Постанова КАС ВС № 640/18283/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2023 року м. Київ справа № 640/18283/21, адміністративне провадження № К/990/15777/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді: Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., за участю: секретаря судового засідання Вітковської К.М., представника позивача Дейнегіна С.М., представника відповідача Франчука Я.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року (суддя: Аблов Є.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року (судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., Черпіцька Л.Т.) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Центрального міжрегіонального управління ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, - в с т а н о в и в : Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова компанія України» (далі- АТ «ДПЗКУ», позивач) звернулось до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (далі- ЦМУ ДПС по роботі з ВПП, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 травня 2021 року №00002400702 та №00002390702. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року, позов було задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій п.44.1 ст. 44, пп.134.1.1 п.3.4.1 ст.134, пп.140.4.2 п.140.4 ст.140, п.189.1, п.189.9 ст.189, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198 п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України при вирішенні цієї справи застосовано без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 16.04.2020 у справі № 813/4703/13-а, від 16.03.2020 у справі №160/2636/19, від 18.03.2020 у справі №826/8114/15, від 31.03.2020 у справі №804/16516/15, від 14.05.2019 у справі №825/3990/14, від 26.06.2018 у справі № 816/1422/17, від 18.06.2019 у справі №2а- 1399/11/2670, від 05.03.2020 у справі 826/9368/15, від 24.04.2019 у справі №826/22352/15, від 05.03.2020 у справі №826/9368/15 та від 31.07.2020 у справі № 826/17673/15. Також, вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наявним беззаперечним доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про нез`ясування всіх обставин судової справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій -такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та обґрунтування своєї касаційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача просив залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення як безпідставну. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що АТ «ДПЗКУ» як юридична особа зареєстроване 16 вересня 2010 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У період з 29 березня 2020 року по 16 квітня 2021 року ЦМУ ДПС по роботі з ВПП було проведено документальну позапланову виїзну перевірку АТ «ДПЗКУ» з питань законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, за декларацією з податку на додану вартість за січень 2021 року, з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків. Результати перевірки оформлені актом від 22 квітня 2021 року №282/31-00-07-02/37243279, згідно з висновками якого позивачем допущено порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6, статті 198, пункту 200.1, пункут 200.4 статті 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ (далі - ПК України), пункту 5 Розділу V наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 28 січня 2016 року № 21, що призвело до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на 9 814 140, 72 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 10 594 930, 86 грн, яка підлягає зменшенню. 27 травня 2021 року на підставі висновків вищеозначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення- рішення: - №00002400702 (за формою В1), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 814140,72 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 4 907 070,36 грн за декларацією за січень 2021 року; - № 00002390702 (за формою В4), яким позивачу зменшено суму від`ємного значення з ПДВ у сумі 10594931,00 грн за декларацією за січень 2021 року. Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що прийняті всупереч нормам податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Наведені норми податкового законодавства дають підстави для висновку, що дохід, витрати, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника. Реальність (фактичне вчинення) господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності виникає у результаті руху активів, зміни зобов`язань чи власного капіталу платника, відповідності економічному змісту господарських операцій, оформлених належним чином первинними документами. Отже, проведення будь-якої господарської операції підприємства має бути зафіксоване у порядку, встановленому правилами податкового та бухгалтерського законодавства, підтверджуватись первинними і розрахунковими документами, якими відображено зміст операцій, порядок їх виконання, зміни майнового стану платника податків. