалів справи вбачається, що у підвалі житлового будинку розміщені приміщення, які призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку, зокрема: коридор І площею 28,4 кв.м, щитова ІІ площею 3,4 кв.м, технічне приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м, коридор VІ площею 23,0 кв.м., сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м, сходова клітина ХХ площею 10,8 кв.м, технічне приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, коридор 1-6 площею 18,9 кв.м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, коридор 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв.м. Ці приміщення є допоміжними та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам житлових приміщень житлового будинку, в тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Разом із тим, у справі відсутні достатні та об`єктивні докази про те, що інші приміщення підвалу, серед яких: технічне приміщення V площею 4,3 кв.м, коридор ХVІ площею 4,9 кв.м, умивальник ХVІІ площею 1,4 кв.м, кабінет ХVІІІ площею 10,1 кв.м, коридор 1-1 площею 8,8 кв.м, коридор 1-2 площею 9,1 кв.м, щитова 1-3 площею 0,6 кв.м, приміщення 1-5 площею 43,0 кв.м, офісне приміщення 1-8 площею 18,5 кв.м, вбиральня 1-9 площею 1,4 кв.м, умивальник 1-10 площею 2,2 кв.м, приміщення 1-13 площею 37,8 кв.м, підсобне приміщення 1-14 площею 1,8 кв.м, торговий зал 2-1 площею 42,1 кв.м, приміщення персоналу 2-2 площею 3,6 кв.м, тамбур 2-3 площею 1,4 кв.м, санвузол 2-4 площею 1,5 кв.м, - є допоміжними. Виходячи із способу і порядку їх використання, місця їхнього розташування та загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, не доведено, що вони призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку та побутового обслуговування його мешканців і входять до житлового фонду. Отже, підстави для висновку, про виникнення у співвласників житлового будинку права власності на ці приміщення відсутні. Суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин справи та не дав належної правової оцінки доводам позивачів щодо права власності на підвальне приміщення. Щодо реєстрації права власності Облспоживспілки на приміщення підвалу Застосовані норми права Частиною 1 статті 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Відповідно до ч. 1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Як передбачено ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1952-ІV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону №1952-ІV державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об`єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав. Із положень ст. 19 Закону №1952-ІV слідує, що однією з підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду. В силу ч. 3 ст. 26 Закону №1952-ІV (в редакції на теперішній час) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції За змістом указаних норм матеріального закону право власності та інше речове право на нерухоме майно підлягає обов`язковій державній реєстрації. Державна реєстрація речового права здійснюється на підставі документів, які підтверджують правомірність набуття особою цього права. Одним із таких документів є свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Визнання документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію речового права, недійсним або скасування цього документа тягне за собою припинення (скасування) речового права особи на нерухоме майно. З матеріалів справи вбачається, що 9 серпня 2010 року Облспоживспілка зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлове приміщення підвалу житлового будинку загальною площею 154,0 кв.м. Підставою для державної реєстрації права власності Облспоживспілки на приміщення підвалу було свідоцтво про право власності на житловий будинок від 19 квітня 1999 року, видане Управлінням ЖКГ згідно рішення Міськвиконкому від 30 березня 1999 року №164. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності Облспоживспілки на житловий будинок від 19 квітня 1999 року. Отже, скасування цього свідоцтва тягне за собою скасування державної реєстрації права власності Облспоживспілки на нежитлове приміщення підвалу житлового будинку загальною площею 154,0 кв.м. Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та дійшов помилкового висновку про безпідставність позову в цій частині вимог Щодо витребування приміщення підвалу з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним і звільнення приміщення Застосовані норми права Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 2 статті 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. За змістом ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. В силу ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Із положень ч. 1 ст. 391 ЦК України слідує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. В силу ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що порушене суб`єктивне право підлягає примусовому захисту. У розумінні закону, право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Такими способами захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Серед іншого, власник майна може звернутися до суду з вимогою до іншої особи про вчинення певних дій для запобігання цьому порушенню. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Отже, лише власник майна має право на витребування майна від іншої особи, яка заволоділа ним без відповідної правової підстави. Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з його володінням. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику або законному володільцю (користувачу), посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. За своєю правовою природою вищевказані способи захисту порушеного права є взаємовиключними. