Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/14104/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" березня 2021 р. Справа№ 910/14104/17 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Тарасенко К.В. Тищенко О.В. секретар судового засідання Макуха О.А. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 (повний текст рішення складено 03.08.2020) у справі № 910/14104/17 ( суддя Щербаков С.О.) за позовом Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. до Публічного акціонерного товариства «Українська Залізниця» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення 12 522 187, 50 дол. США та 115 325 602, 42 грн. та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Українська Залізниця» до Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» про визнання зобов`язання припиненим та зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська Залізниця» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3761/2-1 від 29.12.2011 в частині повернення наданих кредитних коштів та сплати процентів, відтак просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 12 522 187, 50 доларів США та 115 325 602, 42 грн., яка складається з: 12 500 000, 00 доларів США заборгованості по кредиту, 22 187, 50 доларів США заборгованості по процентам, 91 052 483, 12 грн. пені по кредиту, 12 488, 07 грн. пені по процентам, 23 874 174, 33 грн. 3 % річних по тілу кредиту, 76 456, 90 грн. 3 % річних по процентам та 310 000, 00 грн. штрафу (з урахуванням заяви про зменшення та уточнення суми позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду). Заперечуючи проти позовних вимог відповідач стверджував, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» не є правонаступником боржника без складання первинних передавальних документів та без виключення Державного територіально - галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» з Єдиного державного реєстру. Крім цього, відповідач (за первісним позовом) зазначав, що перебуває в складному фінансово - економічному становищі, що впливає на договірні відносини, відповідно до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» пеня та штраф підлягають скасуванню, а нарахування пені припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, 3% річних не підлягає застосуванню, оскільки інший розмір процентів передбачений договором, а повідомлень про застосування штрафу від банку не отримано. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - третя особа). В березні 2019 Публічне акціонерне товариство «Українська Залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання зобов`язання припиненим та зобов`язання вчинити дії, мотивуючи свої вимоги тим, що банк неправомірно продовжує нараховувати відсотки по кредиту в розмірі 10,65% річних після закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014 (п. 2.2 Кредитного договору), відтак просило визнати зобов`язання Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами згідно п. 3.2 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3761/2-1 від 29.12.2011, припиненим з дати закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014; зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» направити кошти, сплачені Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» та Акціонерним товариством «Українська Залізниця» після 22.12.2014 на погашення простроченої до сплати суми кредиту. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Українська Залізниця» прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Українська Залізниця» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання зобов`язання припиненим та зобов`язання вчинити дії об`єднано в одне провадження з первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Публічного акціонерного товариства «Українська Залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення 12 522 187, 50 доларів США та 115 325 602, 42 грн. у справі №910/14104/17. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2019 замінено позивача у справі № 910/14104/17 - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на його правонаступника - Компанію ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2019 замінено відповідача (за зустрічним позовом) у справі № 910/14104/17 - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на його правонаступника - Компанію ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (за зустрічним позовом) - Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця». Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 910/14104/17 (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 17.08.2020) первісні позовні вимоги Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. 12 500 000 доларів США 00 центів заборгованість по кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3761/2-1 від 29.12.2011; 22 187 доларів США 50 центів заборгованість по процентах; 87 354 615, 63 грн. пені по кредиту; 12 488, 07 грн. пені по процентам; 6 104, 16 грн. 3 % річних по процентам та 224 716, 25 грн. судового збору. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовлено. Не погоджуючись із згаданим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, з посиланням на правові висновки Верховного Суду апелянт вказував, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України та охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. На переконання апелянта, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та приписів ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит). В той час, як за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. За твердженнями апелянта, оскільки умовами Кредитного договору не передбачено іншого розміру процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами за прострочення виконання грошового зобов`язання, а проценти в розмірі 10,65% визначені як плата за правомірне користування кредитними коштами, після настання терміну повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту (прострочення заборгованості) банк за приписами ст. 625 ЦК України має право на нарахування процентів в розмірі 3% річних. При цьому, апелянт наполягав, що кошти, сплачені на погашення неправомірно нарахованих процентів після 22.12.2014, банк зобов`язаний направити на погашення суми кредиту (тіла кредиту). В частині зустрічних позовних вимог рішення суду першої інстанції відповідач за первісним позовом (апелянт) не оскаржив. