Постанова КАС ВС № 640/22564/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Київ справа № 640/22564/19 адміністративне провадження № К/9901/30208/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., за участю: секретаря судового засідання Вітковської К.М., представника позивача Джамгурова Р.Б., представника відповідача Цісар Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року (суддя: Головань О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (судді: Чаку Є.В, Федотов І.В., Сорочко Є.О.) у справі №640/22564/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Побужський феронікелевий комбінат" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и в : Товариство з обмеженою відповідальністю "Побужський феронікелевий комбінат" (далі - ТОВ "Побужський феронікелевий комбінат", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - Офіс ВПП ДФС, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2019 №0005991401. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, позов було задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на передчасність висновку судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на неврахування всіх істотних обставин справи. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. У судовому засіданні представник відповідача підтримав свої вимоги, а представник позивча - свої заперечення, з підстав та обґрунтувань, викладених в касаційній скарзі та відзиві на неї, відповідно. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Офісом ВПП ДФС проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Побужський феронікелевий комбінат" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2016 по 31.03.2019, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2019, за результатами якої складено Акт від 07.08.2019 №2347/28-10-14-01/31076956 (далі - акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 242.1.3 п.242.1 ст.242, п.249.6 ст.249 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження екологічного податку за розміщення відходів на загальну суму 10 894 252,07 грн. 10 вересня 2019 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0005991401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об`єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини, у розмірі 10 377 850,03 грн, та застосовано штраф у розмірі 2 594 462,51 грн. За результатами досудового оскарження рішенням ДПС від 12.11.2019 скаргу позивача було залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки під час судового розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач є платником екологічного податку з розміщення відходів, що могло би бути підставою для донарахування йому несплачених сум вказаного податку, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України. Питання справляння екологічного податку на час виникнення спірних правовідносин внормовувались положеннями Розділу VIII ПК України. Відповідно до підпункту 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 ПК України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об`єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Поняття «розміщення відходів», наведене у зазначеній нормі, повністю узгоджується із дефініціями, викладеними у Законі України «Про відходи» (далі - Закон №187/98-ВР). Так, згідно зі статтею 1 Закону №187/98-ВР захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об`єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини не перевищував установлених нормативів. Спеціально відведені місця чи об`єкти визначаються як місця чи об`єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. Відповідно до пункту 240.1 статті 240 ПК України платниками податку є суб`єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об`єкти; розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об`єктах) суб`єктів господарювання); утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Згідно з підпунктом 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 ПК України об`єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об`єктах) суб`єктів господарювання. Ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об`єктах встановлено пунктами 246.1 - 246.3 статті 246 Податкового кодексу України. Аналіз наведених вище положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що обов`язок щодо сплати екологічного податку за розміщення відходів виникає лише у тих суб`єктів господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об`єктах та на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. При цьому, платник екологічного податку повинен мати вказаний вище дозвіл до початку розміщення відходів у спеціально відведених місцях. Відповідно до пункту 250.3 статті 250 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації до 1 грудня року, що передує звітному, подають до контролюючих органів переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися. Згідно з пунктом 250.12 статті 250 ПК України контролюючі органи залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів. Відтак податкові органи в діяльності щодо обліку платників екологічного податку та їх перевірки не є самостійними суб`єктами контролю. Зокрема, вони не можуть одноособово встановлювати факти та обсяги розміщення відходів, а при визначенні кола платників екологічного збору використовують щорічну та щоквартальну інформацію від органів виконавчої влади щодо підприємств, яким в установленому порядку видано дозволи на розміщення відходів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року по справі №810/1720/16. В ході судового розгляду судами було встановлено, що факт відсутності у позивача дозволу на розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об`єктах