Постанова КАС ВС № 560/10204/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 15 січня 2026 року справа №560/10204/24 адміністративне провадження № К/990/54460/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Ханової Р. Ф., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кірабуд» на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (судді: Матохнюк Д. Б., Граб Л. С., Сторчак В. Ю.) у справі № 560/10204/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кірабуд» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - УСТАНОВИВ Рух справи У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кірабуд» (далі - Товариство, платник податків, ТОВ «Кірабуд», позивач у справі) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2021 року №8931/2201-0715, від 04 серпня 2021 року №8932/2201-0715. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, адміністративний позов задоволено. Постановою Верховного Суду від 10 липня 2025 року постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 15 квітня 2025року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Так, у постанові Верховний Суд наголосив на тому, що податковий орган зазначив про те, що Товариство неодноразово зверталось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2021 року №8931/2201-0715, №8932/2201-0715. Вперше позивач звернувся до суду в березні 2023 року, проте ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року у справі № 560/3945/23 позовну заяву ТОВ «Кірабуд» повернуто позивачеві, в тому числі з підстав не надання доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду. Вдруге позивач з аналогічним позовом звернувся до суду 28 квітня 2023 року, проте ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року у справі № 560/7888/23, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та постановою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року, визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду ТОВ «Кірабуд» та залишено позов без розгляду. Втретє позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду 15 липня 2024 року, вказавши у заяві про поновлення стоку, аналогічні підстави (неотримання рішення ДПС), які вже раніше, згідно судових рішень, які набрали законної сили, у справі №560/7888/23, визнавались неповажними. Таким чином, Верховний Суд зазначив про те, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи податкового органу в частині безпідставного поновлення ТОВ «Кірабуд» строку звернення до суду. За результатами нового судового розгляду Сьомий апеляційний адміністративний суд 24 листопада 2025 року ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнив частково, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року скасував, адміністративний позов Товариства залишив без розгляду. Не погодившись з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 560/10204/24, позивач 24 грудня 2025 року подав касаційну скаргу на зазначене судове рішення. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, справу витребувано з суду першої/апеляційної інстанції. 14 січня 2026 року справа № 560/10204/24 надійшла на адресу Верховного Суду. Висновки суду апеляційної інстанції Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу після її повернення Верховним Судом на новий розгляд, дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до провадження адміністративний позов та вирішив спір по суті, незважаючи на встановлений факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. Апеляційний суд виходив із того, що правовідносини, пов`язані з оскарженням податкових повідомлень-рішень, регулюються спеціальними нормами ПК України, зокрема статтею 56, які мають пріоритет у застосуванні перед загальними положеннями КАС України щодо строків звернення до суду. За обставин справи, з огляду на використання позивачем процедури адміністративного оскарження, до спірних правовідносин підлягав застосуванню спеціальний строк звернення до суду, визначений пунктом 56.19 статті 56 ПК України. Суд апеляційної інстанції встановив, що податкові повідомлення-рішення від 04 серпня 2021 року оскаржені позивачем у адміністративному порядку, а рішення Державної податкової служби України від 28 грудня 2021 року №29241/6/99-00-06-01-01-06 за результатами розгляду скарги прийнято та надіслано за податковою адресою платника податків рекомендованим листом. Водночас адміністративний позов подано позивачем лише 15 липня 2024 року, тобто з пропуском спеціального строку звернення до суду більш ніж на два роки. Оцінюючи заявлені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду, апеляційний суд звернув увагу, що такі підстави вже були предметом судової оцінки у справі №560/7888/23 за участю тих самих сторін, за результатами розгляду якої судами було визнано відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду та залишено позов без розгляду. Вказане судове рішення набрало законної сили. З урахуванням положень частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не підлягають повторному доказуванню в іншій справі за участю тих самих осіб. Відтак суд першої інстанції був позбавлений підстав для повторної оцінки тотожних причин пропуску строку звернення до суду як поважних. Апеляційний суд також наголосив, що відповідно до статті 123 КАС України, у разі якщо після відкриття провадження суд дійде висновку про передчасність визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та не встановить інших підстав для його поновлення, позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Застосування таких процесуальних наслідків, за позицією суду, відповідає принципу правової визначеності та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо допустимості обмежень доступу до суду у зв`язку з недотриманням процесуальних строків. За наведених обставин суд апеляційної інстанції визнав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про можливість розгляду справи по