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період, який перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з придбання сільськогосподарської продукції у ТОВ «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ» та ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ». Так, між TOB «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ» (Постачальник) та AT «ДПЗКУ» (Покупець) укладено договір поставки від 19 січня 2021 року №ПОЛ0188-С, додаткова угода №001КЗ від 19 січня 2021 року, а також договір поставки №ПОЛ0187 від 19 січня 2021 року та додаткова угода №001КЗ від 19 січня 2021 року. Предметом цих договорів є поставка кукурудзи 3-го класу 2020 року врожаю, місцем поставки згідно з правилами тлумачення ІНКОТЕРМС 2010 зазначено «EXW» (Франко-завод) сторони обумовили, адресу: філія AT «ДПЗКУ» «Лубенський НОЗ» (37552, вул. Комсомольська, буд. 137, с. Засулля, Лубенський р-н, Полтавська обл.), що є пунктом призначення за умовами цих договорів. На підтвердження факту здійснення поставки товару на умовах EXW (Франко завод») між позивачем (як новим власником) та TOB «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ» (як поклажодавецем) складено акти приймання-передачі зерна при переоформленні від 20 січня 2021 року: №84 щодо переоформлення кукурудзи 3 класу у кількості 1000 тон, №83 щодо переоформлення кукурудзи 3 класу у кількості 301 тон, №85 щодо переоформлення кукурудзи 3 класу у кількості 1000 тон, №83 щодо переоформлення кукурудзи 3 класу у кількості 202,2 тон. На підтвердження вимог якості поставленого товару ТОВ «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ» складено картки аналізу зерна від 20 січня 2021 року №83, №84, №85, а також складські квитанції від 20 січня 2021 року №583, №582 та №584. Також, на виконання вказаних договорів ТОВ «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ» надало позивачу видаткові накладні та податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та включені позивачем до додатку №5 податкової декларації з ПДВ за січень 2021 року. Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до додатку №5 податкової декларації з ПДВ за січень 2021 року. Факт оплати за поставлені товари підтверджується платіжними дорученнями. Щодо фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНИЙ ЦЕНТР» судами встановлено наступне. Між позивачем (Покупець) та ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНИЙ ЦЕНТР» (Постачальник) укладено низку договорів поставки: від 12 січня 2021 року № КИВ0092-С, від 12 січня 2021 року додаткова угода №001КЗ; від 25 січня 2021 року №ПОЛ0228-С, додаткова угода від 25 січня 2021 року № 001КЗ; від 25 січня 2021 року №ПОЛ0227-С, додаткова угода від 25 січня 2021 року № 001КЗ; від 25 січня 2021 року №ПОЛ0226-С, додаткова угода від 25 січня 2021 року № 001КЗ; від 25 січня 2021 року №ПОЛ0225-С, додаткова угода від 25 січня 2021 року № 001КЗ; від 25 січня 2021 року №ПОЛ0224-С, додаткова угода від 25 січня 2021 року № 001КЗ; від 25 січня 2021 року №ПОЛ0223-С, додаткова угода від 25 січня 2021 року № 001КЗ; від 25 січня 2021 року №ПОЛ0222-С, додаткова угода від 25 січня 2021 року № 001КЗ; від 25 січня 2021 року №ПОЛ0221-С, додаткова угода від 25 січня 2021 року № 001КЗ; від 21 січня 2021 року №ПОЛ0207-С, додаткова угода від 21 січня 2021 року № 001КЗ; від 21 січня 2021 року №ПОЛ0206-С, додаткова угода від 21 січня 2021 року № 001КЗ; від 21 січня 2021 року №ПОЛ0205-С, додаткова угода від 21 січня 2021 року № 001КЗ; від 19 січня 2021 року №ПОЛ0183-С, додаткова угода від 19 січня 2021 року № 001КЗ, додаткова угода від 21 січня 2021 року №002КЗ; від 19 січня 2021 року №ПОЛ0182-С, додаткова угода від 19 січня 2021 року №001КЗ. Предметом вказаних договорів зазначено поставку зерна українського врожаю 2020 року, місцем поставки згідно з правилами тлумачення ІНКОТЕРМС 2010 зазначено «EXW» (Франко-завод) сторони обумовили, адресу: ТОВ «АГРАРНА ЕЛЕВАТОРНА КОМПАНІЯ» (37600, Полтавська обл., м. Миргород, вул. Шляхова, буд. 4А.), що є пунктом призначення за умовами цих договорів. На підтвердження факту здійснення поставки товару на умовах EXW (Франко завод») між позивачем (як новим власником) та TOB «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» (як поклажодавцем) складено акти переоформлення продукції. На підтвердження вимог якості поставленого товару TOB «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» складено картки аналізу зерна та складські квитанції на зерно. Також, на виконання вказаних договорів ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» надало позивачу видаткові накладні та податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та включені позивачем до додатку №5 податкової декларації з ПДВ за січень 2021 року. Позивач в оплату за поставлені товари перерахував на банківський рахунок ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» кошти, що підтверджується платіжними дорученнями. Своєю чергою, із акту перевірки від 22 квітня 2021 року №282/31-00-07-02/37243279 судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом не визнається реальність спірних господарських операцій позивача з ТОВ «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ» та ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНИЙ ЦЕНТР», з огляду на те, що згідно з проведеним аналізом зареєстрованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не встановлено придбання контрагентами позивача товарів, які в подальшому поставлені позивачу, що свідчить про незаконне введення останніх в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) товару. В цілому доводи відповідача про те, що позивач не міг отримати продукцію саме від постачальників ТОВ «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ», ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ», зводяться до наступного: - відсутність у ТОВ «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ», ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» необхідних матеріально-технічних можливостей для реального постачання с/г продукції на адресу АТ «ДПЗКУ»; - відсутність