Постанова 4857 № 380/7568/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7568/20 пров. № А/857/2138/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Качмара В.Я., Кушнерика М.П. з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду (суддя першої інстанції Лунь З.І., м. Львів, повний текст складено 24.12.2020), В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України про: визнання протиправним та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 23.10.2014 № 2144-0 в частині звільнення полковника податкової міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Миколаївській області та органів податкової міліції у запас Збройних Сил України за пунктом «ж» (за власним бажанням); зобов`язання поновити полковника податкової міліції ОСОБА_1 в Державній фіскальній службі України на відповідній посаді; зобов`язання виплатити грошове забезпечення середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.10.2014 по день фактичного поновлення на службі; зобов`язання сплатити грошову компенсацію за перебування на лікарняному через тимчасову непрацездатність. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду. Із таким судовим рішенням, вважаючи його незаконним та необгрунтованим, не погодився позивач та подав апеляційну скаргу. Просить скасувати ухвалу. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що перебіг строку звернення до суду починається з моменту отримання ним відповіді відповідача від 13.08.2020 №3345/6/99-99-07-02-15, в якій йдеться про те, що на підставі поданого ОСОБА_1 рапорта від 14.10.2014 наказом Міністерства доходів і зборів України від 23.10.2014 №2144-о його звільнено з посади та податкової міліції за власним бажанням на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Стверджує, що наміру звільнятись з податкової міліції за власним бажанням не мав, а мав намір приступити до роботи по виході з лікарняного, згідно статті 38 КзПП України, якою передбачено, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Вказує, що в наказі про звільнення не зазначена фактична дата ознайомлення з наказом. Вважає, що фактичною датою ознайомлення з наказом слід вважати дату, коли він отримав копію наказу про звільнення на адвокатський запит № 139Ш/14-97-07 від 24.07.2020. Отже, строк для звернення до суду слід обчислювати з моменту, коли позивач отримав лист від 13.08.2020. Крім того, вважає, що підставою для відновлення строку для звернення до суду є те, що рапорт на звільнення він написав 16.10.2014 на вимогу керівництва Міністерства доходів і зборів України, мотивовану набранням чинності Закону України «Про очищення влади», Позивачем написано рапорт про звільнення з посади у запас Збройних Сил України, проте його не подано власноручно в оригіналі для реєстрації та вчинення подальших дій. Звертає увагу, що з 23.10.2014 по 29.10.2014 позивач перебував на лікарняному через тимчасову непрацездатність, а з 27.10.2014 набрав чинності Закон України «Про очищення влади». Тобто, фактично керівництво Міндоходів звільнило позивача у зв`язку з набранням чинності закону України «Про очищення влади» і шансів відновитись у той час не було, оскільки позивач підпадав під «автоматичну люстрацію», способу захистити свої права законодавчо визначено не було протягом 2014-2020 років, поки не було визнано положення закону таким, що суперечить Конституції, основним правам людини, зокрема Венеційською комісією, Європейським судом з прав людини, а також новітньою сформованою судовою практикою в 2020 році. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. У судове засідання не прибули. Представник позивача повторно подав заяву про відкладення судового засідання та продовження строку розгляду справи у зв`язку із встановленням карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Розглянувши вказану заяву, суд апеляційної інстанції вважає, що така не підлягає задоволенню, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Вказана заява не містить доказів хвороби представника позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що розгляд справи вже двічі відкладався 18.02.2021 та 04.03.2021, а також продовжувався строк розгляду справи. Окрім того, на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та відповідно до пункта 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 №169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду. Таким чином, учасники справи не позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Суд вважає таку поведінку представника позивача зловживанням правами. При цьому суд приймає до уваги вимоги процесуального закону щодо дотримання строків розгляду справ та те, що у даній справі участь сторін у судовому засіданні не визнавалась обов`язковою. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що ОСОБА_1 про його звільненння з податкової міліці стало відомо щонайпізніше у квітні 2016 року, щонайраніше у жовтні 2014 року. Таким чином, позивач пропустив встановлений Кодексом адміністративного судочинства місячний строк звернення до суду, звернувшись з позовом про поновлення на роботі на посаді у податковій міліції лише у вересні 2020 року. Причини пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачем, суд оцінив як неповажні. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Згідно статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України). Зі змісту наведених норм вбачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 статті 4 КАС України). Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 про звільнення зі служби в податковій міліції стало відомо ще в жовтні 2014 року, що ним не заперечено. Відповідно до ст.47 КЗпП Українитвласник або уповноважений ним орган зобов`язаний провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку в день звільнення. Встановлено, що ОСОБА_1 отримано трудову книжку після звільнення, що ним не заперечено. Як видно із записів у трудовій книжці ОСОБА_1 (запис №20), позивач був звільнений зі служби в податковій міліції 23.10.2014 на підставі наказу від 23.10.204 №2144-о. Наступний запис про роботу у трудовій книжці ОСОБА_1 за №21 зроблено 07.04.2016 про прийняття ОСОБА_1 на роботу у ПАТ «Укртранснафта». Отже, ОСОБА_1 про його звільненння з податкової міліції стало відомо щонайпізніше у квітні 2016 року, щонайраніше у жовтні 2014 року. Покликання позивача на лист ДФС України від 13.08.2020, яким його повідомлено, що скасувати наказ про звільнення з органу, який реорганізовано, а саме Міністерства доходів і зборів України, можливо тільки за рішенням суду є безпідставним, так як відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 , звернувшись з позовом про поновлення на роботі на посаді у податковій міліції лише у вересні 2020 року, пропустив встановлений Кодексом адміністративного судочинства місячний строк звернення до суду. Покликання позивача, як на підставу поновлення строку звернення до суду, на те, що керівництво Міндоходів звільнило його у зв`язку з набранням чинності закону України «Про очищення влади» і шансів відновитись у той час не було, оскільки він підпадав під «автоматичну люстрацію», способу захистити свої права законодавчо визначено не було протягом 2014-2020 років, поки не було визнано положення закону таким, що суперечить Конституції, то таке грунтується на суб`єктивній оцінці обставин, пов`язаних із зверненням до суду впродовж місяця після того, як позивачу стало відомо про звільнення. Тому, зазначені позивачем причини, які спричинили зволікання зі зверненням до суду не є поважними. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У п. 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЕREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112). У п. 44 рішення Європейського суду з прав людини Осман проти Сполученого королівства та пункті 54 рішення Круз проти Польщі зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95). За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пропущення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки позивач не вказав і не підтвердив відповідними доказами про існування об`єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставин справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для її скасування. Керуючись ст. 243, 308, 310, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. Я. Качмар М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 19.03.2021.