суті та безпідставно поновив позивачу строк звернення до суду, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню, а позовна заява - залишенню без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240, статей 123, 315, 319 КАС України. Доводи касаційної скарги Позивач подає касаційну скаргу на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду порушив норми процесуального права, а саме, неправильно застосував положення пункту 56.19 статті 56 ПК України у взаємозв`язку з нормою статті 122 КАС України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Касаційна скарга обґрунтована й доводами про те, що суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду порушив вимоги частини четвертої статті 78, частин третьої та четвертої статті 123, частини четвертої статті 240 КАС України, що призвело до безпідставного залишення позову без розгляду, попри наявність у позивача права повторного звернення до адміністративного суду після усунення відповідних підстав. Товариство наголошує, що суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду порушив частини першу, четверту статті 9, статтю 72, статтю 90 КАС України (не досліджено зібрані у справі докази, які свідчать про поважність причин пропуску процесуального строку для звернення з позовною заявою до суду, а також ненадання оцінки новим доказам позивача), що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На переконання позивача, суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду порушив пункт 4 частини четвертої статті 12, пункт 4 частини четвертої статті 257 КАС України (неправильний перехід із загального провадження у письмове посеред процесу). Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що залишення позовної заяви без розгляду після того, як судами першої та апеляційної інстанцій у попередньому розгляді було надано оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням по суті, призвело до непропорційного та надмірно формального обмеження права позивача на доступ до суду, що, на думку скаржника, не узгоджується з положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини. З огляду на викладене, скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий апеляційний розгляд. 05 січня 2025 року податковий орган надав відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому зазначає, що підстави пропуску строку звернення до суду вже були предметом судової оцінки у справі № 560/7888/23 та визнані неповажними, а встановлений судами факт отримання позивачем рішення ДПС України 07 лютого 2022 року має преюдиційну силу та не підлягає повторному доказуванню. Посилання позивача на нові обставини та докази фактично зводяться до повторення раніше оцінених доводів і не спростовують висновків судів, що набрали законної сили. У зв`язку з цим відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Висновки Верховного Суду Оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Реалізація цього права має здійснюватися у спосіб, визначений законом. Згідно з частинами першою - третьою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.. Разом з тим, у податкових правовідносинах діє спеціальна норма - пункт 56.19 статті 56 ПК України, відповідно до якої у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Цей строк є спеціальним і має перевагу перед загальним шестимісячним строком, визначеним КАС України. Отже, у випадках, коли платник податків скористався правом адміністративного оскарження, право на звернення до суду виникає з наступного дня після завершення цієї процедури і обмежується одним місяцем. Суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин трьохмісячного строку, обчислюваного з дня отримання платником податків рішення контролюючого органу за результатами адміністративного оскарження, пославшись на правові висновки Верховного Суду, сформульовані у в постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18. Однак, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що висновок, процитований апеляційним судом, стосувався оскарження рішень контролюючих органів, які не пов`язані з визначенням грошових зобов`язань. Водночас у цій справі предметом судового оскарження є податкове повідомлення-рішення, яким платнику податків визначено грошове зобов`язання, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Податкового кодексу України, зокрема пункт 56.19 статті 56 ПК України, відповідно до якого позов може бути подано протягом одного місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. Отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо тривалості процесуального строку звернення до суду є помилковим. Разом з тим допущена судом апеляційної інстанції помилка не вплинула на правильність ухваленого процесуального рішення, оскільки з установлених судами обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду після спливу як одномісячного строку, передбаченого пунктом 56.19 статті 56 ПК України, так і тримісячного строку. За таких обставин неправильне визначення судом апеляційної інстанції тривалості строку звернення до суду не є самостійною підставою для скасування судового рішення, оскільки не призвело до неправильного вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Апеляційний суд правильно виходив з того, що процедура адміністративного оскарження у цій справі була завершена прийняттям рішення контролюючого органу від 28 грудня 2021 року, яке було направлене платнику податків за його податковою адресою, а відтак установлені законом строки для звернення до суду сплинули задовго до подання позову 15 липня 2024 року. Посилання позивача на те, що строк звернення до суду не розпочався у зв`язку з отриманням рішення контролюючого органу неуповноваженою особою, є безпідставними. Контролюючий орган виконав свій обов`язок щодо направлення рішення за результатами адміністративного оскарження за податковою адресою платника податків рекомендованим поштовим відправленням. Неналежна організація внутрішнього документообігу платника податків, припинення дії довіреностей або відсутність контролю за отриманням кореспонденції не можуть покладатися на контролюючий орган та не є підставою для поновлення процесуальних строків. Верховний Суд неодноразово зазначав, що ризики, пов`язані з організацією документообігу платника податків, перебувають у сфері його відповідальності та не можуть нівелювати дію процесуальних строків. Суд не приймає й доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції частини четвертої статті 78 КАС України. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що причини пропуску строку звернення до суду, на які посилався позивач у цій справі, за своїм змістом є тотожними тим, які вже були предметом судової оцінки у справі №560/7888/23, за результатами розгляду якої суди дійшли висновку про їх неповажність, а відповідні судові рішення набрали законної сили. Колегія суддів звертає увагу, що посилання позивача на обставини, викладені у додаткових поясненнях, зокрема щодо отримання на стадії третього звернення до суду відповіді на адвокатський запит від особи, у якої на момент отримання кореспонденції закінчився строк дії довіреності, не свідчать про виникнення нових обставин, які не були предметом судової оцінки раніше. Зазначені доводи стосуються тих самих фактичних обставин, а саме - вручення рішення контролюючого органу представнику платника податків у період припинення або завершення дії довіреності, яким уже було надано правову оцінку судами у справі № 560/7888/23, у тому числі Верховним Судом. Подання позивачем додаткових пояснень або документів, які не змінюють юридичної природи та змісту вже оцінених судами обставин, не створює нових підстав для поновлення строку звернення до суду. Посилання скаржника на положення частини четвертої статті 240 КАС України не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Право на повторне звернення до суду після залишення позову без розгляду виникає лише за умови усунення підстав, з яких такий позов було залишено без розгляду. У цій справі позивач не усунув підстав пропуску строку звернення до суду, а навпаки - повторно послався на обставини, які вже визнавалися судами неповажними. Інше тлумачення призвело б до можливості нескінченного повторного звернення до суду шляхом подання нових доказів одних і тих самих обставин, що суперечить принципу правової визначеності. Верховний Суд відхиляє доводи позивача про порушення права на доступ до суду та надмірний процесуальний формалізм. Застосування судами наслідків пропуску строку звернення до суду, передбачених статтею 123 КАС України, саме по собі не є обмеженням доступу до правосуддя та узгоджується з принципом правової визначеності, а також із практикою Європейського суду з прав людини. Позивач мав реальну можливість реалізувати своє право на судовий захист у встановлені законом строки, однак не скористався нею з причин, які не можуть бути визнані об`єктивними та непереборними. Колегія суддів Верховного Суду визнає безпідставними доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 4 частини четвертої статті 12 та пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України у зв`язку з переходом до письмового провадження. Як убачається з матеріалів справи, після направлення її на новий розгляд суд апеляційної інстанції неодноразово призначав судові засідання з викликом учасників справи, про що сторони були належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток, які своєчасно отримувались позивачем. При цьому розгляд справи неодноразово відкладався саме з підстав, заявлених позивачем, зокрема у зв`язку з перебуванням представника у відпустці, а згодом - у зв`язку із залученням нового представника та необхідністю додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи. Разом із тим, у судове засідання, призначене на 29 жовтня 2025 року, представник позивача не з`явився, а у подальшому - у судове засідання 05 листопада 2025 року також не прибув, незважаючи на належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. За таких обставин суд апеляційної інстанції, з урахуванням тривалості розгляду справи, неодноразових перенесень розгляду справи за ініціативою позивача, відсутності його представника без поважних причин та наявності у матеріалах справи письмових пояснень сторін, обґрунтовано перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. При цьому позивач не навів жодних конкретних доводів щодо того, які саме процесуальні права були ним порушені внаслідок такого переходу, які докази або пояснення він був позбавлений можливості подати у письмовій формі та яким чином це могло вплинути на правильність вирішення спору. Отже, сам по собі перехід суду апеляційної інстанції до письмового провадження за наведених обставин не свідчить про порушення принципів змагальності чи права на справедливий судовий розгляд та не є підставою для скасування оскаржуваної постанови. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, повно і всебічно дослідив обставини, пов`язані зі строками звернення до суду, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду. На переконання колегії суддів позивач мав реальну та ефективну можливість реалізувати право на судовий захист у встановлені законом строки, однак не скористався нею з причин, які не можуть бути визнані об`єктивними та непереборними. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з правовими висновками суду апеляційної інстанції та не спростовують їх законності й обґрунтованості. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 240, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд, - УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кірабуд» залишити без задоволення. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 560/10204/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді Р. Ф. Ханова Л. І. Бившева В. В. Хохуляк