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_12 за договором дарування набув частину підвального приміщення житлового будинку загальною площею 221,0 кв.м, до складу якого входять належні мешканцям цього будинку на праві спільної сумісної власності допоміжні приміщення: частина коридору VІ площею 4,8 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, коридор 1-6 площею 18,9 кв.м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, коридор 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв.м. Ці нежитлові приміщення вибули з володіння співвласників житлового будинку поза їх волею, а між останніми та ОСОБА_12 не існує жодних правовідносин. За таких обставин співвласники житлового будинку в особі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вправі витребувати названі приміщення підвалу з незаконного володіння ОСОБА_12 . У свою чергу, частина коридору VІ площею 18,2 кв.м і сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м не вибували з володіння співвласників житлового будинку, разом із тим, ОСОБА_12 перешкоджає їм користуватися цими приміщення, тому порушене право позивачів підлягає захисту. ОСОБА_12 фактично зайняв приміщення підвалу житлового будинку, які належать його мешканцям, внаслідок чого останні вправі вимагати від нього звільнення цих приміщень. Задоволення цієї вимоги призведе до реального відновлення порушених прав позивачів. Оскільки решта приміщень підвалу, зокрема: технічне приміщення V площею 4,3 кв.м, коридор ХVІ площею 4,9 кв.м, умивальник ХVІІ площею 1,4 кв.м, кабінет ХVІІІ площею 10,1 кв.м, коридор 1-1 площею 8,8 кв.м, коридор 1-2 площею 9,1 кв.м, щитова 1-3 площею 0,6 кв.м, приміщення 1-5 площею 43,0 кв.м, офісне приміщення 1-8 площею 18,5 кв.м, вбиральня 1-9 площею 1,4 кв.м, умивальник 1-10 площею 2,2 кв.м, приміщення 1-13 площею 37,8 кв.м, підсобне приміщення 1-14 площею 1,8 кв.м, торговий зал 2-1 площею 42,1 кв.м, приміщення персоналу 2-2 площею 3,6 кв.м, тамбур 2-3 площею 1,4 кв.м, санвузол 2-4 площею 1,5 кв.м, - не належать мешканцям житлового будинку на праві спільної власності, то ці приміщення не можуть бути витребувані на користь позивачів. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що права ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо названих приміщень не порушені, тому позов у цій частині є безпідставним. У справі відсутні докази про те, що Облспоживспілка володіє конкретними приміщеннями підвалу житлового будинку, внаслідок чого позов про витребування у неї даних приміщень не підлягає задоволенню. Також позивачами не доведено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_8 є володільцями приміщень підвалу, а ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , Облспоживспілка, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 чинять позивачам перешкоди у користуванні ним, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у цій частині є необґрунтованим і не підлягає задоволенню. Доводи ОСОБА_1 на спростування вказаного висновку не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Щодо ефективного способу захисту порушеного права Застосовані норми права Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, рішення від 15 листопада 1996 року, п. 145) вказав, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, п. 122, від 30 жовтня 1991 року). Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, рішення від 5 квітня 2005 року, п. 75), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, п. 106). Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції За змістом указаних норм права судовий захист порушеного права має бути ефективним, у зв`язку з чим, при вирішенні спору суд повинен застосувати дієвий спосіб захисту, який призведе до реального відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів позивача. Власник з дотримання вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року (справа №183/1617/16, провадження №14-208цс18) та постанові від 29 травня 2019 року (справа №367/2022/15-ц, провадження №14-376цс18). Оскільки рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року були скасовані первинні підстави вибуття допоміжних приміщень житлового будинку із володіння його мешканців, то для задоволення вимоги про їх витребування не є ефективним способом захисту порушеного права оспорювання подальших правочинів, рішення Міськвиконкому про реконструкцію майна та свідоцтв, які посвідчують відповідне право. Отже, вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про: визнання договору купівлі-продажу від 26 червня 2002 року, укладеного між ЖЕК Облспоживспілки та ТОВ «Гіл», недійсним; визнання незаконним і скасування рішення Міськвиконкому від 14 червня 2007 року №645-Е; визнання свідоцтв про право власності на майно від 16 червня 2007 року, виданих Управлінням ЖКГ, недійсними; визнання договору дарування від 27 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , недійсним, - є безпідставними. В частині вирішення позову щодо визнання незаконним і скасування рішення Державного реєстратора від 5 вересня 2017 року, на підставі якого об`єкту нерухомості, що належав ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , зареєстровано збільшення загальної площі, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведення державної реєстрації права. Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року (справа №367/2022/15-ц, провадження №14-376цс18). У вказаній частині вимог позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не підлягає задоволенню. Доводи ОСОБА_1 про підставність заявлено позову в цій частині вимог не ґрунтується на законі.

