Постанова Вінницький апеляційний суд № 132/773/20

Справа № 132/773/20 Провадження № 22-ц/801/575/2021 Категорія: 76 Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 рокуСправа № 132/773/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С., учасники справи: позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу Фастівська дистанція колії, розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Куцим Ростиславом Андрійовичем, на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Аліменка Ю. О. в м. Калинівка, дата складення повного рішення відповідає даті його постановлення, - в с т а н о в и в: 29 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу Фастівська дистанція колії з позовом про стягнення заробітку при звільненні, обґрунтовуючи вимоги тим, що згідно наказу виробничого підрозділу Фастівська дистанція колії № 324/ОС від 05 грудня 2018 року, його звільнено з роботи з 03 липня 2018 року за ст. 38 КЗПП України на виконання рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 21 листопада 2018 року по справі № 132/3662/18. В цьому наказі зазначено про виплату позивачу розрахункових при звільненні, а саме компенсації за невикористану відпустку 96 днів. Відповідач невірно визначив суму компенсації, неправомірно відрахував заробітну плату, нараховану за липень, серпень 2018 року. З урахуванням уточнених (змінених) позовних вимог, просив визнати незаконним наказ ВП Фастівська дистанція колії № 997 від 05 грудня 2018 року «Про проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 » та стягнути з ПАТ «Українська залізниця» в особі ВП Фастівська дистанція колії на його користь розрахункові при звільненні в сумі 29 217 грн. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідач згідно наказу № 997 від 05.12.2018 року провів всі розрахунки з ОСОБА_1 : вірно утримав заробітну плату, яка була сплачена за липень-серпень 2018 року та суму залишкової вартості спецодягу (згідно заяви ОСОБА_1 від 11 грудня 2018 року), у розмірі 1353 грн, а також 3 403 грн переплачених за вересень 2018 року внаслідок рахункової помилки коштів та після вказаних відрахувань 14 955 грн 58 к. З таким судовим рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Куцого Р. А., 20 січня 2021 року подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги: стягнути з відповідача невиплачені розрахункові при звільненні в сумі 8 070 грн та витрати на правничу допомогу. Вважає, що судом першої інстанції не надано правову оцінку наказу ВП Фастівська дистанція колії № 997 від 05 грудня 2018 року «Про проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 » в частині відрахування із суми його розрахунку при звільненні (невикористана відпустка) виплат (заробітної плати за липень, серпень 2018 року), які йому виплачувались за період перебування у фактичних трудових відносинах з відповідачем, у яких він перебував до 05 грудня 2018 року. Зазначає, що погоджується з наданим розрахунком компенсації відпустки за 96 календарних днів, згідно якого його середньоденний заробіток перед наказом про звільнення становить 351, 22 грн, погоджується і з тією обставиною, що згідно його заяви від 11 грудня 2018 року, з нього була утримана залишкова вартість спецодягу при звільненні у сумі 1 353 грн та 3 403 грн. переплачених за вересень коштів внаслідок рахункової помилки. АТ «Українська залізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує правомірність прийняття заяв про зміну позовних вимог, які надсилав позивач, вважає суд першої інстанції прийняв правильне судове рішення, просить залишити його без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. По справі встановлено наступні обставини: - Згідно наказу відокремленого підрозділу Фастівська дистанція колії від 30 жовтня 2015 року № 242/ос позивач був призначений на посаду майстра шляхового 4-го околодку 1-ї виробничої дільниці. - Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 21 листопада 2018 року по справі 132/3662/18 ПАТ «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу Фастівської дистанції колії зобов`язано видати наказ про звільнення з роботи ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП України з 03 липня 2018 року, провести з ним розрахунок та видати трудову крижку. - Наказом ПАТ «Українська залізниця» особі ВП Фастівська дистанція колії №324/ОС від 05 грудня 2018 року звільнено ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 03 липня 2018 року, згідно рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 21 листопада 2018 року у справі 132/3662/18 (а.