у ТОВ «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ», ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» необхідних трудових ресурсів; - Комісією регіонального рівня прийнято рішення про відповідність ТОВ «ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ» критеріям ризиковості платника податку від 15.02.2021 № 16361; - наявна податкова інформація щодо здійснення ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» псевдо господарських операцій та формування «штучного» податкового кредиту (лист Офісу Генерального прокурора). Аналізуючи такі доводи податкового органу суди попередніх інстанцій правомірно вказали на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником). Можливі порушення суб`єктами господарювання в ланцюгу постачання товарів так само не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість, тому платник податків (покупець товарів) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Також, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Аналогічний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 та від 21.02.2020 у справі №815/253/16. Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено існування таких обставин. Також судами вказано, що відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаним договором, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями постачальників/виконавців, а тому твердження відповідача про відсутність реального характеру договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, були визнані необґрунтованими, оскільки позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена відповідними доказами чи судовими рішеннями. Окремо аналізуючи доводи відповідача про незначну кількість працівників у ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» та відсутність матеріально-технічної можливості для тимчасового зберігання відповідного обсягу товару, суди попередніх інстанцій керувались позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 квітня 2018 року по справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року по справі №816/166/15-а, від 06.02.2018 року по справі №804/4940/14 від 13 серпня 2020 року по справі №520/4829/19 та від 21 жовтня 2020 року по справі №140/1845/19, за якою відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки, зокрема, залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. У будь-якому випадку, реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою, якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це, своєю чергою, у межах спірних відносин на позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим. Аналогічна правова позиція викладена e постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року в справі №803/2094/15 та від 20 грудня 2018 року в справі №815/4992/16. Так само необґрунтованими були визнані судами і послання відповідача на лист Офісу Генерального прокурора України від 07 квітня 2021 року про наявність кримінального провадження, у ході досудового розслідування якого встановлено ряд суб`єктів господарювання з явними ознаками «сумнівності», в тому числі ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ», оскільки унесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей по кримінальному провадженню не спростовує фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, а сама по собі наявність досудового розслідування не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Крім того зазначено, що матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Належними ж доказами можуть бути лише встановлені вироком суду обставини, у тому числі щодо причетності або обізнаності позивача у цьому. Проте доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, контролюючим органом не надано та в матеріалах справи не міститься. Тут слід додати й про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду від 07 липня 2022 року постанови (у справі №160/3364/19), у якій ВПВС відступила від висновку Верховного Суду України про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємництва (несумісність з легальною підприємницькою діяльністю), й запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб`єктами господарювання. ВП ВС зазначила, що самий собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість, контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті. Утім, як зазначалось вище, у ході розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не встановили ознак недобросовісності позивача, а в поясненнях відповідача не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи фактів узгодженості його дій з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або ж його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань. Наведене вище в сукупності, за оцінкою судів попередніх інстанцій, свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27 травня 2021 року №00002400702 та №00002390702 та, як наслідок, наявність підстав до їх скасування. Верховний Суд враховує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. Касаційна скарга не містить доводів та доказів, які б спростовували помилковість встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи або їх неправильної оцінки. У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. В решті обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, наведеним відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, і зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в : Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Н.Є. Блажівська