Постанова 4857 № 260/5929/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/5929/25 пров. № А/857/38122/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року в справі № 260/5929/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Гаврилко С.Є., час ухвалення рішення 19 серпня 2025 року, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто із 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 24 листопада 2021 року по 24 травня 2022 року, в розмірі 156246,44 гривні. Визнано протиправною бездіяльність 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Зобов`язано 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 20.12.2021 року позивачу було виплачено вихідну допомогу у розмірі 204 257,88 грн. Отже, позивач вводить в оману суд, зазначаючи що йому не було вчасно проведено розрахунку при його звільненні. Верховний Суд неодноразово зазначав (постанови від 19.02.2020 у справі № 686/15212/16-ц, від 17.03.2021 у справі № 214/4013/18), що застосування ст. 117 КЗпП можливе лише за умови доведеності факту невиплати або неповної виплати належних сум у день звільнення. У даному випадку такого факту немає. Вказує апелянт, що згідно з Постановою ВС України від 19.02.2020 у справі № 686/15212/16-ц: компенсація за ст. 117 КЗпП нараховується лише у разі доведеного факту невиплати у день звільнення. У Постанові ВС від 17.03.2021 у справі № 214/4013/18зазначається, що у разі здійснення повного розрахунку, підстави для стягнення компенсації відсутні. Згідно з до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Позивач не довів факту затримки та не надав належних доказів розрахунку суми 156 246,44 грн. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу у 2 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області. Наказом начальника 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області від 18 листопада 2021 року № 309 позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків прикордонного загону з 23 листопада 2021 року (а.с. 9, 10). При цьому, повивач вказує, що за період 01 січня 2016 року по 23 листопада 2021 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. 19 червня 2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/4728/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення, що підтверджено випискою від 19 червня 2025 року (а.с. 11). Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з даним позовом. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (але не більш як за шість місяців). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Як встановив суд першої інстанції та не заперечується скаржником, ОСОБА_1 проходив службу у 2 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області. 19 червня 2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/4728/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення, що підтверджено випискою від 19 червня 2025 року. Оскільки позивач при звільненні зі служби 23 листопада 2021 року мав право на отримання сум індексації, отже виплата 19 червня 2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/4728/24 на розрахунковий рахунок позивача сум індексації грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 23 листопада 2021 року, є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при його звільненні, адже така мала бути виплачена при звільненні зі служби. Застосовуючи алгоритм визначення середньої заробітної плати, встановлений пунктами 2, 8 Порядку № 100, суд першої інстанції здійснив відповідні розрахунки та присудив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в сумі 156246,44 грн. Зокрема судом враховано, що згідно із довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення, позивачу нараховано за вересень 2021 року 17858,12 грн, за жовтень 2021 року 34799,05 грн, всього 52657,17 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 днів. Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 863,24 грн (52657,17/61) Аргументів щодо хибності такого розрахунку, апелянтом не зазначається. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом № 2050-III. Відповідно до змісту статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок. Згідно з нормою пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Таким чином, Порядок № 159 порівняно із Законом № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян. У контексті спірних правовідносин та видів грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до наведених нормативно-правових актів, варто виділити заробітну плату (грошове забезпечення) та зазначити, що це схожі за функцією виплати (винагорода за службу / роботу), але різні за юридичною природою. Так, заробітна плата регулюється нормами Кодексу законів про працю України та Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці». Вона є винагородою, обчисленою у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором. У свою чергу, грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством, зокрема нормами Закону № 2011-ХІІ, профільними постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України. Це не оплата за «роботу» в класичному розумінні, а засіб стимулювання та забезпечення життєдіяльності особи, яка виконує державну функцію з оборони країни. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 травня 2026 року в справі № 280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий. Як уже було зазначено вище, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. При цьому, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". 19 червня 2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/4728/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення, що підтверджено випискою від 19 червня 2025 року. Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року в справі № 260/5929/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року.