Постанова 4873 № 910/11384/20 (910/15317/20)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" березня 2021 р. Справа№ 910/11384/20 (910/15317/20) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Отрюха Б.В. суддів: Полякова Б.М. Остапенка О.М. секретар судового засідання: Кучерява К.Л. за участю представників відповідно до протоколу судового засідання від 10.03.2021 розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі № 910/11384/20 (910/15317/20) (суддя Пасько М.В.) за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Насіння» (ТОВ «Торговий Дім Насіння») про стягнення 51.149.26 грн., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Торговий Дім Насіння" про стягнення 51.149.26 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, боржник не провів повного розрахунку з позивачем. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі № 910/11384/20 (910/15317/20), в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд поновити строк на апеляційне оскарження, рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі № 910/11384/20 (910/15317/20) повністю скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/11384/20 (910/15317/20) передано на розгляд колегії суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий суддя, судді: Поляков Б.М., Остапенко О.М. Ухвалою суду від 08.02.2021 клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі №910/11384/20 (910/15317/20) задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження вказаного рішення, відкрито апеляційне провадження у даній справі, призначено справу до розгляду на 10.03.2021. 26.02.2021 представник ТОВ "Торговий Дім Насіння" подав суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського міста Києва від 04 січня 2021 року у справі № 910/11384/20 (910/15317/20). У судове засідання 10.03.2021 з`явився представник боржника, інші представники сторін у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представника боржника, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду даної апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами за відсутності інших представників сторін. Представник ТОВ "Торговий Дім Насіння", надаючи пояснення по суті спору, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, зауваживши, що заявниця не подала суду доказів розірвання шлюбу та доказів того, що вітчим не виховує дитину. Колегією суддів на підставі частини сьомої статті 270 ГПК України надано учаснику судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке ним реалізовано. Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду обставини, наведені нижче. Фактично суть апеляційної скарги зводиться до того, що оскільки боржник не провів остаточний розрахунок, згідно з вимогами ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КзПП України та не виплатив усі суми у день звільнення, згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КзПП України, то відповідач (роботодавець) повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, не дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що апелянтом не було подано доказів статусу розведеної жінки та не приділив належної уваги, тому факту, що прізвище дитини та прізвище особи, з якою вона офіційно перебувала в шлюбі відрізняється. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористану додаткову відпустку в розмірі 4.729, 80 грн., середній заробіток за час затримки заробітної плати в розмірі 36.419, 46 грн. та моральну шкоду в розмірі 10.000 грн. За змістом ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. До структури заробітної плати в силу ст. 2 Закону України "Про оплату праці" включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час. Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці". У частині першій статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. 16.07.2020 позивача було звільнено з посади бухгалтера за згодою сторін. Під час звільнення 16.07.2020 позивачу було виплачено: 7.410,26 грн. - заробітної плати, 5.675,76 грн. - компенсації за невикористану відпустку, 11.400,00 грн. матеріальну допомогу під час звільнення. Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно даних, зазначених на 10 сторінці паспорта працівника (копії додаються, оригінал наявний у позивача), наявна інформація про перебування позивача у шлюбі, при цьому, жодних відміток про розірвання шлюбу у паспорті позивача не проставлено. Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Проте, матеріали справи не містять докази того, що позивач надав відповідачу свідоцтва про розірвання шлюбу чи рішення суду про розірвання шлюбу. Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 14.04.2008 № 235/0/15-08/13 "Роз`яснення щодо застосування статті 19 Закону України "Про відпустки" додаткові відпустки працівникам, які мають дітей)", для отримання додаткової соціальної відпустки розлучена жінка, яка дійсно виховує сама дитину (без батька), має подати такі документи: копію свідоцтва про народження дитини; для підтвердження того, що жінка є розлученою, - копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі у вихованні дитини. Отже, як доцільно зауважено судом першої інстанції, позивачем не були наданні відповідачу докази про розірвання шлюбу, а відтак, у відповідача були відсутні підстави для обліку позивача як одинокої матері та виплату їй компенсації за невикористану додаткову відпустку згідно зі ст. 19 Закону України "Про відпустки". Водночас, відповідно до ст. 19 Закону України "Про відпустки" додаткова відпустка надається одиноким матерям. За змістом п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9, одинока мати - це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама. Так, з поданого суду свідоцтва про народження дитини позивача, яке було подано позивачем при прийомі на роботу, містить інформацію про батька дитини, при цьому, дане свідоцтво не містить інформації, що запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері. Разом з тим, як стверджує відповідач та підтверджує апелянт у апеляційній скарзі, під час прийому на роботу вона вказувала, що перебуває у цивільному шлюбі, тобто вона не є одинокою, при цьому, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять відомостей, що за період роботи з 15.01.2020 до 16.07.2020 позивачем було змінено сімейний стан. Водночас, довідка Комунальної установи "ЯСЛА-САДОК № 6 "СОНЕЧКО", на яку посилається позивач з метою підтвердження статусу одинокої матері, була отримана відповідачем тільки 20.07.2020, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого повідомлення, тобто вже після звільнення позивача, яке відбулось 16.07.2020 та проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні. Тобто, ані під час прийому на роботу, ані протягом трудових відносин з відповідачем, позивач не надавала жодні документи, які б підтверджували статус позивача як одинокої матері. Згідно зі ст. 19 Сімейного кодексу України, функції із встановлення факту неналежного виконання одним із батьків своїх батьківських обов`язків покладено на органи опіки та піклування. Проте, як доцільно зауважено Господарським судом міста Києва, КУ "ЯСЛА-САДОК № 6 "СОНЕЧКО" не належить до структури органів опіки та піклування, у такої установи згідно з Сімейним кодексом України відсутні будь-які повноваження щодо оформлення будь-яких висновків щодо неучасті батька у вихованні дитини, а інформація про те, що батька не бачили в дитячому садку та інформацію про оплату за харчування дитини не може слугувати підставою для визнання матері такою, що виховує дитину самостійно, оскільки поза увагою залишаються інші сфери життєдіяльності дитини. За змістом п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 № 4 (далі - Постанова Пленуму) у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Змістом ч. 1 ст. 237-1 Кодексу Законів про працю України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога заявника про відшкодування моральної шкоди не є обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки ним не надано доказів того, що йому було нанесено маральних страждань. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 269, 275, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі № 910/11384/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/11384/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено статтею 287 ГПК України. Повний текст постанови підписано 16.03.2021. Головуючий суддя Б.В. Отрюх Судді Б.М. Поляков О.М. Остапенко