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач за первісним позовом подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що умовами п. 3.2 Кредитного договору сторони передбачили право кредитора нараховувати проценти в розмірі 10,65% річних як до настання кінцевого терміну повернення кредиту (проценти за правомірне користування кредитом), так і після його настання - до дати повного фактичного погашення кредиту (проценти за неправомірне користування кредитом), що, в свою чергу, охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 625 ЦК України та свідчить про правомірне застосування судом першої інстанції вимог матеріального права в системному взаємозв`язку із умовами Кредитного договору. На переконання позивача за первісним позовом, відмова АТ «Українська залізниця» від сплати погоджених Кредитним договором процентів в розмірі 10,65% річних, які апелянт сплачував в добровільному порядку протягом певного періоду (в тому числі й після 22.12.2014) та зміна відповідачем під час розгляду справи своєї позиції є недобросовісною поведінкою та протирічить доктрині venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки). За твердженнями позивача за первісним позовом, позбавлення кредитора права на отримання передбачених Кредитним договором процентів в розмірі 10,65% річних буде втручанням у мирне володіння майном, що, в свою чергу, є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже позивач має законні очікування на правомірне отримання грошових коштів у вигляді річних процентів (10,65%) до повного погашення кредитної заборгованості, в тому числі, нарахованих на прострочену заборгованість. В наданих апеляційному суду поясненнях з урахуванням наукового висновку позивач за первісним позовом зазначив, що оскільки сторони Кредитного договору за взаємною згодою передбачили, що проценти в розмірі 10,65% річних нараховуються до повного погашення кредиту, і боржник добровільно виконував дану умову певний час, правові висновки Верховного Суду не можуть бути мотивом (підставою) для невиконання боржником свого обов`язку за договором або для односторонньої відмови від виконання зобов`язання. Так само, у суду немає підстав змінювати обсяг набутих прав та обов`язків за Кредитним договором на підставі правових висновків Верховного Суду. Крім цього, оскільки сторона Кредитного договору однозначно розуміла умови договору і добровільно виконувала його протягом певного часу, в тому числі, сплачувала проценти в розмірі 10,65% річних після закінчення строку повернення кредиту, в такому випадку не допускається інше тлумачення умов Кредитного договору аніж те, що здійснено в процесі його добровільного виконання. За змістом наданих проти долучення до матеріалів справи Наукового висновку та письмових пояснень з врахуванням його заперечень, відповідач за первісним позовом вказував, що висновки експерта в галузі права можуть стосуватись виключно питань аналогії права чи закону або застосування норм іноземного права. Питанням правильного застосування закону займається виключно суд при прийнятті рішень, жоден «експерт» не вправі вказувати суду, яке рішення приймати чи як вірно вирішити спір. За твердженнями відповідача за первісним позовом, відносини за Кредитним договором, які виникли між сторонами у даній справі, повністю врегульовані нормами цивільного права, а тому не вимагають застосування аналогії закону чи права, жодні норми іноземного права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Натомість Науковий висновок експерта з питань права, який просив долучити до матеріалів справи позивач за первісним позовом, по суті містить аналіз конкретної справи, наявних доказів, правову аргументацію та фактично вказівку, як вирішити даний спір, що є неприпустимим та таким, що суперечить вимогам чинного ГПК України щодо змісту такого висновку, адже виключно суд може здійснювати судочинство, застосовувати норми права для прийняття законного та обґрунтованого рішення, що в свою чергу підтверджує відсутність підстав для залучення такого висновку до матеріалів справи. Крім цього, відповідачем за первісним позовом наведено заперечення щодо строків подання такого висновку та щодо його змісту по суті. Крім цього, під час розгляду справи апеляційним судом, відповідачем за первісним позовом (апелянтом) подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, мотивоване забороною перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) з огляду на карантин, відтак АТ «Укрзалізниця» не доотримано доходи приблизно в розмірі 6-10 млрд грн. за перше півріччя 2020. Одночасно відповідач за первісним позовом зазначив, що перебуває у скрутному фінансовому становищі та функціонує в тяжких фінансово-економічних умовах, пов`язаних з втратою основних ресурсів через анексію АР Крим і воєнними діями на сході держави, знеціненням національної валюти, що також свідчить про скрутний майновий стан сторін і необхідність зменшення розміру штрафних санкцій. В судове засідання апеляційної інстанції 03.03.2021 з`явились представники сторін, представник відповідача за первісним позовом (апелянта) в судових дебатах даного судового засідання підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. відмовити в повному обсязі. Представник третьої особи за первісним та зустрічним позовами в судових дебатах підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити за наведених в ній підстав. Представники позивача за первісним позовом в судових дебатах заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. В судовому засіданні апеляційної інстанції 03.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021. Після оголошення вступної та резолютивної частини постанови, а також вручення її копій представникам позивача та третьої особи з`ясувалось, що в її тексті, зокрема, резолютивній частині помилково не зазначено про те, що решту рішення суду першої інстанції, зокрема, щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, яка не оскаржувалась апелянтом, залишено без змін. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 внесено виправлення у вступну та резолютивну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 шляхом доповнення ії резолютивної часини абзацом наступного змісту: «В решті рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №910/14104/17 залишити без змін». Решту тексту вступної та резолютивної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у даній справі залишено без змін. Як встановлено матеріалами справи, 29.12.2011 Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (банк), правонаступником якого є ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (позивач за первісним позовом), та Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-західна залізниця» (позичальник), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» (відповідач за первісним позовом), укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3761/2-1 (далі - Кредитний договір), за умовами п. 2.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000 доларів США, на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором. Відповідно до п. 2.2 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3386/2-1 від 28.09.2012) кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.12.2014. За умовами п. 3.1 Кредитного договору кредит надається банком позичальнику шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у банку, код банку 300012, на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у банку, код банку 300012, згідно наданого позичальником письмового звернення відповідно до цільового призначення кредиту. Після надання кредиту на суму, яка вказана у п. 2.1, подальше кредитування в межах строку, встановленого п. 2.2 та в розмірі суми ліміту кредитної лінії може здійснюватися лише після погашення позичальником частини або всієї суми наданого кредиту, у розмірі, який не може перевищувати обсягу такого погашення. Положеннями п. 3.2 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3386/2-1 від 28.09.2012) сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки в розмірі 10,65% (десять цілих шістдесят п`ять сотих процентів) річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод «факт/360», виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється в валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями. Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів. При цьому сторони встановили, що зобов`язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 (п`ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов`язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні. Проценти за грудень місяць сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Якщо перша видача кредиту була здійснена у грудні місяці, то нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати першої видачі кредиту по останній календарний день грудня місяця в порядку, визначеному згаданим договором. За змістом п.3.3 Кредитного договору у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, вона нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку, передбаченому п. 3.2 цього договору для нарахування та сплати процентів, на рахунок, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття. Положеннями п. 3.5 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3386/2-1 від 28.09.2012) сторони встановили наступну черговість погашення позичальником заборгованості (згідно встановленого пріоритету - зверху вниз): на погашення прострочених до сплати понад 31 день процентів за користування кредитом; на погашення простроченої до сплати понад 31 день суми комісійної винагороди; на погашення прострочених до сплати не більше ніж на 31 день процентів за користування кредитом; на погашення простроченої до сплати не більше ніж 31 день суми комісійної винагороди; на погашення простроченої до сплати суми кредиту; сплата нарахованих процентів за користування кредитом; сплата нарахованої комісійної винагороди; сплата суми кредиту; сплата неустойки (пені, штрафів). Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинна відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги. Сторони встановили, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно із встановленою черговістю. З підписанням цього договору, відповідно до чинного законодавства України, позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за Кредитним договором. У випадку зміни порядку погашення заборгованості, банк інформує позичальника у письмовій формі про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості. Умовами п. 3.9 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін №20-3778/2-1 від 29.12.2011) встановлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку в розмірі не менше 300 000 000 (триста мільйонів) гривень. У разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов`язань передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором. За змістом п. 5.3 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3386/2-1 від 28.09.2012) за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом факт/факт від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період прострочення. За кожен випадок невиконання прийнятих на себе зобов`язань, передбачених п.п.4.2.3.-4.2.5, 6.11 цього договору позичальник згідно п. 5.5 Кредитного договору сплачує банку штраф в розмірі 20 000, 00 грн. Сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором. Цей договір згідно п.6.1 набирає чинності з дати його підписання уповноваженим представниками сторін, отримання погодження Міністерства інфраструктури України і Міністерства фінансів України, скріплення печатками сторін, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором. Відповідно до п. 6.16 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3386/2-1 від 28.09.2012) встановили, що розрахунок неустойки (пені, штрафів) здійснюється у гривневому еквіваленті з використанням офіційного щоденного курсу іноземних валют, встановленого Національним банком України. Неустойка (пені, штрафи) сплачуються позичальником у національній валюті України. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України. За кредитним договором згідно ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Кредитного договору Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» було видано Державному територіально - галузевому об`єднанню «Південно-західна залізниця» кредит, що підтверджується меморіальним валютним ордером №B_30 від 30.12.2011 та виписками по рахунку відповідача за період з 29.11.2011 по 06.08.2017. 09.03.2017 позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом направлялася вимога №28-01-07/9 про сплату заборгованості за Кредитним договором, яка отримана відповідачем 10.03.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Листом від 23.03.2017 № Ц-2/4-23/1209-17 ПАТ «Укрзалізниця» надало відповідь на вищезазначену вимогу позивача з пропозицією продовження врегулювання простроченої заборгованості із зазначенням відомостей про вирішення на засіданні правління ПАТ «Укрзалізниця» 22.03.2017 питання щодо погашення заборгованості перед ПАТ «Промінвестбанк» протягом квітня-червня 2017 на загальну суму 62,25 млн. доларів США; по решті заборгованості (91 млн. доларів США) розглянуто терміни повернення протягом 2017 - 2018. Проте, як встановлено матеріалами справи, відповідач за первісним позовом надані кредитні кошти не повернув, що й стало підставою для звернення позивача за первісним позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача за первісним позовом 12 522 187, 50 доларів США та 115 325 602, 42 грн., яка складається з: 12 500 000, 00 доларів США заборгованості по кредиту, 22 187, 50 доларів США заборгованості по процентам, 91 052 483, 12 грн. пені по кредиту, 12 488, 07 грн. пені по процентам, 23 874 174, 33 грн. 3 % річних по тілу кредиту, 76 456, 90 грн. 3 % річних по процентам та 310 000, 00 грн. штрафу (з урахуванням заяви про зменшення та уточнення суми позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду). З метою визначення реального розміру заборгованості по тілу кредиту, сплаті процентів, пені, 3 % річних та штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання, належних до стягнення, з урахуванням складності та обсягу розрахунку ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі № 910/14104/17 призначено судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання щодо розміру документально підтвердженої заборгованості позичальника з повернення наданих за Кредитним договором коштів з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, станом на 07.08.2017; а також щодо розміру документально підтвердженої заборгованості позичальника по сплаті процентів за користування коштами за Кредитним договором з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, а також суми пені за прострочення повернення кредитних коштів та за прострочення сплати процентів, суми 3 % річних за прострочення повернення кредитних коштів та за прострочення сплати процентів та суми штрафу, станом на 07.08.2017. Відповідно до висновку експертів № 6818/18-45/25951/25952/18-72 за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 30.11.2018 судовим експертом Луковою О.С., Матвєєвою Ю.О. та Богданович О.