3. Висновки суду апеляційної інстанції Суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин справи, не врахував указаних норм матеріального та процесуального права і помилково виходив з того, що позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванням майном і звільнення підвального приміщення є безпідставним у цілому, внаслідок чого ухвалене ним рішення у цій частині вимог не може залишатися в силі. В решті рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та не підлягає скасуванню. Щодо судових витрат Вирішуючи питання щодо зміни розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов до Облспоживспілки задоволено в частині однієї вимоги (скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно), а до ОСОБА_12 - в частині двох вимог (витребування майна та звільнення приміщення), то з них на користь ОСОБА_2 слід присудити судовий збір за подання позову: з Облспоживспілки - 640 грн (1600х0,4), з ОСОБА_12 - 1 280 грн (1600х0,4х2). Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 377, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року в частині відмови в позові про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння та звільнення підвального приміщення скасувати та в цій частині вимог ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат змінити. Позов задовольнити частково. Скасувати державну реєстрацію права власності Хмельницької обласної спілки споживчих товариств на 154,0 квадратних метра нежитлового приміщення підвалу по АДРЕСА_1 , здійснену 9 серпня 2010 року на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 19 квітня 1999 року, виданого Хмельницьким міським управлінням житлово-комунального господарства (реєстраційний номер майна 31175857). Витребувати у ОСОБА_12 (місце проживання - АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ): частину коридору VІ площею 4,8 квадратних метра, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 квадратних метра, коридор 1-6 площею 18,9 квадратних метра, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 квадратних метра, приміщення 1-12 площею 41,1 квадратних метра, коридор 1-15 площею 5,5 квадратних метра, вбиральню 1-16 площею 1,3 квадратних метра, - які розташовані у підвальному приміщенні житлового будинку по АДРЕСА_1 , та входять до складу нежитлового приміщення - офісу з влаштованим окремим входом загальною площею 221,0 квадратних метра (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1343480868101). Зобов`язати ОСОБА_12 (місце проживання - АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) звільнити: коридор VІ площею 23,0 квадратних метра, сходову клітину ХІХ площею 10,9 квадратних метра, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 квадратних метра, коридор 1-6 площею 18,9 квадратних метра, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 квадратних метра, приміщення 1-12 площею 41,1 квадратних метра, коридор 1-15 площею 5,5 квадратних метра, вбиральню 1-16 площею 1,3 квадратних метра, - які розташовані у підвальному приміщенні житлового будинку по АДРЕСА_1 . В решті позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та звільнення підвального приміщення відмовити. Стягнути з Хмельницької обласної спілки споживчих товариств (місцезнаходження - 29013, місто Хмельницький, вулиця Герцена, 10, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 01773299) на користь ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_7 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 640 гривень судового збору. Стягнути з ОСОБА_12 (місце проживання - АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_7 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 1 280 гривень судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 липня 2020 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.В. Купельський Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції - Приступа Д.І. Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 5