с. 2). - 05 грудня 2018 року прийнято наказ № 997 про проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 станом на 03 липня 2018 року, з урахуванням виплат, які здійснювались з 04 липня 2018 року по день проведення розрахунку (а.с. 3). - відповідач розрахував компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 (а. с. 16, 45), згідно якого середньоденний заробіток позивача складає 351, 22 грн, а сума компенсації становить 33 717, 12 грн за 96 днів невикористаної відпустки. - Відповідач утримав з нарахованої позивачеві ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку суму залишкової вартості спецодягу (згідно заяви ОСОБА_1 від 11 грудня 2018 року), у розмірі 1 353 грн, та 3 403 грн переплачених за вересень 2018 року внаслідок рахункової помилки коштів (платіжна відомість № 95 а.с. 61), а також відрахував виплати, які здійснювались з 04 липня 2018 року ( за липень серпень 2018 року). - відповідач виплатив позивачеві при звільненні 14 955 грн 58 к. (а.с. 65 платіжна відомість № 124). Між сторонами виник спір з приводу нарахування та виплати розрахунку при звільненні (компенсації за невикористану відпустку). Так, згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Положеннями частини першої статті 83 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок), де, зокрема, визначено, що даний порядок застосовується у випадках виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки. Так, згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. З урахування викладеного в апеляційній скарзі, сторони погодились та не заперечують, що середньоденний заробіток позивача складав 351, 22 грн, а сума компенсації відпускних, становила 33 717, 12 грн без відрахування податків та обов`язкових платежів, а саме: компенсація за невикористану відпустку за 33 дні (код 308) в сумі 11 590, 26 грн, за 31 день (код 309) в сумі 10 887, 82 грн, за 32 дні (код 309) в сумі 11 239, 04 грн, всього нараховано компенсацію за 96 днів відпустки на суму 33 717, 12 (а .с. 16, 45). Перевіряючи вірність виплат які проведені відповідачем та чи здійснені вони в повному обсязі, слід зазначити наступне: З нарахованої компенсації за невикористану відпустку за 96 днів в розмірі 33 717, 12 грн. з позивача утримано: податок з доходів фізичних осіб, який складає 18% у сумі 6 069 грн 08 к. (33 717, 12 х 18% = 6069 грн 08 к.), військовий збір 1, 5% в сумі 505 грн 76 к. (33 717, 12 х 1, 5 % = 505 грн 76 к.) та профспілковий внесок 1% в сумі 337 грн 17 к. (33 717, 12 х 1% = 4 337 грн 17 к.), всього утримано 6 912 грн 01 к. Що стосується відрахування відповідачем виплат, які здійснювались з 04 липня 2018 року по дату звільнення ОСОБА_1 ( за липень серпень 2018 року), слід зазначити таке. Як стверджує сам відповідач, він не допускав вимушеного прогулу позивача, і у вказаний період включно по грудень 2018 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював та отримував заробітну плату. Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав утримання нібито переплачених коштів за липень-серпень 2018 року в сумі 13 323 грн 57 к., оскільки ці кошти є заробітною платою позивача, який фактично працював, табелювався, а тому підстав для відрахування заробітної плати, яка була виплачена ОСОБА_1 з липня по день фактичного звільнення у відповідача не було. Відповідачем було правомірно утримано суму залишкової вартості спецодягу (згідно заяви ОСОБА_1 від 11 грудня 2018 року), у розмірі 1 353 грн, та 3 403 грн переплачених за вересень 2018 року внаслідок рахункової помилки коштів (платіжна відомість № 95 а.с. 61), що не оспорюється позивачем. Крім того, підтверджено та не оспорюється позивачем, що йому при звільненні було виплачено 14 955 грн 58 к. (а.