Г. встановлено, що: заборгованість ДТГО «Південно-Західна залізниця» з повернення кредитних коштів за Кредитним договором станом на 07.08.2017 документально підтверджується в розмірі 12 500 000,00 доларів США; заборгованість по процентам перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відповідно до умов Кредитного договору та наданих документів щодо нарахування та погашення процентів станом на 07.08.2017 документально підтверджується у розмірі: - 22 187, 50 доларів США, за умови, що банком правомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 доларів США зараховуються в рахунок погашення процентів за кредитом, при цьому сума основного боргу по кредиту становить 12 500 000,00 доларів США; - 36 007,74 доларів США, за умови, що банком неправомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 доларів США зараховуються в рахунок погашення тіла кредиту, при цьому сума основного боргу по кредиту становить 12 485 208, 31 доларів США. Сума пені, нарахованої ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за порушення строків погашення тіла кредиту відповідно до Кредитного договору та наданих документів щодо повернення кредитних коштів, станом на 07.08.2017 розрахунково підтверджується у розмірі: - 91 052 483, 10 грн., за умови, що банком правомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 доларів США зараховуються в рахунок погашення процентів; - 90 988 620, 43 грн., за умови, що банком неправомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 доларів США зараховуються в рахунок погашення тіла кредиту. Сума пені за порушення строків сплати процентів за користування коштами за Кредитним договором станом на 07.08.2017 розрахунково підтверджується у розмірі: -12 488, 07 грн., за умови, що банком правомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 дол. США зараховуються в рахунок погашення процентів; - 72 191, 18 грн., за умови, що банком неправомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 дол. США зараховуються в рахунок погашення тіла кредиту. Сума нарахованих 3 % річних за прострочення сплати кредиту відповідно до умов Кредитного договору та наданих документів щодо повернення кредитних коштів, станом на 07.08.2017 розрахунково підтверджується у розмірі: - 23 874 174, 33 грн., за умови, що банком правомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 дол. США зараховуються в рахунок погашення процентів; - 23 866 987, 33 грн., за умови, що банком неправомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 дол. США зараховуються в рахунок погашення тіла кредиту. Сума 3 % річних, нарахованих ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за порушення строків сплати процентів за користування кредитними коштами за Кредитним договором згідно наданих документів щодо нарахування та погашення процентів, станом на 07.08.2017 розрахунково підтверджується у розмірі: - 76 917, 74 грн., за умови, що банком правомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 дол. США зараховуються в рахунок погашення процентів; - 83 643, 70 грн., за умови, що банком неправомірно здійснено операцію сторнування 29.12.2016 та грошові кошти на суму 14 791, 69 дол. США зараховуються в рахунок погашення тіла кредиту. При цьому, вирішення питання щодо обґрунтованості нарахування та сплати ДТГО «Південно-Західна залізниця» 3 % річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитними коштами за Кредитним договором не відноситься до компетенції судових експертів-економістів, а є прерогативою суду. Встановити чи підтверджується документально розрахунок заборгованості по штрафу ДТГО «Південно-Західна залізниця» перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відповідно до умов Кредитного договору за наданими на дослідження матеріалами, не видалося за можливе. Таким чином, за висновками проведеної судової експертизи заборгованість з повернення кредитних коштів за Кредитним договором станом на 07.08.2017 документально підтверджується в розмірі 12 500 000, 00 доларів США. Разом з тим, експертами встановлено, що згідно меморіального валютного ордеру №88 від 28.12.2016 Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-західна залізниця» здійснило платіж в сумі 114 635,42 доларів США з призначенням платежу: «погашення % грудень 2016 р., нарахованих на кредитну заборгованість за Кредитним договором» за період з 01.12.2016 по 31.12.2016, який згідно виписки по рахунку № НОМЕР_3 було зараховано банком наступним чином: - 28.12.2016 з призначенням платежу «погашення % за грудень 2016, нарах. на кредитну заборгованість за кредит. Договором» в сумі 99 843,73 доларів США; - 28.12.2016 з призначенням платежу «повернення кредиту Південно-західна залізниця згідно угоди №20-3761/2-1 від 29.12.2011» в сумі 14 791,69 доларів США; - 29.12.2016 з призначенням платежу «сторно док №2489446 від 28.12.2016» на суму 14 791,69 доларів США; - 29.12.2016 з призначенням платежу «сплата відсотків за кредитом Південно-західна залізниця згідно угоди №20-3761/2-1 від 29.12.2011» в сумі 3 693,54 доларів США; - 30.12.2016 з призначенням платежу «сплата відсотків за кредитом Південно-західна залізниця згідно угоди №20-376/2-1 від 29.12.2011» в сумі 3 702,29 доларів США; - 04.01.2017 з призначенням платежу «сплата відсотків за кредитом Південно-західна залізниця згідно угоди №20-3761/2-1 від 29.12.2011» в сумі 7 395, 84 доларів США. Як вище згадувалось, експертами зазначено, що за умови, що банком 29.12.2016 правомірно змінено черговість погашення заборгованості (сторно док №2489446 від 28.12.2016), грошові кошти в розмірі 14 791,69 доларів США зараховуються в рахунок погашення процентів за кредитом, сума основного боргу по кредиту становить 12 500 000,00 доларів США. За умови, що банком 29.12.2016 неправомірно змінено черговість погашення заборгованості, грошові кошти на суму 14 791,69 доларів США зараховуються в рахунок погашення кредиту, сума основного боргу по кредиту становить 12 485 208,31 доларів США. При цьому, в частині проведення операції сторнування судом враховано, що за умовами п. 3.5 Кредитного договору банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черговості. З підписанням договору відповідно до чинного законодавства України, банку надано право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором. Разом з цим, операція сторнування є способом виправлення помилок, яка за встановлених обставин не свідчить про неправомірну зміну черговості порядку погашення заборгованості позичальника. Відповідно до призначення платежу, визначеного платником, ним сплачувались грошові кошти в розмірі 114 635,42 доларів США як «погашення % грудень 2016, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором №20-3761/2-1 від 29.12.2011», що, з огляду на положення п. 3.5 Кредитного договору, підтверджує правомірність проведення банком операції сторнування 29.12.2016 із направленням зарахованої по кредиту частини цієї суми (14 791,69 доларів США) в рахунок погашення процентів, нарахованих за період з 28-31 грудня 2016. Таким чином, матеріалами справи підтверджено отримання ДТГО «Південно-західна залізниця» кредитних коштів за Кредитним договором у розмірі 12 500 000 доларів США та підтверджено заборгованість позичальника за тілом кредиту у