податковим органом не заперечується. Склад податкового правопорушення, на думку податкового органу, полягає у несплаті позивачем екологічного податку за розміщення відходів - шлаку феронікелевого виробництва, яким підприємство заповнює простір кар`єру "Центральний" рудника "Деренюха", що розташований на території Голованівського району Кіровоградської області. Так, зокрема, в ході перевірки податковим органом було встановлено, що шлак феронікелевого виробництва, яким заповнювався простір кар`єру, утворився внаслідок переробки руди в процесі виробництва феронікелю на виконання контракту з компанією Траднико ООО (Tradniko OU) Естонська республіка від 15.06.2015 №435/15 на переробку іноземного товару на митній території України. Земельна ділянка, на якій розміщувались відходи, знаходиться у користуванні позивача на підставі договору оренди землі від 12.04.2006 з Голованівською районною державною адміністрацією Голованівського району Кіровоградської області, загальною площею 117,73 га з цільовим призначенням - землі іншого не сільськогосподарського призначення для добувної промисловості. Строк договору оренди становить 49 років. При цьому, висновок контролюючого органу про заниження позивачем екологічного податку за розміщення відходів на загальну суму 10 894 252,07 грн фактично ґрунтується на тому, що останнім своєчасно не виконано Проекту засипки і гірничотехнічної рекультивації виробленого простору кар`єру "Центральний" рудника "Деренюха", розробленого у 2004 році Державним інститутом проектування підприємств гірничорудної промисловості "Кривбаспроект". Оцінюючи юридичну спроможність таких доводів податкового органу, суди обґрунтовано зазначили про те, що в силу приписів статті 37 Закону №187/98-ВР контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері навколишнього природного середовища, у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад, громадські інспектори з благоустрою, до яких відповідач не відноситься. Імперативну вимогу пункту 250.12 статті 250 ПК України щодо залучення до такого виду перевірок органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, відповідачем виконано не було. За таких обставин, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій про те, що наведена вище та відображена в акті перевірки оцінка податкового органу процесу гірничотехнічної рекультивації земель та діяльності позивача щодо поводження з відходами виходить здійснена відповідачем поза межами повноважень та не відповідає меті та завданню податкової перевірки. Більш того, як встановлено судами попередніх інстанцій, така оцінка прямо суперечить висновкам уповноважених органів щодо дотримання ТОВ "Побужський феронікелевий комбінат" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами за період, що перевірявся, викладеним у відповідних актах перевірки, наявних в матеріалах справи (т.1 а.с. 43-75). Зі змісту вказаних Актів вбачається, що Державною екологічною інспекцією у Кіровоградській області щорічно проводились перевірки ТОВ "Побужський феронікелевй комбінат" щодо дотримання ним вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, з результатами яких порушень позивачем вимог природоохоронного законодавства під час виконання "Проекту засипки і гірничотехнічної рекультивації виробленого простору" кар`єру "Центральний" рудника "Деренюха" не встановлено. Також у матеріалах справи наявний акт перевірки Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 08.10.2019 щодо виконання ТОВ "Побужський феронікелевий комбінат" умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничо будівних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов`язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель під кар`єром "Центральний", який також не містить інформації про порушення позивачем вимог земельного законодавства під час виконання проекту на гірничотехнічну рекультивацію, зокрема, відсутні висновки про те, що позивачем здійснюється діяльність з використання (утилізації) шлаку, утворюваного внаслідок його господарської діяльності відсутності необхідного дозволу. В силу приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, за будь-яких умов дослідження податкового органу викладенні в акту перевірки для підтвердження складу правопорушення про заниження екологічного податку є неприйнятними, з огляду на невідповідність акту перевірки у цій частині процесуальним правилам допустимості доказів відповідно до частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України. Аналогічній підхід оцінки допустимості доказів було викладено в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №809/964/17. Посилання відповідача на листи Міністерства екології та природних ресурсів України №5/4.1-7/9214-19 від 16.08.2019 року, Держгеонадра від 13.08.2019 року №25231/5-19, отримані на запити під час перевірки, обґрунтовано були визнані судами безпідставними, оскільки такі не містять інформації, яка спростовувала б наведені вище висновки судів попередніх інстанцій. Таким чином, враховуючи, що під час розгляду цієї справи відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено факту порушення позивачем порядку нарахування та сплати екологічно податку, так само як і наявності у позивача статусу платника такого податку, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та зводяться фактично до переоцінки встановлених обставин справи, -що знаходиться поза межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін. Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в : Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби, - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Н.Є. Блажівська Повний тест постанови виготовлено 19 березня 2021 року.