с. 65 платіжна відомість № 124). Отже, невиплаченими залишились кошти у сумі 7 093 грн 53 к. (33 717,12 (6 912, 01+ 14 955, 58 + 1353 + 3 403)), які слід стягнути з відповідача на користь позивача, зазначивши, що ця сума визначена з урахуванням того, що з неї вже відраховані (сплачені) податки та обов`язкові платежі. Стосовно позовної вимоги про визнання незаконним наказу ВП Фастівська дистанція колії № 997 від 05 грудня 2018 року «Про проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 », слід зазначити, що оскільки проведення розрахунку при звільненні є правомірним, а наказ не містить конкретизації відрахувань, ряд яких (відрахування за незданий спецодяг, відрахування коштів які були виплачені внаслідок рахункової помилки) є правомірним що не оспорюється позивачем, тому відсутні підстави визнавати цей наказ незаконним . У відзиві на апеляційну скаргу відповідач покликається на неправомірність прийняття судом заяв про збільшення, зменшення позовних вимог від 05 серпня 2020 року та від 04 грудня 2020 року, які подані з пропуском строку встановленого ст. 49 та ч. 3 ст. 279 ЦПК України, тому вважає, що ці заяви розгляду не підлягають. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до положень ч. 3 ст. 279 ЦПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Незважаючи на те, що суд першої інстанції не прийняв жодного процесуального рішення по уточненим позовним заявам, слід зазначити що перше судове засідання відбулось 28 грудня 2020 року, а тому немає підстав не брати до уваги подані позивачем уточнені позовні заяви. З огляду на вищевикладене, постановлене у справі рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28.12.2020 року підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, розглядаючи справу, не встановив фактичні обставини справи, не дав належної оцінки доказам у справі, невірно застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, що призвело до невірного вирішення спору по суті. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦП України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу, проте в матеріалах справи наявні лише ордер та свідоцтво адвоката (а.с. 6, 7). Стороною позивача, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, не надано розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, подання яких є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. В уточненій позовній заяві на а .с. 134 у додатку зазначено акт про виконані послуги та квитанцію про оплату гонорару, однак у матеріалах справи ці документи відсутні. Статтею 137 ЦПК України, чітко передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг). Детальний опис робіт передбачає собою зазначення конкретних видів робіт, їх вартість та кількість витраченого часу на їх виконання. За таких обставин підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката немає. На підставі підпункту «б» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України апеляційний суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат у виді судового збору: виходячи з положень частини 6 статті 141 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 1. ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, то ці судові витрати слід стягнути з відповідача на користь держави. При зверненні до суду підлягало сплаті 840,80 грн судового збору за подання позовної заяви та 1261, 20 грн судового збору за подання апеляційної скарги, тобто всього мало бути сплачено судовий збір у розмірі 2 102 грн. З урахуванням принципу пропорційності, до задоволення підлягає 24, 28 % вимог від заявлених: 7 093, 53 грн (розмір вимог що підлягають до задоволення), х 100 / 29 217 грн (розмір заявлених вимог) = 24, 28 %. Тому з відповідача слід стягнути 24, 28 % судових витрат, що становить 468, 33 грн: 2 102 грн (розмір судових витрат) х 22, 28 % задоволених вимог = 468, 33 грн судового збору в дохід держави за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України). На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381 - 384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Куцим Ростиславом Андрійовичем, задовольнити частково. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року скасувати та постановити нове. Позов задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (на користь ОСОБА_1 7 093 (сім тисяч дев`яносто три) гривні 53 копійки невиплаченої компенсації за невикористану відпустку при звільненні (сума зазначена з урахуванням того що з неї вже відраховано (сплачено) податки та обов`язкові платежі). В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (Акціонерне товариство «Українська залізниця») в дохід держави 468 (чотириста шістдесят вісім) гривень 33 копійки судового збору. Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 . Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжі Гедройця (колишня Тверська), 5 , м. Київ, 03680 Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. Ю. Береговий О. С. Панасюк