вказаному розмірі. З приводу тверджень апелянта про те, що з огляду на неправомірність нарахування кредитором процентів після закінчення визначеного Кредитним договором строку кредитування, сплачені після 22.12.2014 проценти необхідно направити на погашення тіла кредиту відповідно до встановленої п. 3.5 Кредитного договору черговості, яке є базою для нарахування всіх інших заявлених до стягнення сум заборгованості, слід зазначити, що дослідивши наявні в матеріалах справи платіжні доручення та меморіальні валютні ордери, апеляційний суд встановив, що після настання строку повернення кредиту (22.12.2014) ДТГО «Південно-західна залізниця» та АТ «Українська залізниця» самостійно та в добровільному порядку до 31.07.2017 включно (платіж від 04.08.2017) сплачували проценти за користування кредитом в розмірі 10,65% річних, вказуючи у призначеннях платежу «погашення % за відповідний період, нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором». Тобто, позичальником до 31.07.2017 самостійно та в добровільному порядку здійснювалися платежі в рахунок погашення процентів за користування кредитом, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. В зв`язку з цим, судом враховано, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Добросовісність згідно п. 6 ст. 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічні висновки щодо застосування доктрини заборони суперечливої поведінки містяться, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, а також в постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 917/803/18 та від 19.02.2020 у справі № 915/411/19. Таким чином, дії відповідача за первісним позовом, як позичальника, який протягом тривалого строку (2 роки і 7 місяців) добровільно сплачував проценти за неправомірне користування кредитними коштами в розмірі 10,65% річних, тобто вже після закінчення визначеного п. 2.2 Кредитного договору терміну повернення кредиту - 22.12.2014, а наразі змінив свою позицію щодо обсягу власних зобов`язань за Кредитним договором та заперечує правомірність нарахування та сплати процентів за неправомірне користування кредитними коштами в розмірі 10,65% річних суперечать його попередній поведінці, отже протирічить доктрині venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), згідно якої ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Крім цього, апеляційним судом взято до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позичальник звертався до банку (первісного кредитора) з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Матеріали справи не містять також доказів, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Водночас, умови Кредитного договору не містять положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом, на погашення тіла кредиту. Як встановлено матеріалами справи, 22.02.2019 між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (первісний кредитор) та ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (новий кредитор) укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги (далі Договір купівлі-продажу), за умовами якого до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. перейшли права вимоги до позичальника за Кредитним договором станом на дату укладення цього договору в розмірі 21 004 505,12 доларів США (додаток 1 «Перелік прав вимоги за кредитом»), яка включає в себе: заборгованість по кредиту - 12 500 000 доларів США; заборгованість по процентам - 2 104 114,62 доларів США; заборгованість за штрафними санкціями - 6 400 390,50 доларів США; та будь-які інші існуючі та майбутні вимоги. Тобто, на момент відступлення права вимоги на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. та на момент звернення до суду кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом, не були зараховані на погашення тіла кредиту, відтак заборгованість за тілом кредиту становила 12 500 000 доларів США. Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. З огляду на наведене, ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. за Договором купівлі-продажу отримало право вимоги до АТ «Українська залізниця» за тілом кредиту в розмірі 12 500 000 доларів США. При цьому, поняття «право вимоги», яке перейшло до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. за Договором купівлі-продажу, не охоплює жодних прав та обов`язків щодо надмірно сплачених коштів в рахунок погашення процентів, тому питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків, в рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу. Відповідно доводи апелянта в частині необхідності направлення сплачених ДТГО «Південно-західна залізниця» та АТ «Українська залізниця» процентів після 22.12.2014 на погашення простроченого до сплати тіла кредиту, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості по сплаті кредиту за Кредитним договором в розмірі 12 500 000 доларів США, які доведені позивачем за первісним позовом належними та допустимими доказами, відповідачем за первісним позовом не спростовані, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі. Крім цього, позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за первісним позовом 22 187,50 доларів США заборгованості по процентам за період з 01.08.2017 по 06.08.2017, задовольняючи які суд першої інстанції зазначив, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих на підставі п. 3.2 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №20-3386/2-1 від 28.09.2012) в зв`язку із простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 625 ЦК України. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду. Як вище згадувалось, за кредитним договором згідно ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Водночас, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають з права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав стверджувати, що такі правовідносини подібні за своїм змістом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечено положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Подібні правові висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18). Таким чином, в постановах Великої Палати Верховного Суду розмежовано як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує кошти, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовано ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто в межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовано законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню підлягають положення ст.625 цього Кодексу. Тобто, проценти, які стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, регулятивна норма ч. 1 ст.1048 ЦК України та охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, відтак за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16. При цьому, якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України іншим способом, ніж той, який передбачено цією нормою, таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими в порядку ст. 1048 ЦК України, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами. Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №902/5/19 та від 02.07.2020 у справі №910/18618/17. Оскільки вищезгаданих положень Кредитний договір не містить, судом першої інстанції неправомірно стягнуто з відповідача за первісним позовом проценти в розмірі 22 187,55 доларів США за період з 01.08.2017 по 06.08.2017 за процентною ставкою 10,65% річних на підставі п. 3.2 Кредитного договору та приписів ст. 625 ЦК України. В зв`язку з цим, апеляційним судом враховано, що місцевим господарським судом стягнуто з відповідача за первісним позовом 22 187,55 доларів США саме як процентів за ставкою 10,65% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, нарахованих за період з 01.08.2017 по 06.08.2017. Враховуючи, що умовами Кредитного договору не передбачено іншого розміру процентів після прострочення грошового зобов`язання, за період з 01.08.2017 по 06.08.2017 на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню саме 3% річних, а не 10,65% річних, в межах вимог, задоволених судом першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд вважає, що оскаржене рішення суду в частині стягнення з AT «Українська залізниця» процентів за неправомірне користування кредитом згідно ст. 625 ЦК України за процентною ставкою 10,65% річних за період з 01.08.2017 по 06.08.2017 в розмірі 22 187,55 доларів США підлягає зміні шляхом стягнення з відповідача за первісним позовом процентів за неправомірне користування кредитом за процентною ставкою 3% річних за вищезгаданий період. За розрахунками суду, сума процентів за неправомірне користування кредитом за ставкою 3% річних за період з 01.08.2017 по 06.08.2017 становить 159 527,36 грн., що також підтверджується Висновком експертів №6818/18-45/25951/25952/18-72 від 30.11.2018. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції в цій частині та стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на тіло кредиту за період з 01.08.2017 по 06.08.2017, в розмірі 159 527,36 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України. Разом з цим, в зв`язку із неправомірним нарахуванням процентів за користування кредитом після 22.12.2014, заявлені позивачем вимоги про стягнення пені за прострочення сплати таких процентів за 05.09.2016 та за період з 05.07.2017 по 09.07.2017 в розмірі 12 488,07 грн. не підлягають задоволенню, відтак рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів за 05.09.2016 та за період з 05.07.2017 по 09.07.2017 в розмірі 12 488,07 грн. Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за первісним позовом на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних за період з 05.11.2014 по 09.07.2017 як на прострочені проценти за користування кредитом, нараховані банком до кінцевого терміну повернення кредиту (за період з 05.11.2014 по 22.12.2014), так і на проценти за неправомірне користування кредитом (за період з 23.12.2014 по 09.07.2017). Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проценти за користування кредитними коштами є складовою грошового зобов`язання за правомірне користування цими коштами, яке відповідач взяв на себе при укладенні Кредитного договору та зобов`язався сплачувати до настання строку його погашення. В свою чергу, заявлені до стягнення проценти за неправомірне користування кредитом за своєю правовою природою є платою за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України, тому правомірним є нарахування 3% річних на суму процентів за користування кредитом за період з 05.11.2014 по 22.12.2014. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити, що з огляду на нарахування кредитором після закінчення терміну повернення кредиту (після 22.12.2014) саме процентів за неправомірне користування кредитом відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, заявлені позивачем вимоги про стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, нарахованих на такі проценти за період з 23.12.2014 по 09.07.2017, не підлягають задоволенню, адже стягненню з відповідача за первісним позовом підлягають 3% річних, нараховані на прострочені до сплати договірні проценти по 22.12.2014. Проте суд першої інстанції невірно визначив суму 3% річних по простроченим процентам за користування кредитом, яка підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом. За розрахунками апеляційного суду, в межах заявлених позовних вимог з відповідача за первісним позовом підлягають стягненню 3% річних, нараховані на прострочені до сплати проценти за 05.11.2014 в сумі 127,17 грн., що також підтверджується Висновком експертів №6818/18-45/25951/25952/18-72 від 30.11.2018, отже оскаржене рішення в цій частині підлягає зміні. З приводу позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на заборгованість по тілу кредиту, слід зазначити, що за приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1, 3 ст. 549 ЦК України ). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Як вище згадувалось, умовами п. 5.3 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №20-3386/2-1 від 28.09.2012) сторони погодили, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом факт/факт від суми простроченого платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення. Відповідно до п. 6.16 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №20-3386/2-1 від 28.09.2012) розрахунок неустойки (пені, штрафів), передбаченої цим договором, здійснюється у гривневому еквіваленті, з використанням офіційного щоденного курсу іноземних валют, встановленого Національним банком України. За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано. У випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені (п. 3.3 Кредитного договору), вона нараховувалася банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно. Тобто, сторони Кредитного договору погодили інший строк нарахування штрафних санкцій (пені) - до дати фактичної сплати кредиту в повному обсязі. За таких обставин, апеляційний суд погоджується із наявністю правових підстав для нарахування та стягнення пені за прострочення сплати кредиту за період з 07.08.2016 по 06.08.2017 відповідно до умов Кредитного договору. Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем за первісним позовом заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, зокрема, щодо вимог позивача про стягнення пені за прострочення сплати кредиту. Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), перебіг позовної давності починається згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна вимога про стягнення пені пов`язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов`язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов`язання за кожен день такого прострочення, строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. Позовна давність на підставі ч. 3 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. За змістом згаданої норми закону позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові за спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Як встановлено матеріалами справи, позовна заява Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надійшла до суду 21.08.2017 (згідно з відбитком календарного штемпеля суду на першому аркуші позовної заяви), а тому до вимог про стягнення пені по кредиту за загальний період прострочення виконання відповідачем за первісним позовом його договірного грошового зобов`язання з 07.08.2016 по 20.08.2016 слід застосувати спеціальні строки позовної давності за заявою відповідача за первісним позовом. Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені за прострочення сплати тіла кредиту, який також підтверджується Висновком експертів №6818/18-45/25951/25952/18-72 від 30.11.2018, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом пені по кредиту за період з 21.08.2016 по 06.08.2017 в розмірі 87 354 615,63 грн. З приводу позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 310 000, 00 грн., слід зазначити, що згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). За приписами ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань. З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій за порушення не грошового зобов`язання та їх розмір. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В даному випадку, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст. 61 Конституції України, оскільки за змістом ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а згідно ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. За умовами п. 5.5 Кредитного договору за кожен випадок невиконання прийнятих на себе зобов`язань, передбачених п.п.4.2.3.-4.2.5, 6.11 цього договору позичальник сплачує банку штраф в розмірі 20 000, 00 грн. Сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за Кредитним договором. Положеннями п. 3.9 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін №20-3778/2-1 від 29.12.2011) встановлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки банку в розмірі не менше 300 000 000 (триста мільйонів) гривень. У разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав передбачених цим пунктом зобов`язань, банк має право стягнути з позичальника штраф в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором. Згідно наданого позивачем за первісним позовом розрахунку сума штрафу, нарахована за період невиконання зобов`язання з серпня 2016 по липень 2017, склала 240 000,00 грн. Разом з цим, за Висновком експертів №6818/18-45/25951/25952/18-72 від 30.11.2018 року документально підтвердити незабезпечення ПАТ «Українська залізниця» щомісячних надходжень грошових коштів в розмірі 300 000 000,00 грн. на поточні рахунки ПАТ «Українська залізниця», відкриті в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за період з серпня 2016 по липень 2017 не видалось за можливе, оскільки документи на підтвердження вищезазначеного незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів в матеріалах справи відсутні та на клопотання експертів для дослідження не надані. Тобто, позивачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів для підтвердження правомірності нарахування штрафу в розмірі 240 000,00 грн., відтак його вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Відповідно до п. 4.2.3 Кредитного договору позичальник зобов`язується безумовно надавати представнику банку у передбачені цим пунктом строки або за їх першою вимогою у строк не більше 10 робочих днів: інформацію про свою фінансово-господарську діяльність, а саме, бухгалтерську та статистичну звітність/розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості. Вищевказану звітність, засвідчену підписами уповноважених осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою підприємства, надавати щоквартально, протягом 10 робочих днів після дати офіційно встановленої для Укрзалізниці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 p. № 419 (квартальна звітність - на 43 день після закінчення звітного кварталу, річна -10 квітня наступного за звітним роком); щорічно до 01 лютого письмове підтвердження залишків по всіх рахунках, відкритих в банку станом на 01 січня, затверджене підписами уповноважених осіб позичальника, яким надано право першого та другого підпису, скріплене печаткою. При неотриманні підтверджень протягом місяця залишок коштів вважається підтвердженим; висновки аудиторів, бухгалтерські та інші документи, що підтверджують рух; (списання, зарахування) грошових коштів позичальника за рахунками в інших кредитно-фінансових установах, в тому числі в іноземній валюті, а також договори, контракти, рахунки-фактури, що стосуються предмету цього договору, документи, які підтверджують використання кредиту згідно його цільового призначення, з також документи, які підтверджують наявність, стан та рух майна (у тому числі заставленого майна) позичальника та/або заставодавця, та повну інформацію, яка стосується судових справ, стороною яких є позичальник, справи про банкрутство позичальника та/або заставодавця, про порушення якої позичальник зобов`язується повідомити банк не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дня винесення судом відповідної ухвали. У разі ненадання інформації, передбаченої пунктом 4.2.3 цього договору позичальник зобов`язаний сплатити штраф в розмірі, встановленому .п.5.5 Кредитного договору. Оскільки п. 4.2.3 Кредитного договору не передбачено обов`яку відповідача за первісним позовом надавати розшифровки статті «Чистий прибуток», вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення штрафу в розмірі 20 000, 00 грн. за порушення п.4.2.3 Кредитного договору в зв`язку з ненаданням вказаного документу не підлягають задоволенню. Крім цього, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача за первісним позовом про стягнення штрафу в розмірі 50 000,00 грн. за невиконання п.3.2.7, 5.3 Договору застави майнових прав №20-3767/3-1 від 29.12.2011, оскільки штраф відповідно до п. 5.5 Кредитного договору застосовується у випадку порушення позичальником п.п.4.2.3-4.2.5, 6.11 Кредитного договору, а не Договору застави майнових прав №20-3767/3-1 від 29.12.2011. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині нарахування штрафу в загальному розмірі 310 000,00 грн. Як вище згадувалось, під час розгляду справи апеляційним судом Акціонерним товариством «Українська залізниця» (апелянтом) подано клопотання про зменшення штрафних санкцій, мотивоване забороною перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) з огляду на карантин, у зв`язку з чим АТ «Укрзалізниця» недоотримано доходи приблизно в розмірі 6-10 млрд. грн. за перше півріччя 2020. Також апелянт стверджував, що перебуває у скрутному фінансовому становищі та функціонує в тяжких фінансово-економічних умовах, пов`язаних із втратою основних ресурсів через анексію АР Крим і воєнними діями на сході держави, знеціненням національної валюти, що також свідчить про скрутний майновий стан сторін і необхідність зменшення розміру штрафних санкцій. За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків й за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За змістом цієї норми, нею не передбачено вимог щодо одночасної обов`язкової наявності двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути лише одна з них. Вирішення питання про зменшення неустойки до розміру, до якого вона підлягає зменшенню, повинно бути вирішено судом. Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, місцевий господарський суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність в кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму такого зменшення, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу. У разі, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 згаданої статті). За змістом наведених норм закону при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має надати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Положеннями ст. 