Постанова 4857 № 460/9255/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/9255/20 пров. № А/857/15786/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Носа С.П., Хобор Р.Б., за участі секретаря судового засідання Лутчин А.М., представника позивача: не з`явився представника відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 460/9255/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, суддя в 1-й інстанції Нор У.М., час ухвалення рішення не зазначено місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 02.06.2021 року,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Рівненської міської ради, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у тому, що Рівненська міська рада не розглянула клопотання у встановлений судом строк - протиправною; зобов`язати відповідача розглянути клопотання ОСОБА_2 поданого в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення реалізації права на набуття права власності на земельні ділянки на праві безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення земельної ділянки в межах міста Рівне, Рівненської області для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - не більше 0,10 гектара та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах міста Рівне Рівненської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Рівненської міської ради) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - не більше 0,10 гектара. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.06.2020 позивач звернувся до Рівненської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована у м. Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. До клопотання ним було долучено усі необхідні документи, однак відповідачем, станом на дату подання позовної заяви у суд, таке звернення не було належним чином розглянуто у встановлений законом строк. Наголошує, що підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо не розгляду його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправною, а тому просив позов задовольнити повністю. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 460/9255/20 позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що міською радою не ухвалювалось рішення щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки не було створено комісію з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування Рівненської міської ради, а тому проект рішення неможливо було погодити для його розгляду на сесії міської ради згідно з Регламентом міської ради. У подальшому цей проект рішення не набрав необхідної кількості голосів на підтримку та вважається відхиленим. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 460/9255/20 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує поведінка відповідача, то суд вважав, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права позивача є задоволення позовної вимоги у редакції визначеній судом, а саме: зобов`язання Рівненської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована у м. Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд шляхом прийняття рішення. Окрім того, суд першої інстанції звернув увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає прийняття позитивного рішення про надання її позивачу у власність чи користування, оскільки це є лише одним з етапів процедури отримання громадянами земельних ділянок. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 03.06.2020 ОСОБА_2 , уповноважений нотаріально посвідченою довіреністю від 28.05.2020 (а.с. 18-19) подав в інтересах ОСОБА_1 до Рівненської міської ради Рівненської області клопотання з доданими до них графічними матеріалами згідно з якими виявив бажання отримати безоплатно у власність вільну від забудови земельну ділянку цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га., яка розташована у м. Рівному у зв`язку із чим просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність (а.с. 12-17). Листом Управління земельних відносин Рівненської міської ради від 06 серпня 2020 року №01-11/424/2 позивача було поінформовано про необхідність продовження терміну розгляду клопотання від 03.06.2020 (а.с. 20). Надалі 16.09.2020 адвокатським об`єднанням «Казачук та партнери» в інтересах ОСОБА_3 на адресу відповідача було надіслано клопотання з проханням поінформувати про результати розгляду звернення від 03.06.2020 щодо отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с. 21-22). Листом Рівненської міської ради від 25 вересня 2020 року №05-1663 у відповідь на запит адвоката було повідомлено, що після погодження в установленому порядку проект рішення, згідно з Регламентом Рівненської міської ради, 25 серпня 2020 року був переданий секретарю міської ради для розгляду його в постійних комісіях та сесії міської ради. Зазначено, що про прийняте рішення буде повідомлено додатково (а.с. 20). На підставі клопотання від 03.06.2020 постійною комісією з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування Рівненської міської ради підготовлено проект рішення Рівненської міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в м. Рівне (вільна від забудови земельна ділянка)» з пояснювальною запискою до проекту рішення (а.с.24-26). 01.02.2021 за результатами розгляду постійною комісією Рівненської міської ради з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування клопотання позивача було вирішено не підтримувати проект рішення «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у м. Рівному Рівненської області (вільна від забудови земельна ділянка)» без жодних обґрунтувань причин такого рішення (а.с. 68). Відповідно до витягу з стенографічного протоколу №5 п`ятого пленарного засідання першої сесії Рівненської міської ради від 11.02.2021 за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 поданого 03.06.2020 в інтересах ОСОБА_1 рішення не ухвалено, оскільки не отримало необхідної кількості голосів на підтримку і відповідно до пункту 28.1 регламенту Рівненської міської ради вважається відхиленим. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо розгляду клопотання про виділення йому земельної ділянки позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до статті 26 частини 1 пункту 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Вимогами частини 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, у тому числі перелік повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі Земельний кодекс України, ЗК України). Частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Вимогами ч. 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено у статті 118 Земельного кодексу України. Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Таким чином, вірним є висновок суду про те, що для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу. Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Також, дана норма кореспондується зі змістом абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови. Як підтверджено матеріалами справи, 03.06.2020 ОСОБА_2 , уповноважений нотаріально посвідченою довіреністю від 28.05.2020 подав в інтересах ОСОБА_1 до Рівненської міської ради Рівненської області клопотання з доданими до них графічними матеріалами про розташування ділянки згідно з якими виявив бажання отримати безоплатно у власність вільну від забудови земельну ділянку цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га., у зв`язку із чим просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність. Відповідно до витягу з стенографічного протоколу №5 п`ятого пленарного засідання першої сесії Рівненської міської ради від 11.02.2021 за результатами розгляду клопотання позивача рішення не ухвалено, оскільки не отримало необхідної кількості голосів на підтримку. Зважаючи на те, що за результатом розгляду заяви позивача відповідачем не прийнято ні рішення про надання дозволу, ні вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, апеляційний суд вважає, що заява представника позивача не розглянута Рівненською міською радою, а тому є підстави для зобов`язання останнього розглянути її повторно та прийняти відповідне рішення. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 139 частини 1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до статті 139 частини 3 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн.. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що понесені заявником у даній справі судові витрати у вигляді сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень у розмірі 420,40 грн.. Приписами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Питання судових витрат під час розгляду та вирішення адміністративної справи регламентовано статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 статті 132 КАС встановлено, що до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Приписами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що хоча витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави), законом все ж передбачено їх розподіл між сторонами за результатами розгляду справи. Оцінюючи правомірність вимоги, викладених у заяві ДП, щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, апеляційний суд виходить із такого. Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 28 травня 2020 року між адвокатським об`єднанням «Казачук та партнери» (далі адвокат) та ОСОБА_1 (далі Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №28-05/20-6-ЗД-1/20 (а.с. 27-30). Згідно з умовами цього договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, серед іншого: підготування та надіслання (у разі необхідності) до суду позовних заяв, заяв, тощо, пов`язаних з врегулюванням спору, представництво інтересів у всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, правоохоронних органах та судах. Поряд з цим, судове оскарження бездіяльності відповідача у цій справі було унормовано додатковою угодою №1 від 01.12.2020 до згаданого договору, згідно з якою позивачу було надано професійну правничу допомогу загальною вартістю 5000 грн. (за 6 годин роботи). Проте, враховуючи те, що справа є незначної складності, позовні вимоги задоволено частково, виходячи із засад справедливості і верховенства права, апеляційний суд присуджує на користь позивача з Рівненської міської ради Рівненської області витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 грн.. Невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та згідно з дослідженими ним доказами, проте висновки зі встановлених обставин зроблені невірно. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції у справі, що розглядається не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Керуючись ч.4 ст.229, ст. 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Рівненської міської ради задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 460/9255/20 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради Рівненської області щодо неприйняття рішення з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована у м. Рівне, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зобов`язати Рівненську міську раду Рівненської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована у м. Рівне, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та прийняти відповідне рішення. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Рівненської міської ради Рівненської області (ЄДРПОУ 34847334) понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 грн та судовий збір у сумі 420,40 грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді С. П. Нос Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 13 грудня 2021 року