Постанова 4857 № 460/5233/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/5233/20 пров. № А/857/273/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Запотічного І.І., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року, ухвалене суддею Зозуля Д.П. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 460/5233/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчиненя дій,- ВСТАНОВИВ: 17 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача Міністерства юстиції України, у якому просив визнати ненадання роз`яснень на питання, поставлених у заяві від 08.06.2020, - бездіяльністю, порушенням його прав визначених ст. 40 Конституції України, ст.15 Закону України "Про звернення громадян"; зобов`язати надати роз`яснення на питання, поставлені ним у заяві від 08.06.2020, на виконання вимог Конституції України та Закону України "Про звернення громадян". При цьому, позивач також просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили подати до суду звіт про його виконання. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягала у наданні неповної інформації на заяву ОСОБА_1 від 08.06.2020 та зобов`язати Міністерство юстиції України надати ОСОБА_1 роз`яснення на питання, поставлені у заяві від 08.06.2020, на виконання вимог Конституції України та Закону України "Про звернення громадян". У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про встановлення Міністерству юстиції України п`ятнадцятиденного терміну з дня набрання судовим рішенням законної сили для виконання судового рішення, надавши суду звіт про таке виконання, - відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про надання відповідачем неповної інформації на звернення ОСОБА_1 від 08.09.2020 та з порушенням приписів Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Мін`юстом у межах повноважень надано обґрунтовану та вичерпну відповідь по суті поставлених питань, про що проінформовано автора звернення. Згідно з п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.06.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міністерства юстиції України, у якій просив надати роз`яснення що саме входить у витрати на обслуговування мережі та Інтернет класу в розумінні п.11.2 Порядку; просив надати чіткий алгоритм нарахування таких витрат та роз`яснити чим саме регламентовано порядок такого нарахування (а.с.4). 23.06.2020 листом № 27567/В-16166/27 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що розмір плати за користування мережею Інтернет визначається, виходячи з фактичних витрат, пов`язаних з її наданням. Установа самостійно визначає калькуляційну одиницю за кожною платною послугою, щодо якої здійснюється розрахунок вартості. Одночасно роз`яснено, що у разі незгоди із наданою відповіддю заявник має право на її оскарження у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян» (а.с.5). Позивач, вважаючи заяву від 08.06.2020 розглянутою Міністерством юстиції України не належним чином, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 40 Конституції України кожна особа має право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно зі статтею 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Під зверненням громадян, відповідно до частини першої статті 3 цього Закону слід розуміти викладені в письмовій формі або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (частина 1 статті 5 Закону №393/96-ВР). Статтею 18 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. Положеннями статті 19 Закону №393/96-ВР встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Пунктом 1 Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 07 лютого 2008 року №109/2008 вказано Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов`язкове одержання обґрунтованої відповіді, неухильного виконання норм Закону України «Про звернення громадян», упорядкування роботи зі зверненнями громадян, зокрема, щодо: недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам; викоренення практики визнання заяв чи скарг необґрунтованими без роз`яснення заявникам порядку оскарження прийнятих за ними рішень; створення умов для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень; з`ясування причин, що породжують повторні звернення громадян, систематичного аналізу випадків безпідставної відмови в задоволенні законних вимог заявників, проявів упередженості, халатності та формалізму при розгляді звернень; вжиття заходів для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян, притягнення винних осіб у встановленому порядку до відповідальності, в тому числі до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків щодо розгляду звернень громадян. Відповідно до статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Отже, відповідач, як орган державної влади, зобов`язаний в термін не більше одного місяця об`єктивно, всебічно і вчасно розглянути звернення (заяву) позивача в межах своєї компетенції, а також в обов`язковому порядку у відповідні строки повідомити про наслідки розгляду звернення (заяви). Водночас, згідно доводів позивача, у відповіді Міністерством юстиції України не надано чіткої та повної інформації, а саме не роз`яснено всі питання, поставленні у заяві від 08.06.2020. Позивач вважає, що Міністерство юстиції України обмежило його у отриманні інформації, що прямо стосується прав та обов`язків, оскільки плата за користування Інтернетом вираховується з особистих коштів. Відповідно до пунктів 1, 2 розділу 1 Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 19.10.2017 № 3233/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.10.2017 за №1280/31148 (далі - Порядок) для надання засудженим можливості доступу до глобальної мережі Інтернет (далі - Інтернет) адміністрація установи виконання покарань чи слідчого ізолятора (далі - установа) забезпечує оптимальний спосіб підключення установи до провайдера, який надає послуги доступу до Інтернету. Для організації надання засудженим послуг доступу до Інтернету у відокремлених приміщеннях житлової зони поза межами локальних дільниць відділень соціально-психологічної служби у місці, доступному для відвідування усіма засудженими установи, або у комп`ютерному класі загальноосвітнього навчального закладу установи обладнується інтернет клас. Для надання засудженим можливості користуватися послугою доступу до Інтернету та відправляти онлайн-звернення допускається використання спеціалізованих технічних пристроїв з відповідним програмним забезпеченням, а також планшетного комп`ютера без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами (далі - планшет). Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що з огляду на зміст питань, за роз`ясненням яких позивач звертався до Міністерства юстиції України, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, не враховано суті звернення позивача та не надано повну і вичерпну інформацію по кожному окремому питанню, натомість позивачу надано поверхневу відповідь, а саме відповідачем не розкрито алгоритм нарахування витрат та не вказано величини, які впливають на дані витрати. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно до неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше. Наявність законних очікувань (яку в кожному окремому випадку встановлює Суд) є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficientlegalbasis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві, Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду. Крім того, суд зазначає, завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідачем не спростовано наведених позивачем доводів в обгрунтування заявлених в адмістративному позові вимог. З огляду на встановлені обставини справи, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не вжив усіх належних заходів щодо розгляду постановлених у зверненні питань, чим допустив бездіяльність, а тому з метою дотримання закріпленого статтею 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, забезпечення ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_2 від 08.06.2020 у визначеному законом порядку та проінформувати про результати її розгляду заявника. Також з огляду на положення ст.382 КАС України суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення заявленого позивачем виду судового контролю за виконанням рішення суду в даній справі. Слід зазначити, що частина 5 статті 246 КАС України не містить вимог до резолютивної частини рішення суду щодо зазначення встановленого судом строку для подання звіту про виконання цього рішення. Крім того, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 березня 2020 року у справі №539/3406/17. В своєму ж клопотанні про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що рішення суду у даній справі буде відповідачем тривалий час не виконане, у зв`язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права. Таким чином, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання встановлення судового контролю за виконанням рішення судом першої інстанції не допущено порушення вимог ст.382 КАС України. Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуальногозакону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року у справі №460/5233/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді І. І. Запотічний З. М. Матковська