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Таким чином, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, в тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора та не може призвести до настання негативних для боржника наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Оскільки чинним законодавством України не передбачено вичерпного переліку виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Разом з цим, відповідач за первісним позовом ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення. Наведені відповідачем за первісним позовом обставини вплинули й на банківську систему, яка аналогічно функціонувала за тяжких обставин, що не надає переваг жодній стороні Кредитного договору у питанні зменшення відповідальності, встановленої договором. Разом з цим, судом враховано, що на підставі ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності тощо. Таким чином, враховуючи недоведеність відповідачем за первісним позовом поважності причин неналежного виконання ним грошових зобов`язань за Кредитним договором, майновий стан обох сторін, не вчинення позичальником з 2014 всіх необхідних дій з метою погашення заборгованості, а також те, що сума пені не є «значно» чи «надмірно» великою порівняно із загальним розміром заборгованості за Кредитним договором та часом прострочення належних до сплати сум кредиторові, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача за первісним позовом (апелянта) про зменшення розміру штрафних санкцій. Крім цього, за наслідками дослідження матеріалів справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що правонаступником Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» є Акціонерне товариство «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815), яке як нова юридична особа утворена згідно Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон) та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Постанова). За змістом ч.ч. 3,6 ст. 2 вказаного Закону та п. 1 Постанови Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту). Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, в тому числі Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця». Разом з цим, положення ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» мають спеціальний (пріоритетний у застосуванні) характер по відношенню до загальних норм ст.ст. 104, 107 ЦК України, що вбачається з пункту 2 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» цього Закону. Зазначена норма не ставить факт правонаступництва створеного Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за правами і обов`язками визначених підприємств Укрзалізниці в залежність від обов`язкового попереднього припинення зазначених підприємств, в тому числі й Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця». 21.10.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які на підставі ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» є достовірними, Акціонерне товариство «Українська залізниця» визначене правонаступником, в тому числі Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця», що узгоджується також зі змістом п. 2 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця». При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17. Таким чином, оскільки Акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником прав та обов`язків Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця», яке є стороною Кредитного договору, від останнього до Акціонерного товариства «Українська залізниця» перейшли всі права та обов`язки позичальника за цим Кредитним договором. Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору. Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України). За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права. За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає оскаржуване рішення в частині стягнення заборгованості за процентами в розмірі 22 187,50 доларів США незаконним, яке слід змінити, стягнувши 3% річних по тілу кредиту за період з 01.08.2017 по 06.08.2017 в розмірі 159 527,36 грн., в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів в розмірі 12 488,07 грн. скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, в частині стягнення 3% річних за період з 05.11.2014 по 09.07.2017 змінити стягнувши 3% річних, нарахованих на прострочені до сплати проценти за 05.11.2014, в розмірі 127,17 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції щодо первісного позову слід залишити без змін, а доводи відповідача за первісним позовом по суті його апеляційної скарги частково задовольнити як такі, що заслуговують на увагу. Оскільки в частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду не оскаржувалось, відтак не переглядалось в апеляційному порядку, відповідно в цій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін з викладенням резолютивної частини повного тексту постанови з врахуванням внесених згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 виправлень в цій частині. В зв`язку із частковим задоволенням первісного позову з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом на підставі ст. 129 ГПК України підлягає стягненню 224 472, 00 грн. судового збору за подання первісного позову, а з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом - 5 051, 65 грн. витрат за проведення судової експертизи, в зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача за первісним позовом з позивача за первісним позовом на його користь підлягає стягненню 23 292, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Оскільки в судовому засіданні 03.03.2021 оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, а з 05.03.2021 по 19.03.2021 включно суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці, з 09.03.2021 по 12.03.2021 головуючий суддя Дикунська С.Я. знаходилась у відпустці, повний текст постанови підлягає підписанню після виходу згаданих суддів з відпусток (з урахуванням вихідних днів). За таких обставин, керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 910/14104/17 - задовольнити частково, виклавши його резолютивну в наступній редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) 12 500 000 доларів США 00 центів заборгованості по кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3761/2-1 від 29.12.2011; 159 527, 36 грн. 3% річних, нарахованих на тіло кредиту; 87 354 615, 63 грн. грн. пені по кредиту; 127,17 грн. 3 % річних по процентам, 224 472, 00 грн. судового збору за подання позову. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) 5 051, 65 грн. витрат за проведення судової експертизи». В решті рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 910/14104/17 залишити без змін. Стягнути з Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) 23 292, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва. Матеріали справи № 910/14104/17 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України. Повний текст постанови підписано 22.03.2021 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді К.В. Тарасенко О.В. Тищенко